У Сумській області з 2018 року працює регіональна комісія з реабілітації репресованих радянською владою. За останній рік ними було розглянуто понад 80 особових справ. Група істориків та архівістів продовжують працювати над відновленням доброго імені незаконно засуджених жителів Сумщини, навіть в умовах війни. Цукр поспілкувався з очільником комісії В’ячеславом Оліцьким, щоб розповісти про їхню роботу та про те, як почати процес реабілітації.
Три закони справедливості
Історик та голова регіональної комісії з реабілітації В'ячеслав Оліцький розповідає, що час правління Йосипа Сталіна став періодом найжорстокіших радянських репресій ― тоді українців розстрілювали, висилали з України та ув’язнювали на десятки років за будь-який антирадянський вислів.
Перші реабілітаційні рішення щодо репресованих з’явились у 1950-х роках ― до влади прийшов Микита Хрущов і почав роботу над розвінчуванням культу Сталіна. Тоді ж було видано перший закон про реабілітацію. Він був недосконалий, адже радянська ідеологія не мала бути дискредитована.
Після здобуття Україною незалежності було видано ще кілька законів, які розширювали список громадян, що входили до категорії репресованих. У 2018 році запрацювала Національна комісія з реабілітації, а також були створені регіональні відділи. Новий закон передбачав можливість реабілітувати всіх репресованих позасудовими органами, депортованих, а також засуджених за збройну боротьбу за незалежність України.
Існують правила, які визначають, хто має входити до регіональної комісії. Це представники громадських організацій, діяльність яких пов’язана з цими процесами, Державного архіву, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, обласної ради, Служби безпеки України, прокуратури. Чиновники не мають права входити до складу комісії, щоб не впливати на її рішення.
Судили за анекдот та косий погляд
В'ячеслав Оліцький розповідає, що справи різняться між собою в залежності від періоду їх створення ― у 30-ті роки існувала конвеєрна система «правосуддя». По вертикалі влади спускався наказ про необхідну кількість засуджених. У залежності від цього слідчі приймали рішення про різні міри покарання ― розстріл, заслання, позбавлення волі. В'ячеслав додає, що така система сприяла недбальству серед слідчих, адже у намаганнях виконати нормативи, найчастіше справи просто фальсифікували.
«Варто розрізняти те, що інкримінували людині та першопричину переслідувань ― найчастіше будь-яка незгода з радянською ідеологією могла стати приводом до фабрикування справи. Ми зустрічали випадки, коли за розказаний сусіду анекдот засуджували до позбавлення волі за антирадянську діяльність», ― розповідає історик
За словами В’ячеслава, члени комісії «пропускають через себе» кожну справу. Адже в намаганнях з’ясувати причини та наслідки, неможливо залишитися байдужим до тієї несправедливості, яка зруйнувала життя людини
«У науковій діяльності я займаюся вивченням репресій щодо релігійних організацій та священнослужителів. Їхня вина найчастіше полягала в тому, що вони служили Богу. Найбільше запам’яталася групова кримінальна справа на 400 сторінок, в якій було вказано понад 30 імен служителів церкви. Під час перегляду матеріалів я побачив розстрільні акти та дати виконання вироку ― їх усіх вбили з різницею у кілька днів», ― ділиться історик.
На перших етапах репресій також була поширена практика притягати до відповідальності за антисоціальний спосіб життя. Так, повторно затримували тих громадян, що мали проблеми з законом у минулому, проте на момент затримання вже відбули своє покарання. Засуджених висилали з України, а їхні родини зазнавали переслідувань.
Справи, які комісія знаходить під час вивчення, можуть відрізнятись одна від одної ― деякі налічують сотні сторінок з протоколами допитів звинуваченого та свідків, а інші складаються максимум з чотирьох аркушів
Також, складнощі виникають у ситуаціях, коли «суд» проходив на території Росії. Найчастіше, справи таких засуджених зберігаються у російських архівах й відповідно до їх законодавства є засекреченими, тож у відповідь на запит регіональна комісія або родич нереабілітованого може отримати лише довідку-підтвердження про судимість з інформацією про орган, що виніс вирок.
Відновлення історичної справедливості
Деякі справи чекають на реабілітацію вже близько сотні років. Проте нові заявки до комісії не припиняють надходити. За 2022 рік, навіть в умовах повномасштабної війни, було розглянуто понад 80 справ.
Ми маємо відновлювати історичну справедливість як глобально для всієї країни, так і локально ― для людей, які безпосередньо постраждали від радянського режиму
За словами В’ячеслава, в Сумській області потребують реабілітації ще кілька десятків тисяч людей. Про деяких жертв репресій ми так ніколи й не дізнаємося ― дехто не залишив по собі нащадків, а певні сім’ї були знищені повністю, тож немає нікого, хто міг зробити б заявку на реабілітацію.
«Сьогодні, коли частина українських територій знаходиться в окупації, ми спостерігаємо доволі схожу модель репресій, яким піддають українців за спротив. У документах можна змінити слово «проукраїнська» на «антирадянська», і ми побачимо той самий почерк. Тож зараз велика частина українців в окупації переживають досвід, який мали попередні покоління», ― говорить В'ячеслав.
Як почати процес реабілітації
Для того, щоб комісія почала розглядати справу репресованого, необхідно подати заявку за зразком до регіонального відділу. Заявником може стати будь-хто ― Інститут національної пам’яті, громадська організація, родич засудженого або навіть стороння людина.
Після цього представники комісії шукають особову справу в архівах, проводять її аналіз та вирішують, чи рекомендують вони реабілітувати цю людину, чи ні. Після, всі матеріали справи разом з висновком відправляються на розгляд Національної комісії, яка приймає остаточне рішення.
