fbpx

«Х*ярити для небес»: шрифтовий дизайнер Дмитро Растворцев

Що ви знаєте про шрифти, окрім Arial, Times New Roman і, прости господи, Comic Sans? Прочитавши це інтерв'ю ви однозначно будете знати більше, і трохи здивуєтеся, наскільки це не просто набір літер. Але не це головне.

Барабанний дріб і фанфари... Зустрічайте! Великий Растворцев, Растрік, «панк, флібустьєр і Діоніс українського шрифтарства». Імен багато, а він один: Дмитро Растворцев – один з кращих українських шрифтових дизайнерів (якщо не найкращий), розробник відомого та резонансного шрифту для NAMU.

Окрім таланту, Дмитро, як виявилося, має ще купу кумедних історій та своєрідний стиль оповіді. Тож ЦУКР зберіг авторську стилістику. У тексті ви не знайдете нічого про тернистий шлях шрифтового дизайнера. Утім буде про дитячу любов до литовської пральної машинки, принцип Мамая, Данкор, Суми, багааато архівних фото, трохи про Леніна і, само собою, про шрифти.

Як стають шрифтовим дизайнером?

stiralnaia-mashina-riga-8-4
Логотип литовської пральної машини Rīga-8, 1970-ті

Схильність до малювання у мене від мами — вона була художницею. Навчалася у Києві, потім у Львові. Дуже добре малювала. Потім через житєві негаразди їй довелося повернутися у Буринь (райцентр у Сумській області).

Rīga-8. Я міг годинами розглядати цей напис на пральній машинці. Власне, стільки, скільки вона була на виду, коли я 8-річний бував у ТьотьВєри (маминої сестри), а вона затівала прання. Я брав стільчик, сідав напроти на і просто любувався шрифтом. Автогена чи болгарки тоді у мене не було – забрати собі ці букви було досить проблемно. Та й підозрював, що це могло засмутити ТьотьВєру 🙂

Пізніше у Дмитра таки з'явився омріяний напис. Хтось із знайомих презентував його після натхненної  розповіді Дмитра. Щоправда, на жаль чи на щастя, не з ТьотьВєриної машинки.
3-1
Портрет Дмитра у прадідівській будьонівці. Малюнок мами Ніни Григорівни. Початок 1980-х

Вдома у нас було багато альбомів та книжок по мистецтву, часто на іноземних мовах. Гортаючи їх, я звертав увагу, що літери не те, щоб інші по формі (хоча й це), але деталюхи у них інші. Форма карбів, кучерявість розчерків, цифри з виносами – оце мене зачаровувало, притягувало незвичністю.

11
Шрифти Вальбаума і фрактура у наборі
2
Шрифт Баскервіль курсивний у наборі
IMG_7759-min
“Лубок” – одна з улюблених книжок Дмитра з дитинства

Також мені подобалось розбирати старі тексти у репродукціях лубків, літописів.
«Кот казанской, а ум астраханской, разум сибирской. Славно жил, слатко ел, слапко бздел» Што?! «Сказаніє в войнє коzацкой z полякамі. Напісаное в селе Жуках Полтавского оу-єзду». Так прекрасно! Оу-є!

39
40
Малюнки Дмитра в стилі лубку, середина 1990-х

Тоді я не розумів, чому радянські книжки мали такий бідний вибір шрифтів. Пізніше я дізнався, що ще в 1930-х роках шрифтове розмаїття навмисно усікли мізерної кількості шрифтів, а від «класово чуждих» відмовились спеціально. Ну, да – якщо людей нищили тисячами-мільйонами – годі й казати про шрифти.

До речі, на зорі радянської влади, крім усього, хотіли запровадити і новий революційний шрифт. Один дєятєль із серпів і молотів соорудив шрифт “Смычка», що мав символізувати змичку села і міста. Звучало логічно, але виглядало не дуже читабельно). Коротше, на тій сраці й сіли: в тираж той шрифт не пішов, вирішили працювати з дореволюційним надбанням, але щоб без ізлішеств.

Сторінки блокноту Дмитра часів початкової школи

Ага. Ну от, я брав книжки і перемальовував з них літери. Я не можу пояснити, чому я це робив, просто мені подобалось. Була якась естетична потреба.

У молодших класах після уроків я не залишався на “продльонку”, а йшов до мами на роботу. Пам’ятаю, перемальовував там по клітинкам букви вірменської і грузинської абеток. Так, для себе, просто було цікаво познайомитись з ними поближче. Мама мене хвалила: “Дім, я хоть і художниця, але букви ти пишеш краще за мене”.

7
6
ГОСТ 10807-78 Знаки дорожні. Шрифти дорожніх знаків.
IMG_7625-min

Базові налаштування закладаються в людину в глибокому дитинстві, а інтерес до букв в мене ще з тих пір, як навчився читати-писати. Оце порахував: малюю шрифти вже 36 років. І не попускає. І це мені подобається 🙂

Отроцтво

Розвал Радянського Союзу я застав у середій школі. Вчителі докоряли мене за надто-українськість, склоняли вступити в комсомол, казали, що я націоналіст, і не радили так відкрито висловлювати свою позицію.

Якось на канікулах попросили прийти в школу і для класної кімнати намалювати стенд замість знятого дєдушкі Лєніна: «Діма, влада змінилася, а краще за тебе тризуб ніхто не намалює» Я, звісно, торжествував! 🙂

Як відомо зі шкільного курсу, щоденник – обличчя учня. Ну ось, власне...

8
Обкладинка шкільного щоденника Дмитра, 1992 р.

І тоді я вперше усвідомив, що робив усе правильно: не йшов на компроміс, а діяв так, як відчував.

Технологія машинобудування, Данкор і Corel Draw

13
Конкурс самодіяльності у СумДУ, 1994 р.

Мені подобалося малювати, але вчитись на художника я не хотів. Я взагалі не знав, чого хотів, ким стати, на кого вчитись. Спеціальність в СумДУ я вибрав навмання: "Технологія машинобудування". – А шо? Звучить солідно, – так я пояснював свій вибір 🙂 Саме навчання мене не дуже захоплювало, а от позаурочний час був веселий і цікавий.

14
У студенському гуртожитку, 1997 р.

Якось для запобігання несанкціонованому проникненню у гуртожиток балкони заварили малоестетичними сітками з панцерних ліжок. Ми обурились такому обмеженню свободи і вивісили банер для привернення уваги - тут знадобилися мої навички шрифтарства.

– Ти диви! Не розмножаються вони!, – пристрожила коменданша, знищила банер і впаяла учасникам по 20 годин «отработки» (суспільно-корисний труд на благо університету).

30
Гуртожиток СумДУ, 1998 р.

Ще студентом я почав підробляти – малював карикатури для газети “Данкор”. Пізніше там же освоїв комп’ютер, навчивсь верстати, працював уже дизайнером.

16
15
Малюнки Дмитра студентських часів, 1995 р.
41
Дмитро на робочому місці у редакції “Данкора”. Фото Олега Дем’яненка

На початку 2000-х я натрапив на статтю “Як зробити шрифт у Corel Draw” – так і почав займатися уже комп’ютерними шрифтами.

17
Один з перших комп’ютерних шрифтів Дмитра, 2001 р.

Ну і ковиряв потихеньку цю тему у вільний час. А потім в 2005-му році у Москві був шрифтовий конкурс "TypeArt". Я послав свій шрифт Галушки і він став лауреатом. Виявляється, шрифти потрібні ще комусь окрім мене! Ок, продовжую в тому ж руслі! 🙂

18
Шрифт DR Galushki, 2005 р.
Прототип Галушок у заголовках оформлення аудіокасет Дмитра. Середина 1990-х
Прототип Galushki у заголовках оформлення аудіокасет Дмитра. Середина 1990-х

«Шрифт у писемній мові – це ніби тембр і голос в усній»

Зараз дуже багато інформації, і її стає все більше. Ефір засмічується, багато шуму, різноголосся. У візуальній комунікації, щоб полегшити сприйняття, повідомлення можна візуально спростити. Можна прибрати ефекти: тіні, рамочки, райдуги. Можна прибрати навіть зображення і залишити лише «голий текст». Але письмовий текст не існує без шрифта. Текст має бути набраний якимось шрифтом. Можна Таймзом, можна Аріалом, ще якимось. Але щоб вирізнятися з-поміж інших, добре мати менш розповсюджений шрифт. А ще крутіше – свій ексклюзивний. І тоді будь-яке текстове висловлювання буде співвідноситися з автором.

Шрифт у писемній мові – ніби тембр і голос в усній.

IMG_7681-min

Як вигадати шрифт?

Вигадать не велика проблема. А от намалювати всі знаки, довести до ума – оце важче. Мені, принаймні. Вважається, щоб бути шрифтарем нужно “мати залізну дупу”, бути усідчівим. У мене з цим трохи проблеми.

Був такий художник Дем’єн Герст, ага, так він в якийсь момент картини не малював, а просто писав інструкції, як їх малювати.  Просто генерував ідеї, а хто їх відтворить – уже маловажно. Нíколи було займаться мишиной мазньой).

От ти зараз напишеш весь алфавіт, відскануєш, конвертнеш шрифтовим редактором – і буде тобі готовий шрифт.

Оце, перед нашою зустріччю, перебирав старі папери – і знайшов, що якісь форми літер я малював ще дитиною, а використав їх уже далеко пізніше.

Так що шрифт можна зробити за день, а можна працювати над шрифтом все життя).

В середньому робота над одним накресленням в мене займає пару-тройку тижнів. Але якщо «потрібно на вчора» - приходиться прискорюватись.

9
Ескіз букви Є з крученим хвостиком (справа). Середина 1980-х
10
Шрифт DR Vixi з крученими терміналами, 2003 р.

Хто замовляє шрифти у Растворцева?

Великі компанії, брендингові агенції, журнали. До війни мої основні замовники були в Москві, я досить багато співпрацював з Есквайром та Дмитром Барбанелем, а потім - переключився на український і західний ринки. Останнім часом великий шмат моїх замовлень – шрифти та літерації для Федоріва та Банди

Що надихає?

Вчора дивився інтерв’ю Андрія Федоріва з Валентином Бреньом. Ага, так Брень каже, що розроблюючи дизайн своєї марки одягу, надихається стилем  міських божевільних. А я натхнення часто черпаю з побутових хенд-мейд шрифтів. Збираю фоточки рукодільних вивісок, оголошеннь, візуального наїву. Є там якась непідробна теплота. Іноді ці знахідки знаходять місце і у шрифтах. Дивіться, яку я оце нещодавно зафігачив “Ж”! Краса ж? Краса ж! 🙂

Ексклюзивний шрифт Растворцева для Parimatch (2019 р.) та побутові шрифти з його фотоколекції

Як стати кращим у своїй справі?

Потрібно прислухатись до себе. І старатись відчути, чим подобається займатися.  Якщо людині щось властиве, вона може працювати без відпочинку, не відчуваючи втоми і отримуючи від цього задоволення. А так і має бути.

А чим більше ти працюєм тим досконалішим ти стаєш у тій царині.

От у мене так зі шрифтами. Я можу фігачити добу, другу, трохи поспати і знову продовжити.

“Мене важко назвати інфантом, але терібли у мене іноді случаються”

12
Дмитро напередодні виставки 35L. Фото Олега Дем'яненка, 2012 р.

Паління і принцип козака Мамая

Курю самокрутки, але мушу розчарувати, це табак. Закурив на десь 4-му курсі – так, із цікавості. Думав, завжди зможу зупаниться. Одне времня я беспокоївся, що це шкідливо. Пару раз кидав. Але потім придумав собі отмазку і по цьому питанню)). По темпераменту доволі холеричний, заводжусь з полоборота, в запалі пристрасті чи якихось життєвих негараздів можу наламати дрів. А цигарка допомагає мені перестати нервувати, повернутись в стан рівноваги, прийняти виважене рішення. Ну і якщо всі хвороби від нервів – так я захищаю свій організм 🙂

Коротше, як той козак Мамай: прив’язав коня, сів у лотоса, закурив: “А, *бісь воно все коньом. Оммм…”

Читав, що нікотин по привикаємості – на другому місці після героїна. Так шо, хто не ще палить – мабіть, не варто починати 🙂

Х*ярю для небес

IMG_7615-min
IMG_7782-min
IMG_7636-min

Якось я прочитав, здається, це Ян Чіхольд сказав: “Люди нічого не розуміють в шрифтах, а значить заслуговують найвитонченішої типографіки”. Ооооок, подумав я: якщо людям начхати на шрифт - хай це буде крутий шрифт. Глядиш – і так хороших шрифтів буде більше).

Так шо по дефолту – я х*уярю для небес, а потім вже читаю лист від замовника з правочками, спускаюсь на землю, попускаюсь в режимі Мамая, точніше слідую брифу і побажанням замовника, перероблюю.

Останнім часом став більш заморочуватись над аргументацією того чи іншого рішення: що і як зроблено, чому саме так. Трошки борюсь за своє бачення, але трошки (іноді легше дать, чим пояснити чому «ні»))

Но я не в накладі: не хочу руку збивать.

Приходит проверяющий в бар, заказывает 50 грамм водки. Бармен наливает, проверяющий тут же переливает её в измерительный стаканчик – 40 грамм! Бармена штрафуют. Через неделю тот же проверяющий в том же баре у того же бармена снова заказывает 50 грамм водки. Переливает в измерительный стаканчик - снова 40 грамм! Снова штрафует. Ещё через неделю история повторяется. Проверяющий не выдерживает:
– Я к вам уже в третий раз прихожу, вы меня уже в лицо знаете. Я вас каждый раз штрафую, но вы всё равно упорно наливаете 40 грамм!
Бармен:
– Да мне проще вам штраф заплатить, чем руку сбить!

 До речі, іноді прокатує – те, шо робилося для небес затверджують земні замовники!))
Ну, або якийсь компромісний варіант.

Чому «як усі» не звалив із Сум?

Трохи складне питання. Як то кажуть, ніколи не кажи "ніколи".

По-перше, один переїзд я вже зробив: з Бурині перебрався сюди. По-друге: життя в Сумах наразі мене більш-менш влаштовує. Щоб малювати шрифти не потрібно якихось особливих умов. Поїсти є шо, помиться є де, свіже повітря, річка, природа, все під боком, інтернет працює, а суєти менше, ніж в столицях. Суми – це як дві станції метро: Сотня – це Хрещатик, а СКД - Поштова площа. Тільки без метра з його нескінченним потоком людей. Це не може не радувати)).

Так що суттєвої причини їхати з Сум я поки що не придумав. Включив комп - і малюй собі. З замовниками спілкуюсь по інтернету, для обговорення для важливих моментів іноді їздю на зустрічі.

Крім того, в будь-якій діяльності корисно мати рамки. Бо коли можна все – ти губишся. А дія в умовах обмежень - активізує винахідливість. Ну ось у мене обмеження – залишатись в Сумах.  Це не залізно – допускаю можливість переїзду, але наразі я тут. Навіщо кудись їхати, якщо можна не їхати?  І взагалі: там харашо, де ми єсть! 🙂

IMG_7670-min
IMG_7619-min

У пошуках істини

Гарнітура Прес-Роман у наборі «Лоліти» Набокова, 1990 р.

Лолита, Свет моей жизни, огонь моих чресел. Грех мой, душа моя. Ло-
– Що?
– Ли-
– Що це?!
– Та…
– Та шо це за фігня в конце-то концов?!
– Кончик языка совершает путь в три шажка вниз по нёбу, чтобы на третьем толкнуться о зубы... Бумага офсетная. Тираж 20 000 экз. Гарнитура «Пресс-Роман».

– Що це за шрифт?! Раніше я його не зустрічав! Чого так адскі скачуть букви по рядку? І як це красиво! – думав я-підліток.

Чому набір Прес-Романом має присмак друкарської машинки? Чому англійський сполучник «and» позначається знаком &? Чому  німецька ß схожа на В, хоча позначає звуки ss/sz? На ці свої дитячі питання я зміг знайти відповіді тільки у дорослому віці, багато років згодом. І дуже радів, коли врешті знаходив відповідь. Про шрифт Press-Roman і технологію IBM Composer, генеза амперсанду і есцету.

Не так давно, як працював над шрифтом для Художнього музею, роздивився, що Георгій Нарбут для звуку Ґ використовував архаїчну букву Коппу. Ти ба!

А оце помітив, що символом «А в кружочку» позначали апостолів. Ну, да: їх-то в свій час і пресували за «антидержавну» агітацію.

Бонус-історії від Дмитра для тих, хто може ще

Зазо

В редакції “Данкора” на початку 2000-х у нас підібралась чудова компанія творчих однодумців. Художник Рома Левашов, фотограф Олег Дем’яненко, музикант Вова Пахолюк, письменник Влад Івченко, інетелектуали Сашко Берзін і Юра Ніколов, майстер слова і діла Юра Густав Соколов – основні дійові особи нашої компанії. Ми іменували себе “ЗаЗо” (більшості учасників було около 30-ти років плюс-мінус).

Архівні фото Дмитра з життя редакції «Данкору»

Вдень на роботі дружнім колективом ми робили поточну редакційну роботу, а ввечері – веселились: фоткались, знімали відео, фарбували, дивились кіна, обмінювались книжками та музикою, рубились по сітці в контру. “С утра качаюсь хоп!, а вечером бухаю” - типу того 🙂

Редакція “Данкора” тоді була у дворі музичної школи (дореволюційна будівля чоловічої гімназії). Тихе місце в центрі міста, невеличний яблуневий сад.

Відео “Вечір Суднього дня”, Студія Зазо, 2007

Теплое место

ХЗВ готували до виходу альбом “Куй!”. Для обкладинки Вова (один з учасників цього музичного гурту) запропонував зробити фото “Теплое место на улице ждёт”. Домовина біля підїзду хрущівочки з хамерманівським прапором – так він бачив візуальне втілення цієї фрази, яка повинна бути на одній зі сторін дігіпаку. Ну ок, але гроб – з тебе.

26
27
Бекстейдж «Куя!». Фото Олега Дем'яненка, 2011 р.

Вова запевнив робітників ритуального салону, що йому потрібна домовина буквально на пару годин – тільки приміряти, і що він його поверне в цілості і сохранності. Насилу впихнувши “груз 200” в мініатюрне Рено Твінго, хлопці прибули на місце зйомки - тихий дворик неподалік на Петропавлівській. Поставили труну на true-табуретки, прилаштували прапор. Було б ефектныше, якби стяг майорів на вітрі, але погода того дня була безвітряна. Та й діяти треба було швидко: перехожі хрестилися, цікавилися, з якої квартири нещасний і висловлювали пропозицію зібрати з сусідів кошти на допомогу в похованні. Ми трохи няіковіли: притомної легенди, що тут робить гроб ми не підготували. “Та це это... не то, шо ви подумали... це для газети... дєнєг не нада...” І вже не дочекавшись попутного вітру, зробили кілька кадрів і вернулись на базу. Домовину повернули не ушкодженою. Win! 🙂

28
Бекстейдж «Куя!». Фото Дмитра Зубченка, 2011 р.

Фотовело

Одної літньої ночі над дахом колишньої музичної школи зійшов повний місяць. Власне, музичну школа звідти вже сповадили і туди після ремонту мав заїхати банк. Густав якраз приїхав на новенькому веловипеді (отримав приз за кращий слоган для Gee Jay).

В якийсь момент хлопці вирішили зафіксувати ліричний момент, сфоткавшись з велосипедом на фоні місяця. По пожежній драбині вони залізли на дах школи, але фотосесію перервали вигуки “Стій! Руки за голову! Спускайтесь вниз! Швидко! Стріляємо на ураження!” Внизу були озброєні міліціонери і вони не жартували. Хлопці спустились, їм одягли кайданки і відвезли у відділок.

Спроба пограбування банку – так це можна інтерпретувати з точки зору закону. Після деяких перемовин, запевнення правоохоронців, що це – для мистецтва, пред’явлення і видалення фото та профілактичної бесіди хлопців відпустили. Дійсно: дивно грабувати банк з фотовелосупроводом, згодились міліціонери.

– Але, митці, щоб це було в останній раз!

– Звісно, пане офіцер!

Може сигналізація спрацювала, чи в банку був сторож і викликав міліцію. Рама велосипеда при падінні з висоти репнула навпіл. А фотку Олег відновив з видалених. Мистецтво ж – жаль якщо пропаде. Тільки мене тоді в той вечір не було з хлопцями, переповідаю уже за словами учасників. Але цікава історія – вибачте, не втримавсь.

29
Вилисипидист Густав на даху банку у місячному сяйві. Фото Олега Дем’яненка
IMG_7645-min

Дякую за увагу!
Сподіваюся, ще далі буде 🙂
Дмитро Растворцев, Вільна Україна