У селі Слоут, що за 15 км від Глухова, майстри створюють віночки з воску, які ще століття тому наречені вдягали на весілля. З часом їх витіснили діадеми. «Суспільне Суми» розказало, як на Сумщині відроджують цю традицію, а ми переказуємо у цьому тексті.
Відтворюють вінки за старими фотографіями
Весільні вінки з воску — це традиційна прикраса, яка була символом краси та своєрідним оберегом, який був з дівчиною на шляху до заміжнього життя. Вони були популярній по всій Україні, особливо на Вінниччині.
Майстрині говорять, що певно саме звідти ця традиція поширилася на Сумську область. Однак, наречені Сумщини надавали перевагу мінімалізму та білому кольору, замість різнобарвних вінків, які були популярні в інших регіонах.
У селі майстрині відтворюють вінки за старими фотографіями сусідів. На одній з фотографій, яку показали майстрині — 94-річна баба Настя, найстарша жителька Слоута, яка виходила заміж у такому у 49-му році.
Процес виготовлення
Для плетіння віночків використовують різні матеріали. За основу беруть дротик, який намотують стрічкою та вмокають в парафін та воду. Це повторюють до тих пір, поки не сформується крапелька, яку потім можна перетворити у бутон квітки.
Щоб створити троянду або барвінок, жінки вирізають пелюстки з паперу, скручують їх і також занурюють у парафін, а потім у воду. Олена Замула, одна з майстринь, каже що на виготовлення одного вінка можуть піти тижні.
Зазвичай на прикрасах роблять по вісім квіточок. Але якщо замовник хоче більш вишуканий та пишний вінок, то і восковичок буде більшим. Відповідно, коштують такі вироби дорожче.
Традицію плетіння вінків намагаються передавати дітям. Проте, кажуть майстрині, ця справа вимагає посидючості. Через це заняття проходять, коли у малечі є бажання та настрій.
Майстриня Галина Кулик говорить, що воскові вінки набирають популярності з кожним роком. Але поки купити їх можна лише на замовлення.
Чому Цукр про це пише
Збереження культурних традицій Сумщини — важлива частина нашої регіональної ідентичності. Історія воскових вінків є яскравим прикладом того, як місцеві майстрині зберігають і передають унікальні знання та вміння, що формувалися століттями.
