Анна Клочко — українська журналістка й фотографиня родом із Сум. Її знімки публікували німецьке видання Taz.de, канадське Country Life in BC та українські медіа. Про свій творчий шлях, останній кадр перед війною та плани зібрати кошти на відновлення Конгрес-центру СумДУ Анна розповіла Українській асоціації професійних фотографів.
Перший фотопроєкт, StoriesProStories та останній перед вторгненням
Дівчина займається фотографією 10 років, з яких вісім — професійно. Починала знімати на плівкову камеру свого діда. Уже цифрову «мильничку» Canon придбала в Америці під час студентської програми Work and Travel. Після її завершення подорожувала північним сходом США і створила фотопроєкт «Від Міннеаполіса до Нью-Йорка».
Перша виставка світлин Анни була в Конгрес-центрі СумДУ у 2020 році. Вона називалася StoriesProStories. Основна ідея — вертикальні чорно-білі знімки, що нагадували формат Instagram Stories. В експозиції було 20 триптихів — тобто всього 60 фото, об’єднані однією темою, хоч були зроблені в різних країнах. Авторка навмисно не підписувала кадри, але майже щодня протягом двох тижнів була на виставці в Конгрес-центрі й особисто розповідала історії пов’язані зі знімками.
23 лютого 2022 року в Одесі Анна зробила на телефон світлину, яка стала символічною для неї. На ній — промоутери в костюмах зебри, коня й жирафа повертаються з роботи вулицею Дерибасівською.
— Один ніс голову зебри під пахвою, трохи похитуючись. Я в останній момент підняла телефон і зробила кадр. На фоні відчуття, що щось погане от-от станеться, ця сцена виглядала як закриття завіси. Наче зараз вони зникнуть у темряві — і все буде інакше, — згадувала Анна.
Сказала, що ця фотографія стала для неї символом того, що «веселощі закінчилися».
Війна та еміграція
За тиждень до повномасштабного вторгнення Анна поїхала відпочити в Одесу без камери, ноутбука й паспорта. Коли почалася війна 24 лютого, вона не змогла повернутися ні в Суми, ні в Київ, в якому тоді мешкала та працювала. Виїхала до Німеччини, потім до Канади, де влаштувалася на роботу журналісткою для Country Life in BC.
Згодом повернулася до України в редакцію українського аграрного медіа «Куркуль», їздила на зйомки в Сумську область.
У 2023 році Анна брала участь у проєкті ЮНЕСКО та Інституту масової інформації, документувала наслідки війни. Знімала садибу Кеніга в Тростянці, де зустріла 19-річну зберігачку музейних фондів Ангеліну.
— Десять років тому це місце вирувало життям. А тепер — сумна тиша, пробоїни після обстрілу. Але надію дарує Ангеліна — енергійна, закохана в археологію. Вона мріє будувати майбутнє тут, зберігаючи культурну спадщину, — каже Анна.
У вересні 2024 року, коли росіяни двічі влучили в лікарню Святого Пантелеймона, їй довелося знімати наслідки обстрілу. Через 20 хвилин третій дрон влетів у натовп, загинули п'ятеро людей. Анна каже, що її врятувала інтуїція — встигла відійти.
Усі дороги ведуть у Рим, особливо у Ватикан
Анна ніколи не була тісно пов'язана з католицькою церквою, більше цікавилася буддизмом. Трохи торкнулася до християнської віри лише під час життя у Ванкувері.
Нещодавно колега запропонувала підготувати матеріал для американського католицького журналу про проєкти соціального підприємництва «Карітасу» на базі парафій Української греко-католицької церкви. У храмі міста Чортків Тернопільської області їй подарували ікону й вервицю зі словами: «Вона оберігає». Саме тоді Анна збиралася до Італії.
Поїздка до цієї країни була напівспонтанна — відпочити й протестувати новий об'єктив, розказала дівчина У Флоренції дізналася про смерть Папи Франциска. Каже, що українське медіа «Бабель» повідомило про це раніше, ніж місцеві італійські ЗМІ.
25 квітня приїхала до Рима, де 500 тисяч людей прощалися з Папою. Попри величезні черги, вона з друзями потрапила до Ватикану. Охоронець пропустив їх, бо Анну представили як журналістку, а друзів — як перекладачів. Так вдалося зняти матеріал у базиліці Святого Петра.
Плани на майбутнє
Нещодавно Анна планувала поновити виставку StoriesProStories 2.0 у Конгрес-центрі СумДУ. Але замість цього довелося писати репортаж про ракетний обстріл 13 квітня, який зруйнував центр і забрав життя 35 людей.
У неї є ідея організувати виставку в Києві й зібрати кошти на відбудову Конгрес-центру. Для сум'ян це місце має глибоке значення, говорить дівчина.
Фотографиня каже, що практикує «візуальний обмін» — показує світ українцям і розповідає про Україну іноземцям.
— Якщо зможу побувати в різних куточках світу й створити повноцінні фоторепортажі — це буде здійснення моєї мрії, — каже Анна.
А з повною версією інтерв’ю, де дівчина більше ділиться своїми роздумами та проєктами, в яких брала участь, можна познайомитися за посиланням.
Чому Цукр про це пише
Анна Клочко — приклад того, як сум'яни через свою творчість розповідають світу про Україну. Її історія показує, як війна змінила життя кожного з нас, але не зламала прагнення творити й документувати важливі моменти. Її досвід «візуального обміну» нагадує, що кожен із нас може стати послом України там, де опиняється.
