Кутова будівля на Кузнечній, 2 бачила багато: тут друкували книги, проводили вечори джазу, лекції та дискусії з культури. Але чи знали ви, що історія цього місця сягає часів козаччини? Або, що статус охоронної зони воно отримало ще за часів СРСР? Чим особлива цегла у дворі, про що розповідає металеве обрамлення на сходах, та чому про цю будівлю ми так мало знаємо — розповідаємо далі.
Цей матеріал створено за підтримки Клубу Цукру. Приєднуйтеся, щоб текстів про архітектурну спадщину міста ставало більше.
Козацька еспланада та перша будівля на Кузнечній
Історія локації, де розташована будівля, починається з часів козаччини, розповідає архітектор Олег Кривцов. Тут розгорталася еспланада — відкритий простір, де війська маневрували й оборонялися від нападників. Архітектор Ігор Титаренко додає, що, ймовірно, в цьому районі розташовувалися майстерні ковалів.
У 1655-1786 роках у місті формувалися системи фортифікацій. З’явилося також перше планування. Центральна частина розділилася на замок, город з боку Нового Міста й посад, тобто ремісничо-торгівельну частину міста, у бік Перекопу. В нього увійшла й вулиця Кузнечна. Уздовж Покровської площі працювали торгові ряди, де, зокрема, продавали хлібобулочні вироби, розповідає краєзнавець Олег Корнієнко.
Одноповерхова будівля на розі Покровської площі та вулиці Кузнечної з’явилася наприкінці 19-го століття. Її звели в стилі еклектики, коли поєднуються елементи різних течій архітектури. Початково вона мала колір охри. Спершу будівлю використовували для торгівлі, каже Олег Кривцов. На згадку про це залишилися русти, якими покрили фасад. Це бруски каменю з грубо обтесаною лицьовою поверхнею, які використовували в класичних спорудах. Схожі можна зустріти на Троїцькому соборі, приміщенні Головної контори маєтків Харитоненка та Сумській обласній філармонії.
Другий поверх прибудували пізніше, у 1911 році. Ймовірно, тут спершу розміщувалося житло власників, вважає Олег Корнієнко. Пізніше його розділили перегородками для контор та адміністративних приміщень: на згадку про це залишилися сліди від збитої ліпнини над сходами.
Олег Кривцов же припускає, що будівля була «дохідним домом», тобто вона могла належати підприємцю чи орендодавцю, у якого містяни винаймали житло. Про це свідчать, зокрема, залишки печі в кімнатах та на стінах коридору. А ще — ліпнина над люстрою у стилі неокласицизм і дерев’яні «тяги» — продовгуваті виступи, що розчленовують стіну й обрамляють стелю однієї з кімнат.
Будинок розділили на дві нерівні частини поперечними та поздовжніми стінами. Фасад з боку Кузнечної прикрасили одновісними ризалітами — частинами стіни, що виступають на фасаді. Під міжповерховим карнизом розташували фризи — горизонтальні декоративні смуги вздовж стін — і прикрасили круглими заглибленнями.
На другому ж поверсі чергували вікна з напівкруглим верхом та пласкою дугою. Ззовні розташували неоренесансні волюти — архітектурні мотиви у виді спіралі. Також додали невеликі карнизи-сандрики та мансарди на південно-західному фасаді, що виходили на Базарну площу, в бік сучасного Скверу Щастя. Ще два виступи прикрасили горищними стінками.
Друкарня календарів та видавництво краєзнавчих текстів
Інформації про те, що відбувалося з будинком упродовж 1917-1930-х років, мало, каже архітектор Олег Кривцов. У Сумах є інші пам’ятки, історія яких у цей період мало де згадується, як-от садиба Ігнатьєва на місці податкової, яку зруйнували.
Натомість у радянський період на будівлі з’являлися нові надбудови у характерному стилі. На південно-західному фасаді додали прибудови з цегли з прямокутними вікнами та залізними карнизами-брусками. Саму ж будівлю пофарбували в рожевий. Сходи усередині обрамили металевими кутниками. Так хотіли захистити поверхню сходів від пошкоджень.
У 1939 році у будівлі запрацювала Обласна друкарня Сумського обласного управління у справах поліграфії та видавництва. У ній, пригадує архітектор Олег Кривцов, приблизно до 1990-х років друкували кольорову продукцію на замовлення, наприклад, календарі. Через це в державних документах кутову будівлю на Кузнечній і досі називають «Друкарнею».
Цим видавнича історія будівлі не обмежується. У 1943 році тут запрацювало обласне видавництво «Більшовицька зброя», яке створювало однойменну газету накладом у 30 тисяч примірників, розповідає краєзнавець Олег Корнієнко.
Згадки про видавництво ми знайшли й у книзі Віктора Вечерського «Спадщина містобудування України». Він пише, що згодом воно стало окремим органом міського самоврядування. Вказує, й що організація видавала переважно ідеологічну літературу на суспільно-політичну тематику. Серед такої — укази від представників влади, плакати з біографією кандидатів у депутати міськради й брошури.
Популярними були й сільськогосподарські тексти, що також транслювали партійну ідеологію. Інколи зустрічалися й наукові доробки, серед них — твори краєзнавця Павла Сапухіна. Наприклад, у 1950-х роках вийшли праці «Перебування Т.Г. Шевченка на Сумщині», «П.А. Грабовський у рідному краї», «Події російсько-шведської війни». Згодом видавництво набуло статусу обласного газетного. Воно об’єдналося з відділом поліграфії та видавництв облуправління культури.
У 1969 році «Більшовицьку зброю» перетворили на іншу установу — редакційно-видавничий відділ облполіграфвидаву. Втім, попри статус, він мав обмежені права, зокрема не можна було друкувати художню літературу. Таке право в редакції з’явилося лише за 20 років. Відтоді вона видавала понад 300 найменувань друкованих текстів на рік. Згодом назву змінили на «Видавництво “Слобожанщина”», й воно проіснувало до 2009 року.
Друкарська справа у будівлі розвивається й досі
У другій половині 1980-х років у будівлі провели реставрацію, розповідає краєзнавець Олег Корнієнко. На його думку, через це будинок певною мірою постраждав: розібрали слухові вікна на горищі, тобто ті, що встановили на покрівлі, та цеглу на підлозі, які сприяли терморегуляції. До того ж демонтували балкон над головних входом з боку Базарної площі.
Пізніше, в 1990-х роках, будівля на Кузнечній отримала статус історичної пам’ятки, й простір довкола неї позначили охоронною зоною. Це означає, що вже відтоді її не можна було знести — лише подбати й вберегти, каже архітектор Олег Кривцов.
Зараз у будівлі на Кузнечній працюють підприємства, які й досі продовжують друкарську справу. Одне з таких — видавництво «Мрія». Його відкрили ще в 1991 році. Установа кілька разів змінювалася, пригадує засновник Володимир Лобов. Спершу належала державі, згодом — перетворилася на мале колективне підприємство, малу компанію й, зрештою, товариство з обмеженою відповідальністю.
Утім тематика видань, які виходять, не змінилася. Тут і досі публікують наукову, історичну й краєзнавчу літературу про Сумську область, а також тексти місцевих поетів та письменників. На першому поверсі працює й однойменна крамниця, де можна придбати канцтовари та офісне приладдя.
З 2019 року в будівлі на Кузнечній працюємо й ми, онлайн-медіа Цукр. Тут пишемо тексти та видаємо друковані журнали, у яких розповідаємо про Суми та сум’ян.
А що знайшли у Дворику на Кузнечній?
У Дворику на Кузнечній сум’яни збиралися на нетворкінги, музичні та інші культурні події, коли дозволяла безпекова ситуація. Вхід у нього — простий і гладкий. Архітектор Олег Кривцов каже, що це характерна особливість сумських будівель початку 20 століття. Це видно зокрема з залізобетонних деталей на стелях, складених з кількох рельс.
Кілька цікавинок знайшли й усередині Дворика. Будівлі справа від входу виконані з автентичної фігурної цегли. Її технології виготовлення в Суми привозили майстри з-за кордону. Такої, каже Олег, в Україні не виробляють, відколи цегляні заводи знищила радянська влада. Зліва — споруди, виконані вже з радянського матеріалу. Такі цеглини довші й вапняний розчин між ними більш сирий.
З Дворика на Кузнечній також видно кілька оновлених мансард сірого кольору. Раніше тут працювала Сумська комплексна архітектурно-реставраційна майстерня. Вона займалася реставрацією об’єктів культурної спадщини в місті й утримувала архів пам’яток архітектури. Частину об’єктів, що оточують Дворик, вони також ремонтували — встановили додаткові мансарди та аттики, відновили центральні сходи й фронтон над ними.
Чому про сумські будівлі відомо так мало?
Окрім будівлі на Кузнечній, у Сумах є ще чимало цінних пам’яток архітектури, про які відомо небагато. Архітектор Ігор Титаренко називає серед таких будинок війта — одну з найстаріших споруд, житлову кам’яницю, що збереглася ще з часів козацької фортеці. Інший приклад — багатоквартирний будинок у самому центрі на Воскресенській, 8Г. Він ще менш відомий, але, на думку Ігоря, «добре показує, як поступово зникає історична забудова, якщо нею не займатися».
— Особливо багато таких пам’яток усередині кварталів історичного центру, у дворах, де збереглася стара садибна забудова кінця 19 — початку 20 століття. Вони сховані від ока містян, тому часто залишаються поза увагою, — каже архітектор.
То чому ж ми знаємо про сумську архітектуру так мало? Ігор Титаренко вважає, що причина — у тому, що загальному контексту приділяли чимало уваги, а локальну історію в СРСР не ставили в пріоритет. Через це, на його думку, дані про окремі квартали, вулиці, будинки та їхніх власників ігнорували або втрачали разом з архівами. Особливо тих об’єктів, що сягають часів козацтва.
— Додайте до цього також руйнування цілих кварталів з історичною архітектурою. А ще війну й зміну функцій будівель — от і маємо брак інформації, — каже Ігор. У Сумах дійсно багато цінних будівель, про які мало відомо.
Як і в Сумах, в інших містах України та Європи, також є «тихі» історичні забудови, додає Ігор Титаренко. Це житлові будинки «без гучних імен, про які довго не писали чи не згадували». Щоб відродити пам’ять про них, за кордоном передусім проводять спеціальні дослідження, розповідає архітектор. Для цього місцева влада інвентаризує забудови, працює з архівами, залучає істориків, архітекторів-науковців та жителів міста. Часто цей процес запускає саме громада. Так з’являються екскурсії, публікації, локальні проєкти про маловідомі споруди. До того ж охоронний статус таких будинків означає, що їх ідентифікують як цінні, намагаються зберегти й дати нове життя.
Що можуть зробити сум’яни, аби зберегти архітектуру Сум?
Ігор Титаренко каже, що не варто чекати амбітних державних програм, а треба почати з простих речей на місцевому рівні. Найперше — фіксувати те, що є: робити фото, відео, короткі описи будівель. Спогади жителів у соцмережах вже створюють базу пам’яті. У Сумах, вважає архітектор, це практикують, але не структурують. До цього процесу варто долучати органи охорони культурної спадщини.
— Збереження починається з уваги. Коли містяни помічають ці будинки і говорять про них, шанси на їх збереження ростуть, — вважає Ігор.
Далі — варто працювати з історіями. Говорити зі старожилами, шукати сімейні архіви, старі документи, розпитувати старших жителів міста. А ще — популяризувати публікаціями, міні-екскурсіями, простими розповідями про будинки. Архітектор каже: коли люди починають знати про ці місця більше, з’являється й бажання їх зберегти.
Також можна об’єднуватися в ініціативні групи, локальні проєкти, співпрацювати з архітекторами та істориками, адже, каже Ігор, «це крок до більш системної роботи». Зрештою, слід звертатися й до муніципалітету й порушувати питання охоронного статусу й договорів, ремонтів та заборон на знесення.
Раніше ми вже пояснювали, які кейси з інших міст можуть перейняти Суми, щоб зберегти культурні пам’ятки. Архітектор Ігор Титаренко називає ще кілька прикладів, які нескладно втілити в нас. Один з них — інформаційні таблички на будинках з короткою історією й основними датами. Іноді на них додають QR-коди з розширеною інформацією, 3D-моделями.
Ще один спосіб — цифрова мапа історичних будівель з інформацією про їхнє походження, параметри, період, коли їх покинули. Схожу в Києві створили ще у 2020 році. На мапі серед іншого показали й занепалу садибу авіаконструктора Ігоря Сікорського, що перебуває в державній власності.
Ще один дієвий метод, за словами Ігоря Титаренка, — мінімальна консервація без складних реконструкцій. Вона має бути обов’язковою, якщо історичну будівлю довго не експлуатують. Для цього Суми могли б перейняти досвід Миколаєва. У березні цього року Житловий будинок прибуткового типу кінця 19 — початку 20 століття законсервували й завершили протиаварійні роботи за кошт донорів.