Саша та Олег – сумські блогери, чий канал на YouTube про велоподорожі з перших секунд переконує – ці відео робили дуже якісно, як для себе. Вони каталися Європою та Баранівкою, поверталися до Сум на швидкій зі швейцарських Альп. Про все вони намагаються розповісти так, щоб глядач відчув – стараються для нього. Цукр поспілкувався з авторами Kroshka Keksik Adventures і сам побачив – вони варті того, щоб підписатися на цей канал. У новому інтерв'ю про ведення блогу українською, співпрацю із виробниками споряджень та про нову велоподорож Україною.
У мене склалося враження, що ви якісь «неправильні» блогери. Усі вихідні не читали моїх повідомлень у чаті, не відповідали. Я вже почав переживати. Аж тут Саша написала мені в понеділок, що все гаразд, просто ви відпочивали від інтернету. Виходить, блогери здатні жити без інтернету?
Саша: На жаль, ми не часто собі можемо таке дозволити. Я люблю спілкуватися. Але інколи так буває, що вже перебір, от дайте мені все вимкнути, не чіпайте мене. Тим більше зараз потік інформації на людину звалюється дуже великий з усіх боків – інстаграм, фейсбук і тому подібне. Буває потреба від того всього трішки відключитися – тоді ми саме і сідаємо на велики та кудись їдемо.
Олег: Або просто гуляємо.
Саша: Просто інколи потрібно й удвох побути, щоб якось перезавантажити голову. Не те щоб ми витягали сім-карти з телефонів, але просто не заходимо в інтернет, не скролимо новини.
Але ж рука тягнеться часом подивитися на кількість нових підписників, переглядів?
Саша: Тягнеться. Тому і пробуємо себе такими паузами відучити весь час заглядати туди, щоб дізнатися, «а що там?»
Олег: Мені взагалі такі паузи властиві. Не бачу в них нічого поганого для блогера.
Саша: Можливо, блогерам якраз більше, ніж іншим, відпочинок від інтернету і потрібен. А ще наша робота спонукає до такого. Олег за компом взагалі цілий день сидить.
Олег: Від електроніки треба відпочивати.
Зараз ви викладаєте частинами відео з вашої великої велоподорожі Україною. Скільки часу вона тривала?
Саша: 16 днів наче виходить. Якщо точніше – 17, але один із них ми просто сиділи на дупі у Ромнах.
А ви так і тримаєте від глядачів вашого каналу у секреті, куди ви доїхали. Анонсували, що в Карпати, вірно? Але маршрут змінився?
Олег: У Суми ми доїхали.
Отже, доки всі випуски не вийдуть, ніхто і не дізнається правди?
Саша: Ну, насправді ми доїхали до Кременчука. Це місто, де ми повернули назад і поїхали на Суми, але трошки іншим шляхом – Полтавщиною, через Диканьку по хащах продиралися.
А до того, як стався карантин, ви знали, що подорож буде Україною, чи як і минулі роки планувався закордон?
Саша: Ні. Чесно скажу, що плани у нас були на цей рік взагалі трохи інші. Якщо говорити зовсім відверто, то у нас планувався переїзд на Західну Україну. І якби цей переїзд відбувся, то вся краса Карпат у нас була б під боком, і катали б туди на вихідні. А відпустку могли витрачати на закордонні мандрівки.
Закордонних веломандрівок у вас дві ж було?
Саша: Мало бути дві. Але ж Швейцарія лише почалася та одразу і накрилася мідним тазом через травму Олега. Отже, повноцінна була лише одна, Мюнхен-Венеція.
Якісно подорожі Україною та Європою чимось для вас відрізняються?
Олег: Усім відрізняються. Грубо кажучи, це велоцивілізація і її відсутність. Це дороги й те, що на них десь трохи схоже.
Саша: Саме сьогодні я думала про це, коли монтувала нашу нову серію. Про те, чому у нас все пішло не так в нашій мандрівці до Карпат. У нас же не можливо планувати маршрут. А ще, там на дорозі ти себе почуваєш безпечно. Ось головна різниця. І не лише на дорозі – у кемпінгах, у готелях, скрізь.
А ось ми повернулися з українських мандрів, і я кажу Олегу: «Везучі ми з тобою люди, певно, бо живі та неушкоджені додому доїхали»
Бо ситуації були різні, дійсно часом стрьомно їхати. Особливо, коли з зустрічної смуги машина летить прямо на тебе і ти не знаєш куди діватися. Тут задоволення небагато. Якби була можливість, то я б радила починати подорожувати велосипедом по Європі. Тому що наші дороги можуть відбити бажання продовжувати цю справу, на жаль. А там ти просто їдеш і насолоджуєшся мандрівкою. У нас це вирішення проблеми за проблемою.
Олег: Гра на витривалість. Survival.
Саша: Сказати, що ми шкодуємо, що поїхали Україною, не можемо. Просто воно різне. А ще ж є люди, які насправді люблять таке, люблять постраждати, потерпіти. Для любителів себе випробувати в дорозі, Україна чудово підходить.
А ще в Україні дуже не вистачає нам тієї насиченості пам'ятками, яка є в Європі. Там у кожному невеличкому селі є на що подивитися, там все збереглося. У нас треба їхати кілька днів, аби щось побачити. Ми часом не знали, що тут знімати, крім нас самих і наших велосипедів.
Тобто і монтаж випусків відрізняється, певно. Там – не знаєш, як вмістити всі кадри, тут – не знаєш, де їх набрати?
Саша: Так. З Європою не доводилося сильно старатися, аби зробити красиво. Я недавно передивилася серії про Мюнхен-Венецію і помітила, що там великів та себе ми майже не знімали.
Що було у вас раніше – велики чи блог? І чи Крошка/Кексик – це ваш перший канал?
Саша: Взагалі ми спочатку робили його для себе. По-перше, ми просто знімати відео дуже любимо. І шкода, що весь відзнятий матеріал лежить мертвим вантажем в архівах. І поїздку Мюнхен-Венеція ми якось так і вирішили знімати як блог – щоб воно не пропало все без сліду. Хотілося, звісно, показати красу, передати атмосферу і дух мандрів людям, надихнути й спонукати злізти з дивану. Але і для нас воно корисно – буде що передивитися і згадати.
Зараз як ви сприймаєте свій блог – це хобі, задоволення чи вже десь і робота?
Олег: Та воно і так як робота. Тільки неоплачувана.
Саша: У зв'язку з тим, що Олег працює фул-тайм (motion-дизайнер), а я фрілансер (ілюстратор анімованих відеороликів), то у мене ніби від початку було більше можливостей монтувати відео. І часу наш канал вимагає справді багато. Ми цей рік – такий непевний і підвішений – якраз і вирішили спробувати більше присвятити каналу, пожертвувати моїми замовленнями по роботі, щоб це літо я могла займатися блогом.
Олег: Щоб відео виходили регулярно. І подивитися, чи вийде з цього щось чи ні.
Саша: Бо вже настав час визначатися, чим той YouTube для нас буде. Бо вже траплялися моменти, коли хотілося сказати «а, пішло воно все». Адже коли ти витрачаєш на справу купу часу, а потім воно і до тисячі переглядів не дотягує, тоді ти присідаєш трошки так і сумуєш. Але фішка в тому, що ми дуже любимо знімати відео і не можемо цьому зарадити. І хочеться весь час удосконалюватися. Та й техніка у нас потроху з’являється. І хочеться вже це робити професійно, аби цим і заробляти. Але ж для цього потрібно кидати роботу і віддаватися повністю цій справі.
Зараз YouTube нам в плані заробітку нічого не приносить. Ми нарешті включили монетизацію і заробили аж три долари
Скільки в середньому часу ви витрачаєте на монтаж одного вашого відео?
Олег: Робота над відео – це ж не лише монтаж.
Саша: Ну так, це ж починається на стадії зйомки, а ще підготовка до неї займає час. Якщо в цілому процес рахувати, то це буде…
Олег: Три дні десь треба. Три робочих дні стандартних.
Саша: Тут іще справа в чому – через те, що у нас дороги погані, треба ще всі шматочки відео стабілізувати, бо воно все трясеться. А на стабілізацію йде багато часу. Інколи навіть думаєш, може не треба того робити – щоб всі бачили, як воно насправді у нас їдеться. Але ж ми хочемо, аби картинка була класною. І музику хочеться підібрати хорошу.
Олег: Буває, що з пошуком музики можна засісти дуже надовго. Це при тому, що у нас платна підписка на музику. Безкоштовну музику знайти нормальну дуже важко. Щоб вона була одночасно якісна і безкоштовна – це майже нереально.
Для хорошої картинки ще ж техніка потрібна відповідна? Виходить, що ви вклалися ще в неї?
Олег: Аякже. От тільки кредит за «велику камеру», як каже Саша, виплатили.
Можете перелічити, що ви берете для зйомки з собою?
Олег: Sony A6500.
Саша: Це те, що я називаю «великою камерою» – фотик бездзеркальний. Він у нас у мандрівках більше для фото, для гарних великих планів, коли є час його дістати й познімати без поспіху. Все, що на ходу, знімається маленькою екшн-камерою Sony Х3000. Ми таку саму розквасили якраз перед мандрівкою, тому нову прийшлося купувати.
Олег: І дрон же наш Mavic Air 1. І плюс телефоном ще підзнімаємо – і виходять непогані кадри. Телефон Huawei P20 Pro. Якщо не комерційне робити відео, а для YouTube, то такого телефону може вистачити з головою.
Саша: Але коли хочеться гарну картинку, то тоді вже треба брати фотик. Коли дивишся західних блогерів, то бачиш, що у них уже все знято суто на «велику» камеру.
Отже, можна сказати, що віддача від блогу поки ще не відповідна тому, що в нього вкладено – і коштами, і зусиллями?
Саша: Віддача поки слабка.
Російськомовні велоблогери мають більшу аудиторію?
Саша: Так, уже сама мова їм дозволяє мати більше переглядів на старті. Тому що у пошук частіше люди російською слова вбивають. І нам теж доводиться теги проставляти під своїм відео російською. Але все одно не видає YouTube українські відео так само круто, як російські.
Ви свідомо йшли на те, що глядачів може бути менше, не було мовних дискусій у вас перед тим, як запустити блог?
Саша: Ми ж спілкуємося українською, який нам сенс вести блог іншою мовою? Так, це принципово було вирішено. Але справді успішних українських велоблогерів я не назву, тому що їх напевно і нема поки.
Олег: Ну, ми не знаємо про них. Російських же велоблогерів успішних доволі багато.
Сергій Притула ніби піарить безкоштовно україномовних блогерів у себе на каналі?
Саша: Ну, він нас насправді вже рекомендував одного разу – але толку майже нуль. Можливо, зовсім різна цільова аудиторія у нас і в нього.
Олег: Можливо 100 чи 200 людей підписалися, але частина з них більше суто через мову, а відео могли навіть і не дивитися. Чи приємно нам було від того, що нас рекомендував Притула? Так. Але результат незначний.
Якось ви відстежуєте, звідки більше у вас глядачів – з Сум, чи з інших регіонів України?
Саша: YouTube цього не показує, але я б сказала, що з усієї України. В останній поїздці нас скрізь чекали.
Олег: А ми в Ромнах засіли.
Я трохи коментарі почитав, помітив, що вас там львів'яни виправляють трохи, жартують про «сумська мову».
Саша: Ой, там є один такий коментатор, він все виправляє – й англійські назви нашого спорядження. Є такі люди. Ми з ними стикаємося ще з часів існування нашого рок-гурту. У нас же англомовні пісні були, які хотіли виправити ціла купа знавців-експертів. А про «сумську» мову – то ясно, що кожен регіон має свої особливості. Якщо у львів'ян дощ падає, то у нас він іде.
А велоспільнота, певно, теж коментує прискіпливо? Наскільки я стикався з професійними туристами, то вони зазвичай люди непрості – не втрачають нагоди покритикувати велики чи спорядження.
Саша: Я більше скажу – нам в коментарях дісталося недавно за те, що велосипеди занадто чистими на відео виглядають: «ви ж не туристи зовсім». Я сміялася довго, думаю, в експертів наших тепер з’явився новий критерій. Ну, насправді це зараз мені так весело, а спокійно сприймати таку критику я ще не навчилася. Олежка в цьому плані загартований більше. З часом я відходжу і можу вже відповідати на коментарі. Бо якщо відповідати відразу...
Олег: ... То буде запікане все.
Ви завжди лише вдвох каталися, чи можете і більшими компаніями поїздити?
Саша: Ми якісь, мабуть, дикуваті.
Олег: У нас насправді й велики з’явилися не так давно. У Саші «Центуріон» – це перший придбаний велосипед, до того тільки на маминому старенькому катала іноді. До Мюнхена ми лише роки два як почали кататися.
Саша: І ми не були ніколи в цих велотусовках. Тут люди деякі тільки почали дізнаватися, що ми взагалі з Сум. Бо не в тих ми тусовках крутимося.
Ну, ми один в одного є – нащо нам ще хтось?
Раніше ще катали трохи зі знайомими, але то темпи різні у всіх, то побажання по маршруту, хтось хоче вже відпочити, а хтось зголоднів вже через 15 кілометрів. А комусь краще відстрілятись швиденько і додому. Ми через це і тури за кордон не розглядали, бо хочеться свободи, ні від кого не залежати й не підлаштовуватися.
Ще трохи про мову запитаю – от коли Олега слухаєш, то відразу відчуваєш, що людина з Сум, а по Саші я б сказав, що вона десь із Полтавщини. Це може бути правдою?
Олег: Це тому, що я не так давно на українську перейшов.
Саша: А мої батьки ще до мого народження свідомо української почали говорити. І мене привчали відразу. Хоча вже в школі було непросто, а в університеті ще більше. Так поступово на російську і перейшла. Ну і на суржик наш сумський оцей. Тут непросто все це, на жаль. От у Львові, коли ми там рік жили – було значно легше.
А що це за історія така зі Львовом?
Олег: Ну, ми раз були там як туристи, другий. А потім зібрали валізи й поїхали туди. І так от рік там прожили.
Саша: Гарно там взагалі було. Ми так щось той Львів полюбили… ой. А ще зі Львова близько до гір. Але повернулися в Суми.
Почали вже вас на вулицях пізнавати у нас?
Олег: А ми на вулицю не ходимо (сміється).
Саша: Було кілька разів. Суми ж місто маленьке, вийдеш гуляти й обов'язково когось зустрінеш. Навіть в Ромнах дивно було почути «та це ж кексики».
А хочеться більше слави?
Саша: Знайомитися цікаво. Ми ж з багатьма насправді людьми спілкуємося онлайн – і особисто з ними зустрітися та поговорити, значно цікавіше. Я навіть спілкування телефоном не дуже люблю – бо воно не бачиш людину, не відчуваєш – таке собі. А от щоб прямо впізнавали, то тож із головою немитою на вулицю не вийти.
Олег: Хотілося б не просто «Привіт, ми тебе бачили», а щоб YouTube-знайомства переростали у щось більше, щоб не були випадковими. Грубо кажучи, не просто селфі для інстаграму, а поспілкуватися ще.
Наскільки я розумію, вже у вас пішли перші спонсорські контракти від виробників спорядження? Вони самі на вас виходять, чи ви їм пропонуєте прорекламувати їхні товари?
Саша: Це не те щоб спонсорські контракти, швидше підтримка. Якраз перед мандрівкою у нас така з'явилася від Brooks, Abus, Nutrixion, SKS та Turbat. І, якщо останнім ми самі писали, розповідали про себе і домовилися про співпрацю, то з першою четвіркою було інакше. Вони за нами слідкували та запропонували свою підтримку. А нам так ніяково було, бо бренди топового рівня. І це дуже тішить та надихає продовжувати створювати контент.
Каналів на іншу тематику, крім велосипедної, ви не плануєте робити?
Саша: Взагалі-то «Крошка/Кексик» не мав бути суто велосипедним. Ми планували його наповнювати також нашими пішими походами, просто поки так склалося, що там одні велики. Ми собі думаємо, що люди, яким цікаві велопоходи, будуть також дивитися тут красу, яку можна побачити в тих же горах. Так що буде на каналі й таке, ми цього хочемо.
Олег: Було б відпустки трохи більше.
І останнє питання: чому все ж таки «Крошка/Кексик»?
Саша: Це одвічне питання. Наші глядачі на ютубі досі чекають нашої відповіді, потримаємо інтригу ще.
Читайте також: Я живу в Сумах і маю велосипед. Куди можна поїхати?
