🛴 Варю алюміній, роблю електробайки: Мстислав Гнибедов

Інколи ремонтую Tesla в Сумах

IMG_2310

Мстислав Гнибедов — майстер зварювання алюмінію. Він працює вдома у власній майстерні, яка знаходиться у дворі приватного будинку. Йому вдається жити, ремонтуючи дрібні та великі, прості та складні деталі чи механізми. Ще він полюбляє створювати нове, а в його колекції є круїзний велосипед, трайк для дрифту та ряд електросамокатів. Йому прикро, коли на виставках бачать його вироби та вважають їх заводським продуктом. Це й не дивно, адже вони дійсно виглядають якісно та продумано.

Не можу забрати самокат у дружини

Все почалося з бензинового самоката, який в мене дуже швидко придбали. Потім подумав, що треба йти в ногу з часом і зробив з друзями перший електросамокат на 350 ватт. Я назвав його City Free 350, пробігу вистачає на 35 кілометрів, на ньому більші колеса, аніж на типових Xiaomi, тому їдеш, як на дивані.

Його в мене швидко «віджала» дружина і досі на ньому їздить. Вона працює перукаркою, і коли має вільний час між клієнтами, стає на самокат та летить на ринок. Там пристібає його замком, робить закупки та швидко повертається назад.

Перший електросамокат. Модель City Free 350

Виглядає так, ніби зроблено на заводі

Взагалі я ще робив залізний круїзний велосипед, трайк для дрифту та мотоцикл, з якими ми їздили на виставку. Туди привозили інші саморобні велосипеди і виглядало все, наче робили його «трах-ба-бах і вийшло».

Я стою біля свого велосипеду, повз мене проходять люди та звертають увагу: «Глянь який!». А його дружбан бере його за руку, відводить та каже: «Ти, що не бачиш, це заводська модель». Мені прикро, коли люди не вірять, що можна робити якісно і власноруч

Щоб люди зрозуміли, що це саморобка, має бути зроблено як-небудь, шви повинні виглядати некрасиво та нерівно. Бо думають, що гарні зварювальні шви можна зробити лише на заводі. У мене вийшло красиво та нічого зайвого — наче якесь серійне виробництво.

Дружина кілька днів тому виклала в мережу фото мого нового самокату. Мовляв, подивіться, що мій чоловік зробив. І там почалося обговорення на тисячу коментарів. Без дотепників, звісно, і там не обійшлося. 

Така тенденція помітна як в інтернеті, так і на виставках: хтось щиро захоплюється, а хтось асоціює саморобників з металобрухтом. Є майстри з Києва, з Полтави, але вони займаються не самокатами, а велосипедами. Найчастіше їх роблять з заліза та важкими. Я спеціалізуюся на ремонті алюмінію, тому наша конструкція легша та міцніша.

Байк із автомобільним аккумулятором

Проєкт самокату на один кіловат ми робили лише кілька місяців, бо поспішали на виставку. Схем та креслень не було. Наше «конструкторське бюро» працює навпаки — ми не підприємство, де сидять окремі спеціалісти, та і досвід маємо, бо вже не вперше майструємо. Ще раніше робили зауваження: «Я би придбав, якби була сидушка». Будь ласка, зробив із сидушкою.

Нам хотілося зробити щось таке топове, щоб було цікаво і для себе, і для інших. Потужність двигуна – 1000 ватт, в Україні таких немає. Тут літій-іонна батарея з автомобіля Chevrolet Volt, контролер за $200, який керує електродвигуном в колесі. Він дозволяє задати будь-яку швидкість, будь-яку силу двигуна. Поки що тестуємо на скільки вистачатиме заряду, за попередніми розрахунками їхатиме 80 кілометрів, якщо гнати на повну потужність. Контролер можна під’єднати до телефону та налаштувати його так, як заманеться. Якщо їхати зі швидкістю до 30 кілометрів на годину, то заряду вистачить ще більше. Рама алюмінієва, а вся конструкція важить 41 кілограм.

Безцінний драндулет

Якби такий самий самокат замовити в когось, то за нього просили би дві — дві з половиною тисячі доларів. Найперша складність — знайти широкі покришки з підліткового фетбайку, потім треба було знайти акумулятор. Контролер ми чекали 52 дні, напевно, він був найскладнішим у пошуку. Потім було фарбування, яке робили в Харкові, бо в Сумах так не зроблять.

Це безцінно! Це безцінний драндулет! Він не має ціни. Це ціна всього життя. Він точно не продається

У планах хочу зробити вантажний самокат. Будемо майструвати, щоб могло стати два ящики пива, щоб можна було почудити, наприклад, на свята. Він буде з заліза, бо алюмінієвий вийде дорожче.


Під час розмови зі Мстиславом заходять люди, яким треба щось зварити. Дядя Слава, як його інколи називають, завершує ремонт та повертає деталь. На питання «Скільки?» відповідає:

Товариш пан Грушевський. Знаєте, хто такий Грушевський? Це половина Тараса Григоровича Шевченка

Made in Ukraine

На питання про основну діяльність та заробіток Мстислав жартома відповідає: «Інвалід дитинства, третя група»

Мені важко пересуватися пішки, для цього у мене є техніка. Основна діяльність — варю алюміній. Раніше займався промисловим альпінізмом та зварюванням на висоті, потім відчув, що справи стали йти все гірше і гірше. Таких як я з’являлося дедалі більше, бо думали, що тут повно грошей. Я покинув промальп та став варити у себе вдома в приватному секторі. До мене постійно приходять та несуть свої деталі. Хотілося навчитися варити саме кольоровий метал. Чому так? Тому що хочеться щось зробити, створити, а як це? Треба піти до когось, але це в рази дорожче, тому треба самому опанувати! Суми ж — маленьке село, тому про мене згодом почали дізнаватися інші.

Апарат для зварювання

Так потихеньку й опановував. За спеціальністю я столяр, але займаюся усім потроху. З кольоровими металами працюю близько десяти років.

Ремонтом деталей з алюмінію мені вдається заробляти. Спеціалістів нібито багато, але не всі займаються саме ремонтом, тим паче дрібних деталей. Для цього у мене є пальники різних розмірів.

Якщо спитати за Мстислава в Сумах, то мене впізнають як спеціаліста. У нас сім’я двох майстрів: дружина – майстриня перукарського мистецтва, а чоловік – майстер по «що і кому допомогти».

Мені подобається, чим я займаюся. Перспектива є на те, щоб робити та радувати наш український ринок. Зазвичай хтось придбав, потім перепродав, а виробництва як такого немає. Тому у рекламному центрі я роздрукував наліпки Made in Ukraine та клею їх на свої вироби. Хочеться робити не «дрисєльки» (придбано в Китаї та розвалюється за один сезон), а таке, щоб було фундаментальним — їздив і їздив. Власне от у коментарях мені й пишуть, щоб ми запускали серійне виробництво.

Ще ремонтуємо Тесли в Сумах. Ми вже робили ремонт у трьох електромобілях: двох Model S та одній Model X. Оскільки про нас знають, тому і радять наші послуги

Загалом це зварювання, рихтування та збирання. До речі, в Сумах збираються запускати сервіс, який буде стосуватися виключно електротранспорту.

Про нас думають, що ми безбашні

У нас є трайк для дрифту (триколісний байк) – це наш розбещувач думки. У Сумах таких два. Нам дозволяють дрифтувати на парковці Мануфактури за умови, що не буде лишатися слідів та буде безпечно. На Епіцентрі вдається покататися лише 5-7 хвилин, поки не отямляться охоронці. Про нас думають, що ми безбашні. Однак, коли там влаштовують змагання на картингах, то нас запрошують і ми приїжджаємо покататися на трайку. А так кататися у нас в Сумах немає де.

Суми дуже гарне місто: маленьке, тихе та спокійне. Усі сплять під однією ковдрою. 

Мене кликали варити алюміній в Німеччину за 2000 – 3000 євро [жартома симулює плач]. Але ж як я можу без своїх самокатів? Розумієш, це ж нервовий зрив… Я не можу ходити від дзвінка до дзвінка на роботу. Треба щось колупати, щось створювати

Мені постійно хочеться творити щось нове і нове. Не секрет, що хочу заробляти тим, щоб випускати готові продукти, як от електросамокати. Тим паче, попит є.

Вийшов на двір і вже на роботі

Мій стиль життя — «Живеш на роботі або працюєш вдома». Мені заздрять, мовляв, встав, потягнувся, вийшов у двір і ти вже на роботі. Але це так важко, що просто «труба».

Була така ситуація: вихідний день, літо. Сиджу у дворі, поряд сім’я, друзі. Ми їмо та відпочиваємо. Потім гупають у двері, я серйозним голосом запитую: «Хто там!?». З вулиці: «Нам сказали, що ви трубку починить можете».

Це були чоловіки, які їздять на Камазі. У них сталася поломка у паливній системі, то вони придбали нову деталь на базарі й розслабилися. Та коли поставили деталь, вона також виявилась несправною. У цей час все вже було зачинено, наступного дня базар вихідний, то довелося би їм чекати два дні. Як вони мене знайшли – я не знаю, але коли прийшли, то відмовити їм не зміг.

Якщо я буду себе рекламувати, то у мене не буде часу на самокати

Інша ситуація: неділя, пару тижнів тому. У мене з сім’єю чай, ранкова кава і знову стук у двері. Питаю хриплим та страшним голосом: «Хто там? Я питаю, хто там?». За дверима мене вже злякалися та мляво відповідають: «Та... я, оце заварити трубку». Питаю: «Чи бачили котра година?». Він: «Та я до вас за 40 кілометрів їхав». Знову погоджуюся допомогти, заходимо до майстерні, хлопець, схожий на аграрія, розповідає про поломку. Я роздивляюся деталь та кажу, що вона залізна, а такі можна відремонтувати фактично будь-де і не треба далеко їхати до спеціаліста. Він не повірив, мовляв, не міг він дарма їхати 40 кілометрів, аби зварити деталь. Вже коли я підвів його до магнітів у майстерні і переконав, що це залізо, хлопець аж розчарувався – це було дійсно залізо.

Я занадто добрий, не без цього. Деколи дружина свариться на мене, що немає спокою ні вдень, ні вночі, бо постійно приходять щось поремонтувати. Так відбувається, бо я працюю вдома. Якби це було в окремій майстерні, то я б закривав її у п’ятницю і відкривав у понеділок. А оскільки це вдома, то доводиться і ховатися. Інколи просто прошу дружину говорити всім, що мене немає вдома і повністю віддаюся своїй справі.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.