«ХАМЕРМАН ЗНИЩУЄ ВІРУСИ» (ХЗВ) – гурт, який епатує своїми костюмами та провокує на "подумать" саркастичними текстами з "матюками" про нашу з вами дійсність. Зазвичай люди діляться на тих, хто ХЗВ категорично не сприймає, тих, кому вони дуже подобаються та тих, хто ніяк до них не ставиться, бо ніколи про них не чув. А ви з якої категорії будете? 🙂
Радо знайомимо вас з нашою постійною рубрикою «Сумська діаспора» і, як ви вже зрозуміли, з Альбертом, який народився і виріс в Сумах.
Ми поговорили з Альбертом про ХЗВ, про те, чому він переїхав у столицю, про бурхливе музичне минуле Сум, яке враження вони залишають.
Знайомтесь:
ПІБ (за паспортом): Цукренко Олег Вікторович
Вік: 42
Сімейний стан: одружений
Діти: 2 доньки
Діяльність: 50 на 50 – музикант і журналіст
Для сумчан: яскравий представник сумської діаспори в столиці
Зараз основна моя діяльність це радіо Zemlya на Old Fashioned Radio, музика (ХЗВ, – ред.), а ще у мене починається авторська програма на Громадському. Я постійно чимось займаюся. Роблю саундтреки, скоро озвучу прокатний мультик, точніше персонажа — буду там співати і говорити за злого робота. Музика у мене складає десь 5% від усієї діяльності. Але, в цілому, я вважаю, що я 50 на 50 музикант і журналіст.
На радіо Zemlya музику я підбираю за принципом "подобається/не подобається". Беру і ту, яка мені не близька, але я розумію, що вона хороша. Вночі, наприклад, звучить джаз, м’який фолк, під ранок — електроніка, вдень — інді, поп і трохи року. Я займаюся цими плейлистами, щодня витрачаю на це якийсь час і раз на тиждень веду передачі.
Для тих, хто ніколи не чув про ХЗВ
Це такий гурт, який може показати і розказати те, чого більше ніхто в Україні не може. З одного боку, може показати дупу, а з іншого — може наштовхнути на якісь цікаві думки. І це завжди відбувається у різних формі та форматах, і ніколи не повторюється. А, і матюки є! Це дуже багатьох приваблює, тому прорекламую так.
ХЗВ і "хвиля популярності"
Не те, щоб хвиля, швидше такий поступовий приплив... Я думаю, почалося це десь після 2014 року. Напевно ефір на Громадському зіграв роль. Нас почали запрошувати на фестивалі, а пізніше вже виросло ціле покоління людей, які нас знають. Це як з гуртом The Velvet Underground. Спочатку вони збирали по 100 фанатів на концерти, а коли розпалися, стали всесвітньо відомими. І всі музиканти кажуть, що цей гурт на них вплинув. Але ми, на щастя, не розпалися і дожили до того моменту, коли впізнаваність почала працювати на нас. Я вважаю, що це досить органічно відбулося, не після чогось голосного.
У принципі, ці скандали і медійні сплески додають впізнаваності, але тотально вони все одно нічого не змінюють. Її зростання іде достатньо органічно. А там який-небудь Х-фактор чи Івано-Франківськ дає хвилю. Згодом же хвиля спадає і особливо нічого не вирішує.
На концертах підходять двометрові “ломи” і кажуть: “А я вас зі школи слухаю”. І оце трохи стрьомно. Бо це скільки ж тоді мені років?..
А як спілкуються Вова і Альберт у реальному житті?
Ми мало спілкуємося з Вовою (Пахолюком, – ред.). По-перше, ми далеченько територіально: він живе в Вишгороді, я — в Києві. А, по-друге, ми досить різні, і мені здається, що це добре для стабільності гурту. Якби ми постійно спілкувалися, ми б вже розсварилися остаточно. У нас і так сварки бувають, було навіть кілька глобальних. Якби спілкувалися, вони були б ще частіше. Ну, і ми обидва сімейні люди, справ повно.
Чому та навіщо ви цим займаєтеся?
У мене немає виходу. Я просто не можу інакше. Творчі люди займаються творчістю, тому що не можуть цим не займатися.
Ми займалися цим дуже-дуже довго, коли це не приносило жодної копійки взагалі. Тобто не можна сказати, що ми займалися музикою задля грошей. Так само не можна сказати, що ми займалися цим для того, щоб потішити свою гординю чи его. Ми займалися творчістю ще дуже давно, коли це не мало жодного або майже жодного відгуку. Ми просто займалися цим, тому що не могли інакше.
Пісня ХЗВ, яка характеризує Суми
Колись це була пісня “Суми-Суми – Чечня-Чечня”. Зараз вже ні. У нас буде інша пісня, ми її скоро запишемо. Дуже сумна пісня з назвою “Когда воротимся мы в Сумы”. Вона написана, правда, років десять тому, але ми її зараз зробимо.
Для мене Суми і те, як вони змінюються щоразу... Раніше було так: ти тут існував, брав участь у всьому, що тут відбувалося. Суми були навколо тебе і начебто для тебе. А зараз я приїжджаю сюди, як з того світу повертаюсь, і бачу, що змінилося без мене. І для мене це дуже сумний момент, такий собі afterlife. Як образ світу, який буде після мене, без мене. Хоча, я ж кажу, це мої особисті розклáди. Так-то це абсолютно живе місто, де живуть зовсім інші незнайомі мені люди.
Чим ви переймаєтесь, що може викликати сильні емоції?
Якщо не брати сімейні всілякі справи, то… Не знаю, може це ненормально, але мене дико бісять артисти, які виступають в Росії. Я нічого не можу з собою зробити. Я розумію, що те, що законно - не заборонено. Але мене це дико вибішує. Бо це сидіння на двох стільцях мені дуже не подобається… Це таке лукавство. Всі ж розуміють, що відбувається, все одно. Але ця позиція: “Я над політикою, я ангел світла”. Мене це дуже сильно чіпляє. Можливо це неправильно, але я нічого не можу з цим вдіяти.
Альберт і Суми
Я тут виріс, навіть працював тут лікарем. Але зараз мені в Сумах трохи сумно. Три роки тому померла моя мама і тепер у мене місто з цією подією пов’язане. Можливо якби я тут жив постійно, воно б замилилося, а зараз ходжу містом, дивлюся і згадую.
Одна з перших згадок: ідемо з мамою по Соборній, я вперше бачу Спасо-Преображенський собор, і питаю у мами: “Мамо, це Москва?”. Про Москву вже знав, а про собор — ще ні.
Тусувалися ми в основному по квартирах. Але я дуже люблю парк, гуляти там. Ми з мамою ходили щоранку в школу через нього. Мама працювала у першій гімназії, а я там вчився. Тому я дуже люблю цей маршрут через парк, дамбу.
Я обожнюю ходити Сумами пішки — вони такі маленькі. А ще тому, що кожного разу, коли приїжджаю, я бачу якісь зміни. У цьому плані цікаво. Кафешечки різні, постійно щось змінюється, і мені це цікаво. Хоча і приїжджаю на день-два. Люблю гуляти містом.
Зараз Суми стали значно м’якшими. Вони були жорстким містом, коли я був ще дитиною, підлітком. Це я про кримінальну молодіжну “обстановочку”. Суми були похмурим, досить люмпенським, гопничиським містом. Зараз досі при більш-менш нестандартній зовнішності тут на тебе звертають увагу більше, ніж в Києві. Але без агресії. Я бачу тут вже і свої хіпстери завелися 🙂 Все нормально. У цьому плані мені дуже подобається, як змінюється місто. Більше цікавих місць.
В принципі відносно невеликі українські міста досить схожі між собою. Багато з тих, хто бував у Сумах останні роки, коли дізнається, що я звідси, позитивно відгукуються про місто. Тут і ландшафт гарний. В цілому Суми досить привітні.
Музичне середовище у Сумах було дуже насичене. Якраз усередині 90-х було як у всіх — таке рокерське. Були свої епігони "Акваріуму", Цоя, Deep Purple.
Був реально цікавий гурт Льоні Савіна. На жаль, не можу згадати назву. Льоня Савін потім став правою рукою Олександра Дугіна. Зараз мешкає в Росії, страшний агресивний “ватнік” і українофоб. Свого часу прославився тим, що потрощив українську символіку на Говерлі. Це було за часів Ющенка. Резонансна подія була, на нього завели справу і він довго боявся в’їжджати в Україну. Але гурт був прикольний, авангардний.
Потім ще був Саша Ніколов. Така несумська якість.
Ну і гурт Холодний Дом. Легендарні хлопці.
Епігон — послідовник якого-небудь напряму (в політиці, науці, мистецтві і т. ін.), який не має творчої самостійності і в нових умовах механічно відтворює застарілі ідеї.
Академічний тлумачний словник (1970—1980) (с)
Переїзд
Не знаю як зараз, але на той час вважалося, що з Сум треба тікати. Були люди, які незвично на той час мислили, типу Саша Берзін з "Данкору". Вони вважали, що треба лишатись тут. У них була ціла філософія. А я на той час почав займатися журналістикою. Тоді взагалі був бум ЗМІ, ця сфера зростала, дуже росли гонорари і брали з руками-ногами всіх, хто більш-менш талановитий. Я батькам відразу сказав, що я тут довго не пробуду — поїду в Київ. На той час тут не було чого робити (Альберт переїхав у 2006 році, – ред.).
Теоретично можливо, що я сюди повернуся. Але просто у мене всі “прив’язки” вже там. Тут тато, залишились якісь родичі. Але коли я тут довго, мені стає нудно. Я не кажу, що тут нічого робити, просто мені тут нічого робити.
Чи є у Сум потенціал?
Хотів би я зараз “поумнічать”, але якби ж я знав ситуацію. Я думаю, що схожа ситуація у багатьох українських містах. Дуже мало людей, які готові покладати сили і час свого життя на те, щоб тут щось робити, розвивати. Так само і я свого часу зробив. Значно легше піти шляхом найменшого спротиву: або поїхати в Київ, або закордон, або працювати на аутсорсі і взагалі класти болт на місто, на своє середовище. Я думаю, що це основна проблема усіх небагатих міст України. Думаю, приблизно тут так само. Є люди, які хочуть змінювати, щось роблять, змінюють… Це постійний процес лупання скали і можливо він колись перейде в якість, а можливо і ні. Я не знаю.
Чого не вистачає Сумам?
Якщо відповідати глобально, то потрібні гроші. Коли економічна ситуація стабілізується, коли Україна стане багатшою… Це прокляте питання “Чому це все відбувається?”. Чому люди готові витратити 300 грн на горілку, але не можуть витратити 150 грн на концерт Здавалося б, є соцмережі і все це. Але мейнстрім став ще більш мейнстрімовим. Не знаю, аби я мав відповідь на це питання, я вже був би якимось…
Порада сумчанам
Якщо вже не валите, то тоді немає іншого виходу, окрім як намагатися змінювати своє середовище, бути активним. Жити в місті і не любити його, бути незадоволеним ним, — це ж мука на все життя. Треба змінювати. Ми там в Києві потрохи змінюємо Київ, а сумчани, сподіваюсь, змінюють Суми. Вони ж змінюються в хорошу сторону, як я вже казав. А раз я бачу, що зміни є, значить є такі сумчани 🙂
Бліц для розрядки
Android чи Apple?
Android по-любому. Я взагалі не "яблочнік". Я люблю демократичне.
Коти чи собаки?
Раніше я б точно сказав коти, але тепер будуємо будинок під Києвом, і завели і кота, і собаку. Тепер люблю собаку. Кота я теж люблю, але я “прохавав”. У мене просто в житті не було собаки. Ну, у бабусі була, але отак от свого собаки не було, а тепер я прохавав цей кайф, що таке собака. Тепер люблю їх однаково.
Бетмен чи супермен?
Мабуть все-таки супермен, бо він якийсь такий теплий ламповий. Він більш старий, а Бетмен це вже голівудівська машина нинішня... мабуть. Хоча я не дивився насправді Бетмена з початку 2000-х. Тож Супермен, бо він ламповий і більш культовий герой, постать.
Кока чи Пепсі-кола?
Пепсі! По-перше, це дитинство. Ці пляшечки. Вони зараз знову почали такі випускати, скляні маленькі. По-друге, я не з тих, хто каже, що Кока — це така махіна монополістична, а Пепсі — типу інді. Мені просто смак більше подобається, от і все 🙂
Улюбена фраза
“Ступаю з Богом!”. Я так Валі (дружині, — ред.) кажу, коли в магазин за продуктами йду: “Ну, ступаю з Богом!”. Десь колись почув і мені сподобалось.
Мудрість від Альберта
Це не буде мудрість чи порада. Я зрозумів, що мені головне не наробити зла комусь. Як у медиків: "Не навреди". Це для мене дуже важливо.
Все буде добре?
Так, я оптиміст взагалі. Думаю, що все буде добре, по-любому. Ну, блін, ми такі класні 🙂 За ці 5 років українці, не політики, а отой активний мізер, показали себе такими потужними. Тому, я думаю, що все буде нормально. Я зараз нікого не рекламую, просто мені дуже подобається цей слоган: “Чесних більше”. Я не певен, що чесних більше, але вони точно більше впливають на ситуацію, ніж більшість.
