Юрій і Катерина Мироненки з батьком чоловіка Миколою — єдині жителі хутора Хоменкове на Кролевеччині. У 1990-х роках тут було 27 дворів і близько 100 жителів. Нині навколо будинку Мироненків — порожні хати та зарослі подвір’я. Родина тримає пасіку, корову та доглядає город. Журналісти «Суспільне Суми» побували у Хоменковому й розповіли, як живе родина Мироненків, а ми переказуємо в нашій новині.
Доглядають пасіку й корову, вирощують городину
Раніше люди в Хоменковому працювали, тримали корів, співали пісень і збиралися на пляжі біля ставка, розповідає Юрій Мироненко. Та згодом почали виїжджати. Подружжя переїхало сюди з Кролевця 15 років тому: коли вийшли на пенсію, перебралися до 89-річного батька Юрія Миколи. Він прожив у Хоменковому понад 80 років і відмовився його покидати, сказав: «Я нікуди звідси не поїду — із цієї красоти».
Микола Мироненко вже близько 50 років доглядає пасіку й називає її своєю відрадою. Також у родини є корова, свині й кури. А біля будинку мешканці бачать диких тварин: лисиць, зайців, кіз, оленів, заходив навіть лось. Більшість овочів родина вирощує на городі, зокрема саджають перець, кабачки, помідори. Також на ділянці ростуть яблуні та груші. До Кролевця звідси близько 10 кілометрів, тож за потреби родина їздить туди.
— Хочеш до лікаря чи не хочеш — а їхати треба. Виходиш на маршрутку, що йде о 9:40, назад — об 11:40. Часу мало, все треба встигнути: бігом до лікаря — і назад на маршрутку. Раз на тиждень, у п’ятницю, ми з чоловіком своєю машиною возимо продавати молочну продукцію. Тоді купуємо все, що треба. Хліб кладемо в морозильну камеру, щоб вистачило до наступної п’ятниці. Або син приїде — привезе, що потрібно. Усе в нас у запасі, без запасу ми тут не живемо. Бо нікуди не підеш, ні в кого не позичиш, — ділиться Катерина.
Подружжя каже, що сусіди в Кролевці кличуть назад до міста, але родина залишається в Хоменковому, бо вже звикли тут.
Чому Цукр про це пише
Ми розповідаємо про села на Сумщині, які поступово зникають з карти області, щоб зберегти пам’ять про ці місця. Вони показують інший бік життя в регіоні — коли люди свідомо залишаються там, де народилися, попри те, що навколо вже давно нікого немає. Раніше ми писали про те, як живуть останні жителі села Зацарне на Сумщині.