«Дерев’яний переклад» вишивки й ткацтва. Які віконниці залишилися в Сумах?

За «панельками» та новобудовами у самому серці Сум ховаються дерев’яні будиночки з кольоровими дверцятами на вікнах. Їхні фасади вкриті мереживом плавних ліній, різьбленими фігурами й небесними символами — кожна хатинка ніби має своє вбрання.

Дерев’яні будинки з віконницями характерні для півночі України, адже дерево тут було одним із найдоступніших матеріалів для будівництва. Чи є такі будинки в Сумах? Разом з Анною Мельник, дослідницею дерев’яної архітектури й волонтеркою проєкту «Дерев’яне мереживо Чернігова», ми прогулялися від Автовокзалу до центральних районів міста — й дізнавалися, що означають візерунки, чому їх не охороняють як історичну спадщину й хто майстрував віконниці. 

Небесні обереги й «зубчики»

Перший дерев’яний будинок нам трапився у районі Автовокзалу — блакитний, із викладеними дощечками стінами й заокругленими ромбами на їх кінцях. Дверцята віконниць відчинені навстіж. Фарбу на них давно не оновлювалися: за полущеним покриттям можна вгадати лише білий відтінок.

Раніше, каже Анна Мельник, дерево типово фарбували в охру або коричневі кольори. Однак, коли у 20-му столітті фарби стали доступніші в ціні, люди почали більше самовиражатися та експериментувати з контрастними кольорами.

У цьому районі бачимо ще два будинки з дерева. Зелений фасад покрився коричневими плямами, дверцята віконниць зламані, а вікна забиті дошками.

Трохи краще збереглася та, що поруч, із різьбленими «зубчиками» на лиштві (декоративних планках). Підійшовши ближче, помічаємо на трикутному надвіконні фігуру, схожу на піраміду з трьох частин. Анна пояснює, що це флерон — декоративний елемент, який має різні трактування. Переважно це небесні символи, які, як вірили, могли захищати від злих духів.

Скільки в Україні залишилося дерев’яних будинків — невідомо, каже Анна. Однак їхня громадська організація нарахувала сотні вцілілих будинків з віконницями у Конотопі, Шостці, Глухові й Кролевці.

Чому ми все рідше зустрічаємо такі будинки?

Деревʼяні будинки з віконницями поступово зникають не тільки через російські обстріли. По-перше, зазначає дослідниця, у більшості такі хати не є памʼятками архітектури. Це приватна власність, тому юридично вони незахищені.

— Найчастіше статус пам’яток на Сумщині мають саме громадські дерев’яні будівлі — земські школи й лікарні. Також є поодинокі зразки нежитлової архітектури, як-от дерев’яні млини. Зараз вони зберігаються в етнографічних музеях. Статус пам’ятки — це не лише визнання краси, а складна юридична процедура. Потрібно розробляти детальну облікову документацію, історичні архівні підтвердження та рішення Міністерства культури, — пояснює дослідниця.

По-друге, стверджує Анна, будинки з дерева непрактичні. За матеріалом потрібно доглядати кожні 3–5 років — фарбувати його й обробляти від шкідників. До того ж все частіше власники ремонтують свої оселі — встановлюють пластикові вікна, обшивають стіни.

Ще одна причина — люди переїжджають до великих міст, тож будинки залишаються порожніми й поступово руйнуються. 

—  Бували випадки в експедиціях, коли ми йшли вулицею. А від хати майже нічого не лишилося, вона вросла в землю. На таких місцевостях треба ходити обережно, бо можна провалитися під землю, під фундамент хати.

Віконниці-зернятка на врожай

Біля сумського центрального ринку — зовсім інший ритм міста. На противагу п’ятиповерхівкам на Британській, цей район трохи відрізаний від міського життя. Позаду магазинів тут починаються хати з подвір’ями. І лише одна серед них зберегла риси минулого. Одразу кілька темно-зелених віконниць з орнаментом прикрашає побілений фасад.

Візерунок над віконницями, каже дослідниця, це своєрідний «дерев’яний переклад» народної вишивки й ткацтва. Навколо вікон могли вирізьблювати символи-обереги. Наприклад, маленькі ромби вгорі символізують зерно пшениці — засіяне поле й землю.

Такі орнаменти на вікнах робили самі жителі будинку або майстри. Інколи навіть обмінювалися досвідом між собою та їздили в інші міста вчитися ремесла. 

—  Якось в пошуку історичних даних вийшла на чоловіка родом з Кролевця. Виявляється, його дід сам робив віконниці й оформлення будинку. Хоча в нього не було відповідної освіти й практики.

Мереживний будинок та квадратні рами

На Засумській тихо, лише інколи чути гул автівок, що мчать повз. У цьому районі здебільшого зустрічаються цегляні будинки з ремонтом, але залишились і ті, що зберегли віконниці. На них не залишилось дверцят, тільки видно кріплення. Йморвірно, каже дослідниця, їх зняли господарі.

На розі вулиці стоїть обшитий металом будинок. Від архітектурних форм минулого залишилися прямокутні віконниці, які тепер нагадують рамку для фотографій. На них ми знову бачимо «ромбики-зернятка», а трохи вище — орнамент квадратів.

Наступна хатинка має «дашки», з яких спускається мереживне різьблення. Такі візерунки характерні лише для Чернігівщини й Сумщини, пояснює Анна. Їх залишилось небагато, адже старі хати поступово руйнуються.

Сумські вулиці, де ще живуть автентичні вікна