fbpx

В декреті мали багато часу і готували для близьких: історія двох сумчанок, що відкрили сімейну кондитерську

Наталя Луговська та Таня Передерій — сестри. І з самого дитинства вони майже усе роблять разом: спершу ходили до школи, потім навчалися на одній спеціальності в університеті, а ще пізніше — майже одночасно пішли у декрет. Навіть хобі у дівчат було одне на двох — кулінарія. Тепер вони мають спільний сімейний бізнес, який приносить їм не лише прибутки, а й задоволення.

Солодкий стіл був завжди на нас

Наталя: Ми завжди любили готувати. З самого дитинства це було нашою пристрастю. Ми збирали вирізки з журналів, купували збірки кулінарних рецептів… І так вийшло, що ми майже одночасно були у декреті (Наталя вже у другому, а Таня — у першому, — ред.), і почали дивитися різні кулінарні передачі. Найбільше нам подобалася одна французька передача з Крістофом Мішалак, який готував десерти високої кухні. І, оскільки вільного часу у нас було достатньо, ми вирішили готувати тортики для рідних та близьких на свята. З того часу солодкий стіл був завжди на нас. При цьому, жартома ми вирішили ще й знімати відео для YouTube. Вони нас досі веселять, коли їх передивляємося.

sakhar_01

Таня: Першими нашими тортиками були тірамісу та мокко. Усі нас за них дуже хвалили. А друзі часто наполягали, що ми просто зобов’язані відкрити власну кондитерську, адже все так добре виходить. Але до відкриття кондитерської ми йшли дуже довго. З нуля починати важко. І коли у нас уже з’явилася своя база рецептів, які ми готували для рідних, і кілька відпрацьованих видів начинок для тортів, ми вирішили завести свою сторінку у Вконтакті (тоді він саме був на піку популярності) і спробували робити десерти на замовлення.

Коли заборонили Вконтакті, у нас була паніка. Ми не знали, що робити далі. Інстаграм тоді був зовсім не розвиненим, а перші наші підписники мали пусті профілі.

Наталя: Наше рішення відкрити власну кондитерську не було спонтанним. Ми прийшли до цього поступово. Спершу замовлення робили друзі та знайомі, потім — друзі друзів та їхні друзі, і згодом ми почали брати замовлення у зовсім незнайомих людей. Ми навіть не відчули якогось переходу від моменту, коли готували лише для родичів, а потім стали брати замовлення від незнайомих людей.

Таня: 9 квітня виповнилося три роки як ми професійно займаємося випіканням десертів на замовлення. Саме у цей день 2016 року ми прийняли своє перше замовлення і почали відлік професійної кондитерської діяльності. Але на той момент у нас уже все було відпрацьовано, і ми відразу запропонували замовниці п'ять видів начинок.

sakhar-natalja-01 (2)

Наталя: Дівчинка замовляла торт брату-футболісту, і їй хотілося, щоб він був на футбольну тематику. Нам треба було зробити бутси та іншу атрибутику з мастики. А ми тоді працювали кожна у себе вдома, і я, як відповідальна за декор, мала з цим завданням якось впоратися. Замовити якісь трафарети в Інтернеті не дозволяв час, тому я передивилася усі можливі відео на YouTube, роздрукувала деталі на листках А4, вирізала їх на мастиці і робила усе вручну. А коли Таня наступного дня побачила декор, то навіть не відразу повірила, що я його зробила сама.

Таня: Ми завжди знали, що будемо не просто домашніми кондитерами, і ціль відкрити власний заклад переслідувала нас від самого початку. Але ми починали з найменшого: з розробки начинок, збільшення асортименту, розвитку соцмереж та впізнаваності серед сумчан. Зараз багато хто до нас звертається уже за рекомендаціями.

Наталя: 15 травня ми відкрилися як кафе-кондитерська, і ось уже три з лишком місяці працюємо у такому форматі. До цього багато замовників запитували, де можна скуштувати нашу продукцію. Тепер це зробити можна. Особливо важливо це при замовленні весільних тортів, бо для такої події хочеться чогось дійсно особливого. Тому у закладі у нас щодня є мінімум два варіанти весільних начинок.

Друзі нас вітають з відкриттям, радіють за нас, а ми ще й досі не зрозуміли, що відбулося. Ми як і раніше багато готуємо, експериментуємо, постійно хочемо робити щось новеньке...

Спершу нас знали виключно завдяки капкейкам

Наталя: На початку нашої діяльності найпопулярнішими серед замовлень у нас були капкейки. Напевно через те, що ми зробили акцент на начинках: у нас у наборі з 6 штук був мікс як мінімум з трьох начинок. До того ж, ми робили дуже різний декор. У першу чергу, з мастики. І ми завжди цікавилися у замовника, чим захоплюється людина, для якої будемо робити торт, що вона любить, і тоді підбирали відповідний декор: фігурки велосипедів, гантельок і т.д. Бо людині завжди приємніше отримувати щось індивідуальне. Щось, що конкретно для неї, має значення. Отак ми і починали свою діяльність — з великої кількості замовлень саме на капкейки. І багато хто знав нас саме завдяки капкейкам.

sakhar-06
sakhar_07
sakhar-08

Таня: Зараз мода на капкейки трохи пройшла і тепер сумчанам більше подобаються торти  «Червоний бархат», «Шоколад-карамель» та «Три шоколади». Є постійні клієнти, які завжди приходять до нас за еклерами.

До нас якось заходили дві бабусі просили продати їм мішок цукру.

Наталя: А взагалі ми починали з класичних рецептів, і вже потім шукали якісь цікаві смаки. Ми брали рецепт торта, який би нам хотілося приготувати, і починали його пропрацьовувати. Якщо нам щось не подобалося, ми замінювали чи додавали інгрідієнти. Після цього отримували ідеальний торт, яким його бачимо ми, у якому ми впевнені, і який можемо запропонувати нашим клієнтам.

Тестуємо свої торти на рідних. На кожне свято готуємо щось нове. На мамин день народження готували торт «Шварцвальд», на дідусів — «Малина-два шоколади». Так, буквально кожне сімейне свято можна згадати за тим, який був торт.

sakhar-tanja-01 (2)

Таня: Узагалі готових рецептів не буває. Усі рецепти вимагають доопрацювання, бо просто взяти рецепт з інтернету і приготувати ідеальний торт неможливо. Грають роль і температура інгредієнтів, і модель духовки, і ваги… Дуже багато факторів, які впливають на кінцеву якість торта.

Наталя: Ми, до речі, за потреби і доставляємо нашу продукцію. Навіть по області. Нещодавно доставляли в Білопілля 20-кілограмовий весільний торт. Везли його на швидкості 50 км/год, бо по наших дорогах швидше точно не можна. Запаковували частинами у спеціальні сумки-холодильники і на місці збирали. І уже, коли зібрали, його навіть підняти було важко. Це поки що наш рекордний за вагою торт. Більших ще не було.

Робочий день триває не менше 12 годин

Наталя: Зазвичай протягом робочого дня ми готуємо усі замовлення на наступний день і на вітрину. Для неї ми готуємо небагато, щоб усе у кондитерській було свіжим. Іноді виходить так, що з вітрини усе швидко забирають і доводиться знову готувати на вітрину. Це через те, що наш робочий графік ще до кінця не налаштований. Крім того, ми поки не маємо помічників, і навіть прибирання кафе після закриття також лежить на наших плечах. Тобто робочий день триває не менше 12 годин. На щастя, бабусі дуже допомагають з дітьми.

sakhar-natalja-02 (2)

Таня: Від самого початку у нас було розподілено, що я відповідаю за збірку тортів, а Наталя — за декор. Але так як зараз і асортимент збільшився, і роботи побільшало, наші класичні обов'язки трохи змінилися, і тепер наша система поділу обов'язків потерпіла крах.

Наталя: Плюс додалися замовлення з залу. Якщо раніше люди замовляли лише через сторінку та телефоном, то зараз вони приходять до нас, щось пробують, їм подобається і вони хочуть взяти цілий готовий торт. Ми пояснюємо, що ми готової продукції не маємо, а замовлення треба робити хоча б за 7 днів. Коли ти це говориш, багато хто думає, що його замовлення стоятиме тиждень, але це не так. Просто існує черга. Ми не можемо прямо зараз взяти замовлення і відразу його робити.

І це добре, що зараз ми вже не скуповуємо продукти по різних магазинах, бо раніше ми купували у одному магазині ягоди, у іншому — молочні продукти, ще в іншому — бакалею… Зараз у нас є постачальники, і більшість продуктів нам привозять прямо сюди.

Таня: Ми вже дуже хочемо усе налагодити. Знайти людей в команду, які так само фанатіють від кулінарії, випічки та прагнуть вдосконалюватися. Ми також хочемо розвиватися та вдосконалюватися. Ми бачили приклади хороших кафе в інших містах, ми бачимо фото в інтернеті, і нам теж хочеться ставати кращими.

sakhar-tanja-02 (2)

Навчалися ми обидві на філології, але уявити себе викладачами не можемо. І дуже добре, що наше хоббі стало для нас і основним місцем роботи. Ми впевнені, що найщасливіша та людина, яка займається улюбленою справою і вміє її добре робити.

Наталя: У нас дуже багато планів, які ми хочемо реалізувати у майбутньому, і для цього нам потрібно набагато більше часу. Те, що ми зараз робимо самі, нам хотілося б доручити людям, яким би ми довіряли і які могли б робити це системно, за графіком та планом. Але з кухні ми точно не підемо! Будемо розробляти нові рецепти, нові лінії, бо крім нас зробити це так як нам хочеться ніхто не зможе.

Таня: Тобто ми хочемо, щоб те, що ми маємо зараз якісно виконувала інша людина, а ми будемо працювати над розвитком.

Наталя: Зараз ми намагаємося брати хоча б один вихідний на тиждень. Дивимося по завантаженості. Тоді одна з нас працює, а інша — має вихідний. Хоча у свій вихідний я часто підміняю чоловіка на барі. Але де б ми не були, ми все одно на зв'язку. Нам пишуть і телефонують цілодобово. Ми навіть опівночі переписуємося з деякими замовниками.

І коли ми приходимо додому, робочий день не закінчується. Ми постимо фото в соцмережах, пишемо тексти для інстаграму. Багато матеріалу є неопрацьованого, бо ми завжди фотографуємо свої роботи, і дуже засмучуємося, якщо замовник прийшов забирати торт, а ми його не сфотографували. Вночі зідзвонюємося і домовляємося, хто на ранок виставить історії в інстаграм, хто пост напише і т.д. 

sakhar-14
sakhar-12
sakhar-15

Таня: По собі можемо сказати, що починати щось дуже страшно. Завести сторінку, взяти перше замовлення... Ми-то робили торти для родичів і знали свою справу, але все одно дуже хвилювалися. Але найголовніше — просто розпочати і йти вперед невеликими кроками. Страх завжди існує і завжди буде страшно щось робити. Ми навіть зараз дуже хвилюємося за кожне окреме замовлення і дуже радіємо, коли клієнт говорить «Так, це саме те, що ми хотіли».

Наталя: Головне не боятися власного страху та пам’ятати, що він завжди існуватиме. Просто треба час від часу виходити зі своєї зони комфорту, пробувати робити щось нове та розвиватися. Ну, і ще нікому не заздрити, а рости самому, та мати нормальний рівень самокритики. А ще любити те, що робиш. І якщо тобі це подобається, то в жодному разі не здаватися.