Упродовж кількох місяців команда Ukraїner у співпраці з Національним Музеєм Голодомору-геноциду за підтримки Українського Культурного Фонду, провели експедицію до останніх свідків Голодомору. У 1932-1933 роках Голодомором були вбиті мільйони українців. А ті, кому вдалося вижити, досі пам'ятають про минулі часи. Однією з героїнь стала 94-річна Марфа Коваленко, яка живе у селі Костянтинів Недригайлівського району, Сумської області.

Марфа Коваленко народилася в 1926 році у сім’ї фельдшера. Коли в Україні почалася колективізація і масове розкуркулення селян, постраждала і її родина. У 1930-х роках «куркулями» вважали усіх, хто виступав проти колективізації. Таким чином більшовики намагались змінити систему цінностей і насаджували колективну форму господарювання, а в одноосібників вилучали землю та майно.

На початку геноциду Марфі було лише шість років. Не зважаючи на плин часу, 94-річна жінка згадує ті часи у подробицях. Після початку Голодомору доводилося шукати їжу, аби вижити. У батьків забрали корову, тому дівчина разом зі своєю подругою Сонею приганяли з пасовища тітчину, а та натомість давала їм по кружці молока. А люди, які встигали зривати колоски з поля, робили борошно. Одного разу, брат повернувся з Ромнів і приніс шматок хлібу, який довелося розділити на трьох людей.

Та найбільше пані Марфа запам'ятала зиму тих років. Тоді селом ходили бригади з металевими штиками — щупами, якими шукали сховане у землі зерно. Хоча насправді, вони забирали або знищували все їстівне. Під час геноциду Марфа втратила двох старших братів, які не змогли пережити голод.

«Хлопчики вмерли, так батько виніс [тіла] у погріб, шо уже завалився. Якось пригорнув. Мій дід і там ще один дід був десь у коліно викопали ямку коло того погреба, де дітки. А тоді вже там могилки зробили», — пригадала Марфа Коваленко

Вам буде цікаво: Життя літніх людей: фотопроєкт 13-річного сумчанина «Старосільці»

У роки Голодомору в Костянтинові, за спогадами Марфи, померло багато людей, але й багато вижило завдяки взаємодопомозі. Селяни не втрачали людяність та ділилися останнім, навіть коли самим нічого було їсти.

Дізнайтеся більше з відеоісторії: