Цукр продовжує спілкуватися з сумчанами, які переїхали за кордон задля нового досвіду. Сумчанка Олена Скалянська у певний період життя вирішила навчатися у Польщі, а згодом потрапила до Канади, де живе більше року. Чим українська освіта відрізняється від іноземної, чи є бажання повертатися до Сум та як стала координаторкою програми зі стажування студентів у Канаді — читайте нижче.
Навчання «не зайшло»
Ще у шкільні роки мені подобалася сфера туризму і я думала, що потім можу працювати гідом, адже коли була школяркою, ходила у невеликі походи й мені це подобалося. Після закінчення школи вступила до Одеського національного економічного університету, але навчання в Україні мені «не зайшло». Мені не подобалось, що студенти мають вчити багато додаткових предметів. Коли обрала вивчати економіку туризму, то очікувала цьому навчитися, а натомість нам викладали філософію, основи безпеки життєдіяльності та інші предмети. Тоді я запитала, коли вивчатимемо найголовніші дисципліни, а мені відповіли, що курсі на третьому.
Виходить, що тебе навчають всього потроху, але на жаль, у жодній з цих дисциплін ти не станеш спеціалістом
Тоді вирішила здобувати фах в іншій країні та визначалася між Польщею та Чехією, бо навчання там було більш доступне. Моя подружка саме жила у Польщі й вона мене покликала до себе. Переді мною постав вибір: їхати у зовсім чужу країну або туди, де у тебе є хоч одна знайома людина. Так я почала своє навчання у Вроцлавському політехнічному університеті у якому вивчала бізнес-менеджмент, де також нам викладали програмування, математику і статистику.
Перемога у конкурсі та мовні курси у Канаді
У 2017 році, саме під час навчання у Польщі, я вирішила взяти участь у конкурсі «Видатні українці Канади», переможці якого мали поїхати на мовні курси до Канади. Для участі було необхідно розповісти про одного українця або українку, які зробили свій внесок у розвиток Канади.
Я вирішила обрати особистість, яка живе у наш час і саме займається своєю діяльністю. Знала лише одну така людину — Олександра Романка, з яким ми познайомилися ще в Сумах під час волонтерських справ. Це реально людина, яка живе тут і зараз, вона кардинально змінює Україну і ти такий думаєш: «То хіба це не видатний українець Канади?». Власне про нього вирішила створити анімаційний мультфільм і журі це дуже сподобалось. Згодом отримала фінальний список переможців у якому була я. Потім відбувалася розмова з організаторами й насправді це так страшно, бо тоді лише починала брати участь у якихось конкурсах та грантах.
Досі пам'ятаю свої відчуття, коли мала поїхати у червні того літа, але водночас були іспити в університеті. У мене було кілька заліків на тиждень і я намагалася скласти все в один момент. Так і сталося, що після останнього іспиту я сіла на ранковий рейс та полетіла до Канади.
Близько місяця ми вивчали мову, а протягом наступного була змога подорожувати країною. Тоді їздила в Оттаву, Монреаль, Квебек — це було таке найперше знайомство з Канадою
Координація студентів у програмі Mitacs
Після цієї поїздки у мене на згадку залишилася плюшева іграшка — полярний ведмедик, який став мені символом Канади. Я згадувала як класно з'їздила, хоча тоді навіть не думала емігрувати в ту країну, адже вона була далекою та недосяжною.
На той момент я планувала залишатися у Польщі, але поступово почало приходити усвідомлення, що це не зовсім моя країна і варто шукати чогось нового. До того ж коли я вперше приїздила до Канади, Олександр саме відкривав програму з дослідницького стажування для студентів Mitacs Globalink Research Internship. Так вийшло, що була частково у цьому залучена. Все відбувалося на такому рівні: «О, подивися на сайт, що тобі там подобається, а що ні? А ще ми там брошури робимо, глянеш?». З часом почала долучатися до організації програми та виявилось, що я активна частина цього всього.
Наприклад, коли Олександр приїздив на промо цієї програми в Україні, я допомагала зробити тур різними містами, серед яких були Харків, Київ, Суми, Одеса, Дніпро. В один момент я неочікувано залишилась відповідальна за дзвінки та електронні листи. Таким магічним чином у вересні стала ще й координаторкою цієї програми.
Незважаючи на те, що я координувала студентів дистанційно, все одно часто приїздила до Канади. Адже у цій країні «живий» стиль спілкування і коли люди домовляються на каву, то справді вирішують багато проблем
Імейлами теж можна спілкуватися, координувати, але результат буде інший. Інколи листувалася зі студентами по 10-20 повідомлень на день, а потім приїздила до Канади, ми виходили на каву і вирішували всі питання за один вечір. У кожній країні є різні культури роботи, до яких потрібно знаходити підхід і звикати.
Вже взимку, коли закінчився семестр мого навчання, я приїхала до Канади, адже там не було основного представника. Олександр не встигав робити промо програми, а потрібна була людина, яка б розбиралася у подібних питаннях і спілкувалася з канадськими партнерами. Хоч моя перша віза була буквально на кілька місяців, потім я спробувала знову подати документи й отримала її на 10 років. Тоді це стало такою традицією, приїздити після сесії до Канади.
«Маленькими кроками можеш змінити життя інших людей»
Я завжди усвідомлювала, що це класно, коли студенти їздять на навчання і стажування до Канади. Згадую, як приїхала влітку до Торонто, це була як раз перша когорта студентів і вони виявились дуже драйвовими. До прикладу, зараз у нас є спільний чат і коли я прокидаюся зранку, там вже 200 повідомлень, у яких вони обговорюють якусь теорію, політичного діяча та взагалі що завгодно. І ти розумієш, що яка б тема не виникла у чаті, вони завжди знайдуть що про неї розповісти. Я бачу в їхніх очах бажання навчатися і дізнаватися новому.
Дуже шкода, що студенти їдуть з України, але канадські навчальні заклади трохи кращі за наші. Тут студенти отримують дуже багато ґрунтовної інформації, яка їм знадобиться під час роботи
Взагалі за програмою Mitacs всі учасники повертаються додому. Навіть за статистикою програми буквально 5% студентів приїздять назад. Я колись дивилася дані про українських студентів у Канаді, і здається там був 1%. При чому, цей відсоток більше пов'язаний з навчанням у коледжах. З іншого боку, я знаю, що ці люди продовжують колаборацію між українськими та канадськими університетами, або принаймні пробують якось налагодити контакт. Власне для чого я і займаюся координаторством, щоб студенти робили внесок у свої життя також. Є розуміння, що такими маленькими кроками можеш змінити життя інших людей і це драйвить.
Співпраця з Міністерством освіти і науки України
Коли Анна Новосад стала міністеркою освіти, то вона дуже активно допомагала розвивати Mitacs в Україні. До цього програма існувала три роки на підтримці у донорів, а Україна тоді сказала, що у неї немає ресурсів доєднатися. На жаль, ми мали просити про допомогу в інших фондах, але саме завдяки ініціативі Анни нам вдалося, щоб Міністерство освіти і науки України підтримало цю програму. Відповідно, ми разом з Олександром стали радниками міністерки. Ділилися своїми думками про те, як краще діяти, підписувати угоди та розширювати програму. Оскільки ми з Олександром були залучені у програмі Mitacs три роки, нам було простіше зрозуміти як рухатися далі.
Я надзвичайно щаслива, що за час співпраці міністерство включило програму і для магістрів. Адже нам дуже довго не вдавалося це запровадити. Навіть коли їздили туром в Україні, ми розуміли, що у бакалаврів є нагода взяти участь у програмі, а що робити з молодими професорами та магістрами — невідомо.
Зараз програма може покрити університетське стажування магістрів і студенти абсолютно різних рівнів мають змогу поїхати в Канаду, тож для мене це великий успіх
З менеджера стати технарем
Зараз я сама розпочала навчання в Університеті імені Макмастера і на початку інтернаціональних студентів знайомили між собою. Так я зустріла дівчинку, яка приїхала завдяки програмі Mitacs. Ми посміялися з нею та написали координаторці, що вже були знайомі. А вона каже: «Ну сорі, у мене нікого іншого з України немає». Тобто, це не така масова міграція про яку більшість думає.
Я вирішила здобувати фах у цьому університеті, адже мені не вистачало технічних знань та навичок. Коли починала вчитися на менеджменті, то мені дуже подобалось, я працювала в цій сфері й в принципі працюю досі. Та в певний момент ти розумієш, що досить складно комунікувати з людьми. Це вимагає дуже багатьох зусиль, тому також я вчилася у Київській школі економіки за бізнесово-технічною програмою. Там я надихнулася вивчати ще більш технічні напрямки і згодом вступила до Університету імені Макмастера.
Ми нещодавно робили дослідження по ринку праці, виявилось, що працедавці стараються знайти класного технаря, який вміє комунікувати з людьми. Зазвичай це складно і малопоєднувано, тому дуже рада, що отримала бізнесову освіту, а зараз займаюся технічною. Після навчання думаю працювати дата-аналітиком і довести собі, що у мене вийде з менеджера стати технарем. Інколи люди сприймають менеджерів просто за гуманітаріїв, хоча ця робота також важка. Я б дуже хотіла показати своїм прикладом, що все можливо.
Українська підтримка за кордоном
Певний момент я жила на три країни, адже у мене було навчання у Польщі, робота в Україні та Канаді. Тому остаточно переїхала до Канади у вересні минулого року. Тут суму за домом відчувається набагато менше, ніж у Польщі. Думаю, це пов'язане з тим, що у Канаді є українські фестивалі. Зрозуміло, що цьогоріч через пандемію більшість івентів скасували, але я пам'ятаю тогорічний День Незалежності.
Він традиційно проводиться щороку, але ти переживаєш класні відчуття. Приїздиш на стоянку з іноземними номерами машин, але вже чуєш українську мову, бачиш людей, які виконують національні танці, а скрізь наші прапори. У тебе реально з'являється відчуття, що у цій маленькій країні ти вдома. Я пам'ятаю, як мені часами бракувало такого святкування у Сумах. Не знаю з чим це пов'язане, але інколи було якось не дуже. Згадую той величезний прапор і якісь невеликі заходи до свята: як на мене, все відбувалося не настільки масштабно.
Насправді найсмішніше та найцікавіше, це коли йдеш вулицею, розмовляєш українською, а до тебе підходять люди і запитують: «О, звідки ви?». Ти стоїш і думаєш, яка імовірність того, що будучи у Канаді можеш зустріти україномовну людину?
Навіть нещодавно обирали продукти в магазині, а до нас підійшли інші покупці та українською порадили кращі продукти. Ця підтримка щиро відчувається. Так само коли розпочався Майдан, тут всі дуже об'єднувалися і це починалося з великої ідеї, бо ком'юніті у Канаді дуже сильне і постійно про себе нагадує. Тут є дуже багато депутатів з українським корінням. Інколи люди, які давно переїхали до Канади або народжені тут, знають Україну не тією оригінальною, як вона є. Але я спілкуюся з колом нових емігрантів, тому моменти адаптації та суму за домом ми проходимо разом.
Знайти себе та свою країну
Був момент, що я пів року не приїздила в Україну. Можна сказати, що по поверненню був ефект «вау» в інший бік. Згадую, як виходжу з літака у Борисполі та люди навколо намагаються на тебе кричати, ти не розумієш де твоя маршрутка й починається паніка. Адже я поверталася натхненною і зрозуміла, що випала з середовища, яке відрізняється від канадського.
В Україні мені дуже не вистачає дотримання фізичної дистанції між людьми. У Канаді всі поважають твій простір, зазвичай не підходять дуже близько просто так. А коли заходиш у магазин, то з тобою вітаються. Ти розумієш, що це формальність, але навіть відпочиваючи у кафе з тобою почнуть розмову і запитають як справи. Можливо в Україні таке спілкування більш офіційне та стримане. Знову ж таки, будь-де є переваги та недоліки, але головне знайти себе та свою країну.
Знаю багато випадків, коли люди планували переїздити до Канади та мали всі документи, але поверталися до України. І вони щасливі
Для того, щоб я серйозно думала про повернення до України, я маю почувати себе безпечно. Це до того, що коли жила у Польщі, то могла спокійно о третій ночі йти з вокзалу з валізою. Знала, що зі мною все буде окей та нічого не станеться. У Сумах мені інколи страшно йти вулицею вже о десятій вечора
Окрім безпеки мені також важливий момент самореалізації. Пам'ятаю, як з польськими одногрупниками робили дослідження про те, наскільки кампуси нашого університету доступні для людей з інвалідністю та загалом зручні для всіх студентів. Потім ми створили проєкт, за допомогою якого можна покращити умови, і наша група отримала найвищу оцінку у класі, а наступного року його реалізували. Тоді я була така натхненна, приїхала до Сум та почала пропонувати дисципліни для навчання та ідеї втілення у нашому місті. На розмовах все закінчилося, хоча цю тему підіймали «трохи вище» — з представниками місцевої влади. Тебе слухають, говорять, що ідея класна, але зараз «не до цього».
Просто до прикладу візьмімо людину, яка навчалася у Польщі та має певні знання. Вона хоче повернутися додому в Україну, реалізовувати ідеї, але виявляється, що ці навички не дуже і треба. Мені хотілося б використовувати отримані знання в Україні, але коли твої ідеї не потрібні, доводиться їх втілювати деінде.
Зараз я поки відчуваю, що знайшла себе у Канаді. Ще не знаю, як це буде у середовищі роботи, але завдяки навчанню в університеті відчуваю атмосферу академізму і студентів навколо
На цьому етапі почуваюся на своєму місці, але чи не захочу я поїхати через три роки ще кудись — відкрите питання. Пам'ятаю, як під час мого навчання у Польщі батьки говорили: «О, та залишайся тут. У тебе вже там друзі та знайомі є». Я розуміла, що це класно, але друзі у мене є скрізь. Тим паче світ настільки мобільний, що не складає проблеми спілкування. Зараз я дивлюсь на своїх друзів, які прожили два роки в одній країні, потім рік в іншій, і вони досі не вважають, що це кінець їхніх переїздів. Ніколи не думала, що я також заберуся далеко від дому і шукатиму себе в іншій країні. Головне, не потрібно шкодувати про свої рішення, бо кожне з них веде на життєвий шлях.
Світлина на головній: Kyiv School of Economics
