Учасники сумського гурту «Хамерман знищує віруси» Володимир Пахолюк та Альберт Цукренко постали в образі козаків-засновників міста на новому муралі біля Театральної площі. А центральною фігурою стінопису став відтворений монумент Тарасу Шевченку в Сумах авторства Івана Кавалерідзе, який радянська влада знищила у 1957 році.
Цукр побував на презентації муралу, а також поспілкувався з його автором — львівським художником Михайлом Скопом. Він ніколи не був у Сумах, але досліджував їх через Google Maps та Facebook-сторінку художнього музею. Розповідаємо, як працюють його фірмові «усміхнені тіні», чому культура може бути інструментом спротиву та що думає Альберт Цукренко про своє зображення в образі козака.
Досліджував Суми на відстані
Мурал проєкту «Стінописи опору» презентували в Сумах на День Незалежності, 24 серпня. Він розташований в арці біля Театральної площі — на білому тлі жовтими й чорними фарбами намалювали три постаті. У центрі — монументальна фігура Тараса Шевченка з піднятими руками, яка ніби виростає з кам'яного п'єдесталу, і сумкою з золотом б'є червону почвару, яка схожа і на півня, і на орла, і на змію. З боків — дві менші постаті в національному вбранні з характерними рисами учасників гурту «Хамерман знищує віруси».
— Маємо маркувати свою територію. Ми українці, живемо на своїй землі. Проєкт присвячений Руху опору, українським партизанам, які виконують завдання за межею фронту, — кажуть організатори ініціативи «Стінописи опору».
Автор ідеї муралу — львівський художник, ілюстратор і доктор філософії Михайло Скоп з псевдонімом #Neivanmade. Він не зміг приїхати на презентацію до Сум через презентацію іншого свого твору на Молитовному сніданку в Києві. Його малюнок перенесли на стіну художники, а нині — військові з Руху опору. #Neivanmade без візиту до Сум досліджував культурну історію міста, щоби відтворити в муралі її тяглість від доби козаків до сьогодення.
Як мистецтвознавець він цікавиться творчістю Івана Кавалерідзе. Говорить, коли отримав завдання намалювати мурал, одразу згадав про знищений монумент Шевченку в Сумах авторства Кавалерідзе. Пам’ятник звели в 1926-му, але за 30 років знищили, бо він не «вписувався» в тогочасні радянські норми. Схожий пам'ятник Шевченку, який створив Кавалерідзе, вцілів у Полтаві.
— Я не хочу зображати просто щось патріотичне. Для мене важливо, щоб мурал глибше відтворював місто, його культуру, історію. Щоб роботу впізнавали й місцеві жителі, і гості, — розповідає #Neivanmade.
У Сумах з’являлися ідеї відновити пам’ятник Шевченку, проте художник говорить, що це поки складно втілити. Тому вирішив нагадати про монумент через малюнок. Саме тому зробив його центральною фігурою муралу.
— Думаю, класний вибір — відновлювати щось, чого нема, працювати з пам'яттю. Вона додає нам наснаги, зв'язує з давнішим досвідом. Підтверджує, що ми не голі й босі чи пішли нізвідки, а носії багатої культури, — каже #Neivanmade.
Львівський художник досліджує твори з музеїв на прифронтових територіях. Тому для нього було важливо підсвітити й унікальність колекції Сумського художнього музею імені Никанора Онацького. Побачивши картини Федора Кричевського й Миколи Пимоненка, що зберігаються в Сумах, #Neivanmade вирішив доповнити мурал. Так на краях малюнку з’явилися зображення козаків.
— Я відкрив Facebook-сторінку музею і розглядав картини, обирав те, що мені резонує, і те, що поєднається з фігурою Шевченка. Обрав знаковий автопортрет Кричевського й маловідому, але дуже пимоненківську роботу «Дівчина з відрами». У цих картинах, як на мене, зображена ідеалізована Україна. Ця ідея мені співзвучна з козацтвом, нашою дещо прикрашеною в уяві минувшиною.
Від Кавалерідзе до «ХЗВ» — як поєднати епохи
Недостатньо було показати лише віддалене минуле. #Neivanmade вирішив поєднати сюжет стінопису з сучасністю через гурт «Хамерман знищує віруси». Персонажі з картин отримали риси учасників «ХЗВ» Володимира Пахолюка та Альберта Цукренка.
— Українці часто себе знецінюють. Якщо ми звикли, що Шевченко, Пимоненко чи Кричевський — це класно, то важливо цінувати й сучасну культуру, — переконаний #Neivanmade.
Художник пояснює, що навмисне створив багатошаровий зміст. З одного боку — ідеалізовані образи з картин Кричевського та Пимоненка, з іншого — учасники «ХЗВ». Для нього цей гурт — «стьобне й водночас життєдайне явище української культури, яке віртуозно розкриває український менталітет».
— Бачив «ХЗВ» у «Книжечці-мандрівочці. Суми». У ній розказували про визначні місця, відомих людей, а також згадували гурт. Важливо показувати й те, що було 200 років тому, і те, що є зараз, бо воно рівноцінне, — переконаний #Neivanmade.
Художник також вважає, що живі спогади й емоції формують ідентичність сильніше ніж сухі історичні факти. Каже, для нього не так важливо, у який день народився Шевченко чи якими були риси його обличчя, цікавіше — спосіб життя та поведінка в побуті.
Саме тому художник не малював учасників «ХЗВ» буквально, а передав їхні образи через алюзії — у вигляді тіней із характерними рисами. Під такою тінню може ховатися будь-хто — це спільний образ, а не точний портрет, пояснює #Neivanmade.
Художник, дизайнер і лауреат Шевченківської премії Андрій Єрмоленко вже створив кілька «Стінописів опору» в межах ініціативи. Саме він презентував і новий мурал у Сумах. Андрій згадує, як народжувалася ідея з «ХЗВ». Він вважає, що на початку 2000-х саме вони створювали найбільш протестну музику.
— Першопрохідці ахеренної музики були саме з Сум. Це опір тогочасній системі, яка складалася з проросійських осіб. «ХЗВ» є на муралі, щоб сум'яни знали, яке в них круте місто, — каже він.
Музиканти з «ХЗВ» дізналися про мурал не одразу. Альберт Цукренко розповідає, що почув про нього від Андрія Єрмоленка і не заперечував проти використання свого образу. Його тішить, що це алюзія, а не портретна схожість — такий «шар для своїх», тих, хто розуміє контекст.
— Я б не хотів бути зображеним фотографічно в образі засновника Сум. Цього не заслужив. А така алюзія — прикольна для тих, хто розуміє, — каже музикант.
Автори хотіли підкреслити, що в Сумах культура високої якості існувала в різні часи. Тому художники вирішили показати тяглість від козацтва до сучасності через мистецтво.
— Ми зможемо виграти війну завдяки інтелекту й культурі. Росіяни прийшли сюди не по фабрики-заводи-пароходи. Навіть не по наші розуми. Вони хочуть нас просто знищити, а першочергово — культуру, — говорить Андрій Єрмоленко.
Усміхнені тіні та архітектурні деталі
Крім образів козаків, на стінописі виділяються зображення усміхнених чорних постатей. Це — фірмові персонажі #Neivanmade. Він називає їх «усміхненими тінями» — спогадом, який може втілювати будь-кого. Художник порівнює їх з тінями людей у Хіросімі — відбитками, що залишилися після ядерного вибуху в ту мить, коли вони загинули.
— Мистецтво формує пам'ять. Те, що я намалював сьогодні, побачать люди, які житимуть в інших контекстах. Хочу говорити не лише до тих, хто зараз, а й до тих, хто буде жити завтра. Імперія зла нікуди не пропаде й проблеми будуть приблизно ті самі, — філософськи пояснює свої ідеї #Neivanmade.
На новому муралі й у багатьох роботах #Neivanmade домінує жовтий колір з особливим відтінком. Саме такий сонячно-жовтий є для нього протилежним до чорного. Стверджує, що бачить у ньому силу життя, щось тепле і сяйне.
Безликі образи поєдналися з брендингом Руху опору — персонажами в чорних масках і худі. У них #Neivanmade втілив бійців на тимчасово окупованих територіях, адже вони буквально є тінями.
Вікна на муралі — збірний образ архітектури Сум. Художник надихався фасадами міста, «ходячи» Google Maps, але в роботі не копіював конкретні споруди. Художник пояснює, що зобразив монумент Шевченку як фортецю — з одного боку побиту, але яка стоїть і залишається монолітом.
Хоч #Neivanmade не зміг приїхати до Сум і власноруч перенести свій ескіз на стіну, він задоволений роботою військових-художників. Каже, мурал на 99% відповідає задуму. Навіть радіє, що малюнок повторили інші митці, додавши своєї душі.
Автори проєкту розглядають вуличне мистецтво як спосіб культурного спротиву. #Neivanmade говорить, що художник, який працює в публічному просторі, «вривається» в нього. Каже, це дещо авторитарно, бо люди змушені дивитися.
Фронтмен «ХЗВ» Альберт Цукренко теж бачить у муралах інструмент культурної боротьби. Порівнює їх із радянськими пам'ятниками більшовикам, які маркували територію та показували, хто «при владі».
— «Совіти» ставили пам'ятники по всьому Союзу — це був метод маніфестації влади. Те, що на муралах з'являються українські герої, — маніфестація, що тут буде Україна. Це прояв влади активної частини суспільства, яка рухає країну в потрібному напрямку, — вважає артист.
«Якби не було Сумщини, я не був би українцем»
Проєкт «Стінописи опору» створюють у прифронтових містах — Запоріжжі, Одесі, тепер у Сумах. Андрій Єрмоленко розповідає, що перші мурали малювали в населених пунктах, розташованих на лінії бойового зіткнення. Художники їздили в зруйновані міста й працювали під обстрілами.
— Це було складно, провокативно, калатали нерви, але необхідно. Військові й запитували, чи ми не з'їхали з глузду? Втім ми розуміли, що людям треба давати надію, що не все так погано, — згадує Андрій.
Зараз він називає Суми знаковим містом для цього проєкту. Згадує, що на початку повномасштабної війни одні з перших росіян зайшли саме сюди, проте отримали відсіч. Спротив Сум захотілося відтворити на стінах, каже Андрій Єрмоленко.
За кожним вибухом, кожною вдалою акцією на окупованих територіях стоять прості люди. Вони долучаються до опору й можуть навести дрон, влаштувати пожежу чи саботувати окупантів. Мурали мають показати, що боротьба триває, і ніхто складати руки не хоче, пояснює Андрій.
— Люди з окупованих територій через інтернет зможуть побачити, що ми їх не забули й будемо допомагати. Їхня робота неоціненно важлива, — каже митець.
Для художника Андрія Єрмоленка робота в Сумах особливо цінна через походження. Його тато народився на Сумщині, в селі Марківка, що розташоване недалеко від Штепівки. Там жила бабця Оришка, яка фактично й виховала художника. Вона навчила його «любити цю країну».
— Вона ніколи не мовчала, бо весь час співала. Робила це, коли варила борщі, пекла пиріжки чи готувала величезні парові вареники, яких я більше ніде не зустрічав. З вишнею — просто неймовірні, — згадує Андрій.
Бабця пережила три голодомори й розповідала внуку історію України з перших вуст. Саме в Сумах познайомилися й батьки Андрія — навчалися в педагогічному університеті.
— Якби не було Сумщини, я не був би українцем, — переконаний художник.
Зараз Андрій живе у Львові, але гостро відчуває зміни в Сумах. Говорить, 15 років тому місто було сірим, а тепер бачить тут класну молодь. Це спонукає його творити, малювати, промовляти.
— Вороги хочуть, щоб ми деградували, перестали малювати, писати, співати. Проте війна не має зупинити наше життя, — стверджує Андрій Єрмоленко.
Альберт Цукренко говорить, що у 2000-х існував комплекс меншовартості щодо малих міст як Суми. Здавалося, звідси треба тікати, бо нічого цікавого немає. Зараз ситуація кардинально змінилася.
— Радянський культурний бетон розсмоктується. Велика війна його зруйнувала, й молоді люди цікавляться своєю малою батьківщиною. З'явилася горизонтальна культурна арматура між регіонами через міграційні процеси, — каже Альберт.
Мурал на Театральній площі — вже другий у Сумах, створений у межах проєкту «Стінописи опору» Руху опору й Центру національного спротиву Сил спеціальних операцій ЗСУ. Перший — зображував сучасного козака-воїна спротиву з гвинтівкою та ноутбуком — алюзія на козака Мамая. Також митці в Білопіллі зобразили козака в образі Казимира Малевича. Координатори проєкту кажуть, що незабаром у Сумах з’явиться ще один стінопис.
