На Сумщині діє музей просто неба, де зібрали демонтовані радянські пам’ятники з різних областей України. Серед них є скульптури вождів СРСР, радянсько-китайської дружби й навіть не встановлений пам'ятник, що присвячений трагедії у селі Нова Слобода. «Суспільне Суми» побували у тоталітарному парку й поспілкувалися з його керівником Сергієм Тупиком, а ми переказуємо у цій новині.
Парк тоталітаризму у Спадщанському лісі
Путивльський музей-заповідник «Парк тоталітарного періоду» відкрили у 2019 році на терторії Спадщанського лісу. Тоді в експозиції було всього 46 пам’ятників, зараз їхнє число зросло до 92. Сюди звозять демонтовані радянські монументи із Сумщини та інших областей України. Директор Сергій Тупик каже, що до повномасштабної війни заклад щороку відвідували близько 50 тисяч туристів.
Сергій каже, що у світі подібних музеїв небагато. В Україні й на Сумщині — це єдиний музей такого формату. За кількістю монументів ми посідаємо друге місце в світі. Більше лише в Латвії в парку «Грутас» — тут зберігається 100 пам'ятників. Також музей соцреалізму з 42 експонатами є в Будапешті. І ще один заклад такого формату є в Софії — в столиці Болгарії нараховують 76 скульптур.
Першим експонатом в музеї на Сумщині став демонтований у 2016 році пам'ятник Леніну, який стояв на центральній площі Путивля. До 2022 року вдалося зібрати скульптури різних діячів комуністичного чи радянського тоталітарного рухів. Серед них і Карл Маркс, і Леонід Брежнєв, і Йосип Сталін. Тут також зберегли пам'ятник «Робітник і колгоспниця» Мухіної, яку вважають вершиною радянського монументального мистецтва, каже Сергій.
«Показати людям, що це був шлях не туди»
За законом, такі ідеологічні пам'ятники не можуть перебувати у публічному просторі. Однак через просвітницьку роботу музеї мають право їх використовувати. Сергій говорить, що цей парк на конкретних прикладах з біографії цих діячів повинен показати, що це був шлях не туди.
— Суспільство йшло не в тому напрямку. Всі голодомори, терори, репресії, це все організували ці діячі, — каже директор музею.
Зараз пам'ятники ніхто не збирається відновлювати. На землі можна побачити рештки конотопського Леніна, від якого залишився лише один чобіт. Сергій пояснює, що його хочуть залишити у такому вигляді, як прояв декомунізації. Саме пам'ятників Леніну в музеї найбільше. Директор говорить, що на території України їх встановили 5,5 тисяч. Це більше за густотою ніж в Росії. У ній встановили лише 7 тисяч пам'ятників, коли самих росіян було втричі більше ніж українців.
Також у музеї зберігається пам'ятник, який ніколи ніде так і не встановили. На початку 80-х років місцевий колгосп у селі Нова Слобода хотів поставити пам'ятник присвячений трагічній події часів Другої світової, коли окупаційні війська вбили тут 586 жителів громади. Деталі замовили у Харкові, проте через кадрові зміни в колгоспі його так і не встановили. Близько 40 років він перебував на краю села присипаний землею та порослий бур'яном. Допоки місцевий хлопчина не знайшов його і не розповів про це дорослим.
Найбільш яскравим прикладом тоталітаризму директор вважає пам'ятник чекістам. Його знесли у 2016 році в Києві. Під час демонтажу скульптуру пошкодили, а збережену частину завезли у музей. До встановлення у «Парку тоталітарного періоду» активісти облили цей монумент червоною фарбою. Сергій каже, що не будуть її змивати, щоб вона нагадувала, що кров мільйонів Українців на руках цих діячів Радянського Союзу.
Чому Цукр про це пише
«Парк тоталітарного періоду» у Спадщанському лісі — це нагадування про те, що комуністична й радянська ідеологія зробили у свій час з українським народом. Важливо зберігати ці пам’ятники не як символи, а як застереження, щоб розуміти, до чого призводить культ влади, страх і пропаганда. Такі простори допомагають суспільству не втратити пам’ять і сформувати критичний погляд на минуле, аби не повторювати його помилки.