У Сумах працює крамниця, де, схоже, можна придбати будь-які дрібнички: стрічки, брошки у вигляді пташок і тактичні ремені для військових. Це Zipper. Спочатку він був маленькою торговою точкою просто неба, де продавали шнурівки для взуття, а тепер сюди щодня навідуються чимало гостей — підприємців, військових і навіть артистів. Звідки з'явилися камені Swarovski з Європи, хто їх купує та як крамниця підтримує військових з початку російсько-української війни — розповідаємо в тексті.
«Zipper — з англійської "застібка-блискавка"»
Харківська, 5. Тут працює крамниця швейної фурнітури Zipper. Щодня сюди навідуються чимало клієнтів. Ось і сьогодні тут зібралася черга. Серед відвідувачів — чоловік у чорній куртці. Він чекає, що майстер Геннадій Курилов, якому й належить крамниця, завершить заміну бігунка на виробі.
Робоче місце Геннадія оточують шафи зі скляними дверцятами та полички з ґудзиками, застібками та металевими деталями для одягу. Навпроти — два столи. Продавчиня Наталі Ветіганцева перебігає від одного до іншого в пошуках потрібного товару для клієнтки. Наталі працює з Геннадієм та його дружиною Оксаною з 1997 року. Вона й погодилася розповісти історію крамниці, яку, здається, в Сумах знають усі.
Фото: Цукр / Софія Стасюк
Крамниця Zipper працює з початку 1990-х років. Спершу це було місце просто неба шириною в півтора метра. Згодом Геннадій та Оксана «переїхали» в металеву ятку без назви на Центральному ринку. Ділили її з іншою продавчинею Валентиною. Асортимент складали шнурівки для взуття, кілька видів ниток і застібки-блискавки.
Торгова точка стрімко розвивалася, й власники саме шукали працівника, що відповідав би їхнім вимогам. Треба було добре знати всі найменування, правильно комунікувати з клієнтами й розумітися на товарі, щоб їх консультувати. На той час Наталі навчалася в Кооперативному технікумі на товарознавицю-комерсантку, а паралельно продавала чоловічі сорочки й футболки в продавчині, з якою Геннадій та Оксана ділили ятку.
— Гена з Оксанкою вирішили їхати у відпустку. Треба було їх замінити, й вони запропонували мені. Гена показав, як заміняти бігунки на блискавках, але не попередив, що за послугу треба брати гроші, тож встановлювала безкоштовно. Потім запитав про це, а я не розгубилася й сказала: «Це був мій маркетинговий хід», — розповідає Наталі.
Так вона й стала працювати в Геннадія й Оксани. Товар, пригадує, був специфічний — складно запам’ятовувалися найменування. Особливо важко давалося розбиратися в пряжках для чоловічих ременів. Але вона впоралася.
Тим часом до торгової точки навідувалися клієнти, що створювали вироби власноруч. За їхнім запитом на поличках час від часу з'являлися й нова фурнітура. Серед відвідувачів були майстри та майстрині з ательє. Дехто займався виробництвом товарів зі шкіри. Вони купували заклепки, металеву фурнітуру, бляшки, кільця й регулятори під них.
Постачанням товарів займався власник Геннадій. Закуповував необхідні дрібнички в різних куточках України. Наприклад, у Харкові брав матеріали, які поставляли з заводу «Молнія». Він працював у Баришівці на Київщині. А ще, розповідає продавчиня, працювали з постачальником з Житомира, який мав власний магазин «Людмила». Йому вдалося вийти на стоки — ринки, куди європейські виробники «скидали» залишки матеріалів. Так в Сумах з’являлася фурнітура з Європи.
— Працівники «Людмили» час від часу навідувалися до нас і пропонували стоковий товар. Ми залишали те, що подобалося. Зокрема японські застібки-блискавки YKK, репсові стрічки, тобто такі, що виготовлені з тканини в рубчик, резинки та мережива з Італії, Франції та країн Балтії, — пригадує Наталі.
Водночас продовжували ремонтувати одяг. Чимало клієнтів навідувалися, щоб полагодити бігунок у блискавці, вставити кнопку, що відірвалася, чи демонтувати зіпсовану фурнітуру.
З часом відвідувачів ставало все більше. Вони розповідали про крамницю близьким та знайомим, а ті переказували своїм. Сарафанне радіо, говорить Наталі, працювало доволі швидко, тому рекламою користуватися не доводилося. Водночас зростав і попит на матеріали з-за кордону та широку кольорову палітру, а з ними й вибір товарів.
— Увесь асортимент маленька ятка на Центральному ринку вмістити вже не могла. У 2005-му на Харківській саме зачинився магазин чоловічого одягу. Орендодавець зв'язався з Геннадієм і запропонував переїхати сюди. Так і з'явився Zipper. З англійської це означає «застібка-блискавка», адже робимо акцент саме на них, — пригадує Наталі.
Камінці Swarovski, брошки для шоуменів і тканини для брендів
Нове приміщення облаштували шафками, де зберігали матеріали, вішаками для застібок та торговими стелажами для стрічок, ґудзиків та іншої фурнітури. Простір був маленький — «по арочку сьогоднішньої крамниці». У нього навідувалися працівники ательє, швачки, що працюють вдома, чи сумські модниці, які оздоблюють одяг самостійно. Вони замовляли тканини й матеріали, радилися з продавчинею, «як підбирати ґудзики, мереживо чи лампаси для одягу за кольором, фактурою та розміром».
Родзинкою крамниці стали камінчики Swarovski — синтетичні кристали зі свинцевого скла. Їхнє сяйво забезпечує спеціальна обробка. Таке оздоблення, пригадує Наталі, було трендовим у другій половині 2000-х, і на нього був чималий попит серед сумських модниць.
Камінці замовляли в інших українських поставників, що купували їх на європейських стоках чи в крамницях за кордоном. Працівники та працівниці крамниці чіпляли їх і на прикраси, наприклад, брошки. Їх у крамниці було чимало, зокрема у формі квітів, птахів та з перлинами. З часом вони стали його візитівкою. Деякі й досі можна побачити на поличках. Таких пташенят продавчиня Наталі почепила і на свій пурпуровий гольф.
Брошки, пригадує вона в крамниці купували шоумени й представники інших творчих професій. Одного разу до крамниці завітав сумський художник-шаржист Анатолій Бабіч. Він саме починав працювати шоуменом, виступав на корпоративах у Києві. Наталі допомагала йому вибирати аксесуари. Буваючи у Сумах, шоумен завжди заходив у крамницю й купував найцікавіші — у формі обличчя чи, наприклад, джмелів, пригадує Наталі. Час від часу до Zipper-а навідувалися й співаки, як-от Василь Жадан. Він брав оздоблення для костюмів, зокрема ґудзики.
З часом попит на фурнітуру ріс, а з ним і асортимент. Щоб помістити все, крамничку розширювали двічі — у 2010 та 2015 роках. Водночас торгових точок на ринку також ставало більше. У 2004 році до крамниці доєднався майстер з ремонту Олександр Яворський, а за два роки — Віталій Кривошеєнко. Для них виділили окреме місце на Селянському базарі. Згодом, у 2023-му, ще три ятки на базарі обміняли на місце всередині Центрального ринку, де й досі працює Оксана Курилова, дружина Геннадія.
Про Zipper почули й чимало місцевих брендів, деякі навідувалися сюди ще з початку свого шляху. Так у крамниці з'явилися нові матеріали для одягу, серед них — дов'яз, тобто манжетна резинка, кілька видів підкладки та інші.
— Серед гостей, які заходили до нас, були Amber Family Cloth. З його власницею Мариною Беркаш працювали, відколи та в 2017 році відкрила перший проєкт — ательє люксового одягу. Вона купувала в крамничці Zipper блискавки, ґудзики, стрічки й тасьму. Навідувалися й власники крамниці одягу Tell та бренду спідньої білизни Lola Bra.
«Додати дрібку краси в життя, хоч живемо в непростих умовах»
Зараз на поличках Zipper можна побачити бляхи для військових ременів і липучки для шевронів. Їх виготовляють з початку повномасштабного вторгнення. Утім перші матеріали для військового одягу з'явилися в крамниці раніше, у 2014 році. Коли почалася російсько-українська війна, чимало сум'ян приєдналися до війська й боронили кордони України на Донеччині. Час від часу вони поверталися додому в Суми, тут купували нову військову форму чи лагодили свою. Також для захисників ремонтували фліски та спальники. Вони ж залишали на пам'ять шеврони.
Військові, поліцейські, волонтери та цивільні навідувалися до крамнички ще з перших днів повномасштабного вторгнення. Купували все необхідне, щоб «пошити турнікети, бо їх не було, підсумки, розгрузки й чохли». Купували також деталі для маскувальних сіток та шевронів.
— На той час придбати швейну фурнітуру в місті було складно. Ми єдині, хто продавав її, адже відкрилися вже за кілька днів після вторгнення росіян, — пригадує Наталі Ветіганцева.
Роботу відновлювали поступово. Перший місяць працювали без вихідних по три години в день. Спершу працювали лише Наталі й Геннадій, пізніше приєдналася й швачка Юлія Тодорова з точки на Центральному ринку, за нею — продавчиня Олександра Силовол та майстер Ігор Коханий. Власник Геннадій продумував логістику, щоб віддавати замовлення в короткі терміни. Фурнітуру для виробів у крамницю постачали з Харкова через Київ. Чекати доводилося по 5-6 днів.
— Насправді було складно й страшно, особливо діставатися до роботи. Щодня йшла з Засумської повз фонтан Садко. Людей і машин навколо було мало. Прислухалася й не знала, як реагувати. Але не хотілося сидіти дома, а бути корисною суспільству й щось робити, — ділиться Наталі.
З часом у крамниці з'явилося ще більше фурнітури для форми. Зразки для неї заносили військові. Замовляли схожі, які було складно придбати деінде.
— Одного разу принесли зразок тактичного ременя й попросили створити кілька схожих. Так в асортименті з'явилися дво- та триточкові ремені для зброї (ремені, які використовують для носіння зброї. Їхні назви походять від кількості місць фіксації, — ред.) Згодом їх почали замовляти й в інших організаціях. Наприклад, 25 таких замовив «Перший Сумський гуманітарний штаб», з яким ми співпрацювали, — розповідає Наталі.
Серед виробів, які часто купували поліцейські й військові, були й маркери. Це зелені, сині й жовті розпізнавальні пов'язки, які чіпляють поверх форми, щоб визначати своїх та чужих. Тоді, каже продавчиня, таких не можна було придбати в інших крамничках.
Чимало захисників і досі час від часу повертаються до Zipper–а в пошуках нових товарів. Купують блискавки для форми й спальних мішків, адже «ті постійно ламаються», особливо в холодну пору.
— З початку повномасштабного вторгнення до нас кілька разів заходив військовий з позивним «Сокіл» і замовляв тактичні ремені. Певний час захисника довго не було видно. І ось нещодавно заходить чоловік. Впізнаю очі. Питаю: «Ви Сокіл?» Відповідає: «Так. Як бачите, живий», — пригадує Наталі.
У сезон, тобто в холодну пору, до крамниці може заходити 70-100 людей, улітку — вдвічі менше. Це дозволяє утримувати Zipper, розповідає продавчиня. Серед постійних відвідувачів — переселенці та військові. Час від часу вони залишають в крамниці шеврони на пам'ять. Для них тут виготовляють липучку. Схожу інколи замовляють і волонтери. На трендове «цивільне» оздоблення для одягу попит з'явився лише нещодавно.
— Знадобився час на те, щоб люди знову цікавилися тим, як прикрашати одяг чи який аксесуар вбрати. Але зараз бачу, як дівчата знову приходять по яскраві ґудзики, стрічки та камінці. Це тішить, адже й сама люблю створювати різні образи. Зрештою, хочеться додати дрібку краси в життя, хоч ми й живемо в непростих умовах, — ділиться Наталі й повертається до роботи. Продавчиня віддає клієнтам застібки й розкладає контейнери з камінцями Swarovski на поличках. Невдовзі вони прикрашатимуть пташок чи квіти на одязі сум'янок.
Для деяких містян Zipper — не просто магазин швейної фурністури, а скриня спогадів. Це історія довжиною у 20 років нагадує про те, як пам'ять про місто закарбовується в дрібничках. І саме цими історіями звучать Суми. Приєднуйся до Клубу Цукру, щоб таких матеріалів ставало більше.
