Долучися до Клубу

Тепло

Простирадло з підігрівом, яке живиться від павербанка

Тонке простирадло з нагрівальними елементами може працювати й від павербанків невеликої ємності. Його кладуть під звичайне простирадло й накривають ковдрою: як пояснюють продавці, воно не гріє повітря в кімнаті, а накопичує тепло під ковдрою. Популярна на Prom модель розміром 160 на 80 сантиметрів має три температурні режими від 35 до 60 °C, а продавець обіцяє 5–8 годин роботи від павербанка на 10 000 мА·год.

У відгуках один покупець пише, що на максимумі простирадло споживає близько 8 Вт і тепло відчувається по всій площі, інші — що нагріваються лише невеликі ділянки. Ще одна часта скарга — частина павербанків вимикає USB-порт, бо простирадло бере замало струму. Обирайте модель із захистом від перегріву й автовимкненням і зважайте на інструкцію: виробник SHINE, наприклад, забороняє користуватися простирадлом у складеному вигляді й спати на ньому, коли воно ввімкнене в мережу.

Ціни: від 576 до 2 599 гривень на популярних маркетплейсах

Грілка для рук і павербанк водночас

Кишенькова електрогрілка з вбудованим акумулятором нагрівається до 45-55 °C. Такі прилади зазвичай мають USB-вихід, тож від них можна підзарядити телефон чи навушники. Популярний формат — дві магнітні половинки, які можна носити окремо або з’єднати в одну.

Виробники обіцяють від 6 до 10 годин тепла: наприклад, у FANDLISS пишуть про 6–7 годин на максимальному режимі й до 10,5 — на мінімальному, а в Proove WarmJack — до 7,5 години. Перед покупкою зважайте на ємність акумулятора, кількість режимів і роз’єм для заряджання.

Ціни: від 799 до 1 784 гривень за моделі з функцією павербанка на популярних маркетплейсах

Жилет із підігрівом від павербанка

У такий жилет вшиті тонкі нагрівальні елементи з вуглецевого волокна, а живиться він від павербанка, який можна покласти просто в кишеню. Його можна вдягнути вдома під светр, коли у квартирі холодно, або взяти на вулицю. Здебільшого в жилета три режими — наприклад, 25, 35 і 45 °C, — а нагрівальних зон у моделей на Prom від 4 до 13.

Модель на 13 зон, наприклад, можна прати, але продавець радить робити це вручну. Мінус у тому, що продавці здебільшого не вказують ні потужності жилета, ні того, скільки він пропрацює від павербанка.

Ціни: від 710 до 2 124 гривень на популярних маркетплейсах

Грілки, яким не потрібна електрика

Сольова грілка — це пакетик із розчином ацетату натрію та металевою пластинкою всередині: варто клацнути нею, і розчин кристалізується, нагріваючись приблизно до 50 °C. Тепла вистачає ненадовго, близько пів години, зате грілку можна використовувати багато разів. Щоб «зарядити» її знову, грілку кладуть у киплячу воду на 5–10 хвилин, доки не розчиняться всі кристали.

Одноразові грілки із залізним порошком гріють довше — виробники обіцяють 8–10 годин — і коштують від 12 гривень. Проте якість різниться: на термохімічні грілки «Чугайстер», які зараз є в мережі «Аврора», покупці скаржаться, що ті ледь теплі лиш 5–7 хвилин, а грілки TakeHot рекомендують понад 70% тих, хто залишив відгук.

Ціни: сольова — 27 гривень в «Аврорі», на Prom — від 85 гривень; одноразові — від 12 до 24 гривень в «Аврорі»

• 🍁 Гобелен і гречка проти холоду у квартирі. Лайфхаки від комунальниці, енергетика й свічкарки, що допоможуть зігрітися

Світло

Світильники з датчиком руху

Це невеликі світильники з акумулятором, які кріплять на магніт чи скотч у коридорі, ванній, біля сходів чи в шафі. Вони самі вмикаються, коли хтось проходить повз.

Заряджаються через USB, зокрема від павербанка: наприклад, світильник Nanotex NAN-NL087 з «Аврори» споживає 1 Вт і має акумулятор на 1 000 мА·год. Мінус — світильники доводиться регулярно знімати й заряджати: на форумі DOU користувачі пишуть, що роблять це раз на кілька днів. Деякі моделі мають ще й датчик освітленості, тож удень не спрацьовують.

Ціни: від 249 до 349 гривень в «Аврорі»; на Prom — від 159 гривень, набори з кількох світильників — від 549 гривень

Лампочки, які світять, коли зникає напруга в мережі

Зовні це звичайна LED-лампочка, але всередині неї є акумулятор. Поки є світло, вона працює як звичайна й заряджається, а після відключення продовжує світити, пишуть покупці. Одна з них радить одразу після покупки залишити лампу увімкненою на кілька годин, щоб акумулятор зарядився, а інша скаржиться, що заряджання триває до 6 годин.

Під час роботи від акумулятора такі лампи світять тьмяніше. Користувач форуму DOU пише, що його лампи тримали близько 5 годин, поступово тьмяніючи. Трапляється й брак: у жовтневих відгуках на одну з моделей «Аврори» двоє людей пишуть, що лампа взагалі не світила від акумулятора, тож перевірте її, вимкнувши світло, поки ще можна повернути товар.

Ціни: від 179 до 229 гривень в «Аврорі»; на Prom — від 165 до 550 гривень

LED-стрічка, яка світить від павербанка

Світлодіодну стрічку з живленням від USB приклеюють під кухонні шафки чи над столом і під’єднують до павербанка. Споживають такі стрічки небагато: покупець триметрової стрічки Nanotex з «Аврори» пише, що вся вона бере близько 4 Вт і цього досить, щоб освітити кімнату.

Водночас інший покупець скаржиться, що від його павербанка стрічка не запрацювала, хоча від адаптера світить, тож перевірте її зі своїм павербанком одразу після покупки. Зручніше брати стрічку з кнопкою чи сенсором на кабелі, щоб вимикати її, не висмикуючи кабель із павербанка.

Ціни: від 129 до 219 гривень в «Аврорі»

Вода

Акумуляторна помпа для бутля

Помпу вдягають на горлечко бутля з питною водою: натискаєте кнопку — і вода тече в чашку через трубку. Працює вона від вбудованого акумулятора, який заряджають через USB, зокрема від павербанка. У дорожчих моделей, як-от Xiaomi Xiaolang, за даними продавця, одного заряду вистачає на 140 літрів, літр наливається за 40 секунд, а деталі, що контактують із водою, зроблені з харчового пластику, нержавіючої сталі й силікону.

Найдешевші помпи, як-от EL-1014 за 200 гривень, покупці на Prom критикують за гучні звуки й те, що їх «заклинює». Заряджати помпу доводиться кілька годин — у Xiaomi, наприклад, 3–4 години. Перед покупкою перевірте, з якими бутлями сумісна помпа: на Prom трапляються моделі як для 19-літрових, так і для менших, від 3,8 літра.

Ціни: від 195 до 1 065 гривень на популярних маркетплейсах

Складна каністра чи пакет із краником

Складна ємність на 8–20 літрів із краником — простий спосіб тримати під рукою воду, щоб помити руки чи вмитися, коли зупинилося водопостачання. Її ставлять на край раковини чи ванни або вішають за ручку, а в складеному вигляді вона майже не займає місця. Як пише користувачка в Threads, за 100 гривень на Temu вона отримала «майже нормальний кран», щоб умитися.

Інша користувачка в TikTok, крім іншого, радить п’ятилітрову ємність, у яку вже вбудований кран. Для питної води варто купувати ємність із харчового матеріалу. У магазинах є й каністри для нехарчових рідин. На Prom восьмилітрові пакети з краником коштують від 135 гривень, а п’ятнадцятилітрова каністра Tribe — 501 гривню.

Ціни: від 135 до 530 гривень за 8 літрів на популярних маркетплейсах

Портативний душ на акумуляторі

Насос із акумулятором опускають у відро чи таз із водою, нагрітою на плиті, — і вона подається шлангом до лійки, як у звичайному душі. Заряджають насос через USB, і заряду вистачає надовго: покупці однієї з моделей на Prom пишуть, що на одному заряді приймають душ 6–7 разів, а 10 літрів води в другому режимі вистачає двом дорослим.

Серед мінусів покупці згадують дрібні отвори в лійці, які забиваються, а деякі екземпляри ламалися після кількох використань.

Ціни: від 499 до 2 152 гривень на популярних маркетплейсах

Лійка для душу, яка світиться під тиском води

Ще одна знахідка, про яку розповів блогер в Instagram, — лійка, яка підсвічується працює «лише завдяки потоку води». Підсвітка вмикається від тиску води, що проходить крізь лійку. Встановити її просто: вона підходить до стандартного душового шланга. Підсвітка буває різнокольоровою: в одній із моделей на Prom сім кольорів змінюються кожні 3–5 секунд.

Ціни: від 270 до 790 гривень на популярних маркетплейсах

Зв’язок і безпека

Живлення для роутера від павербанка

Щоб інтернет працював без світла, роутер можна живити від павербанка через спеціальний кабель, який перетворює напругу в 9 чи 12 вольт — залежно від роутера. Такий кабель коштує від 75 гривень, але спершу гляньте на блок живлення, аби зрозуміти, яка напруга потрібна приладу.

Ціни: кабель — від 75 до 349 гривень на популярних маркетплейсах

Реле напруги

Деякі реле напруги встановлюють прямо в електрощит на «вході» у квартиру. Але є й простіший варіант — реле в розетку для окремих приладів. Якщо напруга в мережі стрибне або впаде нижче безпечної межі, прилад знеструмить ваш холодильник чи-то бойлер і ввімкне їх знову, коли напруга стабілізується. Встановити реле або пристрої захисного вимкнення рекомендували й у «Сумиобленерго».

Межі напруги й затримку ввімкнення в таких реле можна виставити самому: в «Аврорі» радять для побутової техніки — 180 і 250 вольт та затримку 180 секунд, а для холодильників чи кондиціонерів — довшу. Реле, яке вмикають у розетку, захищає один прилад, тож на кожну важливу техніку знадобиться окреме.

Ціни: в «Аврорі» — від 399 до 499 гривень, на Prom — від 399 до 1 570 гривень

Датчик чадного газу

Без світла українцями доводиться готувати їжу на газових плитках і туристичних пальниках, а отруйний чадний газ, який може накопичитися в оселі від їхньої роботи, не має ні кольору, ні запаху. У ДСНС радять частіше провітрювати приміщення з газовими приладами й за можливості встановити детектор чадного газу.

• Ізолон, «халабуди» з ковдр і прогулянки на вулиці. Як пережити відключення світла без шкоди для здоров'я у Сумах
• Де в Сумах можна погрітися й підзарядити телефон під час блекауту: перелік локацій
• 💡 Сум’янин створив чат-бот в Telegram, який показує час відключення світла

Автономний датчик працює від батарейок і голосно пищить, коли концентрація газу зростає: найдешевші моделі з електрохімічним сенсором на Prom коштують від 350 гривень. Покупець однієї з них пише, що попередній такий датчик прослужив шість років і за цей час двічі будив родину вночі, а інший — що прилад надто швидко зреагував на двигун, який працював у гаражі. Є й комбіновані датчики, що стежать водночас за димом і чадним газом, — вони коштують від 950 гривень.

Ціни: від 350 до 4 053 гривень на популярних маркетплейсах

Народився Микола Данько в Славгороді в травні 1926 року. Це село на Краснопільщині відоме своїми Сорока ярками, Мільйонним мостом, Рівним лісом, Троїцьким храмом, писав краєзнавець Геннадій Петров.

— Антилюдяний режим, що утвердився на нашій землі, на початку 30-х здійснив першу спробу звести майбутнього поета зі світу. Коли Микола мав шість літ, розбійницька зграя «активістів» налетіла на хату Миколиного батька, сільського коваля, вигребла зерно, забрала навіть вузлики з квасолею та бобом. Навесні 1933 року Микола не міг ходити, повзав на городі, живлячись лободою, осотом, листям. І вижив. Спроба знищення виявилася невдалою, — писав Геннадій Петров.

Друг Миколи Леонід Дідоренко згадував, що в школі Данько був вправним ловцем старих рідкісних книжок. На уроках обидва були однаково активними й успішними.

— Нерідко на уроках відволікали свою увагу, зосереджуючи її на своїх справах. Нам подобалося «ловити» один одного на знанні географічної карти. Знайшовши на ній якесь непомітно надруковане слово чи назву, пропонували іншому знайти його. І так по черзі. А ще було улюблене заняття на уроках — римування слів. Читали багато, — писав Леонід Дідоренко.

За словами Геннадія Петрова, у роки Другої світової війни після Харківської радіошколи Микола Данько служив у батальйоні зв’язку й пройшов із боями Угорщину, Австрію та Чехословаччину. Потім ще чотири роки служив на Сахаліні. Коли повернувся в Україну, то рік працював бурильником. Згодом Микола вступив до Львівського університету: спершу на філологічний факультет, потім перевівся на журналістський. Після навчання ще два роки жив у Львові й писав для молодіжної газети. Потім перейшов у редакцію обласної періодики в Сумах. На той час він уже створював вірші. Перша поетична збірка Данька — «Зоряне вікно».

Клуб Цукру: підтримуй незалежну журналістику
та підсилюй Суми щомісяця

Долучися до Клубу

На самому початку 60-х років я інколи зустрічав у центрі Сум людину, яка не ходила, літала. Величезна, круточола голова цього чоловіка завжди на кілька кроків-злетів випереджала свого стрункого господаря. Густе довге волосся здіймалося-опускалося, як чорна грива породистого скакуна. Сині, іскрометні очі, ніби йому і не належали, — жили своїм окремим життям, вбираючи в себе не тільки те, що хотів господар, а весь навколишній світ — та і його їм було замало.

Юрій ЦарикПисьменник

Чому влада вилучила збірку «Червоне соло»

У 1965 році влада заарештувала частину української інтелігенції, зокрема Богдана Гориня та Михайла Осадчого, яких Микола Данько знав з університету. Приблизно через два роки вийшла його збірка «Червоне соло». За словами Геннадія Петрова, вона відрізнялася від ранніх соцреалістичних віршів Данька, бо була правдивою й пронизаною національними почуттями.

Микола Данько дізнався в Києві, що партійне керівництво негативно відреагувало на його книжку. Поет одразу повернувся в Суми, узяв на базі споживспілки 100 надрукованих примірників і почав роздавати їх знайомим, щоб уберегти частину тиражу від знищення. Харківське видавництво відправило людей у Суми, щоб забрати 2 000 завезених примірників, а в Миколи вилучили 20, які в нього залишалися.

Мені завжди здавалося, що шостим почуттям є незламна любов до землі, до минулого і майбутнього народу нашого. Допомагати людям відкривати в своїх душах великі почуття, то, либонь, головне завдання поезії. Це — зміст. Що ж до форми, то варта уваги лише одна, найбільш складна і вишукана, а саме — форма серця.

Микола Данько

«Від підлоги до стелі — полиці з книжками»

За словами Геннадія Петрова, Данька цікавило все: літературознавство, мистецтвознавство, філософія, українська і світова історія, словникарство, політологія, психологія. За освіченістю, вважав Петров, з тогочасних українських письменників мало кого можна було поставити поряд із Миколою Даньком. Найбільшим статком поета були книжки: коли не мав за що жити, він їх продавав, але щойно з’являлися гроші, купував нові.

— У вузенькій кімнаті з продавленим диваном від підлоги до стелі — полиці з книжками. Такої великої, унікальної бібліотеки з раритетними виданнями я ні в кого не бачив, хіба що у Геннадія Петрова. Вони, між іншим, інколи обмінювались книжками, яких не було в жодній міській бібліотеці. Жив Микола самотньо. Спілкувався переважно з великими умами всіх часів і народів, які, незалежно від різних держав і влад, мудро мовчали на полицях. А свою ніжну, трепетну, болючу душу відкривав, остерігаючись людей, лише чистому аркушу паперу на маленькому, продовгуватому столі, за яким він і обідав, коли було що їсти, — згадував Юрій Царик.

Крім поезії, Микола Данько писав і прозу: після нього залишилися оповідання й близько десяти ненадрукованих повістей. А ще він працював як журналіст-нарисовець, перекладач, критик, кіносценарист і краєзнавець. Зокрема, серед його творів також поема «Тірадентіс», легенда про кохання «Арслан і Алтанун», поема-опера «Югурта» та героїчна балада «Дельтаплан».

Сумам Микола Данько присвятив не лише ліричні рядки: він «занурювався» в історію міста від заснування до сучасності, писала Ольга Клюєва.

Люблю своє місто… Люблю таким, як воно є сьогодні… І не раз на світанку, коли на ласкаві груди Псла припадають шовкові кучері туманів, а все довкіл, мовби зачароване, мені воно здається казковим видивом.

Микола Данько

Як КДБ змусив Данька написати «покаянний лист»

Після виходу збірки «Червоне соло» поет опинився під наглядом Комітету державної безпеки СРСР, писав Петров. Данька постійно викликали на допити, обшукували й погрожували. Одного разу в нього забрали 28 папок із творами, друкарську машинку та книжки. Роботу втримати теж не вдавалося: після звільнення з редакції сумської газети він влаштувався в київський журнал, але КДБ наказав йому повернутися в Суми. Тут Микола Данько працював сторожем і вантажником на залізничній станції й зрештою знову залишився без роботи.

Згодом КДБ, погрожуючи Данькові ув’язненням, змусив його написати чи підписати «покаянний лист», згадував Юрій Царик. У газеті його надрукували під назвою «Прозріння перед безоднею». У листі Данько визнавав, що потрапив під вплив націоналістів.

— То була трагедія його душі, катастрофа особистості, державне запрограмоване знищення поета — ізоляцією від однодумців, творчої інтелігенції, друзів у всій Україні і — алкоголем. Хто б як не засуджував Данька за все, що з ним сталося, — його погляди, його громадянська позиція не змінилися. Він до останнього подиху — помер у злиднях — залишався українським патріотом, — писав Царик.

Підтвердженням цього він вважав збірку «Й сонця прихилив би!..», яка вийшла в 1991 році. Царик називав її найпотужнішою книжкою Миколи Данька.

• «Був прехороший на вроду» й хотів повернути літеру «Ґ». Розказуємо про письменника із Сумщини Бориса Антоненка-Давидовича
• Не говорив до чотирьох років, а потім вивчив близько 20 мов. Розповідаємо про перекладача із Сумщини Миколу Лукаша
• «Упав з коня в дитинстві й вирішив, що призначений для літератури». Розповідаємо про Остапа Вишню — «короля українського тиражу» із Сумщини

Звичайне місто, яке надзвичайно люблять, — мабуть, це про кожного, хто дочитав цей текст, хоч би де він зараз був. Клуб Цукру — одне з місць, де любов до Сум можна розділити з іншими. Хтось приходить на зустрічі учасників спільноти у «Дворик на Кузнечній», хтось ділиться думками про прочитане в книжковому клубі, а хтось просто питає в спільному чаті, де знайти вініл чи добру каву, — і так виявляє свою цікавість до міста.

Якщо це про тебе — долучайся до Клубу Цукру.

Олена ІсаєваНовинарка Цукру

Долучися до Клубу

«Здається, тобі не сюди»

На Воскресенській, у стінах однієї з тутешніх будівель, є власне місце сили, та зовсім не тиші, виконавиці BERAIA. «Це — ложа-прихожа, а тут займаюся вокалом з учнями», — знайомить зі своєю студією Аня, у сірому костюмі й із довгими стрілками на виразних карих очах.

Двоє компактних кімнат у біло-червоних тонах займають кілька інструментів, картини від брата-художника й безліч фотографій зі знакових подій. У її житті — сум’янки з грузинським корінням — таких було чимало.

Усе дитинство, до 2008 року, Аня їздила на літні канікули до Сакартвело — рідної землі свого батька. Саме від нього, музиканта-самоука й хориста, успадкувала любов до музики. Певно, як і почуття гумору, бо, крім фортепіано, гітари та флейти, той грає ще й на сопілці носом.

Сама ж осягала гру на фортепіано в Сумській музичній школі № 4. Крім усіх «благ музичної цивілізації», роками співала в її хорі. Однак відмінницею не була: свідоцтво, зізнається, отримала з горем навпіл.            

— Далі я вирішила вступати до Сумського фахового коледжу мистецтв і культури. Хотіла бути диригенткою хору, але почула в закладі церковні пісні й швидко передумала. Навіть мама, яка ніколи нічого не вказувала, сказала: «Здається, тобі не сюди». 

зі сміхом пригадує той випадок Аня.

Натомість веселу сценку в актовій залі розігрували інші студенти — режисери масових заходів. До них і подалася, вже із сумлінним прагненням до знань: щосуботи ходила на творчі консультації, аби себе зарекомендувати. Під час студентства дівчина захопилася вже мріями про акторство й ролями в кіно замість музики. Та невдалий вступ до театрального вишу швидко їх розвіяв.  

— Після другого курсу я поїхала складати творчі іспити до Київського національного університету імені Карпенка-Карого. Була впевнена, що таку талановиту абітурієнтку заберуть з руками й ногами, але не пройшла навіть перший тур, — зізнається у тій невдачі дівчина. 

Так і зосталася в Сумах, далі «освіщати своєю харизмою» сцену коледжу. Після успішного випуску майже пройшла прослуховування до Національного театру імені Щепкіна як артистка театру драми.

Подумки вже будувала план, як дістанеться великих екранів, однак і тут не склалося. Щоб отримати посаду, мала здобути вищу акторську освіту в Харківському національному університеті мистецтв. Проте, за кілька тижнів до вступу, дізналася, що цьогоріч набору на заочний курс не буде. У той момент Аня вкотре усвідомила: професійне акторство — не її доля. 

Завдяки мамі, дівчина швидко знайшла місцеву альтернативу бакалаврату: спеціальність артиста-вокаліста в Сумському педагогічному університеті. Однак її навчання припало на період ковіду, і заочне стало ще й дистанційним, пригадує Аня. «Мене там ніхто не бачив, і я нікого», — описує ті дивні роки.

Проте вчитися вокалу вже й не хотіла — близько року професійно в це заглибилася: купувала курси, вивчала анатомію голосового апарату. І, крім цього, викладала іншим. 

Перші пісні, перший гурт, перша сцена

Улітку, перед третім курсом коледжу, Аня почала «щупати» свої сили у вокальній сфері. Тобто несміливо записувала кавери в Instagram. Тоді одногрупник Вова, що писав аранжування, запропонував обʼєднатися для спільної творчості. Щойно зустрілися на парах, «здибалися» й пішли створювати авторські пісні до студії звукозапису Komora ART Studio. 

— Пам’ятаю, як на колінцях накидала якісь рими, що неочікувано сподобалися. Бо ще тринадцятирічною плакала над бездарністю своїх перших рядків. Тоді сильно засмутилася, що вони не схожі на композицію «Небо», яку Анастасія Петрик співала на дитячому «Євробаченні». Оскільки була впевнена: всі виконавці пишуть їх самі. 

BERAIAСумська співачка

Зрештою, 2019 року одногрупники створили свій музичний гурт — NE ZA BAROM, що проіснував рік. Вова, крім розробки аранжувань, грав на синтезаторі під час концертів. Його друг Кирило — студент-ветеринар, що став третім учасником — на гітарі. Тоді як Аня стала солісткою бенду й авторкою пісень — девʼяти за історію гурту. Досі дивується, що саме українських, бо на той момент все життя проговорила майже чистою російською. 

З кількома авторськими релізами, як-от «Полум’я» чи «Я стану», гурт став потроху з’являтися на місцевих заходах. Уперше — на фестивалі мистецтва «Ніч музеїв», у родинному театрі Нянькіних, куди їх запросили. Однак, зі слів співачки, дебют виявився провальним, і коштував їй пів годинної істерики в машині. 

— Виступ був опів на першу ночі. Під час співу я давилася слиною й не могла владнати з тремором у голосі. Тоді ледь не зневірилася, що співати — це взагалі моє, і неабияк шкодувала, що вийшла презентувати пісні на такому масштабному івенті. 

Від Atlas Weekend до «Голосу країни»

Утім, сумніватися часу не було: вже наступного дня NE ZA BAROM виступав на Дні вуличної музики, поблизу «Мануфактури». А згодом — на фестивалі «Рок Булава» й Atlas Weekend. Пригадує, останній виступ був неабияким дивним: у наметі від Coca-Cola співала в мікрофон, що звучав ніби «бутиль з-під Моршинської». 

Щойно почався CoViD, подібних заходів майже не стало — й гурт розпався. Проте Аня не покинула музику та продовжила свій сольний шлях. Тоді подала заявку на участь у вокальному телешоу «Голос». Попри відчуття, що цей формат — незвичний для неї, пройшла онлайн-кастинг і поїхала до столиці на «сліпі прослуховування». 

— Там я була не у своїй тарілці, бо виявилася неготовою до зйомок, зокрема й реклами. Її створювали в кілька дублів: якщо це вода, знімали, як тримаєш і відкриваєш пляшку, як із неї п’єш. Чомусь це дуже виснажувало, хоча зараз розумію — це лише частина роботи, — рефлексує щодо участі в шоу Аня. 

Також їй бракувало авторських пісень, за якими б запам’ятав глядач. Каже, зрештою цей досвід не приніс їй майже нічого. Тому, коли вибула після другого туру, зовсім не засмутилася. Натомість вже за чотири місяці, випустила першу сольну пісню — «Заспівай», вокал якої записувала в столичній студії. 

— Вона обійшлася дуже дорого, десь у тисячу доларів. Словом, навіть зараз мої пісні стільки не коштують. У Сумах все було не так, а звук зіпсували клацаючі каблучки, що забула зняти. Тому вирішила: якщо записати саме в Києві — пісня обов’язково «вистрелить». Проте чуда, на жаль, не сталося. 

Тепер Аня розуміє: вкладені гроші — не гарант, що пісня полюбиться. Тоді ж боролася з бажанням покинути музику, бо не отримала очікуваного відгуку. Попри це, продовжила свій шлях уже на сцені — сумській, в інших містах України та на імпровізованій — десь посеред поля. 

Сумські дворики, закапелки й столичні сцени  

У липні 2022 року Аня Бераіа вперше зібрала сум’ян на свій благодійний сольний концерт — «Разом наодинці», у дворику Банківської академії. Пригадує, тоді зібрала понад 20 000 гривень на допомогу ЗСУ, тоді як уся її команда працювала абсолютно безплатно.  

— Це була спільна ініціатива, разом із колишнім хлопцем і партнером, що професійно займався організацією заходів. Він допоміг із технічною частиною, а сумська піаністка Ліза Левченко — з творчою. Адже під її авторські композиції я декламувала вірші. Тоді, згідно проданих квитків, у залі було аж 200 глядачів, а чимало інших людей слухали мене стоячи. 

Далі, у парі з Лізою, вони брали участь у зйомках квартирнику сумських музикантів від «Суспільне» й давали спільний концерт у «Дворику на Кузнечній». А ще, у травні 2023 року — удвох долучилися до творчої бригади військових «Культурний десант», яка досі підтримує дух бійців на передовій за допомогою пісень, розмов та мистецтва. 

— Мені особисто написав засновник проєкту Коля Сєрга з пропозицією виступити для військових. Зрештою, у нас було троє спільних виїздів: по різним напрямкам, полям і закапелках. Попервах бачила в цьому певну місію, але з кожним разом це давалося емоційно важче. Зрештою вирішила, що замість цих гастролей, краще буду просто донатити, — описує цей досвід Аня. 

Далі, у червні 2024 року, співачка вперше поїхала з акустичним концертом за межі рідного міста — до Києва. З того моменту виступає там щороку, а іноді по кілька разів. Також цьогоріч Аня врешті побувала у Харкові, де наживо заспівала місцевим свій репертуар. Та, каже, зазвичай робить це для себе — закриває потребу в живому спілкуванні зі слухачем. Бо її концертна діяльність — зовсім не про заробіток. 

— Під час київського дебюту, на який прийшло тридцять пʼять глядачів, ми з Лізою відбили дорогу, проживання й заробили по 500 гривень. Бо окремо оплачували роботу звукорежисера й оренду. Щось заробляти я почала лише тогоріч, коли стала виступати сольно й збирати вже набагато більше, як-от по сто людей, — пояснює цю математику співачка. 

Крім цього, Аня впевнена, що цифри прослуховувань ніколи не надихнуть її так, як живі люди, що щиро хочуть її побачити. Хоча взаємодія із прихильниками своєї творчості давно вийшла за межі концертних залів, бо й самі підходять до неї на вулицях або в інших локаціях Сум. 

— Іноді впізнають у тролейбусі або маршрутці, що для мене особливо ніяково. Бо, коли хлопають по плечу, завжди думаю, що хочуть передати гроші. Натомість захопливо й на весь транспорт, вигукують: «Це ж ваша пісня про Суми!».  

BERAIAСумська співачка

Сьогодні співачка зізнається, що її найвідоміша пісня — «Місце сили і тиші», могла взагалі не вийти, бо спершу їй не подобалася. Каже, були питання до тексту й сенсу, який ніяк не вбачала. Проте через дев’ять місяців раптом її переслухала, дописала слова й випустила у світ — 7 березня 2025 року.

Відтоді, у співпраці з Цукром, запустила мерч футболок із її рядками та навіть зробила аналогічне татуювання. І, разом із тим — з гербом Сум, бо залюбки закарбовує на тілі все, що вважає цінним.

«Зусилля плюс насилля»

В улюблених червоних цегляних стінах на Воскресенській Аня опинилася не одразу. Ще за студентства працювала в іншому просторі, потім — кілька років у вже згаданій «Коморі». Тепер же орендує своє затишне місце, кожну деталь якого облаштувала сама. 

— Воно має обов’язково спонукати мене до створення музики. Хоча для більшості це не робота, а прикольний прикол, моє музичне кредо — «зусилля плюс насилля». Тобто, навіть коли нічого не хочу, сідаю за інструмент і пишу музику або куплети, бо інакше нічого не вийде. 

До того ж Аня щодня приймає учнів, близько чотирьох годин. Крім того, що це величезний пласт її розвитку — ще й основне джерело заробітку, запевняє дівчина. Тому, після початку повномасштабної війни, перші місяці неабияк викручувалася, щоб зібрати охочих на заняття. 

— Я одразу знизила ціну, але все одно майже ніхто не хотів ходити. Багато людей виїхали, у інших просто не було на це грошей. Проте, вже за три місяці, вільних місць стало набагато менше, — пригадує той період Аня. 

Саме в той момент у неї значно побільшало онлайн-учнів, що виходили на зв’язок з інших міст або з-за кордону. Сьогодні їх теж чимало, каже Аня, бо багато людей знову виїхали із Сум. Сама ж не збирається їхати з дому, бо тут їй спокійно, хоча й віднедавна живе на два міста. 

— Останні півтора-два місяці я їжджу до свого коханого-військового в Ізюм, де тепер безпечніше, ніж у Сумах, — розповідає дівчина. Це кохання спонукало її не лише частково перебратися до іншого дому, а й створити новий мініальбом «Сонця проміння». Бо, каже, насправді всі її пісні — про життя, буття та про кохання. 

Найближчим часом співачка мріє написати ще одну пісню й зняти кліп, а ще — потішити новим концертом киян і, можливо, львів’ян. У майбутньому мріє виступати щотримісяці, а колись — зібрати Жовтневий палац своїх слухачів.

• 🎻 40 років ходить у сумську філармонію — знайомтеся з Пилипом Марковичем Кислицею
• Записують подкасти, пісні й відео. У сумській школі підлітки створили студію звукозапису
• З круїзних лайнерів і мережевого бізнесу — на лаву під кленом Соборної. Історія дуету Feelings, який зародився у Сумах

Хоча й, зізнається, зовсім не прагне бути «страшно популярною». Навпаки: навіть, якщо її пісні слухатимуть мільйони — все одно залишиться для себе «простою Анею з четвертої музичної школи». Або ж артисткою BERAIA, що дарує людям позитив як на великих сценах, так і десь у сумській маршрутці. 

Рейтинг містичних місць розпочинає Сумська піраміда-склеп. Вона розташована на Центральному кладовищі. Коли та ким була побудована ця піраміда, досі невідомо, але цеглини, з яких вона складається, датують 1820 роками.

Її висота сягає дев’яти метрів. Споруда має чотири вікна й оздоблена орнаментами. Посеред стелі висить металевий гак. Історики припускають: якщо підвісити на нього гасову лампу, то вона може не лише освітлювати це місце, а й виконувати роль маяка, бо раніше вважалося, що це місце — найвища точка Сум.

Існує теорія, що в піраміді збиралися масони, щоб проводити обряди. А ще говорять, що на Полтавщині збереглися дві майже ідентичні споруди, і вони також розташовані на кладовищах. Це піраміда-гробниця родини Закревських у селі Березова Рудка та піраміду-гробницю Білевичів у Комендантівці.

Якщо подивитися на карту, то ці споруди утворюють трикутник, у якому відбувалася вся містика, описана Миколою Гоголем у творах.

Сумський екскурсовод Олександр Коваленко розповідав, що у відвідувачів поблизу піраміди погіршувалося самопочуття, а дехто навіть непритомнів. Бували випадки, коли переставала працювати техніка — зникав звук, погіршувалася якість відео й фото.

Музична школа на Петропавлівській

Наступним місцем у рейтингу буде музична школа Наталії Чурилової з чутками про її привида. Ця споруда розташована на вулиці Петропавлівській. Музикантка Наталія Чурилова, коли її чоловік Максим Чурилов розбагатів, попросила його вкласти гроші у створення музичної школи. Тоді у Сумах не було такого навчального закладу. 

На початку 20 століття музична школа відкрилася. Будівля мала три крила: житлове, адміністративне та музичне. У закладі викладали лише знані музиканти з Києва, Харкова, Петербурга й Москви, яким давали житло в Сумах.

За різними даними, музична школа проіснувала шість чи сім років. У 1920 році до влади прийшли більшовики й розгорнули репресії. У 1921-му школа ще працювала, але згодом влада націоналізувала будинок подружжя. За однією з версій, Максима спіймали більшовики й відправили на заслання.

Клуб Цукру: підтримуй незалежну журналістику
та підсилюй Суми щомісяця

Долучися до Клубу

Говорять, що вони прийшли також і в школу: дітей зібрали в одному крилі, вчителів — в іншому. Через годину учнів відпустили, а частину працівників вивезли на каторгу або розстріляли. Що сталося з Наталією Чуриловою, невідомо. Є версія, що її могли закатувати в підвалі школи й там закопати, проте решток тіла не знайшли. Можливо тому з’явилася легенда, що дух жінки досі шукає кривдників у цьому приміщенні.

Через десятиліття школу приватизували, зробили ремонт і почали здавати офіси в оренду. Проте люди почали розповідати, що у приміщеннях техніка виходить із ладу, постійні «стрибає» напруга й пахне сірководнем. У споруді працювало бюро перекладів і лінгвістична школа, але вони надовго не затрималися. Подейкують, що то привид Наталії відлякує працівників.

Будинок з домовиком

На третьому місці будинок, у якому жив домовий. Розпочала будівництво маєтку, де він згодом оселився, сім’я меценатів Суханових. Завершив роботи названий син родини. Оскільки нащадків у Суханових не було, будинок забрали у власність міста. 

Головний інженер сумської залізниці Орест Сумовський викупив маєток на Петропавлівській у 1914 році під час аукціону. Після смерті інженера його дружина Олена залишилася жити в маєтку одна.

Через деякий час зі стін почали падати картини й чувся дивний гуркіт уночі. Тоді хтось припустив, що в її будинку завівся домовик. Жінці від подруги прийшов лист, де та розповіла, що про нього треба розповісти газетярам. Олена так і зробила. Так, у 1916 році в газетах з’явилися матеріали про те, що у Сумах в будинку жінки «зафіксовано випадок явлення домовика» Після того, як історія стала публічною, домовик начебто жінку більше не турбував.

Завдяки цій історії Олена прославилася, хоча тоді це була поширена мода — заможні жінки часто заявляли про домовиків у своїх оселях. Нині в цьому маєтку розташовується Інститут прикладної фізики. 13 квітня 2025 року будівлю сильно пошкодила ракетна атака Росії.

Легенда про чорну птицю, яка впала поблизу села Жигайлівка

Четвертим у рейтингу є поле біля села Жигайлівка на Охтирщині, де 12 жовтня 1787 року з неба впав камінь. У селах довкола вже кілька століть передають з уст в уста цікаву легенду.

За переказом, у той день пастухи Зиновій Тарасенко й Семен Шептун побачили, як щось із великою швидкістю врізалося в землю. Невдовзі вони викопали з поля ще теплий чорний камінь. Того дня штаб-лікар Олександр Гродницький був у маєтку генерала Миколи Рахманова біля села Бобрик. Близько третьої дня він вийшов надвір і почув незвичний шум. Радянський мінералог Леонід Кулик пізніше пояснив це так: очевидець застав лише «кінцеву гаму звуків, що надходили від початкових ділянок шляху метеорита».

Жигайлівський камінь згодом довго досліджували, а його шматочки розійшлися світом: на 1897 рік вони зберігалися у 17 колекціях — у Петербурзі, Києві, Лондоні, Парижі, Відні, Калькутті, Вашингтоні та інших містах. В Україні один зразок масою 10 грамів зберігає Національний науково-природничий музей НАН України. А от що сталося з частиною, яку передали Харківському університету, достеменно невідомо.

Так з одного поля на Охтирщині уламки розлетілися по світу: від Києва до Калькутти.

Замурована дівчина у Воскресенській церкві

П’яте місце в рейтингу посідає легенда про те, що сестру Герасима Кондратьєва замурували у Воскресенській церкві. 

Говорять, що тоді була банда розбійників, яку очолювала Маруся Кондратка. Саме через прізвище її вважали сестрою полковника. Згодом ту банду спіймали й дівчину живцем замурували в одному із трьох підземних ходів Воскресенської церкви.

На початку 20 століття під час реставрації церкви працівники помітили, що один із підземних ходів замурований, бо цегла там відрізнялася від іншої. Коли стіну зруйнували, то знайшли там скелет. Дослідники вважають, що то дійсно тіло жінки. Проте чиї саме це останки і як ця людина померла — досі невідомо.

Скіфські кургани неподалік Пустовійтівки

Шосте місце в рейтингу ми віддали кургану «Старша могила». За інформацією відділу туризму ДКТР СОДА, це найбільша могила Посульської групи скіфських некрополів. Курган датується шостим століттям до нашої ери та розташований неподалік села Оксютинці Роменського району.

Цю посульську групу поховань вважають «царським» цвинтарем». Висота цього кургану становила 21 метр, а окружність досягала 400 кроків.

Під час наукових досліджень цього насипу було відкрито велику гробницю у вигляді дерев’яного зрубу, де був похований скіфський вождь із великою кількістю озброєння та кінського убору.

Таке поховання характерне для посульської групи скіфських курганів, оскільки там облаштовували гробниці, закладали залізні бойові сокири, бронзові прорізні навершя та кістяні приналежності кінського убору.

Сьогодні курган є пам’яткою культурної спадщини і входить до складу Державного історико-культурного заповідника Посулля.

Дивні «кратери» поблизу Волошнівки

Бібліотеки — це теж подеколи містичні місця з історією. У скількох сценах з моторошних фільмів вони фігурують! Але ми пішли туди не за тим, а щоб дізнатися про ще одну загадкову історію. Вона завершить наш рейтинг

У газеті «Вісті Роменщини» за 2018 рік опублікований матеріал про дивні «кратери» поблизу та в центрі села Волошнівка. Йшлося також про те, що на сусідніх полях виникали різноманітні провали й поверхневі утворення. Вони були різної форми: конусоподібні, циліндричні й п’ятикутні. У різні періоди їх фіксували на дорогах, схилах, городах і полях. Більшість із них — правильної геометричної форми. У середині минулого століття, писали в газеті, в них провалювалася сільськогосподарська техніка.

• Жретія в животі, Баба Жилізна між смородиною, Відниха біля води. Шукаю у селах Сумщини оповідки про істот, якими лякали дітей
• 🧙‍♀️ Баранчик із золотом, відьма-кума й таємничий вершник. Розказуємо містичні історії та легенди Сумщини
• 🏰 Воскресенський собор — фортеця, що бачила засновників Сум, й за 300 років пережила не одне лихо

Бувало, ці «кратери» з’являлися прямо на очах у людей. У газеті пишуть, що спеціалісти вважають, ніби це карстові провали, спричинені утворенням порожнин глибоко під землею в результаті роботи підземних вод.

Але більше ніде на Роменщині вони не траплялися. Серед різноманітних формацій поблизу колишнього хутора Губарівщина виділяється відносно велика п’ятикутної форми западина. Час її утворення і походження невідомі. Її глибина — 1,7 метра, висота — 21 метр, а ширина — 17 метрів.

Наразі жодну теорію про походження цих незвичних утворень не вдалося довести. Тому ця історія обростає легендами від людей, зокрема місцевих жителів.

В SumUnity облаштували п'ять кімнат загальною площею 120 квадратних метрів. У холі можна посидіти на диванах, почитати чи пограти в настільні ігри. У найбільшій кімнаті — коворкінг приблизно на 15 робочих місць, а ще є простір для тренінгів на 20-30 людей і тихе місце для тих, кому потрібно попрацювати наодинці.

В SumUnity є Wi-Fi, який працює й під час відключень світла, зарядна станція, павербанки, принтер, проєктор, колонка й мікрофони. На невеликій кухні — кулер, мікрохвильовка, термопот, чай і кава. Усім цим, зокрема друком, можна користуватися безплатно.

Попередньо простір працює з 9:00 до 19:00 у будні та з 14:00 до 19:00 у вихідні. Просто прийти попрацювати чи відпочити можна без реєстрації. А щоб провести власний захід, треба заздалегідь домовитися з командою в Instagram чи Telegram.

— Рада бачити абсолютно всіх: будь-який вік, будь-який університет, коледж, школа чи професія. Я дуже хочу бачити в просторі школярів, бо зараз, коли навчання онлайн, мало живого спілкування. Хочеться, щоб це був такий острівок спілкування, знайомств і соціалізації, — каже Анжеліка.

Які заходи планують на острівці соціалізації?

Наступного дня після відкриття в просторі запланували провести геловінський покер, а на неділю попросили кімнату для гри в Dungeons & Dragons. Команда також планує заходи психологічного й творчого спрямування, зокрема арттерапію.

Ідеї для нових заходів можуть пропонувати й самі відвідувачі через спеціальну форму за цим посиланням. Серед тих, що вже надійшли, — майстер-класи з різних хобі, зустрічі для тих, хто хоче вступити на навчання за кордон, і гра в мафію.

Найближчим часом команда хоче укласти меморандуми про співпрацю з університетом, сумськими громадськими організаціями та іншими навчальними закладами міста.

Хто стоїть за SumUnity?

Простір створила профспілкова організація студентів та аспірантів СумДУ. За словами Анжеліки, для команди це був перший досвід подачі на грант. Український молодіжний фонд дав на простір 319 тисяч гривень.

Щоб отримати грант, потрібно було, щоб щонайменше 15% вклали самі заявники. Ці гроші дало студентське самоврядування СумДУ. Це 137 тисяч гривень, які студенти зібрали ще 2025 року на відновлення Н-корпусу, пошкодженого російською атакою. Анжеліка пояснює, що перерахувати ці гроші на рахунок університету виявилося складно через бюрократію, тож їх вирішили вкласти в молодіжний простір.

За гроші купили зарядну станцію, колонку, проєктор, павербанки, меблі, настільні ігри, мапу Сумщини й замовили фірмовий стиль. Звіт про те, на що витратили гроші зі збору, обіцяють опублікувати в Telegram-каналі SumUnity. Зараз у просторі працюють керівниця молодіжного центру Євгенія Кривошеєнко та двоє студентів-адміністраторів, Марія та Кирило.

Поки наш сусід все руйнує — ми намагаємося жити й створювати для інших. Ми любимо Суми, хочемо тут лишатися й хочемо, щоб інші тут лишалися. А якщо місто живе й розвивається, то хочеться лишатися в ньому ще більше.

Анжеліка КальченкоКоординаторка проєкту SumUnity

Калерія Голованова втратила машину під час атаки керованими авіабомбами 18 вересня. Тоді ворог ударив по громаді щонайменше шістьма КАБами. Один з них поцілив у житловий будинок поруч із парковкою, де стояв її електрокар.

— Моя машина постраждала: по-перше, був приліт — купи уламків, вибито скло, вичавлено вікна ударною хвилею. Наступне — паркан, який тут був, опори, дах, який у нас був на цьому місці, він повністю впав на машину, —

Кілька днів майстри оглядали електрокар і порахували, що ремонт коштуватиме приблизно 15 000 доларів. Машину Калерія купила новою в салоні менше ніж за рік до цього.

— Я розумію, що цього не потягну, і машина вже не буде новою, — каже Калерія.

Розбірку для таких авто знайшли в Київській області. Через тиждень звідти приїхали власним евакуатором і забрали машину. Калерія продала її на запчастини майже вп’ятеро дешевше, ніж купувала.

Страховка не діє, авто треба зняти з обліку

Спеціалізованої державної програми компенсації за знищені чи пошкоджені авто зараз немає, пояснює керівник адвокатського об’єднання Олег Мицик. Отримати гроші за машину, пошкоджену вибухом чи уламками, можна лише за КАСКО, тобто добровільною страховкою авто від пошкоджень і викрадення. Але Міністерство розвитку громад і територій віднесло Суми до територій можливих бойових дій. Тому страховики здебільшого відмовляються страхувати авто, зареєстровані в Сумах і громаді, і обмежують уже чинні договори. Тож ремонтувати автівки сум'янам часто доводиться самотужки.

А якщо машину вже не відремонтувати, її треба зняти з державної реєстрації. Ця процедура називається вибракуванням, пояснює речниця сервісних центрів МВС у Сумській, Харківській і Чернігівській областях Олена Чижик. Для цього власник або уповноважена особа звертається до сервісного центру. Послуга безоплатна, її надають одразу за заявою. Зняти авто з обліку можна і в мобільному сервісному центрі, якщо звернутися до координаційного штабу на місці обстрілу.

— Слід звернути увагу, що якщо відбудеться процедура вибракування транспортного засобу, то вже відновити в реєстрі транспортний засіб неможливо, — каже Олена.

• Суми витратили понад 55 мільйонів гривень на компенсації та відновлення після російських обстрілів
• Сум'яни тепер можуть не платити комуналку за зруйноване чи пошкоджене житло. Як працює новий закон
• До 30 мільйонів гривень. Держава збільшила компенсацію за пошкоджене майно для сумського бізнесу

Назва «/вел» походить від англійського well, що означає «добре». За словами Дмитрія, це протиставлення першому мініальбому «сік/», назва якого означала «хворий».

Весь альбом ми копаємося в собі, ставимо собі питання: чому досі живемо в минулому, чому боїмося показати емоції, що, якщо ми нехтуємо важливими людьми, чому нам ніхто не може допомогти.

Дмитрій ЯщукВокаліст гурту «краш тест»

До мініальбому увійшли пісні «д//но», «флеш//беки», «дири//жабль», «мож//ливо» й «делюжн//шіп». Найбільше на тексти, каже Дмитрій, вплинув вік. Вокаліст продовжує, що з роками почав аналізувати своє життя й шукати відповіді, чому подекуди незручно проявляти емоції, просити про допомогу чи довіряти іншим.

На відміну від першого мініальбому, «/вел» майже не пов’язаний із Сумами. Якщо «сік/» був про місто й навколишнє життя, то новий реліз, за словами вокаліста, — це роздуми на тему «що зі мною не так?».

Випускали по одній пісні на місяць

З початку року гурт випускав по одному треку на місяць, тож станом на жовтень у двох мініальбомах разом — 10 пісень. Найважчим, за словами Дмитрія, було не перегоріти в такому темпі.

— Табличка релізів, яку я собі запланував на початку року, втілилася в життя без жодних змін і переносів. А вже вночі я зрозумів, що першу «іпішку» ми випустили 15.05, а другу — 30.10. Магія чисел якась вийшла, а цього я не задумував, — каже він.

Одна пісня таки змінилася в останній момент: у «дири//жабль» гурт повністю переписав приспів, коли трек уже зводили. Дмитрій каже, що для гурту це вперше. Гостьових музикантів на мініальбомі немає, але, за словами вокаліста, вони з’являться наступного року.

Мініальбом можна послухати на YouTube Music, Spotify і Apple Music за посиланням або на YouTube-каналі гурту. Наживо «/вел» уперше презентують 14 листопада в Харкові, де гурт виступить в оновленому складі.

Головний герой п'єси Доміан — українець, чиї батьки емігрували до Франції. Разом із другом Лукасом він приїжджає на батьківщину на весілля Оксани, з якою познайомився в інтернеті. На парубоцькій вечірці нареченого хлопці знайомляться з місцевими, а згодом потрапляють у низку непередбачуваних і часом абсурдних подій. У день весілля наречену знаходять мертвою, а її останнє бажання — щоб Лукас три ночі поспіль читав над нею молитви.

П’єса спирається на класичну історію Гоголя, але має багато сюжетних відмінностей. Наталка Ворожбит — авторка п’єс «Погані дороги», «Зелені коридори» та «Зерносховище». У «Вій 2.0» найстрашнішими монстрами стають не потойбічні сили, а те, на що здатна людина під впливом алкоголю, безвиході й безкарності.

У виставі є ненормативна лексика та сцени, які можуть образити релігійних глядачів. Її не радять дивитися людям до 16 років.

Як переглянути п'єсу онлайн?

Щоб подивитися виставу, потрібно зареєструватися на Dramox і оформити підписку. Перші сім днів безплатні, далі підписка коштує 149 гривень на місяць або 1 490 гривень на рік. Скасувати її можна будь-коли. Половину вартості підписки платформа передає тим, хто створював вистави.

Також до прем’єри Dramox розігрує два сертифікати на тримісячний доступ до платформи та два квитки на виставу «Вій 2.0» в Сумах 27 листопада.

Щоб узяти участь, потрібно підписатися на Instagram-сторінки театру Щепкіна та Dramox, поставити лайк публікації й залишити коментар, позначивши друга. Кількість коментарів не обмежена. Результати оголосять 12 листопада.

Волонтери ГО «35 Квартал», «Ветеранська спільнота Фенікс» та об'єднання «Голос рідних» розгорнули імпровізований пункт незламності в «Інформаційно-медійному просторі 4.5.0» у центрі міста. За словами одного з волонтерів «35 Кварталу», вони вирішили відкрити такий простір, бо від міської влади не було інформації й жителі міста не розуміли, як довго триватиме відключення.

Генератор для простору дав один із місцевих підприємців. У «35 Кварталі» розказали, що допомагали всі, як могли: і члени громадських об’єднань, і люди поза ними. Підприємці, що займаються гастрономією, безплатно годували волонтерів.

— Люди дуже круто реагували. Бувало, хтось приходив з печивом чи ще чимось і пригощав усіх у просторі. Одна жіночка просто почала підмітати на вулиці біля офісу. Ми питаємо: «Навіщо ви це робите?» А вона каже: «Ну в мене ж заряджається, а що мені робити? Я хочу бути хоч чимось корисною, хоч щось для вас зроблю», — пригадав один з волонтерів «35 Кварталу».

Вечорами люди збиралися на посиденьки, грали в настільні ігри. Багато хто брав із собою песиків. Наприклад, собачка Дана приходила з власниками щодня й стала символом пункту. Волонтери публікували її фото, тож вона навіть трохи «завірусилася» в соцмережі Threads.

У «35 Кварталі» розповіли, що під час тривалих відключень допомагали жителям і бізнеси. Зарядити гаджети можна було майже в кожному закладі міста.

Rozmova

Сумський бренд базового трикотажу, де у шоурумі ви можете придбати худі, світшоти, футболки, літні костюми в піжамному стилі та льняні сорочки. Серед речей із принтами є кепки з назвами сумських вулиць. Приміряти одяг можна в шоурумі-кав’ярні — місце петфрендлі, тож домашнім улюбленцям тут раді. Також асортимент можна переглянути в інтернет-магазині.

Адреса: вулиця Харківська, 3/2.
Графік роботи: у будні з 10:00 до 18:00, у суботу з 10:00 до 16:00. 

Lola Bra 

Сумський бренд спідньої білизни, який у 2014 році заснували дві подруги — Аня та Катя. У 2020-му асортимент доповнився спортивним одягом, повсякденними речами й одягом для дому. У каталозі є білизна з бавовни, сіточки й мережива, а ще — одяг для йоги, бігу, тенісу й залу. Приміряти речі можна в шоурумі, або замовити на сайті. 

Адреса: провулок Монастирський, 1/3.
Графік роботи: З 11:00 до 18:00.

Ц.Крамниця

У Ц.Крамниці Цукру є власний мерч і речі місцевих брендів. З одягу: футболки Цукр х Beraia «Місце сили і тиші» та Цукр х Rozmova «Суми — моя фортеця». Також є худі «Sumy. City that empowers», фліска «Суми — твоє місто сили», вишиті сорочки «Суми в ДНК» створені разом із TM Vyshyvanka by Masik Valeriy. З аксесуарів: в’язані шарфи й комірці, хустки «Мої Суми», шопер «Несу сумську впевненість», шкарпетки, кепки. Замовити можна на сайті чи в Instagram, а частину товарів продають у партнерських кав’ярнях.

Адреса: Кузнечна, 2. Також товари Ц.Крамниці є в кав’ярні BOTTLE&CUP (Кузнечна, 3) і кав’ярні Piccolino (Збройних Сил України, 43Д).
Графік роботи: Кузнечна, 2 — у будні з 10:00 до 17:30, у суботу з 11:00 до 15:00. BOTTLE&CUP — щодня з 9:00 до 20:00. Piccolino — щодня з 7:00 до 20:00.

Клуб Цукру: підтримуй незалежну журналістику
та підсилюй Суми щомісяця

Долучися до Клубу

TELL

Сумський бренд жіночого одягу з власним виробництвом. В асортименті костюми з джерсі й трикотажу, сукні й сарафани, брюки палаццо, спідниці, блузи, сорочки та жакети. Розмірний ряд приблизно від 42 до 56–58 розміру. Новинки публікують в Instagram, а також каталог можна переглянути на їхньому сайті.

Адреса: проспект Перемоги, 147; ТЦ «Лавина», 2 поверх.
Графік роботи: проспект Перемоги, 147 — у будні з 9:00 до 18:00.

Doran 

Сумський бренд жіночого одягу з власним виробництвом. Основа асортименту: костюми, жакети, штани, спідниці, сукні, блузи й сорочки, є також верхній одяг і светри. Тканини натуральні: бавовна, льон, віскоза, вовна. Розмірний ряд від XS до 4XL залежно від моделі. Замовити можна на сайті чи в Instagram.

Де купити відомі бренди

«Лідер. Одяг і взуття»

У магазині продають чоловічий одяг і взуття.  Є чимало брендів переважно спортивного стилю, у тому числі в стилі Stone Island та подібних. В асортименті також худі (зокрема й утеплені), олімпійки, світшоти й штани, а також куртки, пуховики та вітровки. Зі взуття — кросівки, кеди й сезонні моделі, які можна також обрати на сайті магазину. У вітринах нині висять гарбузові гірлянди до Гелловіну. Магазин також є в Instagram.

Адреса: вулиця Харківська, 5.
Графік роботи: У будні з 10:00 до 19:00, у суботу до 18:00, у неділю до 17:00.

HARD 

Магазин чоловічого одягу й взуття. Тут продають светри, сорочки й футболки. У каталозі на сайті також можна знайти костюми, куртки, джинси й штани, а ще кеди, кросівки, лофери й туфлі. На сторінці бренду в Instagram зазначено, що все взуття власного пошиття. 

Адреса: проспект Михайла Лушпи, 4/1, ТРЦ «Лавина».
Графік роботи: Щодня з 10:00 до 19:00.

ONE LOVE 

У цьому магазині на полицях ви можете знайти продукцію: Victoria’s Secret, Bath & Body Works, Michael Kors, Skims, Rhode, Medik8 і Tree Hut. В Instagram продають  білизну, парфуми в компактних флаконах, яскраве мило для рук і сумки Michael Kors. На сторінці ONE LOVE вказано, що товар їде напряму зі США.

Адреса: вулиця Харківська, 23, а також у ТРЦ «Лабіринт».
Графік роботи: з 10:00 до 19:00. 

Good Boys Club

Магазин вуличного мілітарі-стилю для чоловіків і жінок. Сам бренд з Харкова, у 2022 році почали шити одяг і екіпірування для військових, а сумський шоурум працює за франшизою. Тут продають худі, світшоти, лонгсліви, футболки, бомбери, жилетки, штани й шорти з принтами, а ще сумки, кепки й шеврони. Обрати речі також можна й в Instagram шоуруму.

Адреса: провулок Монастирський, 1.
Графік роботи: Щодня з 10:00 до 18:00.

Купити базові речі швидко й в одному місці

ANDI «Одяг & Взуття»

Ці невеликі магазини розташовані по всьому місту. Основа асортименту — жіночий і чоловічий одяг.  Також є і дитячий. Мережа продає й сезонне взуття.

Адреса: Нижньовоскресенська, 1; Засумська, 1; Воскресенська, 16; Іллінська, 2; Збройних Сил України, 21/1; проспект Лушпи, 31В; Харківська, 24; Герасима Кондратьєва, 122.
Графік роботи: Нижньовоскресенська, 1 і Харківська, 24 — щодня з 9:00 до 19:00; Засумська, 1 — з 8:00 до 19:00; Збройних Сил України, 21/1 — з 9:00 до 20:00.
У Google Картах позначені не всі точки магазинів.

«Одевай.ка»

Мережа магазинів одягу й взуття для жінок і чоловіків. Основу асортименту складають повсякденні речі: куртки, светри, джинси, рюкзаки. Також є взуття — від кросівок до гумових чобіт і капців. 

Адреса: Харківська, 24; проспект Тараса Шевченка, 1; проспект Лушпи, 46 (ТЦ «Березка»); Петропавлівська, 87-3.
Графік роботи: у будні з 10:00 до 19:00, у вихідні з 10:00 до 16:00.

«Конфісклад»

Здебільшого в асортименті магазину: кросівки, черевики й чоботи. Ще є куртки, джинси, светри, футболки, шкільні рюкзаки й домашні капці. Асортимент оновлюють, а про новинки пишуть у Facebook-групі «Конфісклад Суми». Тут можна розрахуватися карткою «Зимова підтримка» та виплатами на дітей до року, звичайні картки теж приймають.

Адреса: проспект Лушпи, 31В; Соборна, 41.
Графік роботи: з понеділка по суботу з 9:00 до 19:00, у неділю з 10:00 до 18:00.

SELLI «Одяг & Взуття»

В асортименті магазину є куртки, джинси, взуття, а також домашній текстиль. Про новинки й акції магазин повідомляє в Instagram. Від Центрального ринку сюди три хвилини пішки: поруч зупинка «Укртелеком» і Watsons.

Адреса: Іллінська, 2; Харківська, 9.
Графік роботи: Щодня без перерв і вихідних з 9:00 до 19:00.

«Центр одягу & взуття»

У магазині здебільшого продають жіночий одяг. Зараз основа асортименту — куртки та теплий одяг. На деякі речі діють знижки. Взуття та невелику частину одягу розмістили на першому поверсі, а весь основний асортимент — на цокольному.

Адреса: Засумська, 14, поруч із «Світ рослин». Вхід з вулиці, з боку входу на ринок; сходи вниз у кінці зали.
Графік роботи: щодня з 9:00 до 18:00.

• Йдемо на книжковий шопінг. 12 магазинів у Сумах, де продають книги, мангу й комікси (Оновлено)
• Сумщина продає товари й послуги в понад 100 країн. Хто купує найбільше
• «Окрошка не закінчиться ніколи». Як двоє друзів оцінюють окрошку в сумських закладах

Секонд-хенди

Секонд-хенд — це спосіб придбати оригінальний і якісний одяг і водночас потурбуватися про планету. У таких магазинах можна знайти брендові сумки, кросівки й інші речі за доступними цінами.

Цукр якось пройшовся секонд-хендами з професійною любителькою секондів у Сумах Лейлою Комендант. За її порадою, влаштувати шопінг найзручніше на проспекті Михайла Лушпи й на Харківській. Секондів там чимало й розташовані вони поруч.

Найбільша мережа — «Економ Клас». Ще одна мережа — «Халява», там речі зазвичай продають на вагу. Решта — невеликі магазини поза мережами, як-от «Файна сорочка».

Як радила Лейла, за товаром не варто йти в перші дні після завозу. Під час вибору речей варто читати склад тканини. Серед товарів часто трапляються й нові речі з бирками. Наприклад, сірі джинси Zara, що в магазині коштували 59 доларів, Лейла купила за 700 гривень.

Адреси:
«Економ Клас» — проспект Лушпи, 17; проспект Лушпи, 43-1; Харківська, 24; Іллінська, 12; Герасима Кондратьєва, 8; 1-а Набережна Стрілки, 3.
«Халява» — Воскресенська, 18; Гетьмана Павла Скоропадського, 22; проспект Михайла Лушпи.
«Файна сорочка» — Іллінська, 12

Магазини в ТРЦ і ТЦ

Одяг і взуття продають також окремі магазини в торгівельних центрах. Тут є жіночий, чоловічий і дитячий одяг та взуття — від пуховиків і трикотажних костюмів до спортивних речей:

ТРЦ «Лавина» — проспект Михайла Лушпи, 4/1;
ТЦ «Атріум» — проспект Михайла Лушпи, 41, тут також працює ательє;
ТРЦ «Київ» — вулиця Нижньовоскресенська, 1;
ТЦ «Євробазар» — вулиця Засумська, 2;
ТЦ «Засумський» — вулиця Шевченка, біля Центрального ринку.

Зручно, що їх можна обійти за один раз, не виходячи на вулицю.

У невеликому ТЦ «Засумський» біля Центрального ринку (вулиця Шевченка) окремі точки торгують дитячим і базовим одягом, але примірочні є не скрізь. У «Торговому домі» (Івана Сірка, 14) під одним дахом кілька невеликих магазинів з одягом, сумками, шапками й взуттям, а при вході працює ательє, де ремонтують і шиють одяг.

Це неповний перелік магазинів: у місті точно є магазини, які не потрапили до добірки. Якщо знаєш, де ще можна купити одяг, поділися у коментарях.

Діана ПасішніченкоЖурналістка

Захисники, які мають поранення чи контузію, можуть отримати від громади 12 тисяч гривень. За даними МВА, цього року допомогу отримали всі 239 військових, які за нею звернулися.

Військовим, які вперше підписали контракт зі Збройними Силами, громада виплачує одноразово 30 тисяч гривень. Таку допомогу цього року отримали 95 людей. Також громада щомісяця виплачує матеріальну допомогу ветеранам з інвалідністю внаслідок війни першої групи.

Родини загиблих захисників можуть отримати одноразово 10 тисяч гривень на побутові потреби, цього року таку допомогу отримали 711 сімей. Ще 386 дітей загиблих щомісяця отримують міську матеріальну допомогу.

Також родини можуть звернутися по часткову компенсацію комунальних послуг і допомогу на виготовлення та встановлення пам’ятника. Цього року МВА опрацювала 96 заяв на компенсацію комуналки й 95 — на допомогу з пам’ятниками.

За нашим підрахунком, лише на одноразові виплати пораненим, контрактникам і родинам загиблих громада цього року спрямувала понад 12,8 мільйона гривень.

Подати заявку на участь у конкурсі можуть ФОПи та юридичні особи, засновниками або власниками яких є учасники бойових дій. Бізнес має бути зареєстрований і працювати на Сумщині щонайменше рік до дня подання заяви. Документи на участь у конкурсі приймають лише в паперовому вигляді й особисто.

Куди приносити документи: Управління з питань ветеранської політики Сумської ОДА на вулицю 1-ша Набережна річки Стрілки, 50.

Час прийому документів: з понеділка до п’ятниці з 9:00 до 16:00, обідня перерва — з 12:00 до 13:00.

Які документи треба подати:

• заяву-ТЕО (техніко-економічне обґрунтування) встановленої форми;
• завірену копію посвідчення учасника бойових дій;
• витяг з ЄДР, підписаний заявником і сформований на кінець попереднього місяця;
• оригінал довідки з податкової про відсутність заборгованостей, сформованої на кінець попереднього місяця;
• для юридичних осіб — завірену копію статуту;
• копії фінансової або податкової звітності (декларації) за попередній рік і останній звітний період цього року;
• заяву-підтвердження в довільній формі про те, що заявник відповідає всім умовам конкурсу, скільки в нього працівників і що він не отримував інших бюджетних грантів на цей проєкт;
• витяги з реєстру боржників, реєстру корупційних правопорушень і про несудимість — якщо відомостей про заявника нема у відкритих реєстрах.

Усі копії документів заявник має завірити власноруч на кожній сторінці: написати «Згідно з оригіналом», зазначити прізвище, ім'я та по батькові, поставити підпис і дату. Для звірки потрібно мати при собі оригінали документів.

Дізнатися більше про умови конкурсу та отримати бланк заяви можна за телефоном +38 (050) 713-52-72 або електронною поштою veteran@sm.gov.ua.

Учасники обміну «ВідНОВА.UA» демонтували старе оздоблення, зачищали й шпаклювали стіни, фарбували їх і облаштовували нову підлогу. Тепер у просторі зможе збиратися, навчатися й реалізовувати власні ініціативи місцева молодь.

Крім ремонту, вони відвідали навчальні заняття з комунікації та фандрайзингу, тобто пошуку грошей на молодіжні проєкти. Також волонтери побували в молодіжних просторах Охтирки й Тростянця. Тут вони познайомилися з досвідом інших команд і обмінялися ідеями, які можна використати для розвитку простору в Хухрі.

Програму «ВідНОВА.UA» реалізують Міністерство молоді та спорту разом із Всеукраїнським молодіжним центром за сприяння Програми розвитку ООН (ПРООН) та урядів Швейцарії й Нідерландів. Також її підтримує EU4Recovery — партнерство Європейського Союзу та ПРООН, яке співфінансує уряд Швеції.

Ще в школі Софія Роман профільно вивчала історію, але в підручниках їй завжди бракувало мистецької частини. На її думку, офіційні хроніки фіксують переважно конкретні факти, а емоції й повсякдення звичайних людей часто випадають із того, як ми вивчаємо історію.

Тож Софія вирішила сама фіксувати сьогодення, щоб передати стан суспільства так, як вона його бачить. Основою для виставки стали записи з її щоденника про людей, яких вона щодня зустрічає дорогою на роботу, навчання, до друзів і коханих.

Виставка займає два поверхи. На другому — коротка хронологічна стрічка зі скетчів, які Софія робила на київських вулицях. Кожен малюнок супроводжує її розповідь про людину або припущення про те, хто ця людина.

На третьому поверсі можна подивитися відеопроєкцію з людьми, яких художниця намалювала. Невеликі скетчі тут перетворюються на великі інсталяції, які навмисно залишили трохи порожніми, щоб глядач міг їх власноруч «доповнити».

Переглянути виставку можна до 28 листопада. Детальніше про неї можна дізнатися за телефоном +38 (050) 400-87-02.

Новий артцентр в «АртДворі»

Burluk House — новий артцентр в «АртДворі» на Воскресенській, 6. За словами Вадима Дубодєлова, він відкрився у складний для Сум період завдяки команді галереї BureauArt і Цукру. Спершу тут проходила фотовиставка Цукру «Прояв», а тепер — «Моє життя».

Для «Прояву» в «АртДворі» відремонтували простір площею 200 квадратних метрів, де з 24 серпня до 24 вересня показували 35 плівкових фото сум’ян. За місяць виставку й події в просторі відвідали майже тисяча людей, а на ЗСУ зібрали понад 28 тисяч гривень. Тепер у цьому артцентрі продовжують показувати виставки сучасного мистецтва.

Силовий трансформатор — це пристрій, який змінює напругу в електромережі, щоб електроенергію можна було передати до будинків і підприємств.

— Нові трансформатори допоможуть швидше ліквідовувати наслідки атак ворога на енергооб’єкти регіону та відновлювати надійність живлення споживачів, — написали в Міненерго.

За дев’ять місяців 2025 року область найбільше продала за кордон зернових культур — на 145,3 мільйона доларів, це 28,3% експорту. Далі йдуть насіння й плоди олійних рослин, реактори, котли й машини, пластмаси, а також жири та олії. Разом ці групи продукції сформували 51,9% експорту регіону.

За даними дослідження, товари й послуги Сумщини купували в 104 країнах. За дев’ять місяців 2025 року найбільше продукції придбали Казахстан — на 56 мільйонів доларів, Туреччина — на 43 мільйони доларів, Італія — на 35 мільйонів доларів та Єгипет — на 29 мільйонів доларів. Порівняно з тим самим періодом 2024 року експорт до Грузії зріс на 15,8%, до Казахстану — на 14,3%. А от до Бельгії він скоротився на 75,7%, до Китаю — на 63,7%, до Іспанії — удвічі.

У 2025 році область експортувала послуг на 17,1 мільйона доларів. Найбільше їх купили США — на 4,7 мільйона доларів, Румунія — на 3,3 мільйона доларів і Казахстан — на 1,7 мільйона доларів. Найбільше в Сумщини придбали телекомунікаційних, комп’ютерних та інформаційних послуг.

Клуб Цукру: підтримуй незалежну журналістику
та підсилюй Суми щомісяця

Долучися до Клубу

Найбільше експортерів — у Сумах

На початок 2026 року дослідники нарахували в області 249 підприємств-експортерів, 42% з них працюють у Сумській громаді. У самих Сумах зареєстровані 103 експортери, у Шостці — 13, у Конотопі — 10, у Кролевці — дев’ять.

Найбільше експортерів вирощують зернові, бобові й олійні культури — 75 компаній. Ще 21 займається лісопильним і стругальним виробництвом, 14 — виробництвом помп і компресорів.

Серед експортерів найбільший чистий дохід у 2025 році мала компанія «Монделіс Україна», «Гуала Кложерс Технологія Україна» та «Кролевецький комбікормовий завод». Загалом десять найбільших компаній формують близько 45% сукупного доходу експортерів області.

Повністю з результатами дослідження експортного потенціалу області можна ознайомитися за посиланням.

• У Сумській області стартує проєкт для бізнесу SUMYunity з координаційними радами, гарячою лінією й «Школою експортерів»
• Хочете продавати свою продукцію за кордон? На Сумщині збирають бізнеси до «Каталогу експортного потенціалу області»
• «Це найсмачніше масло у світі». На Сумщині в Бурині виставили на продаж майновий комплекс молокозаводу

За даними Мінкульту, для грамот, подяк, дипломів, відзнак і табличок у держустановах досі використовують шрифти російського походження. Серед них Izhitsa, Petersburg, а також шрифти, які створила російська студія ParaType, яка відкрито підтримує армію РФ. Zakon має поступово їх замінити.

Розробку національного шрифту почали після постанови Верховної Ради, яку ухвалили в січні 2026 року. Реалізувало проєкт Міністерство культури за підтримки компанії Work.ua. Шрифт представили в Києві на форумі до Дня української писемності та мови.

В основу шрифту Zakon лягла спадщина Георгія Нарбута, Василя Кричевського, Якова Гніздовського, Роберта Лісовського, Василя Хоменка й Василя Чебаника. Від української графічної традиції шрифт успадкував асиметричні зарубки, ромбоподібні крапки над «і» та «ї» і знак над «й», як у Нарбута.

Родина шрифтів має три варіації. Zakon Text призначена для діловодства й офіційних документів, і її можна вільно використовувати. Zakon Decor — для урочистих документів і відзнак, а Zakon Letterpress — для друку оригіналів законів. Дві останні доступні лише за закритою ліцензією.

Переходитимуть на новий шрифт поступово, без масової заміни табличок і бланків. Спершу Zakon Text випробовуватимуть держустанови, а відгуки допоможуть його вдосконалити. Завантажити шрифт і залишити відгук можна на сторінці Мінкульту.

Клуб Цукру: підтримуй незалежну журналістику
та підсилюй Суми щомісяця

Долучися до Клубу

Хто створив Zakon?

Над Zakon працювали чотири шрифтові дизайнери: каліграф Олексій Чекаль, дослідник української типографіки Геннадій Заречнюк, Дмитро Растворцев і автор шрифту Arsenal Андрій Шевченко. Керував проєктом військовослужбовець Тарас Іщик, автор графічного стилю Збройних Сил України.

Дмитро Растворцев раніше вже створював шрифти для держави. Він автор шрифту e-Ukraine, який розробили для державних органів, і співавтор шрифту UAF Sans для ЗСУ. Також він створив меморіальний шрифт для пам’ятників захисникам і захисницям, шрифт для інсталяції на фестивалі Burning Man у США, а цього року — шрифт для ребрендингу Укрпошти.

• «Шагівки» УНР і літера «ш» з історією. Сумський дизайнер Дмитро Растворцев розробив шрифт для ребрендингу Укрпошти
• 📝 Дизайнер Дмитро Растворцев створює шрифт для Києва
• 🔤 Сумський дизайнер створив шрифт для оновленого сайту «Віледж»

За словами Олега Григорова, робота медиків на Сумщині пов’язана з небезпекою та ризиками. Були випадки, коли ворог цілеспрямовано бив по бригадах екстреної допомоги на викликах.

— На початку цього року ми спільно з військовими, ДСНС, поліцією напрацювали алгоритм спільної взаємодії для максимальної безпеки і працівників екстренки, і наших хворих, яким необхідно надавати медичну допомогу і переміщати до лікарняних закладів із громад, що перебувають під обстрілами. Кожен виклик і виїзд медиків у максимально небезпечні місця — ціла операція, що погоджується з військовими і проводиться максимально оперативно, — сказав Олег Григоров.

Як підтримують медиків на Сумщині

За словами голови ОВА, працівники екстреної медичної допомоги отримують збільшену зарплату з державного бюджету. Міжнародні партнери допомагають броньованими автомобілями, додатковою технікою та медобладнанням. Закладам виділили субвенцію на «чуйки», щоб медики знали про небезпеку. Також закупили бронежилети й каски.

— Питання грошового утримання безперечно є ключовим, це розуміють у МОЗ. В області також діє програма підтримки молодих спеціалістів — одноразова грошова допомога 200 тисяч гривень медичним працівникам, які у нас працевлаштовуються. Плюс є можливість забезпечення службовим житлом. У нас нині почали працювали 55 молодих спеціалістів — половина вже подали заявки на цю грошову допомогу. Якщо не помиляюся, також прийнято два рішення щодо забезпечення службовим житлом, — розповів Олег Григоров.

Воркшоп проведе Оксана Ярута, начальниця Центру професійного розвитку Сумської торгово-промислової палати. Подати заявку на участь можуть не лише підприємці, а й найняті працівники, люди з бізнес-ідеєю та ті, хто зараз тимчасово без роботи. Перевагу під час відбору на воркшоп матимуть члени бізнес-асоціації та ФОПи.

Клуб Цукру: підтримуй незалежну журналістику
та підсилюй Суми щомісяця

Долучися до Клубу

Учасники заходу зможуть розібрати ситуації зі своєї роботи, поставити спікерці запитання й отримати презентацію, шаблони документів і чеклісти. Нижче зібрали теми, які обговорять на воркшопі.

• Як університет, бізнес і громада можуть разом створювати нове? У Сумах освітня агенція «Локус» проведе відкриту дискусію
• «Зараз дуже важка логістична ситуація». Підприємці Сум підтримали спецрежим для прифронтового бізнесу
• 72% робочого часу під тривогою. Як бізнес Сумщини працює під час повітряних атак?

На Сумщині обов’язкова евакуація стосується 213 населених пунктів. За словами Олега Григорова, загалом із них вивезли понад 57 тисяч людей, зокрема 8 тисяч дітей, а з громад, де оголосили обов’язкову евакуацію, вивезли всіх дітей.

З тими, хто досі залишається, постійно говорять про евакуацію, але регулярно хтось відмовляється виїжджати. Переселенців розміщують у гуртожитках та інших облаштованих приміщеннях. Також вільні 26 будинків і дві квартири в громадах Роменського, Охтирського та Конотопського районів.

За даними Укрінформу, в 11 громадах області працюють 28 місць тимчасового проживання майже на 1500 людей, і вільними в них лишаються 742 місця. Також в області є чотири транзитні центри та хаб у Шостці.

Частина переселенців живе в модульних будинках. За підтримки Управління Верховного комісара ООН у справах біженців у Нижньосироватській та Липоводолинській громадах встановили 19 модульних будинків, де живуть 111 людей.

У Сумах за підтримки Шведського Червоного Хреста та шведського агентства Sida облаштували три модульні будинки на 48 квартир, і там уже живуть 95 людей. Ще три будинки зараз встановлюють, а Швейцарія планує поставити 90 модульних будинків у дев’яти громадах області у 2026-2028 роках.

Переселенці можуть оформити державну допомогу на проживання: 2000 гривень на дорослого й 3000 гривень на дитину чи людину з інвалідністю. Також для дітей-переселенців передбачена одноразова виплата з обласного бюджету — 2000 гривень.

Куди звертатися для евакуації з прикордоння

Репетиторка з англійської мови й учасниця Клубу Цукру Юлія півтора року тому переїхала до Львова. Її бабуся Ніна Козіка живе в Сумах.

—  Вона працювала в дитячому садку заступницею завідувача господарства. Коли я була малою, бабуся брала мене з собою на роботу. Обожнювала такі дні, бо мені подобалося досліджувати будівлю дитячого садочка, грати в спортивній залі чи в спеціальній ігровій кімнаті.

Дівчина зокрема вдячна бабусі за турботу та смачну їжу, адже завжди готує по кілька страв, щоб рідним було з чого обрати. Інколи Юлія допомагала їй на кухні й спостерігала за процесом приготування.

— Дуже сумую за можливістю прийти додому, де мене зустрінуть зі словами: «А я приготувала твоє улюблене», — ділиться Юлія.

Зараз через відстань дівчина час від часу телефонує бабусі, щоб запитати як справи, а також взяти рецепти улюблених страв, щоб  потім приготувати їх самостійно.

— Була особливо собою задоволена, коли в мене вийшли ідентичні сирники, як у неї. Це перший рецепт, який я записала, щоб за ним готувати й відчувати запах дому навіть на відстані, — розповідає дівчина.

«Бачиш, а я казала, воно ще ввійде в моду!»

Учасниця Клубу Цукру Аліна Журбенко народилася в Сумах, але вже вісім років живе за кордоном. Розповідає, що її бабуся Шура народилася в селі в Курській області. Вона була найстаршою з трьох дочок, через це доводилося ділитися одягом із сестрами. У шістнадцять років переїхала до Сум, щоб вчитися в технікумі. Потім працювала на молочній кухні.

— Її колеги розважалися, даючи їй читати газету українською мовою, мовляв, на, Шурочко, почитай. Вона читала, і від її російського акценту в українських словах її колеги падали зо сміху. З часом мова бабусі пом’якшала. Все життя ми спілкувалися з нею російською, але коли я перейшла на українську, то бабуся також почала підлаштовуватися. Зараз здебільшого говорить суржиком, — розповідає Аліна.

Клуб Цукру: підтримуй незалежну журналістику
та підсилюй Суми щомісяця

Долучися до Клубу

Батьки дівчини багато працювали, тому вихованням дівчини займалася бабуся Шура. Аліна вдячна їй за всі рішення, «які вона приймала в неможливих обставинах і за те, що старалася для інших зробити все якнайкраще».

— Пам’ятаю, як треба було їхати у Львів вчитись в УКУ, а я лежала під ковдрою й плакала. Не хотіла залишати бабусю, Суми, звільнятися з улюбленої роботи. Бабця ледь не силоміць стягла з мене ковдру, втерла сльози й промовила, що якщо я не поїду, то вона не впоралась зі своїм завданням — відпустити мене у світ. «Вставай, треба тобі щось із взуття на навчання купити», — казала вона.  

Від приходу в наше місто секонд-хендів її шафа наповнилася речами. 

— У юності моя бабуся була однією з тих дівчат, які могли вдягнути «на вихід» штани замість сукні чи спідниці. Сміливих комбінацій вона теж не боялася. Навіть зараз вона дозволяє нам порпатися у своїй щедрій шафі, примовляючи: «Бачиш, а я казала, воно ще ввійде в моду!»

Як розповідає Аліна, її бабуся вірить, що освіта понад усе: вже маючи двох доньок, вона закінчила інститут, але й будь-якої роботи не боялася. Часто бувала в селі, де треба було вміти й кімнати білити, і димар чистити. Також бабуся Шура все життя писала вірші в блокнот, але досі не опублікувала жодного.

— Навіть зараз, коли хвороба не дає їй писати рівно, вірші її не покидають. До того вона вела щоденники, і нещодавно один з них віддала молодшій онучці. Важко уявити більшу щедрість.

Навчила плавати й виростила величезний різдвяник

Шеф-редакторка Цукру Юлія Опанасенко у дитинстві обожнювала гостювати у своєї бабусі Ольги Гузь поблизу Ромен в селі Вовківці. Поруч простягаються скіфські кургани, тож її манили історії про тих, кого в них поховали й, звісно, про скарби. 

До того ж разом з бабусею часто збирали біля курганів лікарські трави й плоди глоду.  

— Я обожнювала ті прогулянки! Бабуся розповідала, від якого недугу рятує та чи інша рослина.  І досі пам’ятаю, що глід допомагає знизити тиск. Загалом бабуся дуже любить рослини. Навіть найменшу посадить — і вона виростає до гігантських розмірів. У неї, наприклад, росте різдвяник, якому вже 40 років. Його розміри мене завжди вражали, — розповідає Юлія.

Ще один яскравий спогад — саме бабуся Оля навчила її плавати. На той час Юлія ходила у сьомий клас і ніяк не могла зрозуміти, як триматися на воді. 

— От я приїжджаю до бабусі. Погожий літній день і ми йдемо на річку Сулу купатися. Бабуся каже: «Ну, показуй, як ти це робиш». Я похлюпалася, подригала руками-ногами. Вона подивилася і така: «А якщо спробувати інакше?» — пригадує Юлія.

Спосіб, який запропонувала бабуся Оля, полягав у тому, щоб гребти воду не від себе, а під себе. І він спрацював! 

— У мене якось одразу вийшло. Згодом я змінила свій стиль плавання, але те, що я навчилася триматися на воді, — це її заслуга. Зараз я, на жаль, не так часто буваю в бабусі, як хотілося б, але в думках часто повертаюся в ті дні. Хочу, щоб вона знала: «Ба, я особливо вдячна тобі за твої веселі історії й жарти, якими сиплеш навіть у найважчі моменти життя. Ти навчила мене не вішати носа, дуркувати, коли хочеться, а головне — бути впевненою, що я — твоя пташечка, і що ти мене обожнюєш. І я тебе обожнюю теж».

«Бабуся дала мені фундамент з усіх шкільних предметів»

Сум’янка Альона Пархомчук навчається в СумДУ на третьому курсі спеціальності «Медицина». Вона пригадує бабусю Любов Шудренко, яка працювала фрезерувальницею, і дідуся Юрія Шудренко, який був бурильником. Бабуся нині живе в Сумах, а дідусь загинув.

Альона вдячна їм за дитинство. Весь перший клас дівчина прожила з дідусем і бабусею, бо їм було ближче забирати її зі школи. Каже, що бабуся допомагала їй із навчанням

• «Бабусі-сусідки обговорювали, що в кого виросло на дачі та чиї діти наробили якоїсь шкоди». Що пам’ятають, чим живуть і про що мріють жителі Ковпаківського району в Сумах
• Від Захарія до Захара минуло 170 років. Як я дослідив сім поколінь свого роду з Сумщини

— Вона дала мені фундамент з усіх шкільних предметів. Я пам’ятаю, як щовечора ми розв’язували математику. Я, бувало, ревіла й доводила свою правоту, а вона щоразу спокійно пояснювала, чому я зробила помилку, — розповідає Альона.

Ще згадує, що дідусь не міг довго дивитися на сльози дівчини, і поки бабуся не бачила, забирав її погуляти.

— Пам’ятаю, одного разу ми поїхали до його сестри й зникли на п’ять годин. За це дідусю від бабусі дуже влетіло тоді, — згадує дівчина усміхаючись.

«Я ніде не їв такого омлету з домашніх курячих яєць»

Новинар Цукру Захар Ювко розповів про свою бабусю Надію й дідуся Анатолія Гриценків. Вони живуть у селі Верхнє Піщане. У дитинстві майже щоліта Захара разом із братом відправляли туди на канікули.

Хлопець говорить, що вдячний їм за яскраве і тепле дитинство в селі. Більшість його спогадів пов’язані зі смачною їжею бабусі.

— Я ніде практично не їв такого омлету з домашніх курячих яєць, як у неї — щоб пухкий був, ніжний й такого жовтогарячого кольору. Ще я прокидався від запаху пельменів, які власноруч зліпила бабуся, й дивився ранкові мультики про Черепашок Ніндзя по телевізору, — каже Захар.

Також пригадує, що до шести років не знав смаку магазинного молока, бо в бабусі завжди було домашнє від корівки Зорьки.

— Коли мама вперше дала скуштувати молоко з магазину, я плювався, бо це було ніщо у порівнянні з домашнім, — пригадує він.

З дідусем Толею Захар полюбляв кататися на тракторі. З кабіни він бачив, як відбувається керування таким габаритним транспортом.

— Мої брати в цей момент їхали в причепі позаду, тож у них був свій атракціон. Оскільки город у нас у ярочку, то спускалися ми донизу ґрунтовою дорогою, де повно нерівностей, тому завжди весело було, — згадує Захар.

Хлопець говорить, що тоді не цінував цей час, бо хотів до друзів і до комп’ютера в місто.

— Але зараз я згадую про ці теплі дні з сильним почуттям ностальгії, радості й затишку, — каже він.

За словами Олега Григорова, кількість ударів КАБами по Сумах становить 40% від усіх ударів по території громади.

— Вони тероризують обласний центр і передмістя. Росіяни нищать об’єкти, що жодним чином не дотичні до якоїсь військової логістики. КАБами руйнують на Сумщині школи, приватні будинки й нищать цивільне населення, — сказав голова ОВА.

За словами Олега Григорова, по Сумщині ворог застосовує всі наявні в нього засоби ураження: від артилерії в прикордонні до реактивних ударних дронів і КАБів. На жовтень від початку року в області зафіксували понад шість тисяч ударів дронами.

— На даний момент відмічаємо, що ворог сконцентрувався на обласному центрі. Росіяни вдалися до тактики залякування і терору. Їхні FPV-дрони на оптоволокні дотягуються майже на 50 кілометрів вглиб, а з урахуванням того, що Суми — за 20 кілометрів від лінії бойового зіткнення, шкоди від них багато, — сказав Олег Григоров.

Він також розповів, що до кордону із Сумщиною росіяни підвозять нових пілотів дронів на оптоволокні.

— Це курсанти, початківці, вони тренуються на наших цивільних автівках та цивільній інфраструктурі, — сказав голова ОВА.

У п’ятницю, 30 жовтня, о 18:30 у «Хабі на Кузнечній» дивитимемося «Гаманець або життя». Фільм складається з п’яти історій, які переплітаються протягом однієї гелловінської ночі, а страшне в ньому весь час межує зі смішним.

Після перегляду гості їстимуть смаколики, обговорюватимуть, хто кого налякав найбільше, і знайомитимуться. Анонси наступних кіновечорів публікують у чаті Ц.Кіно в Telegram.

У суботу, 31 жовтня, о 12:00 Книжковий клуб Цукру обговорюватиме роман Адама Сільвери «Вони обидва помруть у кінці». Його герої, Матео й Руфус, отримують нічний дзвінок, у якому їм повідомляють, що цього дня вони помруть. Вони не знайомі, але не хочуть проживати останній день наодинці, тож знаходять одне одного через застосунок «Останній Друг».

За бажанням на зустріч можна прийти в костюмі улюбленого персонажа. Деталі — у чаті Книжкового клубу Цукру в Telegram.

Книжковий клуб і Ц.Кіно — це мікроклуби за інтересами, які збирають учасників Клубу Цукру. Тут можна знайти людей зі схожими захопленнями, обговорити книжку чи фільм і просто познайомитися з іншими сум’янами.

Якщо хочете долучатися до таких зустрічей і водночас підтримувати незалежну журналістику в Сумах, ставайте учасником Клубу Цукру. Ваш щомісячний внесок допомагає нам розповідати про місто, а ви отримуєте доступ до спільноти та її подій.

Захар ЮвкоНовинар Цукру

Цього разу гості куштуватимуть шу пуер. Мирослава проводить чайні церемонії у власному форматі, який сформувався на основі самостійного вивчення чайної культури й відвідування церемоній інших майстрів.

— Спочатку знайомитимемося з чаєм: спостерігатимемо за його ароматом, смаком, відтінками та післясмаком. А потім спробуємо передати власні відчуття через малювання, використовуючи чай замість звичайних фарб, — пояснює Мирослава.

Кожен учасник намалює власну картину на полотні 15 на 15 сантиметрів і зможе забрати її одразу після зустрічі. Мирослава каже, що мета — не створити ідеальну картину, а поекспериментувати з відтінками, лініями й плямами.

Мені важливо створити простір, де не страшно спробувати, навіть якщо людина востаннє малювала ще в дитинстві.

Мирослава НовіковаЗасновниця студії «зви.ЧАЙ»

Мирослава каже, що завдяки чаю на полотні виходять цікаві природні відтінки й переходи, які не завжди можна передбачити заздалегідь. Саме ця непередбачуваність, продовжує дівчина, надихнула її поділитися таким досвідом з іншими.

Майстерклас коштує 1000 гривень. У вартість входять чайна церемонія, чай для дегустації, полотно й матеріали для малювання. Нічого приносити не потрібно, але Мирослава радить вдягнути одяг, який не шкода випадково заплямувати. Зустріч розрахована на дорослих і підлітків від 16 років, можна прийти парою чи з подругою.

Студія розташована на проспекті Свободи, 19. Записатися можна, написавши Мирославі в Direct в Instagram.

З 11 до 23 жовтня команда фільму була в Чехії. Там молодь представила короткометражку What We Do in Sumy на фестивалі імені Оти Гофмана. Цю подію заснували в 1969 році. На фестивалі показують кіно- та телероботи, а учасники обмінюються досвідом.

Крім цього, молодь із Сум відвідала чеські школи й показала фільм одноліткам. На зустрічах говорили про те, як це — дорослішати в різних умовах, і ділилися власними історіями.

Хто створив What We Do in Sumy

Проєкт «Покоління Ніка» тривав у червні–липні. Його організував молодіжний центр «Романтика» разом із чеською громадською організацією Generation Nika. Проєкт присвячений пам’яті Вероніки Кожушко — художниці та поетки з Харкова, яка загинула внаслідок російського обстрілу в серпні 2024 року.

У кіномайстернях взяли участь 30 молодих людей віком від 13 до 20 років. Вони писали сценарій, вивчали основи режисури, операторської та акторської майстерності, постпродакшну. А ще вчилися генерувати ідеї та працювати в команді.

Підсумком майстерень став фільм What We Do in Sumy у жанрі мок’юментарі. Це художнє кіно, яке поєднує постановочну історію з прийомами документалістики. Сюжет побудували на досвіді та спостереженнях самих учасників: через кіно вони розповідають, як живуть у Сумах.

• В Україні знімають повнометражний фільм про художника із Сумщини Віктора Зарецького
• Бочка трималася без жодного цвяха. На Сумщині зняли документальний фільм про бондарство
• «Приходить чітке усвідомлення: ми все робимо правильно». Документальний фільм про Охтирку показали на кінофестивалі у Гельсінкі

Конкурс має два напрями. Перший — підтримка багатоквартирних будинків: купівля й встановлення обладнання, щоб опалення, водопостачання, освітлення та інші важливі системи будинку працювали без світла. Подати заявку тут можуть ОСББ, громадські організації, благодійні фонди та інші неприбуткові організації.

Другий напрям — підтримка установ, які надають людям важливі послуги. За умовами програми, до таких відносять пункти незламності, місця компактного проживання переселенців, заклади освіти, соціальні й медичні установи. За цим напрямом подаються лише громадські організації, благодійні фонди та інші неприбуткові організації.

Гроші переказують на банківський рахунок організації, яку відібрали, і вона має реалізувати ініціативу протягом двох місяців. Громадські організації та фонди можуть витратити до 15% суми на адміністративні витрати, а от оренду приміщень не оплачують. Організація може додати й власні кошти.

Як подати заявку

Заявки приймають з 1 до 10 листопада включно, але прийом можуть завершити раніше, якщо закінчаться гроші.

Заявки подають окремо за кожним напрямом: на підтримку багатоквартирних будинків за цим посиланням і на підтримку установ тут. Повні умови конкурсу опублікували окремим документом.

З питаннями можна звертатися на пошту complaints.cf@lmw.ngo або за телефоном +38 (067) 580-25-20.

Конкурс проводять у межах проєкту, який фінансує Гуманітарний фонд для України (UHF / OCHA). Його реалізують міжнародні організації ZOA та DCA разом із благодійними фондами «Ліга сучасних жінок» і «Молодь України».

Захід побудований у форматі «навчання через дію». Учасники працюватимуть у командах на прикладі власних реальних проблем чи ідей для громади. Вони пройдуть весь шлях від того, як виробляють і ухвалюють рішення, до того, як реалізують проєкт.

Під час навчання учасники розберуть, через які «точки входу» можна звернутися до влади й коли треба використовувати звернення, запит на інформацію, петицію, громадський бюджет чи консультації з громадськістю. Практичні вправи вестимуть експерти проєкту Ради Європи.

Щоб узяти участь, треба заповнити форму реєстрації до 4 листопада. Зареєстрованим учасникам надішлють посилання на Zoom-зустріч і програму навчання. Навчання триватиме три години з 13:00 до 16:00.

Захід проводять за підтримки проєкту Ради Європи «Посилення багаторівневого врядування та місцевої демократії для підтримки відновлення України» та за експертної підтримки ГО «Форум розвитку громадянського суспільства».

Оновлено 29 жовтня. Станом на ранок енергетикам вдалося відновити електропостачання всіх споживачів Конотопа, повідомили в Міненерго.

Оновлено о 18:13. У Міненерго спрогнозували, що до кінця доби енергетикам вдасться відновити енергопостачання всіх споживачів у Конотопі. Проте на першому етапі через обмеження мережі подача напруги буде відбуватися почергово.

— Енергетики змушені на час проведення ремонтних робіт запроваджувати тимчасові аварійні відключення, адже ремонти не можуть відбуватися під напругою. Міненерго спільно з НЕК «Укренерго» координують відновлювальні роботи, — написали в міністерстві.

Унаслідок російської атаки було знеструмлено близько 200 тисяч споживачів. На 18:06 без енергопостачання залишалися близько 4,5 тисяч абонентів.

Оновлено о 16:47. Критична інфраструктура Конотопа працює на резервних джерелах живлення, повідомив прем’єр-міністр Сергій Корецький. Він доручив Міненерго разом з Укренерго терміново розібратися в ситуації та якнайшвидше відновити електропостачання в місті.

Окремо Уряд уже сьогодні забезпечить Конотоп необхідним запасом дизельного пального для альтернативних джерел живлення. Воно потрібне для роботи котельні та водоканалу.

Оновлено о 14:47. В АТ «Сумиобленерго» повідомили, що працюють над відновленням стабільного електропостачання для тієї частини споживачів, які залишаються без світла після російської атаки на енергооб’єкти в ніч на 24 жовтня. З міркувань безпеки не розголошують етапи відновлення та деталі робіт.

— Ворог пошкодив кілька енергетичних об’єктів, суттєво ускладнивши відновлення електропостачання та обмеживши можливості резервного заживлення споживачів, — написали в «Сумиобленерго».

На ранок 28 жовтня стабільного електропостачання в Конотопі немає, повідомили Цукру в Конотопській міській раді.

— Поки що ніяких прогнозів у нас немає, енергетики їх не дають. Вони працюють над усуненням наслідків, — пояснили в міськраді.

Подача води залежить від того, чи є світло на міському водоканалі. Якщо електроенергія в мережі є, вода подається постійно. Якщо ні, водоканал працює на генераторах за графіком: з 06:00 до 09:00 і з 18:00 до 21:00.

— Незалежно від того, є світло чи немає, шість годин на добу вода є. Ми інформуємо людей, щоб притримувалися цього графіка, якщо немає світла. А взагалі, якщо світло є, вода подається, — додали в міськраді.

Клуб Цукру: підтримуй незалежну журналістику
та підсилюй Суми щомісяця

Долучися до Клубу

Що відомо про ситуацію зі світлом в Конотопі

24 жовтня в Конотопській громаді через атаку були пошкоджені об’єкт цивільної інфраструктури, приватні житлові будинки, приміщення навчального закладу та нежитлове приміщення, повідомили в Сумській ОВА.

— Місто без світла, без газу у більшій частині. Лікарня працює на генераторах. Зараз ми запустили пункти незламності. Вода подається за графіками: 06:00–09:00 та 18:00–21:00, — сказав міський голова Конотопа Артем Семеніхін в ефірі «Суспільного Суми» 24 жовтня.

АТ «Сумиобленерго» також написало про знеструмлення в частині Сумської області. У Конотопі тимчасово призупинили рух трамваїв — до відновлення електропостачання, повідомили в міськраді. Крім того, ворог пошкодив газові мережі, написали в Сумській філії «Газмережі». Унаслідок російських обстрілів тимчасово без газу залишилися 53 родини в Конотопі. Бригади виконали необхідні роботи й за кілька годин 24 жовтня відновили розподіл газу для цих споживачів.

За інформацією «Сумиобленерго», на ранок 27 жовтня ситуація з розподілом електроенергії в частині Сумської області, зокрема й в Конотопі, залишалася складною. Енергетики відновлювали електропостачання, водночас прогнозувати терміни було складно через безпекову ситуацію.

— На жаль, прогнозів по світлу немає. Ніяких прогнозів, — написав Артем Семініхін уночі 27 жовтня.

Що кажуть жителі Конотопа про ситуацію зі світлом

Журналісти «Суспільного Суми» розпитали місцевих, як живе місто під час відключень. Конотопка Олександра має і генератор, і зарядну станцію. Щоб її зарядити, треба їхати в інший населений пункт.

— Купила собі «екофлоу». Підзаряджати її в місті ніде. Я маю подругу в селі, вона має магазинчик. І щодня їду до села, щоб підзарядити там цю станцію, щоб якось працювати і жити. Я не хочу казати слово «виживати», бо ми хочемо жити, — розповіла жінка.

Місцева жителька Наталія живе в електрифікованому будинку. Має двох дітей. Вона розповіла, що її родина повністю залежить від електроенергії.

— Приготувати їжу малечі, каші якоїсь зварити, нагріти води, чаю якогось зробити. Чоловік організував мені газовий балон — нагріємо водички. Але ж скільки ти там нагрієш на тому газовому балоні, — поділилася жінка.

Конотопка Алла також живе в будинку з електроплитами. Заряджати пристрої ходить до пунктів незламності. А для приготування їжі використовує туристичні газові балончики.

— У мене дитина 13 років. Треба і помитися, і щось гаряче, чаю попити. Ми тих балончиків міняємо… Ми розуміємо, що у місті біда. Але ми не знаємо, як виживати. У нас діти, води ні на чому нагріти, — розказала жінка.

Конотопець Михайло розповів, що місцеві жителі та бізнес організували імпровізовані пункти незламності.

— По роботі всі пристосовуються, як тільки можуть. Переважно генератор, тому що ніякі зарядні станції не допомагають. Заряджаємося в імпровізованих пунктах незламності. Це самі мешканці і небайдужий бізнес організувалися і допомагають людям. Влада міста опублікувала список пунктів незламності за 2025 рік. Вивіска є, що це пункти. А містяни повідомляють, що вони зачинені, — розповів чоловік.

«Суспільне Суми» писало про те, що один із пунктів незламності в Конотопі зачинений. Водночас Артем Семеніхін у телефонній розмові з журналістами пояснив, що пункти працюють, крім тих, куди були влучання.

Автор цьогорічного тексту — письменник і ветеран російсько-української війни Артур Дронь. У березні 2022 року він приєднався до 125-ї окремої бригади територіальної оборони й воював піхотинцем, пише «Суспільне Культура». Читали диктант учитель української мови Артур Пройдаков і співачка та засновниця проєкту аудіокнижок UnderBooks Даша Астаф’єва.

Перед диктантом бібліотека СумДУ підготувала інсталяцію «Слово, що береже Україну» з книжками сучасних українських авторів. Серед експонатів — факсимільне видання Пересопницького Євангелія 16 століття. Директорка бібліотеки Ольга Крицька розповіла, що відвідувачі, зокрема абітурієнти, загадують біля нього бажання, і потім, уже ставши студентами, кажуть, що вони збулися.

— Нещодавно я прочитала книгу Артура Дроня «Гемінгвей нічого не знає». Він ветеран війни, і він знає справжню силу слова. Думаю, кожен сьогодні писатиме лист комусь своєму: тому, хто зараз на фронті, на кого ми чекаємо, і тому, кого вже не буде поруч, — сказала Ольга Крицька перед диктантом.

Як ректор СумДУ Василь Карпуша пише радіодиктант уже вдруге, до того писав і раніше — ще на кампусі на Харківській. Останні два роки університет писав диктант в укритті.

— Я дійсно відчув себе учнем, бо диктував вчитель. Відчувалося, що він переживав, щоб написали грамотно. А зміст, впевнений, підходить для будь-кого, бо в кожного є щось, що болить, і хтось, хто не поруч. Щиро всім зичу, щоб наступний радіодиктант був обов’язково не в укритті, — каже Василь Карпуша.

За словами завідувача кафедри журналістики й філології СумДУ Володимира Садівничого, текст перевіряв правила вживання двокрапки й тире, написання складних слів і оформлення прямої мови.

— Текст написаний без понтів. Єдине, рука в мене смикалася на слові «ЗСУшний»: у мене в тексті два варіанти написання. Диктант потрібно писати й носити в собі відчуття прилученості до слова разом з усією Україною, — каже Володимир Садівничий.

Магістрантка факультету германської філології Анжеліка Кальченко каже, що дуже здивована, що цього року кілька разів повторювали речення й давали достатньо часу на написання.

— Взагалі я в щирому захваті від читців, особливо від Даші Астаф’євої. Я дуже чекала саме її — цієї потужної жінки-вчительки. Загалом враження виключно позитивні, і я вже чекаю нових мемів після цього диктанту, як щороку, — ділиться Анжеліка.

Радіодиктант з військових позицій

27 жовтня до написання радіодиктанту також доєдналися військові 21 окремої механізованої бригади, які виконують завдання на Північно-Слобожанському напрямку. Відповідне відео захисники оприлюднили на сторінці бригади у Facebook.

— Ми всі різні, але робимо спільну справу: у складі 21 ОМБр захищаємо Україну і боремося за нашу мову, культуру, історію, за право бути собою, —написали на сторінці 21 окремої механізованої бригади

Як надіслати диктант на перевірку

Якщо ви ще не писали радіодиктант, його можна послухати в записі на YouTube-каналі «Українського радіо» за цим посиланням та на платформах «Суспільного».

Щоб фахівці перевірили ваш текст, його можна надіслати паперовим листом на адресу: 01001, Київ, вулиця Хрещатик, 26. На штемпелі має стояти дата не пізніше 28 жовтня.

Також можна сфотографувати чи відсканувати текст і до 11:00 29 жовтня надіслати його на електронну електронну пошту rd@suspilne.media. Того ж дня об 11:00 «Суспільне» оприлюднить текст диктанту, щоб кожен зміг перевірити себе.

Під час радіодиктанту «Суспільне» також збирає гроші на проєкт «Дронопад» фонду «Повернись живим» для захисту від російських дронів. Задонатити можна за посиланням. Також можете підтримати захисників і захисниць, які працюють безпосередньо на Сумському напрямку, зробивши донат за цим посиланням.

• Павло Корж — 27-річний соліст, тренер і постановник «Феєрії», який працює інженером в АТ «Сумиобленерго» й заодно присвячує себе танцювальному мистецтву;
• Світлана Бондаренко — засновниця, художня керівниця та головна натхненниця театру танцю «Феєрія».

Клуб Цукру: підтримуй незалежну журналістику
та підсилюй Суми щомісяця

Долучися до Клубу

Дитяче захоплення, що триває понад два десятиліття

— Цьогоріч буде вже 22 роки, як я танцюю. Такий собі аматор із великим стажем, — сміється Паша, з яким ми зустрілися перед вечірнім тренуванням на каву.

Усе почалося, коли йому було лише п’ять. Родина мешкала на Хіміку — промисловому районі Сум, де з дитячих розваг у дворах були хіба що пісочниці й гойдалки. Батьки хотіли спрямувати енергію хлопця, тому одного дня мама привела його після дитсадка до палацу культури «Хімік» — у народний колектив «Барвінок» з художньою керівницею Ольгою Ірбіт.

— Ми сіли біля відчинених дверей залу, де саме репетирувала старша група. Я вперше бачив народний танець і ці дробівки (швидкі вистукування підборами й носками — ред.) та шалений темп мене неймовірно вразили. В голові була одна думка: «Це дуже круто!». Звичайна репетиція без костюмів, а мене зачепило на все життя: одразу зрозумів, що хочу займатися саме народними танцями.

Далі Паша випробував найрізноманітніші напрямки: від пластичного контемпу до вишуканої бальної класики. Проте, попри всі експерименти, завжди залишався переконаним народником:

— Багато хто досі думає, що народні танці — це банальна «шароварщина» з минулого. Це абсолютно не так! Сучасний сценічний танець — це шалена фізика, драйв і справжня естетика. Я поважаю різні стилі, але народний танець для мене — зовсім інший рівень емоцій. Беззаперечні 10 із 10.

Зараз Паші двадцять сім, і його будні проходять в «Сумиобленерго» — вісім годин за комп’ютером, цифрами й паперовою рутиною.

— Наприкінці місяця від звітів можна здуріти, — зізнається хлопець. — Робота сидяча, тому ввечері тіло просто вимагає виплеснути накопичену втому через рух і фізичне навантаження. Але танці для мене — це не просто спосіб розім’ятися після робочого дня. З перших місяців повномасштабного вторгнення я чітко зрозумів: якщо ми зараз зупинимося й покинемо свою культуру — ворог досягне мети. 

«Захотілося чогось барвистого» — історія театру танцю «Феєрія» 

Ще в сьомому класі, займаючись за балетним верстатом у рідній Шостці, Світлана Бондаренко твердо вирішила: її життя буде пов’язане з хореографією. Попри застереження оточення, що ця професія не принесе статку, вона не зраджує своєму вибору вже 45 років.  

— Мені тоді казали: «Яка це професія? Будеш бідувати!». А я відповіла, що все одно хочу танцювати й навчати дітей. У 1991 році вступила до Сумського училища культури імені Бортнянського і ні на секунду в житті не пошкодувала про свій вибір, — пригадує Світлана Бондаренко.

Викладати у Сумах Світлана розпочала у 1999 році зі шкільного танцювального гуртка «Амелія» при Олександрівській гімназії (нині — Сумський класичний ліцей). За ці роки дитяча ініціатива виросла у зразковий ансамбль, а вихованці настільки прив’язалися до своєї викладачки, що після вступу до СумДУ відмовилися залишати танці. Так виріс новий студійний проєкт — Театр танцю «Феєрія». 

— В «Амелії» дівчата були як ніжні пелюсточки й квіточки. А коли вони підросли, то розкрилися як яскраві, й темпераментні особистості. Захотілося чогось вибухового, барвистого — «Феєрія». А назва «театр танцю» означає, що кожна наша постановка — це не просто набір рухів, а маленька вистава зі своїм лібрето, зав’язкою, розвитком подій та емоційною розв’язкою, — пояснює керівниця.

Паша долучився до «Феєрії» на першому курсі й одразу потрапив у кістяк колективу — той самий найперший склад, який формував обличчя та стиль студії. Вже за рік він почав випробовувати свої сили як тренер.

«Майбутнє українського народного танцю»

Сьогодні Паша — повноцінна права рука керівниці, тренер і постановник. Хоч спеціалізується на чоловічій хореографії (трюках, викрутасах і козацьких розніжках), проте дівчат навчає так само вправно. Крім того, опікується реквізитом і костюмами разом з іншими наставниками.

Першим поштовхом до тренерства, пригадує Паша, став випадок на другому курсі:

— До нас на концерт у СумДУ приїхав колектив із Шостки. Вони видали настільки потужний номер, що ми перезирнулися й зрозуміли: теж вважаємо себе крутими хлопцями, але вони — на рівень вище. Стало заздрісно, але в найкращому сенсі. Захотілося бути не просто «студентами, які щось собі танцюють», а справді сильним колективом.

Тоді Паша з іншими хлопцями колективу додатково тренувався декілька разів на тиждень після пар. Свій гурток жартома називали «майбутнім українського народного танцю».

— Хореографічної освіти у мене немає. Все, що є — це роки досвіду та видатні люди, які мене навчали, — каже Паша.

Утім, брак диплома хореографа ніколи не заважав вести за собою людей. Навколо Паші згуртувалася чоловіча група однолітків — від 4 до 15 хлопців, залежно від сезону. Результатом їхньої роботи став номер «Сумські парубки» — власна версія знаменитих «Київських парубків» ансамблю імені Павла Вірського, де Паша вперше повноцінно виступив як постановник та балетмейстер. 

Школа Вірського й регіональні стилі: як «Феєрія» працює з українським танцем

Основою та головним натхненням для хореографів «Феєрії» залишається український сценічний народний танець. Вони орієнтуються на академічну школу Павла Вірського — засновника Національного ансамблю танцю. Саме він свого часу реформував український фольклор і вивів його на найпрестижніші світові сцени.

— Павло Вірський — це мій герой. Ще змалечку я раз за разом переглядав виступи ансамблю, відвідував концерти та надихався його творчістю, — ділиться Паша.

У репертуарі «Феєрії» український танець розкривається через характерні регіональні риси:

• Сумщина та Слобожанщина: поєднує стриманість і раптову експресію. Для нашого краю характерні висока стрункість руху та вистукування ритму на бубнах прямо під час танцю.
• Закарпаття та Лемківщина: дрібний, пружний і дуже швидкий крок, пів присідання та викрутаси, які історично виконували в м’якому взутті — постолах.
• Центральна Україна: класична козацька доблесть, широкі рухи, високі стрибки й складні оберти, як у знаменитому «Гопаку».

Окрім фольклору, колектив виконує виступи зі списами, а також історичні й соціально-побутові танці — іспанський вальс, контрданс, шапілуазу та чарльстон.

Уміння працювати в різних жанрах колектив доводив не раз. Ще у 2019 році на Міжнародному форумі мистецтв у Харкові «Феєрія» отримала дипломи лауреатів І ступеню одразу у двох номінаціях: народній («Український жартівливий») та free style — із чуттєвою постановкою «Не відпускай».

Від камерних репетицій до великого балу під час війни

Паша з теплою ностальгією пригадує звітний концерт 2021 року. Тоді лише в одному з народних танців на сцену виходило 12 пар — і це був жорсткий відбір найкращих із величезної команди. 

Сьогодні через виїзд молоді за кордон, дистанційне навчання та безпекову ситуацію в Сумах активних учасників залишається близько десятка. Втім, скільки б людей не прийшло на репетицію — двоє чи один — тренер працюватиме з ними на повну.

Експерименти й нові пошуки «Феєрія» не полишає і під час війни. Коли склад колективу порідшав, мотивацію було важко втримувати. Тож щоб підбадьорити танцівників і дати їм нове відчуття згуртованості, Світлана Бондаренко запропонувала кожному побути балетмейстером одного номеру.

Відтоді у репертуарі колективу є «Подоляночка», де поєднали різні стилі. Паша відповідав за чоловічу народну хореографію та трюки, його колега-викладач Іван — за хіп-хоп, а танцівниця Богдана — за фрагменти контемпу.

Головний посил цього номера в тому, що так само українці всі різні, але тримаються разом, як намистинки на нитці. Наприкінці танцівники звільняють простір, але в центрі залишаються хлопець із дівчиною — як символ того, що попри всі випробування життя триває і наш корінь не зламати.

Один із масштабних проєктів колективу — «Бал незламної молоді Сумщини. Разом із СумДУ», який у лютому 2026 року організували спільно з обласною філармонією. 

За місяць виснажливих і водночас натхненних репетицій під керівництвом Світлани Бондаренко, Паші та інших тренерів сумська молодь — близько 60 учасників із 15 шкіл, коледжів та вишів міста — у врочистих сукнях і фраках вийшла на паркет. Класичний контрданс, складний та емоційний іспанський вальс, авторська постановка «Зимовий сон». Поміж танцями лунала жива музика, а також була благодійна лотерея.

Для молоді, яка часто позбавлена нормального живого спілкування, цей бал став можливістю відчути юність, красу й тепло без страху. Команда студії сподівається зробити цю традицію регулярною — як доказ всьому світу, що прикордонні Суми живуть, танцюють і залишаються молодими.

Пів року з ОСБ замість шибок і тополиним пухом у залі

Ми тренуємося разом із Пашею і Світланою Бондаренко у світлій залі з великими дзеркалами, балетними станками та паркетом. Особливої атмосфери приміщенню додають великі вікна: зверху вони закруглені, немов витончені арочки, які донизу переходять у прямокутну форму. 

— Ці дзеркала й верстати з нами вже понад 15 років. Вони бачили наші сльози, кохання, перемоги й радощі багатьох поколінь. Перевізши їх сюди на власних плечах, ми зберегли частинку нашої спільної історії, — з теплом пригадує Світлана Бондаренко.

Раніше «Феєрія» мала великий оснащений зал у Н-корпусі СумДУ. Після того як ворожий удар пошкодив будівлю вночі 18 серпня 2025 року, колективу довелося терміново шукати новий дім. Університет виділив їм простір у корпусі колишньої Банківської академії на Петропавлівській (офіційно — Навчально-науковий інститут бізнесу, економіки та менеджменту СумДУ). 

— На початку це була просто зала для мотлоху. Ми власноруч усе звідси винесли, але підлога була в катастрофічному стані — від ударів підборів піднімалася вікова пилюка. Втім, це нікого не зупинило, — пригадують у колективі.

Усе хореографічне обладнання учасники студії вивозили зі старої локації й монтували в новому залі власними силами та за свій кошт. Рішення забрати речі виявилося вчасним, адже згодом той корпус знову зазнав руйнувань, і вціліло лише заздалегідь вивезене майно.

Втім, випробування для нової домівки на цьому не завершилися. Після подвійного балістичного удару росіян, вибухова хвиля вибила в танцювальному залі всі шибки. 

Майже пів року замість скла у вікнах стояли лише листи ОСБ-плит. Через особливості рами закрити їх щільно було майже неможливо. Під час злив усередину залітав дощ, а навесні — тополиний пух. На тренуваннях він підіймався від вистукування підборів і кружляв у повітрі разом із танцівниками.

«Все, па-па. А тепер валіть додому»

У «Феєрії» немає поділу на «своїх» і «чужих»: абсолютно всі обіймаються при зустрічі, щиро цікавляться справами одне одного й підтримують у важкі хвилини. Колектив давно перетворився на справжню танцювальну родину — дехто з учасників саме тут знайшов своє кохання й створив сім’ю.

У цьому велика заслуга як Світлани Бондаренко з її материнською турботою, так і Паші:

— Найкраще, що може бути для мене як тренера — коли я виснажив усіх на репетиції, кажу: «Все, всім дякую. Па-па. А тепер валіть додому», і майже всі залишаються! Хтось відпрацьовує трюки, хтось повторює номер, а хтось просто сидить на лавці й спілкується.

Як долучитися до «Феєрії» та подолати страх першого заняття

Репетиції у «Феєрії» тривають по 2,5–3 години, і до 50 хвилин із цього часу займає лише ґрунтовна підготовка тіла. Аби не обмежуватися розмовами й на власному досвіді відчути цей темп, я як авторка матеріалу ризикнула долучитися до танцівників. Висновок один: це справжній виклик для витривалості, але тіло дивовижно швидко включається, і, на свій подив, я навіть не «розвалилася»!

• Раніше — модерн, а тепер — терапія рухом. Як сумська хореографка під час війни ледь не покинула танці й повернула собі сенс у роботі
• Бачата, джаз-фанк і балет. 10 студій у Сумах, де дорослі можуть навчитися танцювати
• «Чим я гірший?». Як 16-річний крафтер із Тростянця відкриває Сумам японську естетику й лицарство 

До «Феєрії» запрошують студентів, старшокласників та всіх сум’ян, які шукають свій осередок руху й щирого спілкування. Ніякого жорсткого відбору чи вимог до фізичної підготовки немає.

— Інший популярний міф — «у мене немає гнучкості й підготовки, я не зможу». Все це напрацьовується в залі. Якщо є бажання та дисципліна — через рік людина буде робити речі, про які раніше й подумати не могла, — каже Паша.

Головне, що потрібно мати з собою — це зручний спортивний одяг, змінне взуття, пляшку води та бажання опанувати мистецтво танцю. Долучитися до тренувань у «Феєрії» можна безплатно. Для цього достатньо написати напряму в Instagram-акаунт студії, або ж звернутися до Культурно-мистецького центру СумДУ (КМЦ СумДУ).

Олександр «Терен» Будько — ветеран російсько-української війни, громадський діяч, спортсмен і письменник. Обидві ноги він утратив під час Слобожанського контрнаступу 2022 року. Став відомим як громадський діяч, що порушує питання інклюзії та ставлення до ветеранів війни, розповіли на сайті видавництва «Пропала грамота». Олександр був ведучим тревел-шоу «Відвал ніг, або All інклюзив» про те, наскільки доступні українські міста для людей з інвалідністю, також він написав автобіографічний роман «Історія впертого чоловіка». У 2023 році чоловік став призером «Ігор Нескорених» з плавання, а у 2024-му взяв участь у реаліті-шоу «Холостяк». Він пояснив це необхідністю формувати національну культуру, дружню до ветеранів і ветеранок. 

Тепер Олександр пробує себе в комедії: із програмою «Відвал ніг» він об’їде 14 міст України з 13 листопада до 13 грудня.

— На вас чекає фірмовий чорний гумор, відверті розмови про наболіле, важливе та романтичне, — пишуть в анонсі виступу.

У міськраді пояснюють, що безбар’єрність — це не лише пандуси й ліфти. Йдеться про те, щоб мама з візочком могла вільно пересуватися містом, ветеран із протезом — долати щоденні маршрути, людина старшого віку — почуватися в безпеці, а дитина з аутизмом — бути прийнятою й мати умови для розвитку.

Мережа амбасадорів має об’єднати людей із різних сфер: громадських організацій, бізнесу, медицини, ветеранської спільноти й державного сектору.

Амбасадори виступатимуть публічно, братимуть участь в інформаційних кампаніях, фото- та відеопроєктах про безбар’єрність і створюватимуть контент для соцмереж. Також вони можуть як експерти долучатися до розроблення стратегій, програм і проєктів у цій сфері.

Хто може податися

Кандидатом може стати громадянин України, який є членом громадської чи молодіжної організації або професійної спільноти. У міськраді зазначають, що амбасадор має мати бездоганну репутацію й авторитет у суспільстві. Перевагою буде досвід роботи з органами влади чи міжнародними організаціями, а також сертифікати про навчання з безбар’єрності.

Щоб податися, потрібно заповнити резюме чи портфоліо та заяву за формами, які можна завантажити на сайті міськради. Документи надсилають на електронну пошту uamoks@smr.gov.ua або поштою на Садову, 33, управління архітектури, містобудування та охорони культурної спадщини.

Сумське надлісництво охоплює колишні Сумське, Краснопільське, Лебединське й Роменське лісові господарства. Восени тут садитимуть дуби й сосни. Дубів більше, бо сосна краще приживається, якщо висаджувати її навесні.

37 тисяч дубів посадять із закритою кореневою системою. Це означає, що дерево прикопують із грудкою землі, у якій воно росло в розсаднику. Коріння залишається захищеним, тому легше переносить пересадку, швидше приживається й майже не травмується. 

Найбільшу площу засадять у Великовисторопському лісництві — 8,2 гектара. Водночас не всюди ліс зараз можна відновлювати. Через безпекову ситуацію в Піщанському лісництві його цієї осені не садять зовсім. Також у Великобобрицькому та Сумському лісництвах частина ділянок недоступна для висадок.

Клуб Цукру: підтримуй незалежну журналістику
та підсилюй Суми щомісяця

Долучися до Клубу

Платформу «Крізь епохи» створив Центр дитячої та юнацької творчості Білопільської міськради за підтримки Українського культурного фонду. Розробники також підготували п’ять навчальних кейсів для уроків історії й гуртків.

Крім реконструкції фортеці, на платформі є цифровий музей з 3D-копіями експонатів та архівом документів і фотографій, інтерактивна історична карта, нариси про княжу й козацьку добу та аудіосупровід. Розробники розраховують, що платформою користуватимуться учні, вчителі, краєзнавці, туристи й усі, кого цікавить історія Сумщини.

Перед запуском команда провела презентації й практичні воркшопи для краєзнавців, освітян і жителів громади. Там вони вчилися користуватися цифровими інструментами, 3D-моделями й віртуальними екскурсіями.

Як виглядала Сумщина тисячу років тому

Вир був одним із міст на прикордонних землях Русі. Тут були укріплення, житлові квартали й княжий двір. Дерев’яні будівлі середньовічного міста не збереглися, тож побачити, як воно могло виглядати, можна лише завдяки дослідженням.

3D-реконструкція показує ймовірний вигляд Виру з дитинцем, посадом, оборонними спорудами, княжим двором і житловими кварталами. Над історичною частиною проєкту працювали краєзнавці та науковці, зокрема білопільський міський голова й історик Юрій Зарко та викладачки Київського національного університету імені Тараса Шевченка Наталія Кузіна й Світлана Іванисько.

Подивитися реконструкцію можна на сайті проєкту, у відео на YouTube або нижче під цієї новиною.

Головна героїня вистави — літня жінка Анна. Свідомість занурює її у власний світ, до дитячої мрії — підземної шафи-тунелю. У цьому просторі Анна знову зустрічає найдорожчу людину свого життя — загиблу подругу Лілі. Разом вони повертаються до подій, які назавжди їх поєднали.

— Ця вистава не відбувається тут і зараз — у ній відтворюються минулі події, які героїня проживає по-новому. Тому, коли мені запропонували «Штольню» для роботи над виставою, я вирішила, що це найкращий варіант, бо вона вже схожа на тунель. Додати сюди шафу — і виходить простір під землею, на якому тримається вся вистава, — пояснює Анна Камша.

За словами режисерки, у виставі поєднуються, здається, несумісні речі: дитяча мрія, усе рожеве — і поруч труби та обдерті стіни. Та попри це, каже Анна, післясмак буде приємним.

— Кожен зробить для себе свої висновки. Хтось, можливо, перед виставою посвариться з другом, а після неї подзвонить і скаже: «Ні, давай миритися». Бо час — така швидкоплинна річ. А хтось подумає: «Ну й правильно, що посварилися. Не буду витрачати на цю людину час, бо вона для мене не така близька, як Лілі для Анни», — каже режисерка.

Лілі, Анна і Час у «Життєвому циклі зірки»

У виставі дві головні героїні. Центральна — Анна. Саме в її свідомості відбувається все дійство.

— У цьому світі вже немає нікого, з ким вона виросла й була близькою, а пам’ять починає її підводити. Тож вона створює собі бульбашку й існує в ній, — говорить режисерка.

Анна одержима зірками й космосом. Вона кар’єристка: обираючи між сім’єю та роботою, віддає перевагу роботі. Згодом Анна вчиться поєднувати ці речі.

Лілі — найкраща подруга Анни, ніжна й терпляча. Символ їхньої дружби — двоє однакових іграшкових слоників.

— Лілі всі захоплюються, вона не підлаштовується під оточення й завжди лишається поруч із тією, кого обрала. Кар’єра її не цікавить: вона хоче сім’ю й спокійне життя у своєму місті з хлопцем, з яким зустрічається ще зі школи. У Лілі не було мами, тож Анна стала для неї найближчою людиною, — пояснює режисерка.

Клуб Цукру: підтримуй незалежну журналістику
та підсилюй Суми щомісяця

Долучися до Клубу

Ще одна дійова особа вистави — Час. Він стає провідником в історії Анни та Лілі. Підступно прискорюючи події, Час наближає героїню до фіналу її життя.

— Він керує усім сюжетом і простором, переносить нас із події в подію. Десь щось прискорює, десь сповільнює й акцентує на тих моментах, які глядач має побачити. Це казка для дорослих, але не дитяча історія, хоч і в мрійливій формі. Вона для тих, хто сумує за дитинством, за дружбою. Вистава буде весела й цікава, — каже режисерка.

Окрім Анни, Лілі й Часу, у виставі є хор, що втілює всіх інших людей зі спогадів головної героїні. За словами режисерки, тільки Лілі в пам’яті Анни лишилася цілісною.

Виставу створюють за підтримки американського театрального центру

Виставу «Життєвий цикл зірки» створюють за програмою CITD/LINKAGES: Ukraine. Її запустив американський Центр міжнародного розвитку театру (CITD). Він протягом 35 років налагоджує зв’язки між театральними діячами США та їхніми колегами з усього світу, розповідає генеральний директор і художній керівник театру Дмитро Некрасов.

З Україною CITD почав співпрацювати у 2022 році. Відтоді він організував понад 900 заходів у різних країнах на підтримку українського театру. Програму LINKAGES: Ukraine розробили разом із драматургом Дмитром Терновим і харківським «Театром на Жуках». Цей театр започаткував ініціативу «Театральні вікна: Україна–США», щоб обмінюватися сучасною драматургією та підтримувати театри в прифронтових містах. Загалом CITD об’єднує українських та американських митців через переклади, читання, постановки, дискусії та подорожі.

Хор виконає сучасні аранжування Михайла Олійника «Цвіте терен» і «Ой чий то кінь стоїть», а також пісні без музичного супроводу «Сумна я була» та «Кохати час». Ще запланували «Пісню поміж нас» в авторському аранжуванні.

— Загалом сольний концерт — це підсумок нашої роботи за три роки. Більшість учасниць — це кістяк, який співає від появи хору. Війна тисне, оці КАБи… Я вийшла з відпустки й кажу: «Ну що, дівчата, сольний концерт?» Це стало стимулом ще з літа: не можна втрачати надію, не можна лінуватися. Ідея концерту в тому, що не треба боятися починати те, чого колись хотілося. Ми — покоління, яке може навчитися більшого, — пояснила керівниця хору.

Клуб Цукру: підтримуй незалежну журналістику
та підсилюй Суми щомісяця

Долучися до Клубу

Що відомо про сумський хор «Рідні»

— Хор «Рідні» з’явився, коли відкрився талант-центр «Лелі» — у 2023 році. Це була моя ініціатива і Мануели Римарчук, яка тоді зі мною працювала. Нам хотілося відродити давню традицію, коли люди після роботи збиралися в колі й просто співали. Тому ми вирішили створити саме аматорський, а не професійний хор. Спочатку до нас приходили і студенти, і наші чоловіки, тож склад змінювався, — розповіла Єлизавета.

Зараз у хорі «Рідні» співають близько 10 людей. Усі вони різні: хтось працює продавчинею, хтось — педагогинею, а хтось займається рукоділлям. Їх об’єднує любов до співу, творчості й теплих розмов. Репетиції проходять щопонеділка й щосереди ввечері в талант-центрі «Лелі» і тривають до півтори години. Єлизавета запрошує охочих долучатися до хору, адже «співати здатен кожен, хто може чути і говорити». 

• Гурт KALUSH Orchestra анонсував концерти в Сумах і Конотопі
• «Дуже люблю Суми». BAH.ROMA приїде до міста з акустичним концертом
• «Це значно більше, ніж просто техніка чи стіни». В Охтирці на Сумщині відкрили студію звукозапису

Зустріч триватиме 2-2,5 години. Спочатку учасниці займатимуться йогою. За словами Аліни, заняття підійде для будь-якого рівня підготовки. Потім господиня ферми проведе невелику екскурсію й розповість про своє господарство, після чого можна буде сфотографуватися з тваринами.

Під час заняття кози будуть в окремому загоні й не ходитимуть між учасницями. Знайомство з ними — вже після йоги.

Наприкінці зустрічі на території ферми проведуть чаювання з видом на річку. У вартість входять заняття, екскурсія та чаювання. Сири й морозиво можна купити окремо. Якщо піде дощ, на фермі є павільйон з накриттям.

Зустріч розрахована на жінок, але, як каже Аліна, якщо дитину чи домашню тварину немає з ким залишити, їх можна взяти із собою. Обмежень за віком і станом здоров’я організаторка не встановлює.

Записатися можна, написавши Аліні в Direct в Instagram. Участь коштує 500 гривень. Зазвичай дівчина набирає до 10 учасниць. Із собою потрібно взяти килимок, зручний одяг і воду.

Хто проводитиме зустріч

Аліна Сещенко родом із Сум, вона тренерка з йоги та стретчингу. Аліна проводить wellness-зустрічі в різних частинах міста та в інших регіонах України.

— Я є амбасадоркою здорового способу життя і хочу надихати на це дівчат. Головна фішка моїх івентів у тому, що вони ніколи не повторюються. Але незмінними залишаються практика йоги та усвідомлений відпочинок, — розповідає Аліна.

Йогу з козами вона вперше побачила за кордоном. За словами Аліни, такі заняття проводять студії в США й Туреччині. Коли дівчина дізналася, що в Сумах є така ферма, вирішила реалізувати цей формат у нас в місті.

Зустріч на фермі разова, повторювати її Аліна не планує. Далі вона хоче проводити йога-тури: найближчий, каже Аліна, може бути до одного з європейських містечок в горах на різдвяні ярмарки.

У Польщі Вероніка провела чотири бої. У перших двох вона перемогла чинних чемпіонок Європи — серед кадеток і у своїй категорії. Чвертьфінал сум’янка теж виграла, а в півфіналі з рахунком 1:2 поступилася італійці, яка згодом стала чемпіонкою, пише «Суспільне».

У коментарі «Суспільне Суми» Вероніка пояснила, що тоді програла, адже дуже хотіла перемогти й через це нервувала. Між півфіналом і боєм за третє місце в неї був день народження. У бронзовому фіналі проти суперниці з Іспанії вирішальний бал Вероніка здобула приблизно за 15 секунд до кінця, каже тренер Валерій Сонних.

До цього результату Вероніка готувалася чотири роки. Тренер каже, що підготувати фізично легше, ніж психологічно. Зараз спортсменка готується до чемпіонату України, де відбиратимуть спортсменів на чемпіонат Європи.

Для нашого міста вона хоче довести, що всі ці медалі, яких не було, — можливі. І що це також приклад для наших молодих спортсменів не тільки нашого клубу, а й усіх клубів міста, що це можливо зробити

Валеріх СоннихТренер з карате

У будинку є меблі, побутова техніка, автономне опалення та укриття. Простір облаштували так, щоб людям з інвалідністю, старшого віку та тим, кому складно пересуватися, було зручно й безпечно.

Проєкт коштував 9 мільйонів гривень, 1,5 мільйона гривень із них вклала громада. Будинок облаштував благодійний фонд «Рокада» за фінансування Гуманітарного фонду України та за підтримки Управління ООН з координації гуманітарних справ (OCHA).

Клуб Цукру: підтримуй незалежну журналістику
та підсилюй Суми щомісяця

Долучися до Клубу

У Threads під дописами про масло «Буринське» люди діляться своїми історіями. Хтось пам'ятає розповіді знайомих, які працювали на заводі, хтось купує масло пачками й пересилає рідним в інші міста, а хтось дарує його друзям. Для когось воно нагадує про дім, а дехто пече з ним удома чи використовує на виробництві.

— Мама подруги працювала на цьому заводі і розповідала, що воно виготовляється лише з коровʼячих вершків. Ще з тих часів буринське масло отримало величезний кредит довіри від мене, що я й дотепер скуповую його з невеличким запасом, ще й обираю на презент родичам нареченого, — пише одна з користувачок Threads.

Клуб Цукру: підтримуй незалежну журналістику
та підсилюй Суми щомісяця

Долучися до Клубу

Жителька Конотопа пише, що постійно купує масло в магазині біля заводу — по 20 пачок і більше. Частину пересилає подругам, а діти, коли приїжджають у гості, завжди забирають масло з собою до Києва. За її словами, смачнішого вони не куштували. Жінка додає, що в Конотопі в цього масла багато прихильників.

— Це найсмачніше масло в світі! Смачнішого я не їла, без перебільшення кажу. Я його на подарунок друзям купувала навіть. Зверніть увагу на цей насичений колір, — пише інша користувачка соцмережі.

Жінка з Бурині розповідає, що зараз живе в Києві. Їсть лише «Буринське», бо воно нагадує їй про дім. За її словами, смачнішого і якіснішого масла не існує, тож вона привчила до нього всіх подруг.

— Знаю це масло, сама родом із Сумщини, і коли бачу на поличках в магазині, то беру обов’язково. Випічка з нього дуже смачна, — ділиться інша користувачка.

Ще одна жінка розповідає, що використовує «Буринське» як основне масло для виробництва кондитерських виробів. Вона пише, що є й інші виробники, але, за її словами, саме з цим маслом начинки й креми виходять пухкими та стабільними. Тож працюють із ним уже давно.

Молокозавод в Бурині виставили на продаж

Завод у Бурині побудували в 1975 році. Він призначений для переробки молока, виробництва вершкового масла та сухого молока. Завод розташований на п’яти земельних ділянках загальною площею 8,7 гектара. Вони перебувають в оренді до 2035 року з можливістю продовження. Площа будівель і приміщень заводу становить майже 13,4 тисячі м². Вартість заводу у відкритому оголошенні не зазначили.

До майнового комплексу входять адміністративний корпус, будівлі допоміжних цехів, котельня, виробничо-складський модуль, очисні споруди, лабораторія, насосні станції та інші споруди. Разом із майновим комплексом продають і обладнання для переробки молока та виготовлення молочних продуктів.

Молокоприймальний цех може приймати до 200 тонн молока на добу. Тут є чотири лінії приймання молока та дві лінії, де миють молоковози. У цеху зберігання й переробки стоять резервуари загальним об’ємом 395 кубічних метрів, а також пастеризаційно-охолоджувальні установки та сепаратори.

Для виробництва вершкового масла на заводі є масловиготовлювачі, ємності для зберігання вершків і обладнання для фасування. Цех сухого молока має дві вакуум-випарні установки та три сушильні, кожна з яких за годину виробляє до 1 000 кілограмів продукції. Тут же сухе молоко фасують у мішки по 25 кілограмів.На складах можна зберігати до 600 тонн сухого молока, а в холодильних камерах — до 300 тонн вершкового масла. 

Детальний перелік обладнання, його технічний стан і характеристики продавець обіцяє надати на запит. Покупець може відновити переробку молока на заводі, виготовляти інші продукти, облаштувати склади або переобладнати будівлі під інше виробництво. 

Раніше більшість показників на дашбордах були лише текстом. Тепер до виконаних проєктів додали фото. Наприклад, реконструкції Білопільського мосту, сонячних електростанцій, відремонтованих шкільних харчоблоків, модульних котелень і нового обладнання в міських лікарнях. Також є візуалізація майбутнього соціально-економічного хабу.

Для кожної цілі стратегії з’явилися графіки фінансування та відсоток виконаних проєктів. В економічному блоці можна побачити імена місцевих підприємців, чиї стартапи отримали підтримку. А в блоці про управління містом — скільки електронних петицій подали сум’яни й скільки публічних консультацій провела міськрада.

Систему онлайн-моніторингу стратегії представили в липні 2025 року. Її створили на платформі Smartsheet: «Місто розумних» знайшло гроші на цей інструмент, а працівники міськради наповнюють його даними. Дашбордів чотири, по одному на кожну ціль стратегії: доступна громада, громада можливостей, конкурентоспроможна економіка та ефективне управління.

Представник ГО «Місто розумних» Павло Ткач у коментарі Цукру каже, попри те, що зараз війна і є пріоритетніші задачі, демократичні цінності й громадський контроль мають зберігатися. А такі онлайн-інструменти роблять це доступнішим для кожного, вважає громадський активіст.

Будь-хто може зайти й подивитися, перевірити, проконтролювати, як влада виконує свої зобов’язання щодо стратегії, куди йдуть гроші, чому якісь проєкти виконані чи ні. Це в першу чергу про довіру людей до влади, і влади до людей, а також можливість громадського контролю.

Павло ТкачПредставник ГО «Місто розумних»

Переглянути дашборди можна з комп’ютера чи телефона на сайті «Міста розумних» і або на сторінці Сумської міськради. Як ними користуватися, громадська організація пояснює у відеоінструкції за цим посиланням.

Найбільше дали Програма розвитку ООН (близько 237 мільйонів гривень), ЮНІСЕФ (167 мільйонів) та Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (63 мільйони). Крім цих трьох донорів, на Сумщині працюють Міжнародна організація з міграції, Продовольча та сільськогосподарська організація ООН та інші партнери.

Допомогу спрямували родинам із дітьми, переселенцям, жителям прикордонних громад і людям, які втратили житло через війну, написали в ОВА. Кошти від ООН пішли на підготовку до зими, ремонт пошкодженої інфраструктури, а також юридичну й психологічну підтримку.

За підтримки Управління Верховного комісара ООН у справах біженців у громадах Сумщини облаштували модульні будинки для переселенців.

Також, за даними ОВА, одним із найбільших проєктів стало відновлення пошкоджених об’єктів за підтримки Програми розвитку ООН і Республіки Корея. За ці гроші в Сумах і Шостці відновили сім об’єктів. Загалом на проєкт залучили понад 220 мільйонів гривень.

Щороку в СумДУ відзначають тих, хто запускає соціальні ініціативи на місцевому рівні. Номінувати кандидатів можна в Google-формі тут.

Організатори чекають на інноваційні ідеї та авторські проєкти, які з'явилися в громадах у 2026 році. Вони мають стосуватися захисту прав людини, згуртування громади й розвитку громадянського суспільства або допомоги вразливим групам населення у складних життєвих обставинах. Також можна номінувати місцеві соціальні інновації та волонтерські ініціативи.

Клуб Цукру: підтримуй незалежну журналістику
та підсилюй Суми щомісяця

Долучися до Клубу

Хто отримав нагороду у 2025 році

Минулого року «Соціальний О.С.К.А.Р. СумДУ» отримали п'ять громадських ініціатив. Серед відзначених об'єднань — «Добробат», волонтери якого допомагають відновлювати будинки після обстрілів, і «Ветеран ПРО: Сумщина», команда якого допомагає ветеранам і їхнім родинам.

Також відзнаку отримало об'єднання «1325-Сумщина», яке розвиває в області гендерно чутливі підходи. Нагородили й «Ініціативи Слобожанщини» — завдяки їм у Сумах з'явилися звукові світлофори. Ще одну відзнаку отримало «Об'єднання матерів і дружин Захисників України», яке розробило алгоритм пошуку зниклих безвісти.

• «Найкорисніша навичка в житті людини — жити». Behind Blue Eyes створили стікери з фразами дітей з прифронтових сіл Сумщини
• Відмовлялися їхати без своїх тварин. З прикордоння Сумщини волонтери вивезли сім'ю з 40 козами
• З вишивкою гладдю й мережками. Сорочку початку 20 століття із Сумщини викупили волонтери для музею

Гроші надійдуть до місцевих бюджетів із Фонду ліквідації наслідків збройної агресії. Окрім 20 будинків у Сумах, фінансування отримають громади Київщини на ремонт 10 будинків і Кривий Ріг — на ремонт трьох. Загалом, за оцінкою уряду, після ремонтів понад чотири тисячі людей зможуть повернутися додому.

— В умовах обмежених бюджетних ресурсів продовжуємо знаходити можливість для реалізації проєктів з відновлення, щоб допомагати людям, чиє житло пошкоджене від російських атак, — написав Сергій Корецький.

• Життя за ОСБ-плитою. Квартиру сум’янки двічі пошкодив обстріл, а коштів на відновлення немає
• Відбудувати домівки, університети й підприємства. Сумщині потрібно понад 15 мільярдів доларів на відновлення
• Уряд спрямував 107 мільйонів гривень на відновлення енергооб'єкта на Сумщині

До цього я був у Сумах пару разів по дню і, звісно, нічого про них не зрозумів. А тут потрапив на понад пів року «по распрєдєлєнію», як молодий спеціаліст (хоча, правду сказати, спеціаліст з мене не дуже).

Їхати «в цю глушину» не хотів, на хороше не сподівався. Приїхавши, поводився так, як мене навчили великі міста — хамив, бикував, токсичив та маскулінив. Але одразу почав відчувати сильний дискомфорт — світ навколо поводився незвично.

Я обурювався у магазинах, якщо мені здавалося, що персонал надає послуги не гідного мене рівня. Скандалив на дорозі, бо звик до київського трафіку, де кожна поїздка — вирішальна битва.

І дуже дивувався, коли у відповідь мені не відгиркувалися, а добродушно посміхалися. Майже, як люблячі батьки, що вибачають своєму підліткові усі його гормонально обумовлені бздури. В якийсь момент це відчулося, як ніби я отямився від бедтріпа, тримаючи в руках дрючину, якою я відганяю юрбу, що хоче мені допомогти.

Відчув сором. Зрозумів, що агресивним хамством, цією зброєю мешканців великих міст, тут нема з ким воювати. Бо ніхто на тебе не нападає, ніхто не ставить під сумнів твої кордони й авторитет. І культура суперництва тут замінена культурою співпраці. Навіть собаки на Сумщині куди менш агресивні, аніж донбаські чи харківські. Бо наслідують приклад людей.

Незнайомці в Сумах простіше заговорюють один з одним. Соціальна дистанція помітно менша, ніж у великих промислових центрах. Люди легко відгукуються і радо підтримують.

Клуб Цукру: підтримуй незалежну журналістику
та підсилюй Суми щомісяця

Долучися до Клубу

Я тішився, спостерігаючи, наскільки для сум’ян природно допомагати один одному. Мова про дуже просте і буденне — пропустити когось вперед, підняти щось, що впало, подати руку людині, якій важко підійматися сходами, посадити на лавку п’яного бродяжку та таке інше. Але і ніяковів водночас, бо відкривав неприємне про себе: на ковдобинах життєвого шляху я розтрусив свою людяність і загубив «погляд бодхисатви» — майже перестав помічати ситуації, коли випадкові зустрічні потребують дрібки нашої підтримки.

На Сумщині не вважається доблестю вміння усіх намахати, порушивши правила. Правила тут поважають та намагаються їх дотримуватися. Тому у черзі вас навряд запідозрять у тому, що ви хочете пролізти поперед когось. Радше поступляться місцем, бо, може, ви маєте поважну причину поспішати.

Водії тут часто зупиняються вже на блимаючий зелений. Тим, хто звик до дніпровського чи харківського дорожнього вайбу, буде потрібен час, щоби тут адаптуватися. Рідко трапляється і пішохід, який йде на червоний (навіть, коли проїжджа частина порожня), а ті, що йдуть, підозрюю, здебільшого не місцеві.

Маю ще багато спостережень, але на потім. Звісно, що все це узагальнення і спрощення. Проте загальні настрої цілком передає.

Нещодавно у кав’ярні мені зробили маленький лате замість оплаченого великого. Я сказав про це дівчині-баристі. «О, так?» — здивувалася вона, негайно перелила вміст маленького стакана у великий, додала гарячого молока і зі щирою посмішкою простягнула мені: «Ваш великий лате, гарного дня!».

Ще пів року тому я прочитав би їй двадцятихвилинну лекцію про стандарти обслуговування (не роблячи поправки на те, що вони працюють на генераторі, під щоденними ударами всією наявною номенклатурою ворожих засобів).

Але оновлений я не відчув нічого, крім вдячності та захоплення елегантною простотою рішення. Бо Сумщина лікує.

І після пів року сумотерапії я зцілився й більше не стартую на продавців та водіїв. Ба більше, ставатиму на їхній бік, коли це робитиме хтось інший.

Дякую сум’янам за нагадування, що доброта — це не вада, а чеснота.

— Новий матеріал про стосунки, секс, людей, тривожність, доросле життя і все те, що з віком мало б стати зрозумілішим, але чомусь стало тільки дивнішим. Відверто, місцями незручно і без бажання комусь сподобатись. Алла Волкова зібрала все, що її бісить, дивує, смішить і не дає нормально жити, та назвала це концертом, — написали в описі виступу.

Алла Волкова — це українська стендап-комікеса, колишня резидентка «Бродячого Стендапу». Часто на своїх концертах імпровізує та спілкується з глядачами.

Щоб розповісти історію сумського підприємця, Цукр зібрав спогади доньок і колег Петра Сороки. 

Ц.Крамниця — це речі про Суми, які варто носити, читати й дарувати

Відвідати

Одяг старшого брата та мамині килими

Майбутній сумський підприємець Петро Сорока народився в Сердюках на Житомирщині. Ріс у багатодітній сім’ї серед ще шести дітей. Родина жила бідно — майже всі речі Петро доношував за своїм старшим братом Євгеном.

Улюбленим і найбільш плідним періодом для дітей і батьків був сезон грибів і ягід — тоді удома вистачало поживи. Густий ліс із болотами простягався одразу за селом, куди Сороки ходили регулярно. 

За спогадами старшої доньки Анни Сороки, бабуся Єва прикрашала дім килимами, які ткала власноруч уночі. Старовинну хату на Житомирщині Сороки зберегли у первинному вигляді як родинну реліквію. Часом туди приїжджають відпочити від міста та шуму. 

Працював із сумським криміналітетом

Закінчивши школу, Петро Сорока навчався на агронома в Харкові. Там ще на першому курсі познайомився зі своєю дружиною та майбутньою матір’ю чотирьох дітей.

Наприкінці 1985 року Петро Сорока служив у радянській армії поблизу міста Прип’ять. Усіма способами він намагався відпроситися додому в Суми, де в цей час народилася друга донечка Євгенія. Її Петро Миколайович побачив лише за кілька місяців, як тільки зміг «вибити» відпустку в командування.

А у квітні 1986-го на території Чорнобильської атомної електростанції вибухнув четвертий енергоблок. Солдати, що проходили службу поруч з АЕС, стали одними з ліквідаторів катастрофи. Серед них були й побратими Петра. Після цього випадку Сорока часто у колі сім’ї називав свою Женю рятівницею. 

Після армії Петро Сорока вирішив вступити у школу Комітету державної безпеки (КДБ) у Мінську. Центральний радянський орган розвідки та контррозвідки був на межі розформування, як і сам союз, який тріщав по швах. Тож після навчання Сорока поселився із родиною у Сумах, де проживали родичі його дружини. І вже в незалежній Україні став працівником СБУ.  

Сорока вів справи, пов’язані з молоддю та місцевим криміналітетом. Батько двох доньок часто не бачив свою родину через велику кількість викликів та нічних чергувань. За словами рідних, удома майже не говорили про роботу Сороки. Дівчата могли дізнатися про те, що їхній тато викриває бандитських ватажків від знайомих або ж однокласників, які називали Петра Сороку крутим. 

Тато був «людиною-веселкою». Здавалося, він знав на ім’я кожного перехожого. Міг привезти нас із сестрою до першої-ліпшої лікарні й швидко домовитися про плановий медогляд. Він був надзвичайно товариським і вмів знайти спільну мову з будь-ким 

розповідає середня донька Євгенія.

Для Петра Сороки, який дослужився до капітана, робота в СБУ дійсно означала велику кількість зв’язків. Проте, за словами рідних, така державна служба не приносила високих доходів без хабарництва, а від нього Сорока відмовлявся навідріз. Тож коли капітан СБУ дізнався про те, що дружина вагітна двійнятами, вирішив змінювати роботу кардинально. Свої перспективи він передбачив у торгівлі. 

«Чаєчка», картата сумка й сотні суконь: ще до появи бренду він отримав довіру сум’янок 

Жартома Петро Сорока називав себе «сумочником-карабейником». Сумський підприємець починав бізнес із того, що возив жіночий одяг із Білорусі, де на другій хвилі популярності в кінці дев’яностих і на початку нульових був трикотаж. 

Лекала, різновиди фасонів, тканин і особливості крою — розібратися з тонкощами вибору, а згодом і пошиттям, Петру допомагала старша сестра Надія, яка тривалий час пропрацювала на фабриці легкої промисловості в Бресті. До неї Сорока приїздив на «Жигулях-1600». «Шестірку» кавового кольору він під зав’язку завантажував білоруським товаром, який віз у Суми до своїх клієнток. Машину-годувальницю Сорока лагідно називав «Чаєчкою». 

До прохань жінок, які з нетерпінням чекали кожен баул одягу, сум’янин був настільки уважним, що навіть за окремими запитами шукав косметику, якої на місцевих полицях бракувало. У кінці 90-х після приблизно п’яти років у торгівлі Петро Сорока прагнув більшого масштабу. Спершу він пробував відкривати у Сумах філії виробників білоруського одягу, проте дуже швидко зрозумів, що хоче розвивати власне виробництво. 

Із запасом нових речей Сорока приходив у сумські банки, школи, різні державні та приватні установи й рекламував, а згодом і реалізовував свій товар. Саме під час таких рейдів підприємець більше дізнавався про уподобання жінок в одязі й усе частіше звертав увагу на дефіцит модних речей великого розміру. 

Не мішки з трьома дірками

Мені не потрібні моделі з парижів. Я вдягаю українську жінку

пізніше говорив своїм колегам на виробництві Петро Сорока.

За словами колеги Ніни, довіру та постійних клієнток Петро Сорока отримав саме в часи «бізнесу із сумкою в клітинку». Ставки робили на сукні та костюми для панянок, які дотримувалися дрескоду в діловому стилі. 

— Жінки від 52 до 64 розміру обожнювали Сороку за те, що могли вдягатися не у мішки з трьома дірками. Із-за кордону речей майже не завозили, а на вітчизняному ринку стильного одягу завжди бракувало будь-кому. Думаю, саме тому Петро Миколайович і піднявся так стрімко. Він знайшов нішу українських розмірів, — ділиться Ніна Бардакова. 

Серед своїх працівників Сорока згадував історію про жінку, яка купувала в нього сукні й складала у шафу на роботі, щоб не показувати чоловіку, як багато всього взяла.

— Глянувши на це, я остаточно вирішив, що торгівля модним одягом — бізнес, що ніколи не піде на дно, бо жінка усе одно купить те, чого забажає, — розповідав Петро Сорока. 

«У цьому була геніальність Сороки»: підприємець, який зібрав і об’єднав людей

Головним викликом став пошук кадрів, із яким колишній працівник СБУ зі знайомствами та зв’язками впорався блискуче. Фахівчинь знаходив у найкращих ательє міста, запрошував на роботу студенток зі швейних училищ і працівниць фабрики з пошиття спецодягу. 

— У цьому була геніальність Сороки. Він зумів вмовити людей покинути старі місця роботи та прийти до нього в Будинок моделей. І ті, хто повірив у цю ідею та її розвиток, залишилися задоволеними, — згадує Ніна Бардакова.  

Петра Сороку, який у 1999 році відкрив у Сумах Будинок моделей, журналісти часто називали модельєром і дизайнером. Хоча в колективі цю тезу спростовували, бо роль у Сороки була здебільшого менеджерською і керівною. Підприємець не сидів над викрійками чи створеннями макетів, а делегував ці задачі фахівцям. 

Завідувачка виробництва Ніна Бардакова, яка пропрацювала з Сорокою 13 років, згадує, як на початку прийшла на посаду технолога та застала чотири потоки по 12 швачок. Вже за кілька років ця кількість розрослася до 16 бригад, тобто цех налічував майже 200 працівниць. 

Сумський Будинок моделей, на який почали рівнятися конкуренти з усієї України

Будинок моделей Petro Soroka поступово перетворювався на впізнавану українську торговельну марку. Підприємство розробляло та виготовляло жіночий одяг — від ділових костюмів до вечірніх і коктейльних суконь. Сум’янки могли придбати речі у фірмових магазинах і відділах бренду, які працювали в ательє «Силует» та в універмазі «Київ». 

Петро Сорока прагнув, щоб його одяг знали й за межами міста, що стало рідним. Одним із майданчиків, де бренд представляв свої колекції, став Trade Mark Defile — модні покази в Києві, присвячені українським виробникам одягу. На відміну від дизайнерських колекцій, які створюють переважно для подіуму, обрали повсякденні й масові речі.

У грудні 2009 року Будинок моделей Petro Soroka представив на Trade Mark Defile одразу три колекції. Дві з них створила донька підприємця, дизайнерка Анна Сорока, а третю — молодий київський дизайнер Костянтин Міро.

Саме його чорно-біла колекція викликала бурхливі оплески глядачів. Дизайнер розповідав, що прагнув створити зручне й водночас модне вбрання для жінок різної статури. Більшість представлених моделей були розраховані на розміри від 44-го до 50-го. 

Того ж року підприємство отримало визнання і на Сумщині. Будинок моделей уперше взяв участь у регіональному конкурсі якості «100 найкращих товарів Сумщини — 2009» та став його номінантом.

Доставка тоді не була настільки поширена, тому компанії, які бажали збільшувати продажі, відкривали представництва у різних точках, де люди працювали на місцях. Так зробив і Петро Сорока, поширивши свій одяг у 16 містах України: в Донецьку, Сімферополі, Вінниці, на двох локаціях у Києві та ін. 

Підприємство також стало базою практики для студентів столичного університету, для яких Петро Сорока проводив відкриті лекції. З часом компанія вже орієнтувалася не лише на моду, а й на виклики сучасності, каже старша донька Анна. Під час Covid-19 відшивали захисні маски, а після повномасштабного вторгнення — елементи військового і тактичного одягу. 

Створив для Сум найбільшу сумку в Україні 

У 2015-му Петро Сорока вирішив прославити бренд незвичним рекордом — виготовити найбільшу в Україні сумку та подарувати її місту. До святкування 360-річчя Сум на площі Незалежності з’явився головний його символ заввишки 7,5 метрів і завширшки 5,45 метра. 

На пошиття гігантської сумки витратили майже 100 кілограмів матерії. Виріб створили методом зшивання клаптиків шкіри, камуфляжної тканини та льону, а на лицьовій стороні відтворили написи: «Віра», «Надія» і «Любов» як алюзію на три сумки на гербі міста. 

Як справу Сороки продовжили його діти

Петро Сорока мріяв, щоб його сімейний бізнес продовжували діти. Тож вигадував креативні способи, як залучити їх. За першу зарплату від тата Анна та Женя Сороки розклеювали листівки із рекламою жіночого одягу з Білорусі. Починали дівчатка зі свого району, а пізніше насмілилися поїхати в центр міста. 

— Пам’ятаю, як на ці гроші ми накупили жуйок із «Барбі», а потім розклеювали їх по своїх альбомах, — пригадує Євгенія Ратушна. 

Старша донька Анна, яка здобула освіту дизайнерки, пропрацювала з батьком понад 10 років, створюючи власні колекції одягу. Згодом відкрила власну лінію виробництва жіночих речей «Анна Сорель». А донька Євгенія, з якою батько літав на закупи тканин у Китай і Туреччину, заснувала компанію Soroka, яка виготовляє домашній текстиль у Києві та Одесі. 

Двійнята Діана й Дмитро Сороки роз’їхалися по світу. Син перейняв від батька уміння організовувати процеси у бізнесі, тому довгий час після навчання у Китаї був правою рукою засновника місцевої доставки їжі. Зараз Дмитро разом із родиною вирушив до Німеччини, де продовжить працювати у цій сфері. Діана, як і брат, обрала китайський навчальний заклад, а тепер дистанційно працює айтівицею в Японії. 

Колеги й рідні згадують, що все своє життя Петро Сорока опирався на сімейні цінності й вважав, що любов рухає цей світ. Своєю музою він називав дружину Людмилу, з якою окрім виховувати чотирьох дітей, спільно вів справи. Вона ж і відповідала за фінанси як головна бухгалтерка компанії. 

• Створив у Сумах бренд вишиванок, а через чотири роки почав готувати спешелті каву. Як Валерій Масік перетворив захоплення на два бізнеси
• «Чи зможете відтворити на ладунці малюнок, який був у бабусі на наволочці?» Як сумська майстриня Тетяна Скакодуб відроджує забутий український аксесуар
• «Шили навіть труси зі слоником». Зібрали вісім ательє в Сумах, де можна відремонтувати й пошити одяг

Компанія Сороки часто була серед партнерів міських заходів, як-от День міста чи вистави Театру ветеранів. Сукню бренду Petro Soroka навіть подарували народній артистці Аді Роговцевій, яка приїхала грати виставу в Суми. 

Сорока міг продати що завгодно, а ще умів заряджати людей своєю енергією, щоб вони вірили у його ідеї 

говорить Ніна Бардакова, колега Петра Сороки.

Ідея проєкту зародилася близько трьох місяців тому. Засновники «Окрошка Патруль» — двоє друзів Філіп й Ілля. Хлопці дуже люблять цю страву і в один момент старший брат Філіпа Тимофій запропонував йому перетворити захоплення на хобі.

Своє перше відео автори зняли на природі — тоді для огляду вони взяли готову окрошку з супермаркетів. Відеоролик у TikTok зібрав близько 25 тисяч переглядів, що підштовхнуло команду продовжити огляди вже безпосередньо в закладах Сум.

«Ми просто їли окрошку і перетворили це на хобі. Зробили з цього контент для підписників, щоб хоча б трішки підняти настрій в такий непростий час для Сум

ФіліпОдин з патрульних «Окрошка патруля»

Перші випуски Філіп знімав з Іллею. Згодом Ілля покинув проєкт. Також в один з моментів до команди приєднався Едуард — фізичний терапевт з реабілітаційного центру «Віднова», до якого на заняття ходить Філіп. Йому 25 і у «Віднові» він працює вже близько чотирьох років.

Під час одного з сеансів Філіп розповів терапевту про своє захоплення і той запропонував фінансово підтримати проєкт. З того часу Едуард також почав з'являтися у випусках і платити за окрошку, щоб підтримати захоплення Філіпа.

Я багато працюю з молоддю і бачу, що зараз у них дуже важко з тим, щоб будувати плани на майбутнє і визначитися, чим вони хочуть займатися. Тому, коли побачив як завзято Філіп розповідає про «Окрошка патруль», то одразу захотів підтримати цю історію.

ЕдуардСпівавтор «Окрошка патруля»

Едуард продовжує, що в інших відвідувачів реабілітаційного центру після «Окрошка патруля» з'явилися власні сімейні традиції.

— У мене в «Віднові» кожної суботи ходить на заняття батько разом з донькою. Одного разу він показав їй наші відео, і в них тепер є традиція: після заняття, вони їдуть в якийсь заклад і також знімають там огляди на окрошку для свого домашнього архіву, — розповідає Едуард.

До речі, Едуард є учасником Клубу Цукру і фінансово підтримує роботу нашого медіа щомісячно. Якщо також хочете стати частиною цієї історії й розвивати незалежну журналістику у Сумах та бачити більше світлих новин про місто — доєднуйтеся до Клубу.

Захар ЮвкоНовинар Цукру

Як патруль оцінює окрошку

Команда «Окрошка патруля» будує випуски на повній імпровізації й живих емоціях. Тому критерії оцінювання змінюються майже в кожному випуску. Заклади для оглядів обирають, спираючись на власні ідеї, поради друзів, коментарі підписників або запрошення від самих ресторанів.

Філіп і Едуард кажуть, що не планують створювати єдиний рейтинг «найкращої окрошки», аби нікого не образити. За їхніми словами, в сумських закладах смачно всюди, тому переважно шукають унікальні рецепти. Наприклад, в одному ресторані окрошку подають з кулькою морозива, а в іншому — з соєвим соусом і карамелізованою цибулею.

Спочатку автори випускали відео тривалістю п'ять-шість хвилин, але статистика TikTok показала низьке утримання аудиторії. Після скорочення хронометражу до 2,5-трьох хвилин цей показник зріс до 40-50%, каже Едуард.

Хлопці пояснюють, оскільки окрошка є сезонною стравою, взимку знайти її в ресторанах Сум буде складно. У холодну пору року вони планують шукати окрошку в непопулярних місцях, знімати огляди на домашню окрошку від підписників або ж готувати її самостійно та показувати цей процес на відео.

Окрошка не закінчиться ніколи. Сподіваємося, зима у Сумах буде спокійною й ми далі матимемо змогу робити контент для підписників

ЕдуардСпівавтор сторінки «Окрошка патруль»