🎸 «Поверніть мені мій 2007-й» або Куди поділася сумська музика

Створювати авторську музику стало легше, але місцевих гуртів при цьому значно поменшало

main_music (1)

На вулиці Соборній біля колишньої «Кафетки» грає вуличний музикант. Поряд на лавці нетверезий чоловік намагається підспівувати, але не знає слів. Виходить жахливо. Люди снують туди-сюди, деякі підходять ближче, щоб кинути до чохла з-під гітари дрібні гроші.

Ще кілька років тому на тому ж місці пісні Цоя та ДДТ грав музикант на прізвисько Слон. А вже ввечері він та його гурт «АмфЕтеатр» виконували власні пісні у арт-кафе Underground. У ньому концерти відбувалися кілька разів на тиждень, і саме воно дало поштовх для розвитку у Сумах великої кількості гуртів. А ще, багато хто вважає, що те саме кафе й погубило сумських музикантів. Чи справді це так? Ми поговорили з більш як десятком колишніх та нинішніх музикантів та музичних гуртів і готові розповісти усе вам.

«Кожен міг знайти у Сумах гурт відповідно до своїх смаків»

За останні тридцять років у музичному житті міста ставалося щонайменше чотири помітних сплески активності. Фронтмен гурту «Етсетера» Володимир Нянькін, який почав слідкувати за розвитком рок-музики у Сумах ще з 2002 року, говорить, що перший сплеск музичної активності у місті можна віднести до середини 80-х років минулого сторіччя, коли комсомольські працівники намагалися «тихою сапою» пролізти у тусовку рок-музикантів. Саме тоді у Сумах і з'явилися перші гурти.

«Потім був період, який я називаю хіпарським. Це «Кот» — «Дом наш под деревом» і так далі. Сюди б я також відніс гурт «Майя». Відомішим за нього у Сумах напевно ніколи нікого не було. Але це, скоріше, збіг дуже багатьох обставин: супер крутих музикантів, композиторів, яскравих фронтменів, і повна відсутність музичного ринку у період, коли людям просто хотілося йти на будь-які виступи», — говорить він.

Перший музичний кліп, знятий у Сумах, та сюжет про нього

Третій період, за словами Володимира, панківський. Це Simple Pimple, Ambulance. Такі собі соціалізовані панки, експресивні, емоційні, з провокативними текстами.

Потім — етап фестивалю Sumy Rock Fest, який припадає приблизно на 2007 рік. Це був дійсно крутий фестиваль, потрапити на який було за честь, і тоді музиканти зрозуміли, що їм потрібно вчитися грати добре, підтягувати свій професійний рівень до рівня фестивалю, щоб їм дозволили на ньому виступити.

«Цей етап співпадає з появою кафе Underground. З одного боку, кафе створило круту тенденцію, яка дала життя багатьом гуртам, які могли вільно виступати на нормальному майданчику з нормальним звуком, а з іншого боку — воно абсолютно вбило у сумчан повагу до придбання квитків на андеграундні групи. І це досі насправді страшна місцева хвороба».

За словами Володимира, у перший-другий рік існування кафе Underground, якщо говорити не про якість, а про кількість, з'явилося найбільше сумських колективів. Особливо радувало їх жанрове різноманіття.

etc

Гурт «Етсетера», існував з 2003 по 2015 рік

«Стандартний рок-колектив на етапі формування дивиться на тренди. Що популярне на той час, в тому і бабахає. Тоді були популярні emo, metal core, і багато гуртів рухалися у тому напрямку. Але ж ми всі різні. Тому були гурти, які грали щось типу Pink Floyd, поп-рок, рокабілі, навіть був глем-рок. І, за бажання, кожен у Сумах міг знайти гурт собі за смаком».

У 2014 році у сумській музиці почався період затищщя. Гурти почали розпадатися, а їх учасники переїздити до інших міст або виїздити за кордон: зник гурт Jim Jams, Set Me Free, за ними — Етсетера. Концерти у кафе Underground майже припинилися, а на початку 2016 року воно взагалі перейшло до рук інших власників.

«З того часу протягом кількох років поспіль музичної тусовки у Сумах не було. Фестивалі та концерти проводяться точково, але почали з'являтися поодинокі яскраві гурти такі як The Elephants, Fokks, зараз з'явилися Ne Za Barom. І чим ці колективи відрізняються від гуртів нашого часу, так це тим, що вони рівняються не на місцевий ринок, а на світовий. А те, що відбувається у Сумах, їм взагалі «по барабану». Нам же було важливо, щоб нас любили у нашому місті».

Кліп гурту The Elephants (заснований у 2014 році)

Володимир Стяжкін, басист гурту Simple Pimple пригадує ще один важливий етап у сумській музиці. За його словами, у 90-х у Сумах була величезна рок-тусовка відома на всю СНД. 

«Ці чуваки ще до появи Інтернету підтримували зв’язок з іншими музикантами, листувалися з ними, їх статті виходили у серйозних музичних журналах, вони випускали свій журнал, який розсилали по подібних тусовках у інших містах. Вони були дуже продвинутими… Товаришували з «тяжеляками» з Росії, Білорусії, Литви, їздили до них. Я не знаю навіщо і як вони це робили, але вони були дійсно крутими. Навіть не знаю, куди воно усе поділося. Але, мені здається, що подібні речі існують, поки ними займається якась конкретна людина, стовп. От Нечипоренка підвело здоров’я і Sumy Rock Fest більше немає».

«Я почувався інопланетянином, хоча і товаришував з іншими гуртами»

«Коли існували гурти «Майя», «Жовта ворона», «Ф4», я ще був малим, і лише ходив на їхні концерти та захоплювався їхньою грою. А особисто для мене найсприятливішим було музичне оточення 1996-1997 рр. Тоді я вступив до музичного училища і саме тоді почав грати свої перші концерти. Далі — період арт-кафе Underground. Я вважаю, що Андрій Денисов (арт-директор кафе, — ЦУКР) зробив багато для розвитку музичного середовища в Сумах. Він запрошував цікаві команди, допомогав реалізуватися багатьом місцевим гуртам. На той час у нас була група Ekklesia, ми грали арт-рок, і на наші концерти в кафе набивалося по 150-200 людей. Це місце давало можливість молоді не лише відпочити, зустрітися з друзями, але й дізнатися щось нове», — розповідає засновник проектів Shamrock та Street ring Денис Федченко.

fedchenko

Денис Федченко, засновник проектів Shamrock та Street ring

Михайло Третьяк з гурту Follow Me (раніше — Mickey Mouse Is Dead, My Idiotic Dream, Set Me Free) пригадує, що завдяки кафе вони з гуртом могли б дуже круто змінити своє життя.

«Андер давав не лише майданчик для виступів. Туди приїздили дуже якісні гурти, квиток на концерти яких зараз коштує великих грошей. Та ж група Jinjer. Ми з ними двічі виступали і їм сподобалися: говорили, що скільки їздили по Україні, ніхто так зал не розігрівав як ми. Тоді вони нас запрошували з ними у тур по Європі, але ми затупили. У нас навіть закордонних паспортів не було! Менше з тим, у нас був такий шанс, хоча ми ним і не скористалися. А зараз навіть шанси подібні не випадають», — говорить Міша.

Іван Задесенець, фронтмен гурту Rebel Gang та організатор фестивалю Rebel Fest, говорить, що попри те, що почувався інопланетянином у місцевій музичній тусовці, йому було комфортно.

zadesenec1

Іван Задесенець, фронтмен гурту Rebel Gang, організатор фестивалю Rebel Fest

«У Сумах було дуже здорово. Незважаючи на те, що тусовка була різношерстною, а її учасники «сповідували» різні музичні напрямки, все одно вона була напрочуд дружною. Думаю, у цьому був свій шарм: усі знали один-одного, ніхто не ділився за музичними смаками. Мене цікавила лише рокабіллі та сайкобіллі музика, і мені довелося у цьому напрямку прокладати власний шлях. І коли я почав створювати свій гурт, у Сумах взагалі не було моїх однодумців. Відгуку не було не лише від музикантів, що грають у цьому напрямку, у нас навіть не було тих, хто таку музику слухав. Тому себе я відчував якимось інопланетянином, хоча товаришував з іншими музичними гуртами», — говорить він.

У Романа Ляшка, соліста гурту Lost Message щодо такої дружності є своя теорія. Але попереджає, що може трохи перебільшувати. На його думку, на той час існувала об’єктивна причина бути більш дружніми у музичній тусовці. Все-таки рок-музика — це неформат і ті, хто її слухав, завжди асоціювалися з довгим волоссям, косухами, сережками і т. д.

«А спробуй у такому вигляді один прогулятися по району. Ти б одразу відгріб по обличчю. Тому субкультура згуртовувала, допомагала захищатися від агресивного середовища. Мені так здається. А зараз ти вже цим не ризикуєш і можеш триматися одноосібно. Зараз не існує такого поняття як неформат», — говорить Роман.

Гурт Lost Message

Гурт Lost Message, заснований у 2006 році

Його колега Іван Мірошниченко, додає, що ні у 2006-му, ні зараз згуртованості як такої він не пригадує.

«Може десь товарищують одна-дві групи між собою, але не більше. А раніше в Андері були концерти, там усі тусувалися і через це знали один одного. Але варто було комусь одному десь себе проявити, зробити крок уперед, як інші починали йому заздрити. Менталітет у нас такий», — говорить Іван.

Щодо того, що Underground концентрував навколо себе усю музичну тусовку міста згоден і Дмитро Міщенко, засновник арт-студії «Комора».

«Коли Андер закрився, був справжній спад. Кілька років був якийсь тупняк. Багато гуртів одразу розпалися, не було місця де можна було б виступити, настала криза. Не знаю, чи все це було пов'язане з закриттям кафе, чи просто збіг, але так справді було. Андрій та Денис Денисови були справжніми альтруїстами. Їм ніколи не окуповувалося те, що вони робили. І завдяки “Андеру” можна було ходити на виступи не лише сумчан, але й київських-харківських гуртів, навіть закордонних”, — говорить Дмитро.

 

Виступ гурту My Idiotic Dream в арт-кафе Underground, лютий 2013 року

За словами Івана Мірошниченка, в кафе приїздили гурти і з Америки, і з Європи. Бувало навіть, що за тиждень там проходило по три-чотири концерти.

«З одного боку, це добре, з іншого — це його й зруйнувало. Люди перенаситилися. Концерти не мають відбуватися кожного дня, і вони не мають бути безкоштовними. Люди мають чекати на концерт. Sumy Rock Fest, наприклад, відбувався раз на квартал і його чекали. ПК ім. М. Фрунзе забивався під зав’язку. Навіть гальорка не пустувала».

«На концерти потрібно ходити, а не дивитися їх у записі чи трансляції»

Розвиток Інтернету та соціальних мереж зіпсував аудиторію. Саме на такій думці сходяться більшість музикантів. 

«У нинішньої молоді з’явився вільний доступ до музики і вона втратила пильність. Коли я був 20-річним, я дуже уважно вивчав кожну афішу і ходив на усі концерти в місті», — говорить Володимир Стяжкін.

simple pimple

Гурт Simple Pimple, заснований у 1996 році

Зараз, за його словами, ми переживаємо занепад живої музики. На концерти ходить в рази менше людей, ніж ходило раніше. Хоча це однаковою мірою потрібно і музикантам і їх слухачам.

«Виходить, що раніше люди були біднішими, але активнішими і допитливішими. Зараз грошей стало більше і стало важче чимось їх здивувати. І навіть якщо тобі це вдастся, від людей все одно не буде ніякої вдячності», — скаржиться Володимир Стяжкін.

А от Володимир Нянькін вважає, що з точки зору вдячності аудиторії, у нас нічого не змінилося абсолютно.

«У тебе є друзі, які слухають твою музику, тому що ти їх друг, і скільки у тебе друзів, стільки і прийде на концерт. Спробуй з них взяти по 50 грн, і друзів, і глядачів буде менше».

Це нормально, що з розвитком Інтернету, усе змінилося. Світ змінився і ми разом з ним, говорить Денис Глазун, басист гурту Follow Me. Зараз більшою мірою усе перекочувало в Інтернет: там люди спілкуються, слухають музику… Зібрати усіх разом зараз можна хіба під якийсь захід. Але головне, сміється Денис, — не вмикати онлайн-трансляцію. Будуть сидіти і дивитися вдома.

 

Кліп гурту Follow Me на пісню «На куски», грудень 2017 року

«Я спершу радів, думав, що це круто. Але що насправді відбувається? Звук йде з пульта неопрацьований, з пласкими гітарами, барабанами і виваленим голосом. Людина вмикає, пару хвилин дивиться і говорить: «Та гівно якесь. Добре, що не пішов». Хоча вживу є і кач, і енергетика… Тому на концерти потрібно ходити! Не треба їх дивитися у записі чи трансляції, бо інакше не буде ніяких концертів. Ми сядемо у репетиційці і будемо транслювати свою музику звідти», — говорить Денис.

«Щоб займатися музикою, потрібно бути дуже багатим, або бідним, і дуже сильно цього хотіти»

На думку Дмитра Міщенка, буквально пару років тому музична тусовка міста трохи заворушилася і потихеньку почала відроджуватися. З чим це пов'язано, сказати важко, але соціальна активність відновилася, живих артистів почали частіше запрошувати виступати у закладах.

mish4enko1

Дмитро Міщенко, засновник арт-студії «Комора»

«Напевно у цьому музиканти побачили якусь мінімальну перспективу виходити в нуль. Бо займатися музикою насправді дуже дорого, і потрібно бути або дуже багатим, або бідним і дуже сильно цього хотіти», — говорить Дмитро.

За словами Володимира Нянькіна, музикант розвивається дуже повільно, якщо не вкладає грошей у свій розвиток. Легких шляхів не існує. 

«Не буває так, щоб ти виграв фестиваль і став зіркою. Ми вигравали фестивалі. Ставали більш впізнаваними на західній Україні чи в Києві, але це не дуже допомагало. Можна поїхати на якесь талант-шоу, але щоб його виграти, потрібно бути або дуже фріковим, або надзвичайно крутим вокально».

Щодо можливості заробляти музикою достатньо грошей, думки розходяться. Дмитро Міщенко вважає, що це цілком під силу гуртам з нашого міста.

«Ми живемо у такий час, коли гроші на власній творчості заробляти можна. У нас є Instagram, Facebook і людині лише потрібно вміти себе продавати. Для початку, звісно, потрібно зробити якісний продукт. А донести його до своєї аудиторії — не така вже й велика проблема. Це ж не 80-90-ті. Просто треба бути соціально-активним, робити хороший продукт, не зациклюватися, а рости і розвиватися».

stiajkin

Володимир Стяжкін, бас-гітарист гурту Simple Pimple

А от Володимир Стяжкін готовий з цим сперечатися. Він вважає, що в Сумах на власній музиці заробляти неможливо.

«Для того, щоб мало-мальськи існувати на доходи від музики потрібно жити десь, де більше грошей. У нас грошей за музику не платять. Тому, коли у нас з’являється якийсь цікавий колектив, його відразу вихоплюють до столиці, чи до Європи, чи ще кудись. Приміром, де зараз ці молоді хлопці з гурту The Elephants?»

«Кавер-гурти підлаштовуються під смаки публіки, авторський колектив — сам диктує правила»

Для розвитку музики у Сумах обов'язково має бути місце, яке притягуватиме людей. Адже, на думку Дениса Глазуна, музична активність у місті дуже прив'язана до концертних майданчиків.

glazun

Денис Глазун, гітарист гурту Follow Me

«Варто було закрити Андер, як відразу ж зникла тусовка, яка існувала навколо нього. У місті лишилося пару заходів — День вуличної музики та відроджений Sumy Rock Fest, а все решта — якісь разові ініціативи типу квартирників, напівакустичних концертів і так далі», — говорить він.

У Сумах немає жодного майданчика, де молоді гурти могли б себе якось проявити, вважає Антон Привалов, вокаліст гурту Simple Pimple. Звісно у нас відкриваються нові заклади, але, якщо вони і запрошують до себе виступати, то лише кавер-гурти, щоб ті зіграли для підвипившої публіки, а вона потанцювала.

«Це теж має бути, але це не можна порівнювати з авторською музикою! Кавер-гурти підлаштовуються під те, що подобається публіці, а авторський колектив сам диктує правила: якщо вам подобається наша музика, приходять на концерт. Але, якщо ні, ми не будемо грати нічого іншого. Для таких гуртів потрібне місце таке, яким був Underground».

Тому зараз гурт намагається самостійно створити щось схоже і на базі своєї репетиційки обладнали міні-Simple Pimple club.

На базі «Комори» музикантів намагається об’єднати і Дмитро Міщенко. Він же нещодавно створив у соцмережах групу «СМС — Сумська музична спільнота», яка покликана об’єднати музикантів міста і заохотити їх до співпраці.

komora

Арт-студія «Комора»

Поки що ж багато хто вважає, що Суми зникли з музичної карти України і взагалі стали найнемузичнішим містом.

«У нас немає жодного власного музичного фестивалю. Навіть у Тростянця є! А у сумчан немає зацікавленості в музиці. І виходить, якщо ти зміг кудись поїхати до іншого міста виступити, ти виступив, а у нашому місті виступів не організовує ніхто. Зі своїм авторським проектом DK.Dance в Сумах ми виступаємо раз на 4 роки. У 2015 під дощем біля «Мануфактури» і 2 вересня цього року», — говорить Євген Касьяненко, учасник проектів DK.Dance та Dance Band.

Хоча Іван Мірошниченко вважає, що справа скоріше у апатичності містян.

«Нещодавно приїздив до нас гурт Karna, який на західній Україні з легкістю зібрав би два таких зали як їм виділили в Сумах, а у нас на них прийшло ледь половина залу. На гурт O.Torvald, який робить солд-аут у будь-якому столичному клубі, у нас прийшло 200 людей і це при тій смішній вартості квитків. Соромно через це».

kasjanenko

Євген Касьяненко, учасник музичних проектів DK.Dance та Dance Band

З іншого боку, деякі сумські гурти самі винні у тому, що відбувається. Євген Касьяненко вважає, що більшість місцевих гуртів несерйозно ставляться до того, чим вони займаються. Для них це більше розвага або спосіб відволіктися від роботи, тому вони не хочуть виходити на більш якісний рівень виконання і радіють будь-яким концертам. 

«У Сумах завжди були гурти готові виступати безкоштовно, і були гурти, які себе цінували, робили хороший продукт і навіть при платному вході збирали велику кількість слухачів. Це більше проблема «сумського менталітету»: у нас людина може вміти зробити хороший продукт, але не вміти себе і свій продукт продавати, і тоді вона, звісно, готова виступати за пляшку пива чи за піцу, як це було в Андері», — підтримує думку Євгена Дмитро Міщенко.

Фото та відео — з відкритих джерел та власних архівів гуртів

Sweden_logotype_Ukraine.png

«Матеріал підготовлено в рамках реалізації грантового конкурсу від ГО «Інтерньюз-Україна» за фінансової підтримки Швеції та Internews (проект Audience understanding and digital support). Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору автора»