17 лютого росіяни масово атакували Суми й пошкодили кілька споруд в історичному центрі міста. Серед них — будинок із червоною мансардою на Покровській площі. До атаки в ній працювали кілька закладів, зокрема центр обслуговування платників Сумської державної інспекції.
Будівлю, яку звикли бачити містяни, звели у 1980-х роках. Проте історія локації, де вона стоїть, — давніша. Як замість маєтку купця збудували Дім побуту та чи нагадує будівля про минуле міста — розповідаємо в тексті.
Для цього матеріалу ми поспілкувалися з:
- Олегом Корнієнком — краєзнавцем, головою Сумської обласної організації Національної спілки краєзнавців України
- Олегом Кривцовим — архітектором, викладачем Сумського фахового коледжу будівництва та архітектури
- Євгеном Мурзою — історичним мотиватором
- Валентиною Карпенко — керівницею книгарні «Буква»
- Працівниками крамниці інтимних товарів No Taboo
Від козацької фортеці до купецького будинку
У центрі Сум височіє фіолетова будівля з пластиковими вікнами. На червоному даху видніється почорніла вибоїна: споруда пошкоджена від удару російських БпЛА. Вікна й двері у білих рамах вибиті. Зберігся стінопис із портретом підприємця Івана Харитоненка. А ще — напис із його цитатою: «Любіть Суми так, як люблю їх я».
Історію цього місця слід розглядати з середини 17 століття, вважає краєзнавець Олег Корнієнко. Ділянка ніколи не була порожньою: спершу на ній височіла частина козацької цитаделі. Це найбільш укріплений елемент Сумської фортеці — ніби «фортеця у фортеці», що зберігалася до початку 19 століття.
Фортеця складалася з двох частин, пояснює Олег Корнієнко. Її північна частина простягалася від нинішньої Покровської площі, де й стоїть будівля, до річки Сумки. Вона містила внутрішній замок і цитадель. Про минуле цього місця нагадують залишки козацьких валів, які можна споглядати й зараз, пояснює Олег Корнієнко.
На початку 19 століття на місці замку звели двоповерховий будинок, каже архітектор Олег Кривцов. У ньому оселився купець Ігнатьєв — землевласник, що належав до Сумського товариства сільських господарів. Туди ж входили й інші місцеві багатії, серед яких був й Іван Харитоненко. Разом вони привозили в місто технологічні новинки й розвивали сільськогосподарську промисловість у регіоні.
Маєток оздобили в стилях неоренесанс та необароко, характерних для кінця 19 століття. Як і інші будинки, які зводили в ті часи, його намагалися облаштувати на європейський манір, додає архітектор.
Двоповерховий будинок мав наскрізні проїзди та проходи у внутрішній дворовий простір. Вікна та двері — аркові. Простір між ними прикрашали трикутні й напівкруглі різьблення, над другим поверхом височіли аттики з верхівками-півколами. Основний корпус, каже краєзнавець Олег Корнієнко, нагадував садибу Де-Коннора — одноповерхову будівлю з цокольним поверхом у стилі необароко, що стояла на розі Покровської площі та Петропавлівської вулиці. А ще — садибу Сумовських, спроєктовану архітектором Михайлом Ловцовим.
Окрім будинку в Сумах, Ігнатьєв володів й іншими маєтками, зокрема двоповерховою садибою в Токарях. Про будинок час від часу писали дослідники. Серед них — Лукомський, що описував приватні садиби Харківської губернії. Цей маєток, каже Олег Корнієнко, також знищили за часів СРСР.
Обласна бібліотека й німецька телефонна підстанція
У 1917 році Сумське товариство сільських господарів припинило діяльність. Нова влада націоналізувала землю, більшість землевласників або вимушено виїхали, або ж їх позбавляли майна. Усіх, хто належав до спільноти, репресували. Що сталося з самим купцем Ігнатьєвим, каже Олег Корнієнко, — невідомо.
Що відбувалося з маєтком далі, у 20–30-х роках, теж мало де згадується. Проте більшовицька влада зруйнувала будівлю не одразу. У 1944 році в маєток перенесли Обласну наукову бібліотеку імені Крупської, засновану п’ятьма роками раніше. У новій будівлі її фонд налічував менше книжок, ніж у попередньому приміщенні, адже понад половина з них згоріла в часи німецької окупації, протягом 1941-1943 років. Коли ж німецька армія відступала, ймовірно, місцеві жителі пограбували заклад.
За часів Другої світової війни в будинку працювала ще й міська телефонна станція, з допомогою якої містяни комунікували між собою. У 1941 році, розповідає Олег Корнієнко, партійні підпільники спалили її, але невдовзі німецька армія відновила роботу. Окупаційні війська завезли до Сум абонентську станцію, що працювала ще тривалий час після закінчення війни.
Як будували «Центральний дім побуту»
У 1980-х, містобудуванням почав займатися перший секретар Сумського міськкому Комуністичної партії Михайло Лушпа. Він, за словами Олега Корнієнка, планував забудувати 16-поверховими спорудами історичний центр міста, зокрема Покровську площу. Олег Корнієнко каже, що дещо все ж зробили: на Театральній площі звели кілька багатоповерхових «свічок».
Будинок Ігнатьєва ж знесли. На згадку про нього, каже краєзнавець, не залишили нічого. Натомість звели нову споруду в стилі радянського бруталізму. Вона відрізнялася від сучасної будівлі, що містяни звикли бачити. Спершу вона мала всього три поверхи та була без надбудов. На ній розмістили брунатні літери «Центральний дім побуту».
У Домі побуту працювало чимало крамниць та закладів, пригадує Олег Корнієнко. На першому поверсі розташовувалися перукарня й салон мод. Кількома поверхами вище — ательє, майстерні з ремонту взуття та годинників. У генеральному плані міста 1983 року, додає архітектор Олег Кривцов, також позначена аптека.
Олег Корнієнко каже: це не єдиний у Сумах Дім побуту, заради якого руйнували історичні пам’ятки. Один із таких звели навпроти Палацу культури Сумського машинобудівного виробничого об’єднання на Британській вулиці, яка тоді називалася Суджанською. Іншу — на Петропавлівській. Ще один — на вулиці Набережній ріки Стрілки.
Податкова, крамнички та портрет Харитоненка
У 1990-х роках, пригадує Олег Корнієнко, місто переживало економічний занепад. Утримувати «Центральний дім побуту» було не вигідно. Приміщення передали податковій адміністрації, яка на той час лише формувалася. Ця інституція працювала в будівлі аж до російської атаки 17 лютого. На першому поверсі продовжували працювати й інші заклади, зокрема перукарня. А ще — зал для святкування сімейних урочистостей, на місці якого зараз розташований ресторан San Remo.
З початку 2000 років будівля змінювалася, відкривалися й нові крамниці. У 2011-му на першому поверсі з’явилася книгарня «Буква», розповіла в коментарі Цукру керівниця Валентина Карпенко. Це одна з перших локацій у Сумах, де почали практикувати буккросинг.
За кілька років поряд із книгарнею відкрили «А-банк», пригадує Валентина. Однак, каже, приблизно у 2016 на його місці встановили магазин косметики та нігтьового сервісу «Престиж +», де продавали засоби й обладнання для догляду. Того ж року з’явився й відділ «Таскомбанку».
Пізніше, у 2021, книгарню «Буква» перенесли в інше приміщення на Соборній, 48. На її місці відкрили крамницю інтимних товарів No Taboo. Магазин косметики ж продовжував працювати, але в оновленому вигляді.
Того ж року на фасаді будівлі з’явився й стінопис, що нагадує сум’янам про кінець 19 – початок 20 століття. Це портрет Івана Харитоненка на фасаді під дахом. Його зобразив місцевий художник Єгор Авдєєнко. Ймовірно, мецената зобразили саме тут, адже його образ на той час був «у моді», каже краєзнавець Олег Корнієнко. До того ж це згадка про те, що за життя Харитоненка в Сумах з’явилася найбільша кількість будівель, які тепер мають статус пам’яток архітектури, додає архітектор Олег Кривцов.
