🏛  Замість садиби сумської еліти — ресторанний комплекс. Історія будівлі комплексу «Театральний»

Поруч з колишнім будинком земської управи, в якій зараз працює Краєзнавчий музей, стоїть груба п'ятиповерхова будівля зі скла й каменю. Там, де закінчуються старі архітектурні форми 19 століття, починаються яскраві неонові вивіски магазинів, велетенські скляні панелі і розфарбовані фасади.

Це будівля комплексу «Театральний» на Покровській площі, 5. Її розбудову під комерційні приміщення завершили наприкінці нульових. До того тут стояв триповерховий заклад з кришталевими залами, у яких проводили вар’єте, грали концерти й влаштовували бенкети. А ще раніше на цьому місці була садиба дворянської родини англійського походження. 

Що відомо про перших власників-аристократів, чому люди орендували костюми, щоб потрапити у «Театральний» і як у підвалі відрили торговий центр  — розповідаємо у цьому тексті.

Особняк сумської еліти центрі міста

Наприкінці 19 століття на розі Покровської площі та Петропавлівської вулиці напроти памʼятника Івану Харитоненку стояв особняк дворянської родини де-Коннор. Їх вважали елітою тодішнього сумського суспільства.

— Члени цієї родини обіймали посади статських радників і віддавали кошти на благодійність, були гласними (ред. член місцевої ради, що мав право голосу) в земстві й управі, працювали лікарями, — розповідає історичний мотиватор Євген Мурза.

Сумський краєзнавець Олег Корнієнко каже, що садибу де-Коннора ймовірно збудували наприкінці 19 століття. Це була одноповерхова будівля з цокольним поверхом у стилі необароко. Хто був автором цього проєкту достеменно невідомо, проте науковець припускає, що ним міг бути архітектор Михайло Ловцов.

Приблизно в той же період він реконструював дзвіницю Спасо-Преображенського собору. Ловцов працював у Сумах з 1882 по 1892 рік, за цей час він також спроєктував садибу Суханових-Сумовських, яка має деякі схожі елементи, що й особняк де-Коннора. 

— Особняк не був головною прикрасою історичного центру, але гармонійно вписувався в загальне архітектурне обличчя як Покровської площі, так і всього історичного середмістя, — каже про садибу де-Коннора історичний мотиватор Євген Мурза.

У радянські часи в садибі працював Сумський краєзнавчий музей. Проте у 70-х роках все змінилося.

Брутальний ресторанний комплекс замість колишньої садиби у стилі необароко

У червні 1972 у Сумах першим секретарем міського комітету комуністичної партії став Михайло Лушпа. Невдовзі він розгорнув широку «містобудівну діяльність». Одні пам’ятки зносив, інші — будував. За його наказом звели дитячий парк «Казка», обласну наукову бібліотеку, залізничний та автобусний вокзали й МЦ «Романтика».

Так, у 70-х почали розбудову Театральної площі. Лушпа прагнув звести в центрі міста комплекс закладів, де жителі могли б культурно відпочивати. Тоді «під бульдозер», говорить Олег Корнієнко, потрапило багато історичних пам’яток, серед яких — особняк де-Коннора.

— Наказом Михайла Лушпи знесли першу сумську друкарню 1867 року, єврейську синагогу, старі паркани й цементну плитку, якій було понад 100 років. Також під забудову знищили частину ансамблю колишнього Державного банку й садибу де-Коннора. Це була поширена практика в Радянському Союзі в ті часи: «на руїнах старого світу будували новий», — говорить краєзнавець Олег Корнієнко.

Так на місці історичних будівель виросли театр імені Щепкіна, багатоповерхівки й ресторанний комплекс «Театральний». Останній збудували на території садиби де-Коннора. Олег Корнієнко каже, що за висотою нова будівля не перевищувала будинку земства, де у наші часи працює Краєзнавчий музей.

Це була триповерхова споруда світлого кольору у стилі радянського модернізму з кримського вапняку. Візуально чимось нагадувала і композиційно доповнювала театр імені Михайла Щепкіна.

Над входом висіла рельєфна скульптура авторства Еріка Айрапетяна, який також займався декоруванням фігури з металу над «Романтикою». Олег Кривцов говорить, що інтер’єр і екстер’єр в тодішніх будівлях був взаємопов’язаний. Тому в приміщенні використовували природні матеріали без надмірної деталізації.

Всередині комплексу «Театральний» були три основні зали: «Зелена», «Червона» й «Кришталева». У них проводили кабаре, грали музику, вечеряли й танцювали.  За спогадами очевидців, потрапити в «Театральний» без відповідного дрес-коду було неможливо: тому деякі умільці для цього здавали в оренду костюми або брюки.

Олег Кривцов вважає, що тодішній комплекс «Театральний» не дуже вписувався в центр Сум. Хоч будівля й вдало доповнювала театр Щепкіна, проте з усіх сторін була оточена іншими спорудами: Краєзнавчим музеєм збоку, й Будинком художників позаду. На думку архітектора, для найкращого ефекту будівлі з такими грубими й гострими формами мають бути відрізані від інших споруд й стояти окремо, як, наприклад, вже згаданий театр Щепкіна.

Комплекс «Театральний» увібрав в себе типові на той час архітектурні рішення СРСР: мінімалістичні й аскетичні форми, чіткі кубічні фігури й поширені на той час кольори фасаду. Олег Кривцов говорить, якби цю будівлю вдалося б зберегти в такому вигляді, то місто мало б ще одну пам’ятку на рівні готелю «Суми», будівлі ОДА чи Універсальної наукової бібліотеки. 

— На жаль, маємо те, що маємо. В ідеалі, було б добре зберегти тут дореволюційні будівлі. А так — у нас історична частина міста, яка має в собі включення і будинків 19 сторіччя, і другої половини 20, — підсумовує Олег Кривцов.

Італійські інвестори, підземні лабіринти й нереалізовані рішення

Після розпаду Радянського Союзу ресторани комплексу «Театральний» почали закриватися. У дев’яностих і нульовихх приміщення цієї будівлі здавали під оренду різноманітним компаніям. Серед них, на третьому поверсі, була Творча архітектурна майстерня Бориса Бурячкова, яка на той момент називалася «БББ».

На початку нульових до міста приїхали два італійці з компанії «Італінвест». У їхнє комерсантське око тоді впала ця триповерхова будівля, яку вони хотіли перетворити на готельно-ресторанний комплекс. Саме компанія «БББ» взялася за розробку проєкту надбудови до «Театрального», пригадує Борис.

Для цього їм треба було зробити двоповерхову надбудову. Борис Бурячков каже, що тоді на перших поверхах італійці планували залишити ресторани й магазини, а на четвертому й п’ятому побудувати спа-зону, тренажерний зал й апартаменти. 

Борис пригадує, що тоді міські маркетологи сперечалися, що комерційна будівля такої висоти в центрі міста не буде рентабельною, однак договір з компанією «БББ» таки уклали.

Розпочалася розробка концепції проєкту розбудови комплексу «Театральний». Одним з основних елементів нової будівлі мав стати ліфт. Через те що його було важко інтегрувати всередину радянської монолітної споруди, вирішили розширити проїжджу частину й винести ліфт назовні, пригадує Борис. Це знайшло своє відображення у фасадних елементах нової будівлі.

За словами Бориса Бурячкова, компанія «БББ» намагалася створити дизайн, який ніяк не втручався б в радянську забудову. Два додаткові поверхи хотіли зробити ніби «відрізаними» від основної будівлі.

— Ми прагнули зробити надбудову до наявної споруди у стилі, який би не контрастував, а поєднувався з наявним, — говорить Борис.

Надбудову хотіли зробити повністю дзеркальною зі скляних матеріалів, щоб було чітко видно де закінчується стара радянська монолітна споруда й починається нова. Керівник архітектурної компанії згадує, що тоді якраз почали виробляти скло, завдяки якому можна було досягти ефекту паралакс. Цей ефект створює ілюзію глибини та об'єму на плоских об'єктах. 

Водночас на архітектурних радах цей проєкт піддався критиці з боку архітекторів міської ради. Основний аргумент архітектурної спільноти проти розбудови комплексу полягав у тому, що це втручання у вже готовий і завершений проєкт. На думку Бориса Бурячкова ці зауваження були необґрунтованими. 

Компанія «БББ» відповідала, що будівля комплексу «Театральний» не була пам’яткою архітектури, тому її можна було реконструювати. Урешті, попри всі непорозуміння тодішній міський голова Олександр Андронов дав дозвіл інвесторам на забудову. Попередньо, за словами Бориса, разом з експертною групою провели розрахунки, за якими встановили, що два поверхи до цієї будівлі все ж можна добудовувати.

Будівництво нових поверхів до комплексу «Театральний» розпочали у 2004 році. Проте невдовзі через економічну кризу італійські інвестори передумали будувати тут готель і продали свою частку приміщень. З’явилися інші підприємці, що були зацікавлені у відкритті торговельного центру. 

Утім візуальний вигляд проєкту довелося змінити. Через брак фінансування нові поверхи не вдалося повністю покрити склом, як хотіли це зробити першочергово. Під комплексом «Театральний» також обговорювали створення паркінгу, проте через щільну забудову в центрі міста не вдалося реалізувати під’їзд до нього.

Приблизно в той же час з’явився інший інвестор — підприємець Андрій Дереколенко, який хотів збудувати в технічному підвалі торгівельний центр, розповідає Борис Бурячков. Його компанія розробила проєкт переобладнання технічних приміщень підвалу під магазини. Всередині зробили декілька відділів, встановили протипожежні виходи, систему автоматичного пожежогасіння.

Основну споруду добудували у 2010 році. Проте, пригадує Борис, грандіозного відкриття тоді не сталося, через те що будівництво затягнулося під час всесвітньої кризи 2008. Частину комплексу ще досі не добудували, а ліфт, для якого розширили пішохідну зону,  не ввели в експлуатацію через фінансові труднощі.

Нині Борис жалкує, що європейські інвестори тоді не виділили достатньої кількості грошей для реалізації їхнього проєкту.

— Шкода, що спростили верхні поверхи. Вони повинні були повністю «відірватися» від того, що було збудовано. Верхні поверхи та ліфт мали бути повністю дзеркальними й ніяк не сперечатися з унікальністю тієї споруди, хоч вона й не була пам'яткою. Але ми не змогли побороти економію інвестора й таким чином вийшла ця споруда, — пояснює Борис Бурячков.

Як і попередні спікери, він негативно оцінює рішення радянської влади знести садибу де-Коннора для будівництва комплексу «Театральний», називаючи це «совдепівським нонсенсом». На думку Бориса, добре, що зараз в Україні існують норми й закони, які захищають історичні пам’ятки від знищення чи перебудови.

Метаморфоза комерційної лихоманки у середмісті Сум

Зараз комерціалізація окремих частин п’ятиповерхової будівлі позбавили її комплексного вигляду. Фасад, що першочергово мав бути дзеркальним, заполонили вивіски магазинів і закладів. Від колишніх ресторанних залів з кришталевими люстрами й дерев’яними сценами практично нічого не залишилося. Лише пожовкла від часу плитка на стінах нагадує про минуле цієї будівлі.

На першому поверсі тут працює ресторан, а також розміщені декілька спеціалізованих магазинів. Трохи вище розташований тренажерний зал. А на останніх поверхах розмістилися танцювальний й більярдний зали. Через невеликий дверний проріз під основними сходами є дорога, що веде вглиб будівлі. Тут, блукаючи коридорами, можна забрести в кондитерський магазин, офіси або обмін валют.

На думку архітектора Олега Кривцова комплекс «Театральний» став жертвою комерційної лихоманки нульових років. Інвестори запропонували місту виграшну формулу: вони вкладають у громаду кошти, архітектурні компанії заробляють на розробці проєкту, й надалі в Сумах більше комерційних площ і можливостей для розвитку бізнесу. У ті часи, продовжує Кривцов, не враховували естетичний вигляд міста і його архітектурну сталість.

— Видно, що не було коштів спроєктувати й побудувати унікальний об'єкт на чистому місці. А щось реконструювати й надбудувати — гроші вже були. Кожен зробив те, що він міг тоді. Тому й маємо зараз таку метаморфозу в місті, — підсумовує Кривцов.