У березні харківські волонтери вивезли 55 тварин із ферми у Миропіллі Сумської області. Усіх розселили в різних місцях, а власник господарства Андрій Євтушенко живе в Нижній Сироватці. «Суспільне Суми» поговорило з ним про те, як склалося життя ферми після евакуації, а ми переказуємо текст.
Ферма за два кілометри від кордону
19 березня Волонтери «Порятунок тварин Харків» вивезли хвостатих улюбленців із ферми Андрія, що розташована за два кілометри від російського кордону. Це місце постійно обстрілювала російська армія, внаслідок чого кілька тварин загинули, інша частина — була поранена. Щоб забрати всіх улюбленців — близько 20 коней, стільки ж корів, телят, свиней, овець і птицю — волонтерам довелося їхати в Миропілля тричі.
— У них був постійний стрес там, вони намагалися кудись побігти. Добре, що в манежі була певна відстань, де можна побігати, — каже власник ферми.
Усіх тварин з Миропільської ферми розселили в різні місця. У селі Ясени поблизу Сум живуть корови, у Стецьківці — вівці. Сам Андрій разом з дружною Оленою оселилися в Нижній Сироватці. Разом із ними мешкає понад 20 собак, 10 котів і декілька кіз.
Після евакуації з Миропілля коні тимчасово жили в Осоївці, тоді по ній вдарили 11 КАБами. Зараз вони живуть у Сумах на кінно-спортивній базі. Андрій говорить, що їх поселили тут безплатно. Чоловік допомагає власникам бази по господарству й робить ремонт.
Найхитріший кінь і врятована кобилка
Андрій розповідає про кожну тварину на своїй фермі. Свого першого коня він купив близько 20 років тому в Миропіллі. З часом ферма розрослася і на ній з’явилися вівці, поросята, птиці й коти з собаками. Багато тварин Андрій прихистив і врятував після того, як їх залишили люди.
Власник ферми може розповісти про темперамент і характер кожного свого улюбленця. Одного з коней називає «найхитрішим» у конюшні.
— Не з поганого боку. Він хитрий, бо завжди придумує, як зробити те, що він хоче. Зазвичай поспілкуватися або погуляти. Як захоче вийти — розв’язує вузли, відкриває запори, — каже Андрій.
Найбільша складність, з якою зараз зіштовхується господарство, — нестача сіна. Власник пояснює, що тварини їдять багато, а через війну великих запасів не наготуєш. Замовити сіно вони намагалися вже двічі й кожен раз угода зривалася.
Частина господарства Андрія згоріла, частина — стоїть. Це означає, каже чоловік, що повертатися є куди. Мріє, щоб уся ферма була в одному місці.
Чому Цукр про це пише
Ця історія про людей, які, попри війну, не покинули своїх тварин. Вона нагадує, що піклування про улюбленців — це не тільки про гуманність, а й про стійкість нашого суспільства. Такі історії важливо розповідати, щоб підтримати тих, хто рятує, допомагає і не здається, навіть коли довкола обстріли й невідомість.
