На Привокзальній стоїть двоповерхова будівля із забитими деревʼяними плитами вікнами та поіржавілою вивіскою. Це прохідна колишнього Павлівського рафінадного заводу. Його збудував цукровий магнат і благодійник Іван Харитоненко — свого часу підприємство було одним із найбільших у Європі. Завод пережив пожежу, руйнування під час Другої світової війни й працював аж до 2000-х років. 

Нині від спадщини сумських бізнесменів залишились руїни й гуртожитки, у яких досі мешкають працівники. Як цукрозаводчик-магнат збудував підприємство, яке постачало цукор у країни Європи й Близького Сходу та кому сьогодні належить колишній промисловий гігант — розповідаємо у цьому тексті. 

Для матеріалу ми говорили з:

  • сумським краєзнавцем Віталієм Шейком;
  • колишнім директором заводу Василем Афанасьївим;
  • колишньою працівницею заводу Галиною Діденко;
  • доктором економічних наук, завідувачем науково-дослідного сектору Сумського державного педагогічного університету Віталієм Омельяненком.

Постачав цукор на Близький Схід

Сумський меценат Іван Харитоненко збудував свій найбільший рафінадний завод у 1869 році й назвав його на честь свого сина Павла. За словами Віталія Шейка, для підприємства обрали вдале місце — поруч із річкою та залізницею, а це доступ до води та змога зручно постачати сировину потягами. Цукровий магнат і благодійник, зазначає сумський краєзнавець, замовляв якісне обладнання з-за кордону. 

Територію навколо підприємства облаштували для зручного життя. Поруч були казарми, у яких жили робітники; на території працювала лікарня і школа. Належні умови проживання частково компенсували тяжку роботу на Павлівському рафінадному заводі. Історико-архітектурний альбом «Вулицями старого міста» фіксує, що типовий робочий день тривав 12 годин, а температура у цехах сягала 40–50 градусів. Окрім житла, освіти й медичних послуг, щомісяця працівники отримували від 120 до 150 карбованців. Для порівняння, у ті часи на три карбованці можна було купити корову чи коня.

Люди у цеху
Працівники Павлівського рафінадного заводу на робочій зміні. Фото: з групи Facebook «Суми — історія міста»

У 1907 році рафінадний завод згорів. Павло Харитоненко, який тоді керував заводом, відновив його коштами страховки й іноземних фірм. У підприємства з’явилася нова техніка, виробництво цукру зросло — розширився й ринок збуту. Тисячі тонн рафінаду почали продавати не лише в Європу, а й на Близький Схід, зокрема до Персії.

Під час Першої світової війни підприємство виготовляло не лише цукор, а й кінні вози для фронту. 

Від «Павлівського» до «Червонозоряного»

У 1918 році колишня сімейна справа сумських цукрозаводчиків перейшла до рук більшовиків, а згодом завод перейменували на «Червонозоряний». За словами краєзнавця Віталія Шейка, попри зміну влади, підприємство і надалі зберігало свій масштаб. Продукцію розвозили по всьому Радянському Союзу, здебільшого в армійські частини та транспорт.

— Пам’ятаю, в який тільки потяг чи літак не сядеш — до чаю завжди подавали цукор від Червонозоряного рафінадного заводу, — пригадує краєзнавець.

У Другу світову війну колишній Павлівський завод постраждав від бомбардувань німецьких військ, пише Віктор Вечерський у книзі «Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України». У його казармах облаштували табір для радянських військовополонених. За роки німецької окупації там загинуло близько двох тисяч людей.

Протягом кількох років після Другої світової війни рафінадний завод відновили. І поступово підприємство знову стало відомим у регіоні, до якого люди приїжджали працювати до Сум з інших міст, згадує колишня працівниця заводу Галина Діденко. За її словами, працівникам давали безплатні кімнати в гуртожитках, харчування у їдальні в нічні зміни. До того ж, каже вона, на деяких посадах на заводі добре платили, бо робота шкодила здоров’ю.

— Я приїхала з Білопільщини сюди працювати у 1989 році. Попри певні переваги — безкоштовне житло та харчування — робота була важкою: десятигодинні нічні зміни в дуже спекотних цехах і водночас багато обов’язків — від контролю за процесом до засипання цукру на рафінацію, — ділиться своєю історією Галина. 

«Довелося видавати зарплату працівникам цукром»

Після проголошення незалежності України, підприємство знову перейменували. Воно отримало назву Сумський рафінадний завод і працювало аж до 2008 року. Колишній його директор Василь Михайлович пригадує, що певний час «вони трималися на плаву» і навіть продавали цукор в країни неподалік — до Азербайджану, Литви, Латвії й Естонії.

Однак вже у 2004 році колишній Павлівський завод опинився в боргах. Василь Михайлович говорить, що планували продати частину техніки й цими коштами погасити борг. Втім, цього так і не сталось — зрештою завод збанкрутував. На сайті YouControl є декларація депутата Сумської обласної ради Миколи Войтенка. Раніше він був кандидатом проросійської партії «Опозиційний блок». У документі сказано, що у 2006 році він купив акції Сумського рафінадного заводу. 

Про кризу на підприємстві згадують і колишні працівники. Галина Діденко розповідає, як у 2000-х роках працівникам почали затримувати зарплату, а згодом її видавали мішками цукру. 

— Пам’ятаю, це були дуже важкі часи для нашої родини. Ми виживали завдяки тому, що чоловік працював на іншому підприємстві. Я ж, щоб хоч якось підзаробити, продавала виданий цукор, — пригадує жінка.

За десять років майно Сумського рафінадного заводу продали за понад 100 тисяч гривень, пишуть на сайті Судової влади України. Основні корпуси — підірвали під час ліквідації, говорить колишній директор.

За словами доктора економічних наук Віталія Омельяненка, завод збанкрутував через низку причин. По-перше, після розпаду СРСР підприємства не змогли підлаштуватися під зміни ринку і рівень попиту на свою продукцію. Заводів залишилося забагато, і вони виробляли більше, ніж реально можна було продати. 

Другий важливий фактор — завод став неконкурентним, коли з’явилася дешевша продукція з-за кордону. Виробництво рафінаду складніше і потребує більше енергії, тому без оновлення обладнання воно обходилося дорожче й відповідно зростала ціна на продукцію. У таких умовах підприємство почало програвати на ринку.

Вирішальними для Сумського рафінадного заводу стали процеси приватизації й світова економічна криза у 2008 році. У виробництво не інвестували кошти, а натомість скорочували його, продавали обладнання та звільняли працівників. Зовнішня криза лише прискорила закриття підприємства — у 2008-му на заводі працював лише один цех, каже науковець.

Нині про цукрову промисловість Сум нагадують лише гуртожитки робітників — двоповерхові будинки в стилі модерн із пошарпаними фасадами. Також на території залишилась прохідна з назвою підприємства. 

Чи мала цукрова спадщина шанс на відновлення?

Доктор економічних наук Віталій Омельяненко говорить, завод міг би далі працювати, якби швидко модернізували виробництво, знайшли постачальників сировини й розширили асортимент продукції. Важливо було й знайти власника, зацікавленого у розвитку підприємства.

Теоретично Сумський рафінадний завод мав шанс вижити. Цей шанс був обмежений у часі й вимагав досить радикальних змін ще на ранніх етапах трансформації економіки. У 1990-х роках, коли відбувався розпад старих виробничих зв’язків, підприємство ще зберігало виробничу базу, кадри та інфраструктуру. Це створювало потенціал для адаптації до нових умов на ринку. Якби були стратегічні рішення, підприємство могло б адаптуватися до нової економічної реальності, — говорить науковець.

Віталій також згадує підприємства «Астарта-Київ» та «Укрпромінвест-Агро», які змогли зберегти й розвинути кілька цукрових заводів. Вони працюють за простою схемою: самі вирощують цукрові буряки, переробляють їх на цукор і продають готову продукцію. Це допомагає зменшити ризики внутрішньої нестабільності виробництва.

До того ж керівництво цих заводів інвестували в модернізацію техніки, зазначає науковець. А це є показовим прикладом, як можна вдосконалювати промисловість у часи економічних перетворень.

Без назви 1
Відкриваємо Суми сум'янам завдяки нашій спільноті
Хочу в Клуб!

Вас може зацiкавити

budivlia na kuznechnii
Ковальські майстерні, «дохідний дім» та видавництва. Що відомо про будівлю на Кузнечній
Ми знаємо про будівлі так мало, адже в СРСР не цікавилися локальною історією.
teatralniy sumy
🏛  Замість садиби сумської еліти — ресторанний комплекс. Історія будівлі комплексу «Театральний»
Поруч з колишнім будинком земської управи, в якій зараз працює Краєзнавчий музей, стоїть груба п’ятиповерхова будівля зі скла й каменю. Там, де закінчуються старі архітектурні форми 19 століття, починаються яскраві неонові вивіски магазинів, велетенські скляні панелі і розфарбовані фасади. Це будівля комплексу «Театральний» на Покровській площі, 5. Її розбудову під комерційні приміщення завершили наприкінці нульових. […]
DSCF5762
Цирк на Троїцькій і хутірське кладовище навколо Чешки? Тест: як добре ти знаєш мікрорайони Сум
Що планували спорудити на місці садиби Харитоненків замість звичних будинків? Що знайшли будівельники, коли зводили мікрорайони біля озера Чеха? За чиїми планами звели будинки на Хіммістечку?
Коти в будинку для котів ДімПетс
У Сумах DimPets отримав вакцини й будматеріали від бізнесу. Як ще містяни можуть допомогти будинку котів
Отримані дошки, бруски й OSB-плити в притулку використають для ремонту вольєрів та огорожі.
СНАУ взяли участь у фестивалі фольклору
Танцювальний колектив із Сум виступив на міжнародному фестивалі фольклору в Польщі
Міжнародний фестиваль фольклору в Польщі
Стажування в Сумській ГО
Дослідити потреби молоді Сумщини й провести соціальні опитування. «Ліга змін» шукає стажерів до своєї команди
Стажування в ГО «Ліга змін» у Сумах