Не будемо приховувати – кожен із нас рано чи пізно розглядає можливість життя в іншій країні: комусь бракує можливостей для розвитку, а хтось просто намагається втікати від проблем, але чи можливо від них втекти?! Цукр продовжує спілкуватися з сумчанами, що змінили своє місце проживання заради чогось нового. Розповідаємо історію Олександра Романка, який живе на дві країни: працює в Канаді та приїздить до України, аби стимулювати молодь до розвитку.
Вступив до СумДУ, бо дозволяли подавати документи в один виш
Під час вступу до університету я точно знав, що хочу вивчати щось пов'язане з комп'ютерами. Спочатку розглядав такі навчальні заклади як Київський політехнічний інститут і Київський національний університет ім. Шевченка. Але була дурна річ: вимагали сертифікат оригіналу про середню освіту. Це означало, що абітурієнт міг надати заявку лише в один виш.
Тож я вирішив вступити до Сумського державного університету, тим паче у моїй школі був фізмат-клас і умовно кажучи, випускні іспити були з урахуванням вимог СумДУ. На жаль, прикладна математика відкрилася на рік пізніше, інакше обрав би її. Пізніше думав перевестися на цю спеціальність, але так цього і не зробив. Тож у 1993 році вступив на «Фізтех», нині «ЕлІТ», на спеціальність комп'ютеризовані системи управління.
Наукова діяльність, за яку не могла платити кафедра
Після вступу розпочалася громадська активність: починаючи від Турклубу — ходили в походи в Крим та Карпати, і закінчуючи КВН. Вже на третьому курсі стало скучно, бо у нас на кафедрі нічого цікавого для мене не було. Якщо бавитись із мікросхемами і програмуванням подобалось, то паяти — не дуже. І коли у нас викладала Ольга Суміна, вона запропонувала піти на їхню кафедру економіки, адже їм був потрібен айтішник. Відтоді я почав тусуватися у Леоніда Мельника та Сергія Ілляшенка.
Паралельно почав їздити на студентські фестивалі, що називалися студентськими тижнями. Принцип такий: університети на п'ять-сім днів організовували тусню на 400-500 студентів, де відбувалося все що завгодно
До прикладу, були воркшопи на різноманітні тематики, поїздки, навчання, спілкування одне з одним. І ти зазвичай живеш у резиденції з місцевими студентами, або у їхніх домівках спиш на надувному матраці. Це більше було спрямовано на загальне об'єднання студентства, і мова більше йшла про глобальні проблеми, аніж науку. Загалом поїхати за кордон не складало проблеми, але тоді не було лоукостерів, тож їздили автобусами. Пам'ятаю, до Німеччини мав їхати 24 години, коштувало це 100-120 євро.
До того ж я їздив за кордон на заробітки. Працював у Сибіру на будівництві, а ще їздив до Великобританії на сільгосп роботи. П'ять місяців збирав стручкові боби, потім яблука, груші, а після був на сортуванні картоплі на конвеєрі
Просто Леонід Григорович Мельник сказав, що може домовитися з Харківським сільгоспом, аби я поїхав та заробив те, що СумДУ не може мені заплатити за наукову діяльність. Паралельно я ще отримував другу вищу освіту та навчався в аспірантурі. А перед від'їздом закінчив спеціальність менеджмент на Факультеті економіки та менеджменту (зараз Інституті ім. Балацького). Попри це, встиг побувати ще й у Польщі та Нідерландах.
Переїзд за кордон
Перед від'їздом з України я отримував другу вищу освіту за спеціальністю менеджмент, а також навчався в аспірантурі. Думав про інші країни не лише в плані заробітку, більше хотілося стажуватися та навчатися за кордоном. Тож під час аспірантури подавав заявки для вступу куди тільки можна.
Пам'ятаю, що тоді обрав чотири програми: стажування «Full Bright» в Штатах, «Chevening» у Великобританії, магістратуру та аспірантуру в Словаччині і Чехії
Ось в останні дві країни мене взяли і я поїхав навчатися до Праги на магістратуру з економіки. Після її закінчення минуло два роки та вирішив, що не залишатимуся у Чехії для отримання наукового ступеня Ph.D. Тоді почав подаватися на магістратуру до семи-восьми університетів Канади. Одразу мене не брали на Ph.D., оскільки в Сумах отримав освіту за іншою спеціальністю. Тож мені залишалося знову вчитися на магістратурі.
Загалом є три види магістерських програм: дослідницькі — надається стипендія, в принципі все оплачують, така система в Штатах, Канаді та частково у Європі, також магістратура, що базується на курсах і професійна магістратура — типу наукового ступеня MBA
Якщо на інші магістратури отримати стипендію неможливо, то на дослідницьку реально. Мене взяли в університет ім. Макмастера в Гамільтоні, під Торонто. Магістратура фінансується з дослідницьких грантів наукового керівника, але додатково можна працювати асистентом викладача та отримувати зарплату. Пригадую, що перша заробітна плата складала 1000 доларів, а стипендія — 1000-1200 канадійських доларів на місяць. Це не так багато, але квартиру можна було знімати десь за 400 американських доларів.
Навчання та робота у Канаді
Під час навчання ми з друзями заснували компанію «Creative Solutions». Робили айтішні проєкти на замовлення: займалися розробкою веб-сайтів та наукового програмного забезпечення для певних університетів. У компанії було два партнери: я та Олеся Пишко. Вона теж поїхала з України, а зараз працює в Бостоні на одну з компаній, яка розробляє рамки сканування, що визначають небезпечні предмети у людей. Просто тоді у нас не було достатньо ідей, аби перетворитися у стартап, тому згодом закрилися. Формально це був умовний аналог українського ФОПу.
Та навіть під час навчання студенти можуть стажуватися у різних компаніях. Це означає, що ти можеш піти на чотири або вісім місяців чи навіть рік стажуватися, де робитимеш прикладні дослідження, які цікаві компанії та особисто тобі
Половину заробітної плати виплачує компанія, а решту — уряд Канади. Умовно кажучи, це венчурний фонд уряду країни, який призначений не для стартапів, а для прикладних досліджень, що комерціалізуються. Я сам двічі по чотири місяці проходив такі стажування у канадській компанії «Algorithmics». Потім, умовно кажучи, я пішов туди працювати для закінчення роботи. Згодом нашу компанію купив IBM. Я досі в цій організації, щоправда, наш підрозділ продали іншій компанії, але я все ще там — очолюю науково-дослідний підрозділ. Ми займаємося аналітикою для фінансового сектору, банків, пенсійних фондів, страхових компаній, стрейчевих фондів з моделювання фінансових ризиків.
Коли після закінчення магістратури в Канаді минуло два роки, у мене було кілька пропозицій: основна робота та докторантура. Я вирішив йти шляхом найменшого спротиву та почав займатися і тим, і іншим. Працював на неповну зайнятість і робив Ph.D. з комп'ютерних наук в тому ж університеті. Можна було поїхати в США, але вирішив що тут мені добре і науковий керівник класний. Ми займалися оптимізацією, а зараз це частина аналітики даних штучного інтелекту. Ще в Сумах у мене вже були намітки, якою підгалуззю комп'ютерних наук хочу займатися.
Через кілька років роботи в індустрії я почав викладати в Торонтському університеті. Через те, що я організовував конференції та воркшопи з університетськими колегами, мені запропонували цю роботу. Вони саме відкривали нову спеціалізацію в рамках магістратури з фінансового інжинірингу і їм були потрібні нові курси, мені сказали: «Хочеш цим зайнятися? Давай. Вигадай назву курсу та його складові частини». Тож зараз я професор за сумісництвом і викладаю в неповний графік, після основної роботи.
Ініціативи в Україні
Про створення певних ініціатив я замислювався ще зі студентських років. До прикладу, мене вразила конференція «Економіка для екології», на яку тоді приїхало 50-60 учасників. Після неї зрозумів, що можна організовувати щось подібне. Так ми почали приїздити в різні українські університети з вебінарами та іншими програмами. Років сім тому започаткували дводенні курси з аналітики даних та штучного інтелекту і у 2016 році взагалі був найбільший курс в Київському політехнічному інституті – тоді прийшло понад 700 людей.
Раніше ми приїздили в державні університети. Пробували співпрацювати і з СумДУ, тим паче, це альма-матер, тож і підхід особливий. Наприклад, можу відкриту лекцію почитати, курс з аналітики на пів дня організувати, більше розповісти про стажування у Канаді. Але реально щось зробити неможливо, адже державні університети мають інший підхід і обмеження.
Через це співпрацюю з Українським католицьким університетом та Київською школою економіки. Там є шанси на те, що справді щось відбудеться
Наразі співпрацюємо з організацією «Data Science UA», останні два з половиною роки вони займаються заходами. Тепер замість того, щоб робити безкоштовно, беремо символічну плату — 500 гривень, щоб покрити витрати на оренду коворкінга.
Зараз ми влаштовуємо заходи на двісті людей, але були події, коли приходило три-чотири тисячі учасників. А додатково люди переглядали трансляцію в ютубі, це дуже класно! Ще прикольно чути позитивні відгуки від учасників. На останній події підійшла дівчина і розказала, що брала участь ще два роки тому. Відтоді вона зацікавилася аналітикою даних та змінила спеціальність.
«Проводимо заходи в Україні, щоб показати перспективи»
На мою думку, в Україні народу не вистачає мотивації, тому проводимо заходи саме тут. По-перше, щоб показати, що все реально. По-друге, аби зацікавити людей. Вже були у Сумах, Одесі, Львові та Києві. І знаєте, 50 учасників приїздили на захід до Києва з інших міст.
Важливо знати, що аналітика даних штучного інтелекту — відносно нова галузь, у якій можна нормально працювати та мати цікаві проєкти й великі зарплати. Адже це одна із підгалузей ІТ – бізнесу, де зараз не така вже й велика конкуренція на ринку праці. Головне зрозуміти, чи це твоє
Коли так, то розвиваєшся: проходиш онлайн-курси, йдеш навчатися в УКУ або Київську школу економіки. Ми співпрацюємо з цими вишами, адже у них є шанс на такі програми. До УКУ я долучився після того, як прочитав допис у фейсбуці Ярослава Притули — декана факультету Прикладних наук УКУ. Там він повідомляв, що вони відкривають бакалаврат з комп'ютерних наук і я написав Ярославу з пропозицією щось створити на рівні магістратури по Data Science, або на рівні дводенної події. І нам вдалося! Був саме кінець літа 2015 року. Через рік вже відкрили в УКУ англомовну магістерську програму, яку зараз очолює Олексій Молчановський.
Там викладаю один з курсів в рамках цієї програми. І я запропонував студентам взяти участь у змаганнях з Data Science, що відбувалися у Канаді. За перше місце давали 20 000 доларів, друге — 10 000, третє — 6 000
Студенти місяць працювали в командах різних країн, надавали своє рішення проблеми, програмний продукт та аналітику. На жаль, дехто недооцінив свої можливості та подав проєкт лише на курсову. Журі обирало п'ять команд, які поїдуть в Торонто на фінал і одна команда все ж наважилась та посіла призове місце. Після почав пропонувати своїм студентам з Університету Торонто, і на третій рік перше місце посіли команда з Канади, а друге і третє — з УКУ. Взагалі ж організаторами є представники іншого університету, їхня команда виграла лише перші змагання, а далі мої. Тому думаю, змагання могли призупинити через це.
Задля цього і проводимо заходи, щоб зацікавити та показати, що у цьому напрямку можна рухатися. Тому займаюся таким в Україні, бо тут є більша необхідність. Хочеться, аби народ знаходив перспективи і міг рухатися у кар'єрному напрямку, який подобається.
«Приезжал, учил нас жить»
Особисто я думаю про життя в Україні увесь час, адже живу між нею та Канадою. Лише за 2019 рік був чотири рази тут. Стільки разів літати через океан — забагато. До цього у 2014 році літав тричі під час волонтерських проєктів, коли допомагали українським військовим.
Загалом переїзд на умовний рік-два я весь час розглядаю. Та потрібно знайти цікаву справу за яку можна заробляти не стільки як у Канаді, але достатньо для комфортного життя у Києві або Львові
Єдине, дуже важко кинути роботу, яка справді подобається. Не проблема, що за неї нормально платять, проблема, що подобається. Я досі не перейшов до іншої компанії, хоча були співбесіди. Просто у нас цікаві проєкти і це моя галузь.
Можливо і особисті причини вплинуть на переїзд до України, але звичайно хочеться змін в судовій, медичній системах. До того ж важливий захист прав власності, існує й проблема діаспорян, які хочуть працювати в Україні, але вони не мають українського громадянства. Просто Україна не розуміє діаспору, а діаспора не розуміє Україну. Як мені колись сказали: «Приезжал, учил нас жить».
Люди переїздять закордон через медичне забезпечення, безпеку та через якісне навчання для дітей. Їдуть за душевним комфортом, а не заради великих зарплат.
Загалом спеціалісти з Data Science можуть спокійно жити та заробляти в Україні. До прикладу, можна знаходити закордонні проєкти на фріланс або аутсорс. 50 000 гривень реально заробляти, тож їхати закордон не обов'язково
Світлина на головній: Data Science UA
Читайте також: «Показати дупу і наштовхнути на думки»: Альберт Цукренко
