Поезія — ліки для душі. Та й, крім того, поети реагують на гострі проблеми людей свого часу. Не дивно, що у 1999 році ЮНЕСКО запровадила Всесвітній день поезії.
У Сумах теж не без поетів, тому передаємо слово читачам ЦУКРу, що відгукнулися на прохання редакції та надіслали нам свої вірші.
Олександра Екгардт
***
Корабль не тонет, когда он в воде,
Он тонет, когда вода в нем;
Не так уж важно когда, с кем и где,
Важно стоять на своем. Каждый по-своему прав и неправ,
А отличать правду от лжи
Наверное сможешь только продав
Душу, себя одолжив. Ты есть начало и ты есть конец,
Про остальное забудь.
Ты, и лишь ты, своей жизни творец,
И не иначе, отнюдь. Корабль не тонет, когда он в воде,
Он тонет, когда вода в нем.
Твари вокруг превратятся в людей,
А ты
сгорай
их обжигая огнем. 
Антон Дубодєлов
***
Ты одна
А мне много не надо
Лишь один только взгляд,
и улыбка и голос твой нежный
в миг меня вдохновят.
Мои мысли взлетят.
Высоко в ноосферу
и напишут пред Господом
В вечности имя твое.
Одно мгновение
мне глядя
на тебя тебя
Ты в вечность превращаешь
Моментально! 
Дмитро Дубовик
***
Я вольный зритель театра своей жизни
И в тоже время я актер его ролей.
Порой, с меня смеются люди,
Порой, и я смеюсь с людей. Вся жизнь – большая сцена
Именно она для нас бесценна.
Боимся занавес и тухнущего света,
Ведь если есть лучи, то есть и темнота ведь где-то. Мы надеваем маски, когда удобно нам,
Мы содержимое внутри витрин заклеенных реклам.
Мы выступим «на бис», если попросят нас.
Играй спектакль, пока прожектор не погас!
А после что?
Сцена, занавес, портрет анфас… 
Тетяна Ліра (Осіпенко)
***
У вирії поезії далекім
Дерева можуть мріяти і йти,
А думи, мов схвильовані лелеки,
В’ють гнізда в верховітті самоти.
Птахи там не летять-цілують небо!
І тиша може мовити й кричать,
Горять зірки, з вітрами грають в регбі
І ставить ніч на вікна сну печать…
У вирії поезії крилатім
Тоненьку мають талію стежки,
Багряні осінь приміряє шати,
Зима зі снігу ліпить пиріжки,
Стрибає літо в річку із трампліна,
Гасають в травах сонячні зайці,
Химери-хмари схожі на дельфінів
І весни з ластовинням на лиці.
Там дощ не йде – то проступають сльози
У неба з глибини сумних очей,
З гармат без куль стріляють сиві грози,
Торкає спогад мрію за плече.
У вирії поезії казковім
Безкрилий відчай вірить у дива,
Веде тривога з пам’яттю розмови
Й надія-пташка в серці ожива!
У вирії поезії далекім… 
Альона Смірнова
***
Ты за собой захлопни дверь,
Чтоб не сквозило одиночеством.
Ты без опаски мне поверь –
Без веры в счастье жить не хочется Захлопни дверь, уже зима,
Пришла с плаксивыми дождями.
И знаешь, я теперь сама
Решу, что дальше будет с нами. ***
У філіжанці – відчаю по вінця,
Твоє ім’я ще й досі стука пульсом.
Раніше говорив мені «не бійся,
Я поруч», а тепер, – «я просто мусив». Мовчання замість вранішньої кави,
Аби лишень сльозам не дати волю.
Ти все такий же ніжний і ласкавий…
Та боляче, бо це вже не зі мною. 
Володимир Павленко
Наше майбутнє
Крихітна дитинка, ніжні рученята
Так і кличуть маму, так і кличуть тата.
Наче сонце личко, щірі оченята,
А душа велика, на любов багата. Як це все забути,
Так, щоб не згадати?
Взяти в руки зброю
І ввесь час вбивати! Діти – це майбутне
Нашої країни.
Важко уявити
Щастя без дитини. 
Ганна Верховцева
***
Что со мною? Я пьяна от воздушного вина.
Пить его, да пить до дна, даже если не одна
Капля яда в нем видна – капля крови светлых чувств.
Стану птицей полечу. Знак прозрачному плечу:
Плачу, плачу, не плачу,
Все могу, что захочу.
Соки пламенных ночей, как извилистый ручей
Убегают в облака. Песни вещая река
Дарит ноты лунных слез,
А небесный тепловоз
Перевозит тонны рос,
Что бы кто то там дорос
До небесной высоты.
Может это я и ты?
В ареоле красоты
Сводим радуги-мосты:
Друг ко другу чистый путь?
Нет. Прости меня, забудь.
Пусть не давит белу грудь
Камень боли, словно ртуть…
Что со мною? Я пьяна от свободы, от вина.
Пить любовь, да, пить до дна,
Что же так луна бледна?
Ты один и я одна… 
Юлія Еней
Дідусеві бджоли
Бджіл тримає мій дідусь.
Цих комашок не боюсь!
Їх не треба дратувати –
Мед робити заважати!
Полюбляю я медок,
І засвоїв той урок,
Що кожнісінька бджола
Працьовита хоч мала!
Буду з неї приклад брати,
Щоб людиною зростати!
Українка
Я – маленька українка
І люблю свій рідний край!
В небі голубім хмаринка
Підморгнула: “Доганяй!” Жовте золоте колосся
Виростає на полях.
Щоб задумане збулося
Не впускайте в душі страх!