Наприкінці березня в центрі Сум Світлана Глущенко відкрила власний великий спортзал. До того, як започаткувати власну справу, жінка провела 20 років на державній службі — керувала відділом кредитування у фонді Держмолодьжитло. У 46 Світлана вийшла на «наступний рівень» — відкрила спортзал NEXT LEVEL. Розповідаємо, як підприємиця наважилася покинути роботу, де провела чималу частину життя, звідки брала кошти на власну справу і чому попри небезпеку обстрілів розвиває бізнес у Сумах?
«Наступний рівень у житті»
На першому поверсі виставкового центру «Іллінський», де кілька місяців тому стояли торгові ятки, тепер простора зала. Зі стелі звисають кілька гамаків для флай-йоги, поруч — стокілограмове колесо, яке чоловік Світлани «притягнув» з роботи.
Жінка показує рукою на різні куточки: ось тут територія для групових тренувань, там — кросфіт зона, а трохи далі тренажери. На підлозі лежать великі коробки з-під нового обладнання, яке привезли днями.
— Будемо розпаковувати й встановлювати. Вчора Єгор, мій старший син, увесь день збирав два тренажери. Я дивилась і думала: «Синок, мабуть, мама недарма тобі в дитинстві LEGO купувала», — розповідає Світлана.
Спортивний зал площею площею 300 м².Світлана назвала NEXT LEVEL. Для жінки ця фраза символічна, бо відкриття цього приміщення — як наступний рівень у її житті. «Першим» був невеликий спортзал «Парашут» на Нижньохолодногірській, а до цього — 20 років офісної роботи.
Сьогодні Світлані 46 років. За першою освітою вона вчителька хімії. Закінчивши бакалаврат в Сумському державному педагогічному університеті, влаштувалася інженером-хіміком на «Центроліті». У ті часи 21-річна дівчина мріяла про офісну роботу: «просторий кабінет зі своїм робочим місцем, за яким сиділа б у сорочці й прямих брюках чи спідниці». У 2000-х Світлані вдалося влаштуватися в Сумах до Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву (Держмолодьжитло).
— Робота полягала в тому, аби залучати молоді родини до купівлі житла за пільговою іпотекою. Я консультувала клієнтів, допомагала укладати договори. Спершу була спеціалістом другої категорії — незначна посада. Потім зросла до першої категорії й врешті стала начальницею відділу кредитування, — говорить жінка.
За кілька років Світлана народила сина й пішла в декрет. Тоді й вирішила, що має здобути освіту, відповідну до посади начальниці. Спершу доглядати за немовлям і одночасно вчитися було важко. Ситуацію ускладнило й те, що Світланина мама, яка могла підтримати її морально чи допомогти з побутом, значний період хворіла. Водночас допомогла підтримка чоловіка й інших родичів. Магістратуру з бізнес-адміністрування у СумДУ Світлана все-таки здобула.
Невдовзі жінка повернулася на посаду начальниці в Держмолодьжитло і наступні кілька років поринула в роботу з головою. Водночас стало помічати за собою, що ті обов’язки не приносять задоволення, як раніше. Через це вона відчувала ніби «клубок у її горлі», який щоденно зростав.
«З твоєю харизмою ти маєш усі шанси тренувати»
У житті жінки важливе місце завжди займав спорт. Довгий вона час займалася в сумському спортзалі B-Tone. Після тренування, каже, приходила на роботу натхненною. У 2019 році в спортзал запросили тренера з Одеси Олександра Мельниченка, він мав провести колегам майстерклас. Хоч Світлана на той момент була просто клієнткою, але відчула бажання відвідати заняття. Це прагнення підтримала і її тренерка.
— На тому майстеркласі я підійшла до Олександра Мельниченка із запитанням: «Я хочу тренувати людей, але боюся. Як мені почати?». Він запропонував: «Шукай подружку, бери її з собою і тренуй», — пригадує Світлана.
Так вона й зробила. Взялася тренувати сусідку: разом бігали в сумських парках, займалися ходьбою. Світлана бачила, як змінюється її знайома. Тоді тренерка-початківиця й задумалася: «А що далі?». У 2019 році Світлана поїхала на кількаденні майстеркласи в Одесу — це стало основою для її подальшої кар’єри. Там вона знову зустріла Олександра Мельниченка й запитала: «Я маю моральне право серйозно займатися тренерством?» На що той відповів: «Та з твоєю харизмою ти не те що маєш право, а маєш хист до цього й усі шанси». Це наштовхнуло на «ідею, яку поки боялася й озвучувати».
Проте, перші кроки на шляху до змін зробила — після слів Олександра майбутня тренерка запросила колежанок зі свого відділу в Держмолодьжитлі на групові пробіжки й фітнес-заняття. Тренувала їх просто на озері Чеха, поєднуючи хобі з основною роботою. Заняття тривали впродовж літа-осені 2020 року. На думку Світлани, вони були особливо допоміжними й підтримуючими, бо тоді через пандемію коронавірусу не працювали спортзали.
Покинути роботу, якій присвятила 20 років життя
Поступово Світла почала помічати, що тренування дають результат. Її колежанки ділилися, що отримують від цього задоволення, а тренерка бачила, як вони змінюються ще й зовні. Якось одна з них після тренування сказала: «Це моє перше таке заняття. Хоч на початку й було фізично складнувато, але все одно отримала задоволення, бо тренувалися на природі». Такі результати й надихнули жінку знову «перейти на наступний рівень» — відкрити власний спортзал.
Наприкінці 2020 року на вулиці Нижньохолодногірській в Сумах жінка орендувала приміщення площею 30 м² і за власні заощадження облаштувала його під спортзал. Там і проходили її перші заняття, а клієнтами стали знайомі й колежанки.
— В тому приміщенні можна було вмістити щонайбільше шістьох відвідувачок. Роздягальні й душової не було. На вікнах — старенькі мамині шторки. Вже у 2021 році я розширила приміщення удвічі, — розповідає жінка.
Тим часом на основній роботі, каже Світлана, її підтримували — керівник, коли було треба, відпускав на тренування. Та поєднувати все щоразу ставало важче, тому жінка вирішила покинути роботу, де працювала близько 20 років.
Світлана пригадує, що це рішення далося складно, адже провела у фонді значну частину життя. Стабільність стала звичкою: «Прийшла о дев’ятій, пішла о шостій, є зарплата, премія, є чайок з колегами зранку й в обід». Але її прагнення до змін переважило, до того ж родина Світлани довірилася їй і підтримала.
Наприкінці 2021 року спортзал «Парашут» перейшов на новий етап розвитку: з’явилося чимало охочих йти на тренування до Світлани. Тоді вона й продала найбільшу кількість абонементів — 40 за місяць. Кілька місяців здавалося, що робота стабілізувалася і нова справа набирає обертів, а потім розпочалося повномасштабне вторгнення.
— Тоді, звісно, було не до тренувань. Я весь час була в місті — місяць пройшов так: то в підвал, то додому. Але більше так жити не могла. Попри страх, вирішила запропонувати дівчатам виходити на пробіжки. До залу вирішила поки не їздити, бо не було пального. Словом, треба було починати все з нуля, — каже вона.
Після того як ситуація стабілізувалася, тренерка взялась розвивати Instagram-сторінку «Парашуту». Усе, що заробляла — вкладала у розвиток своєї справи: то обладнання купувала, то нові шторки на вікна чи дзеркала. Чоловік часто її запитував: «Свєто, це бізнес чи хобі?» Вона відповідала чесно: «Передусім хобі», — бо всі гроші на той момент йшли на розвиток.
Спочатку — дві відмови, потім — три перемоги
Про гранти Світлана вперше почула у 2024 році. Дізналася, що підприємці можуть подаватись, і вирішила спробувати. Спершу написала заявку на конкурс стартапів від Сумської міської ради, потім — Save the Children. Та у двох випадках вона отримала відмову.
— Звісно, це засмучувало. Але заспокоювала себе тим, що таких можливостей є багато і треба пробувати. Я зрозуміла: варто просто продовжувати, — каже Світлана.
У 2025 році жінка подала заявку через «Дію» на грант «Власна справа». За його умовами, вона мала отримати пів мільйона гривень і найняти двох працівників. Це був перший успішний досвід підприємиці. За ці кошти вона придбала обладнання для «Парашута», ще частину витратила на маркетинг і оренду приміщення. Під цей грант вона офіційно працевлаштувала тренерку Ірину та свого старшого сина Єгора.
Жінка подалася на наступний грант соціальних проєктів від Сумської міської ради. Разом із клієнткою вони вигадали ідею проєкту: проводити безплатні заняття для жінок віком старше 60 років. Вигравши грант, Світлана набрала групу і почала тренувати ще до того, як отримала кошти — просто тому, що хотіла цим займатись.
Тим часом у Парашуті ставало більше обладнання й менше місця. Світлана задумалася про нову локацію. Приміщення шукала пів року. Зупинилася на виставковому центрі на вулиці Іллінській. У цього місця були свої переваги: пандус, широкі проходи, що зручно для людей з інвалідністю, і розташування в центрі Сум.
Першого грудня 2025 року тренерка підписала договір з орендодавцями. Вони пішли на зустріч і запропонували «кредитні канікули» — протягом грудня, січня й лютого вона не платила за оренду. З середини грудня там робили ремонт, а вже 30 березня NEXT LEVEL відкрився в тестовому режимі. На все жінка витратила понад два мільйони гривень гранту, а також додада кредитні кошти та власні заощадження.
Нещодавно Світлана виграла ще один грант — від Mercy Corps Bloom. Це британська програма, яка підтримує бізнес, що вкладається у розвиток фізичного здоров’я й ментальну підтримку людей з інвалідністю, переселенців, ветеранів. Саме за ці кошти жінка незабаром планує придбати більшість обладнання у NEXT LEVEL. Її син Єгор теж подав власний грант через «Дію» — на 500 тисяч, щоб докупити тренажери. У Центі зайнятості з цим добре допомагали: пояснювали, підказували.
— Хтось думає, що нам просто пощастило. Але треба докласти зусиль, щоб подати заявку, мати сміливість розвивати бізнес у Сумах і нести відповідальність за сплату податків і нарахування зарплати працівникам. За кожен грант треба детально звітувати: центру зайнятості, податковій, грантодавцям. З цими паперами мені допомагає бухгалтерка. Тому, коли хтось каже «набралась грантів і тепер живе», то ні. Напрацювала власними зусиллями і досі їх відпрацьовую, — переконує Світлана.
«Люди значать найбільше»
У планах Світлани — відкрити реабілітаційний напрям. Тож планує найняти на роботу реабілітолога. Він має проводити заняття для людей після травм, поранень і людей з інвалідністю. Світлана теж має освіту реабілітолога, яку здобула восени 2022 року. Але оскільки зосереджена на групових тренуваннях, шукає окрему фахівчиню чи фахівця.
Тим часом «Парашут» на Нижньохолодногірській продовжує працювати. Там Світлана передала управління тренерці Ірині. Сама ж їздить туди двічі на тиждень — тренувати своїх «дівчаток елегантного віку».
— Я змінила посаду начальниці на тренерку, але ті навички керування командою знадобилися. У мене є частина роботи з документами, але й тренування проводжу, — розповідає Світлана.
Сьогодні на ранковому тренуванні у NEXT LEVEL була одна дівчина. Але Світлана каже, що не боїться невеликої кількості відвідувачів — бо знає, як це буває. У «Парашуті» теж починала з однієї відвідуваки, а потім були дві, три і так до десяти.
Говорить, що для неї важливо не просто розвивати бізнес, а робити це в Сумах і ще й піклуватися про соціальну відповідальність перед мешканцями.
— Ми зараз такий важливий період проживаємо. Багато людей донатять, після обстрілів допомагають розбирати завали чи приймають у себе людей, які залишилися без домівок на ночівлю. І я думаю: а що я? Яка моя місія, моя добра справа? Я просто хочу працювати в бізнесі людяно. Гроші не завжди вирішують — передусім люди значать найбільше.