Бути дружиною, мамою, влаштовувати скетч-зустрічі для усіх охочих та любити свою справу. Сумчанка Крістіна Золотарьова уже більше шести років працює на фрилансі, створює колажі для Vogue, обкладинки для книжок видавництва Art Huss та мріє випустити власну дитячу книжку.
Крістіна Золотарьова, дизайнер, ілюстратор, колажист
Несподівано виграла гран-прі від українського журналу Vogue
Мені подобається називати себе visual artist. У перекладі зміст трохи звужується, тому, якщо українською, то мене можна назвати і дизайнером, і ілюстратором, і колажистом.
Мені 28 років, ніби-то 🙂 Уже років шість працюю на фрилансі, вдома. Спершу я займалася дизайном, потім мене захопили колажі: вирізання, склеювання, причудливі сюжети, які з цього виходили. Робила їх для себе, постила на свої сторінки у соцмережах.
Якось випадково я знайшла конкурс фешн-ілюстрації (чи то він мене знайшов), який періодично організовують в рамках Ukrainian Fashion Week, і, ні на що особливо не сподіваючись, відправила туди кілька своїх робіт.
Спершу одна з робіт потрапила у шортліст, потім — у супершорт-ліст, і так дійшла до фіналу. І несподівано я виграла в спеціальній номінації від українського журналу Vogue, публікацію моїх робіт в журналі та поїздку на навчання у Лондонському коледжі мистецтв.
Я вважаю, що саме це можна назвати офіційною точкою відліку, коли з’явилося розуміння, що я роблю щось не просто по приколу, а оце “щось” може подобатися людям. Після цього у мене було кілька співпраць з журналом Vogue. І ще один мій колаж вийде у вересневому номері.
Малюю я з дитинства. Ще тоді у мене була тяга до творчості. Та і батьки у мене — люди дуже творчі. Здається, було кілька спроб відвідування художньої школи чи гуртків з малювання, але мені таке не заходило, бо там говорили, наприклад, “Малюй вазу”, а я не хотіла її малювати. Хотіла малювати динозавра чи ще щось.
Малювання завжди було моїм хобі, і лише останнім часом стало чимось більш комерційним. Зараз своєю творчістю я можу заробляти гроші.
Хоча саме малюю зараз я не дуже багато. На замовлення виконую діджитал-ілюстрації, дизайн та колажі. Якщо роблю щось від руки, то це в основному для відпочинку, для душі, щоб відволіктися, перевести дух, змінити вид діяльності, відпочити від роботи за комп’ютером.
Чим корявіше, тим красивіше
Я б не сказала, що маю певний стиль у малюванні. Люблю мінімалізм і простоту, тому от якихось фотореалістичних малюнків я не роблю. Можу. Але навіщо? Мені це не зовсім близько. Люблю скетчинг, дудлінг та інші невибагливі стилі малювання. Мені дуже подобаються дитячі малюнки. Кайфую від усіх оцих корявочок, ось чимось таким мені і подобається займатися. До речі, це зараз популярний напрямок в ілюстрації: чим корявіше, тим красивіше.
Що я відчуваю, коли малюю? Навіть не знаю, як описати ті відчуття, які дає мені малювання. Дуже складно пояснити. От, коли ти робиш щось приємне, таке типу recharging: душ там прийняти чи ванну з маслами, помедитувати, з’їсти піцу с екстра-сиром. От для мене малювання дає приблизно ті ж самі відчуття.
Із замовниками усе вийшло як сніжний ком
Коли я тільки починала працювати фрилансером, теж реєструвалася на freelance.ua та на upwork.com, але там замовлення більше технічні, ніж творчі. А після перемоги у конкурсі усе почало накручуватися як сніжний ком: спершу знайшовся один замовник, завдяки ньому — інший, потім з кимось ще познайомилася, хтось помітив, подружилися і так далі. Раз-раз-раз, і замовники самі почали звідкілясь приходити.
Із відомих крупних замовників я ще співпрацювала з видавництвом Art Huss. Ми з ними ілюстрували книжку української критикині Ганни Улюри. Я зробила 100 колажів та обкладинку. А потім ще пару інших обкладинок. Можливо, попереду є ще щось 🙂
Є деякі іноземні замовники, але мабуть основна маса — українські компанії. Тут простіше побудувати мережу: з кимось потоваришував, завів нові знайомства, трапляється, що люди рекомендують мене колегам і виходить, що ти сам нових замовників ніби й не шукаєш, а вони все одно з'являються.
Також мені приємно співпрацювати з кльовими сумськими виробниками. Ілюструвала цікавезну дитячу книжку про наше місто “Сумин городок”. Наразі у процесі невеличка співпраця з сумським брендом Lola Bra. Нещодавно зробили кльову колаборацію з собачою кондитерською Brook’s Bakery — будуть сумки та листівки з песиками. Але на місцевому ринку я не зосереджуюся, хоча з ентузіастами-сумчанами мені приємно співпрацювати. Я б не сказала, що на співпраці з місцевими виробниками можна збагатитися, але надзвичайно приємно допомагати локальним бізнесам ставати красивішими 🙂
Крім того, важливо самому проявляти ініціативу. У мене так було з однією дівчинкою. Вона зробила свій міні-стартап з книжковими аксесуарами, блокнотами, закладинками і так далі, і я їй написала, що хотіла б зробити для неї листівки. Вона погодилася. А зараз вона працює у книжковому видавництві,тож… теоретично можу запропонувати співпрацю у більш серйозному проекті 🙂 Звісно, жодних гарантій, що вони погодяться, але це ж не страшно.
Я відкрита до всього нового
Взагалі багато чого хотілося б спробувати і, в принципі, це не так проблематично, як здається. Не дуже вірю в “неможливо”. Був би час та бажання. Ось, наприклад, хочу навчитися грати на укулєлє. Вже навіть маю власний інструмент. Але постійно відкладаю, бо ж купа інших справ.
Хочу розписати стіни вдома. А може й не вдома. Та спершу хочу розібратися у тонкощах цієї справи і дізнатися про усі підводні камені.
Крім того, маю намір намалювати власну книжку. Скоріше за все, дитячу. Скоріше за все, про мистецтво. Мінімум тексту та максимум візуалу. Вже навіть маю на прикметі кілька видавництв, яким хотіла б її запропонувати видати.
Взагалі, не хочеться вішати ярлики чи обмежуватися якимись поняттями. Я відкрита до всього нового.
Давно хотілося зібрати однодумців. Так з’явився скетчдвіж
Мені давно хотілося знайти однодумців, затишну компанію, з якою можна було би виходити у місто і просто малювати. Якщо ти робиш це сам, до тебе занадто багато уваги: усім цікаво, чому ти тут сидиш, що робиш, покажи що намалював і т.д. А у компанії і веселіше, і менше уваги від сторонніх людей. Але серед друзів таких ентузіастів мало, і тому я з цієї думкою жила ще з минулого літа. Виношувала ідею, але все якось не вдавалося її реалізувати. А цього року я наважилася, і зібрала незнайомих людей навколо своєї ідеї. До того ж, з-за кордону на літо приїхала моя творча подруга, і удвох ми наважилися наприкінці травня провести першу зустріч. На неї прийшло близько десяти людей.
Взагалі-то у нас поки немає якоїсь періодичності, тому зустрічей було тільки дві. Захотілося, з'явився час — провели... Зараз я думаю про організацію третьої зустрічі і хочу, щоб вона була трохи іншою за форматом. На зустрічі, які вже відбулися, я готувала/вигадувала різні завдання для малювання, але першочергово мені не хотілося цього всього робити. Хотілося зібратися, зробити невелику розминку, а потім кожен малює, що йому хочеться. Та перша тестова зустріч виявила, що без завдань усі якось нітяться (і я також 🙂 ). На другу зустріч я вже капітально підготувалася. У нас була тематика, фішка та пов’язані між собою завдання — “Зелений двіж”. Зібралося більше 20 людей, і це вже зовсім інший левел відповідальності. Так і до майстер-класів недалеко 🙂
Деякі учасники дякують за усю цю творчу ініціативу, кажуть Сумам такого не вистачає. Дуже приємно від такої віддачі, з’являється запал продовжувати.
Третю зустріч я затягую через те, що хочеться знайти якийсь баланс між роботою з завданнями та самостійним малюванням учасників. Від усього цього наставництва трохи зморюєшся, не встигаєш і собі помалювати.
Порада для тих, хто сумнівається
Тим, хто хоче змінити роботу або сумнівається, чи зможе він працювати у творчій професії, не маючи художньої освіти, я хочу сказати, що усе можливо! Але за умови, що ви і так щось творче робите. Не можете не робити. Просто мріяти, що от колись… ваша офісна робота раптово перетвориться у творчу вакханалію, недостатньо. Треба спитати себе, чи дійсно воно вам треба, та діяти. Бути чесним із собою. Хотіти. Щось для цього робити. Все.
Фото та колажі — зі сторінок Крістіни Золотарьової та #cкетчдвиж в Instagram
Матеріал підготовлено в рамках реалізації грантового конкурсу від ГО «Інтерньюз-Україна» за фінансової підтримки Швеції та Internews (проект Audience understanding and digital support). Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору автора.