Захоплення горами, що перетворилося на більше ніж хобі. Як сумчанин Володимир Рошко – майстер спорту з альпінізму, підкорює вершини, надихає на звершення, займається бізнесом у маленькому місті та вірить у краще.
Від улюбленої справи до серйозного бізнесу
З чого чого все почалося. Спойлер: «жодних супер-історій»
Моє дитинство припало на лихі 90-ті, саме розквітав кримінал і був поганий рівень життя. Ці чинники вплинули і на родину, тоді батькам-інженерам довелося працювати на двох роботах, аби хоча б якось вижити. Оскільки був 95-й рік, то про жодні комп’ютери навіть не йшлося. Ми проводили вільний час на подвір’ї, а згодом дібралися і до секцій типу боксу. Пробували, розважалися, шукали нові варіанти дозвілля. І одного разу я все ж таки знайшов свій найкращий варіант – альпінізм.
Супер-історії про жагу до цього спорту немає. Все значно простіше. Тоді я навчався у шостому або сьомому класі і зрозумів, що цікаво було б спускатися на мотузках, як справжні альпіністи. Можливо, на моє бажання вплинула якась кінострічка, навіть не пам’ятаю. В результаті, знайшов таку секцію у Палаці дітей та юнацтва і залишився.
Вже у кінці 11-го класу нам роздали аркуші, щоб ми написали собі листи, які прочитаємо через 10 років. А-ля лист в майбутнє в якому йшлося про плани, нездійсненні мрії, що хочеться реалізувати. А я взяв і написав, що моя мрія з’їздити на Памір, Тянь-Шань і потрапити в Гімалаї. Тоді мені здавалося, що це надто важко і неможливо. Коли вчили географію я дивився на карту і думав: «Де Суми, а де ці гори…Це ж так далеко!». Як виявилось, мені вдалося власними очима переконатися у красі цих місцевостей. Азіатські країни – це окрема планета зі своєю релігією і філософією. Звісно, є прекрасні Альпи, там доволі гарно, але наша Говерла нічим не гірша. А ось Гімалаї та Пакистан – це дві місця, у які хочеться повертатися знову і знову. Контрасти вражають. Тому зрозуміло, що цим спортом не лише займаюся і дотепер, я ним живу.
«Брав у батьків подовжувач для телевізора і йшов працювати»
Після закінчення школи постав вибір: навчатися або служити. Авторитет армії був поганий, чув про дідівщину та жахливий розбрід. Ще й до того спілкувався з людьми, які служили, а вони говорили, що час в армії витрачений дарма. Оскільки грошей на відкуп у моєї родини не було, я сам підготувався до іспитів і вдало їх склав, навіть потрапив на бюджетне місце. Звісно, навчання то добре, але заробляти також треба. Щоб отримати перші копійки я забирав з дому перфоратор, також брав у батьків подовжувач для телевізора і йшов працювати. Увечері приносив і ми дивилися телебачення разом. Це так би мовити, мій єдиний стартап, адже фінансово мені не могли допомогти. Вже зараз смішно згадувати, але ж це частина моєї історії.
Все почалося з промислового альпінізму: ми з хлопцями зависали на мотузках, фарбували фасади і металоконструкції. Далі потрібно було не залишатися на місці, а розвиватися. Оскільки я зміг вдало поєднати роботу з навчанням, то закінчив університет з червоним дипломом за інженерною спеціальністю.
Після випуску остаточно зрозумів, що маю рухатися далі і не повинен бути на одному рівні з людьми, які закінчили ПТУ.
Я хотів відповідати своїй освіті і довести, що не дарма старанно вчився. Тому ми з колегою по спорту вирішили створити власний бізнес. Спочатку не все вдавалося, ми помилялися і вчилися на цих помилках. Просто у нас не було прикладу гідної людини, яка б розповіла про тонкощі справи. Нам довелося самостійно вивчати цю сферу зсередини. Поки працювали самі, все було на примітивному рівні, подеколи навіть напівлегально.
Згодом ми усвідомили, що потрібно зайнятися цією справою серйозніше і створили власний будівельний бізнес – ТОВ «Альпінтел». Зараз наша команда складається з десяти осіб, а взагалі можемо розширитися і до п’ятдесяти, залежно від об’єкту та сезону робіт. А ще тоді ця діяльність сумчанам здавалася екзотичною, адже вони просто бачили людей, які зависають на фасадах за допомогою мотузок і щось роблять. Згодом, ми почали усвідомлювати, що займатися будівництвом у Сумах – це просто утопія. Будують незрозумілі «коробки» на які дивитися важко. Навіть якщо є можливість роботи, то на цей тендер подається купа невідомих фірм. І виграє одна, при тому та, що ставить найвищі ціни. А потім не дивно, що деякі з об’єктів будуються роками. Хоча є реальні фірми, які мають потенціал, обладнання і готові зробити це дешевше і якісніше. Та ми все одно не здаємося і просто робимо свою роботу на совість.
Після появи конкуренції почався демпінг – стали різко збивати ціни. І тут нам спало на думку, що потрібно цю конкуренцію використовувати з розумом. Ми не розгубилися і відкрили власний магазин з продажу споряджень для подібних робіт.
Таким чином навіть конкурентам доводилося приходити до нас і купувати необхідні обладнання для своєї роботи.
Потім настав 2014 рік і ситуація погіршилася: курс виріс у три-чотири рази, а отже і люди стали ще бідніші. Це стало стресом для суспільства. Враховуючи, що наш магазин спеціалізований і там є доволі дороге спорядження, то через таку ситуацію ми втрачали потенційних покупців. Прийшло усвідомлення: у Сумах ми не зможемо нормально заробляти — воно не забезпечить продажі. Саме тоді виникла ідея переформатуватися у інтернет-магазин «Высотник». Дуже класна ідея, адже магазин пропонує продаж спеціальних споряджень, обладнання, одягу, екіпіровки для таких «божевільних», як і я.
«Зводити на гору та повернути назад»
Нещодавно відкрив для себе ще один напрямок – гід в альпінізмі. Я довго не наважувався займатися такою роботою, адже це суперечило моїй філософії. Для мене альпінізм – справа життя. Захоплення, яким палаєш, а не отримуєш гроші. Я проводжу заняття для інших вже багато років, але роблю це абсолютно безкоштовно. Просто фанат своєї справи. Та у деяких, наприклад, немає часу на повноцінні заняття, а ось на Казбек сходити хочуть. Тому моя задача не стільки навчити, а зробити так, щоб все було безпечно: зводити на гору та повернути назад. Зважайте, що до кожної гори необхідна своя підготовка.
До прикладу, якщо бажаєте сходити на Говерлу, впораємося за три дні. Трішки довше буде з Казбеком, знадобиться днів десять. А ось з Еверестом ситуація інакша – мінімум рік підготовки. Приходять абсолютно різні люди: як професійні спортсмени, так і офісні працівники. Зрозуміло, фізичний стан у них може різнитися і це відіграє чималу роль. Також у недосвідченої людини немає необхідного обладнання, а це додаткові витрати. Найголовніше, що в обох – однакове бажання. Це вражає та надає додаткових сил.
Не рядовий сумчанин
«Коли обожнюєш свою справу, важко спостерігати за її занепадом»
Місто Суми – єдиний обласний центр в Україні, де немає скеледрому. Це необхідний тренажер для альпіністів та скелелазів, що вкрай важливий під час тренувань. Його можна порівняти з найелементарнішою вело-доріжкою у тренажерному залі, очевидно, що це потрібний елемент. До того ж, з цього року скелелазіння – офіційний вид спорту на Олімпійських іграх. І як професійні спортсмени із Сум мають готуватися? Наша область багата на нафту і газ, а влада не сприяє створенню елементарних умов для таких спортсменів. Ми разом з однодумцями стараємося впливати на розвиток, адже ще з 2010 року постійно спілкуємося з депутатами, переконуємо, вмовляємо. Навіть коли я приходжу до Спортивного комітету, то всі лише усміхаються, мовляв: «Прийшов Рошко, буде за свій стенд просити». Насправді, все що необхідно від місцевих управлінців, це поставити один якісний стенд, щоб люди могли спокійно займатися і почуватися у безпеці. Для міста це не надто великі кошти. Набагато дорожче обійдеться новий ФК «Суми», тому що в футбол потрібно витрачати мільйони. Нумо бути чесними, не вперше на такі граблі наступаємо.
Тож поки наші прохання ігнорують ми своїми силами і за власні кошти побудували скеледроми у Палаці дітей та юнацтва і на Літній естраді. Коли обожнюєш свою справу, важко спостерігати за її занепадом, тому і прагнемо поліпшити ситуацію. Звісно, все що ми створили дає певний результат людям, які захоплюються цим спортом. Але це ненадійно, бо подібні тренажери мають відповідати державним стандартам. Ми цього на всі 100% гарантувати не можемо. Так само не можемо і гарантувати, що скеледром на Літній естраді не знищать. Щороку йдеться мова про реконструкцію і якщо це відбудеться, то нас можуть просто залишити без місця для занять.
Хочеш змін – аналізуй
Я веду чесний бізнес, вчасно сплачую податки, забезпечую кілька десятків робочих місць, безкоштовно проводжу секції з альпінізму. І я такий не один, тож чому у місті, де ще залишилися порядні люди неможливо досягти спільного рішення? Я ж не просто споживаю, а ще й вкладаю.
Мені боляче спостерігати за тим, як сумська молодь переїздить за кордон, але їх можна зрозуміти, вони прагнуть гідного життя. Не всім до вподоби пошарпані маршрутки, старі лікарні, невідремонтовані дороги, реклама секонд-хендів всім містом, відсутність освітлення в підземних переходах. З таких маленьких, на перший погляд, питань складається свідомість суспільства. Наші люди не злі, просто вищенаведені фактори залишають свій відбиток.
Ось наприклад, одного разу я дуже поспішав на ділову зустріч і встигав лише громадським транспортом. І з власного досвіду можу сказати, що їхати у старій Руті, де знаходиться кілька десятків людей – незручно. Всі обтопчуть тобі взуття не тому, що так хочуть, а тому, що інших умов немає. Після такої поїздки зателефонував на гарячу лінію і поставив просте запитання: «Чому люди мають їхати у забитому вщент транспорті, а потім чистити своє взуття, бо його забруднили?». У відповідь мені нагрубіянили і на цьому наша розмова закінчилася. Подібних випадків – безліч.
Та в принципі чого можна очікувати у місті, де і досі проводять збори, як у 90-ті... Боляче спостерігати за такими видовищами у 2020 році.
А найприкріше те, що це дозволяє поліція, а на таких дітях хтось заробляє. Тому потрібно змінювати систему нашого міста.
Важливо почати з влади. Багато сумчан не розуміють просту істину: ходять на вибори, голосують за одних і тих самих, думають що від них нічого не залежить. Тоді просто оберіть іншого кандидата. Просто спробуйте. Особи, що приходять до нашої влади – тимчасові. Аби ситуація змінилася в кращий бік, необхідно елементарно проаналізувати життя кандидата. Дізнатися про цю людину більше, аніж надруковано у брошурці. На мою думку, не може бути мером Сум особа, яка тут не народилася. Людина має знати всі проблеми свого міста зсередини, вона повинна розуміти наболіле. Якщо плануєш взяти на себе відповідальність, варто усвідомити, що справді повинен змінювати систему. Просто сидіти і махати візитівкою – не варіант. Люди хочуть бачити позитивні зміни. І коли вони запитають про конкретні речі, то необхідно мати чітку відповідь у вигляді результатів.
Якщо не зміниться влада, то в Сумах залишиться дуже погана категорія людей. Ми вже деградуємо, і по волі і по неволі. Я спілкуюся з молоддю і їхні настрої з приводу майбутнього не радують. Їм остогидло жити у такому безладі, тому після закінчення навчальних закладів найголовніша мета – поїхати звідси. Не важливо ким працювати, не важливо як довго, головне – не тут. Завдяки альпінізму я маю стійкий характер. Цей вид спорту дав чітке розуміння того, що не потрібно здаватися і будь-яка поразка це просто-напросто початок для наступної спроби. Тому ми разом з однодумцями не здаємося, вже багато років діємо і віримо, що у нашому місті є люди, які також готові змінювати систему.
Фото в горах зі сторінки Володимира Рошка
