Ще із 1970-х років фоє сумського кінотеатру «Дружба» прикрашає великий барельєф. На ньому зображені люди у різних національних вбраннях, які обіймаються, а ще труби заводів і потяги, квіти й колоски. Все це формувало радянську ідеологію. Будівля кінотеатру добре для цього підходила: поки люди чекали на сеанс, то дивилися на ліпнину й роздумували про неї. Та нещодавно сум’яни почали дискутувати про те, що барельєф варто демонтувати, а назву «Дружба» перейменувати.
Цукр поговорив про це з головною архітекторкою та засновницею INAKSHI architects, співзасновницею RAW materials lab Оленою Довгополовою, керівником організації «Деколонізація. Україна» Вадимом Поздняковим та директоркою кінотеатру. Пояснюємо, що насправді показує монументальна ліпнина, у чому її цінність та як її переосмислити, повернувши автентичний колір стін замість яскраво-жовтого.
Кінотеатр не просто розважав, а формував ідеологію
Кінотеатр «Дружба» — приклад типового проєкту радянських кінотеатрів. У Сумах його відкрили в 1972 році. Такі будівлі, за словами архітекторки Олени Довгополової, мають модерністський стиль: великі скляні фасади, просторе фоє, яке часто оздоблювали мозаїками, панно чи барельєфами. Вони одночасно прикрашали інтер’єр і візуально нагадували про культурну спадщину радянського періоду.
— Такі рішення були поширеними для громадських будівель 1960–1980-х років по всій Україні. Барельєфи, мозаїки, вітражі, гобелени та інші види монументального мистецтва інтегрували в архітектуру вокзалів, будинків культури, університетів, адміністративних будівель — і, звісно, кінотеатрів. Кінотеатр був ідеальним майданчиком для такого мистецтва. Адже це був публічний простір — місце, куди приходили родинами й проводили вільний час. Крім того, його інтер’єри часто мали великі відкриті фоє, що «просили» художнього акценту, — говорить Олена Довгополова.
Поки глядачі чекали на сеанс або проходили в зал, їм візуально «розповідали» про дружбу народів, прогрес, працю — все те, що система хотіла повторювати, пояснює архітекторка. Так це місце не лише розважало, а й формувало ідеологію.
— Схожі теми й елементи можна знайти в різних українських кінотеатрах: луцький «Промінь» (1970 рік), «Салют» у Дніпрі (1971 рік), де у холі розміщене кольорове мозаїчне панно з зображенням алегоричних фігур та символів мистецтва й науки, «Союз» у Маріуполі, який мав монументальне оформлення фасаду, зображував розвиток Донбасу. Та більшість цих кінотеатрів вже зруйнували, або зроблять це незабаром.
Приклад такої архітектури зберігся і на стінах холу сумського кінотеатру «Дружба» — це велике панно, над яким працювали у 1970-1972 роках. За словами архітекторки, його створили із цементної штукатурки чи бетону, який пізніше пофарбували. Спершу колір ліпнини був білим, та у березні працівники кінотеатру пофарбували її жовто-яскравою фарбою.
Що зображено на барельєфі в «Дружбі»
Панно в кінотеатрі — зразок радянського монументального мистецтва 1970-х років, створили його у стилі соцреалізму, говорить архітекторка. Простір у фоє кінотеатру мав надихати й підтримувати настрій радянського оптимізму.
— На стиль соцреалізму вказують ідеалізовані фігури селян, робітників й інтелігенції в національних костюмах. Вони символізують дружбу народів радянського союзу, показують, що треба працювати заради майбутнього і так досягати технологічного прогресу. Певні орнаменти на панно натякають на етнографію і «родючість радянської землі»: квіти, колосся і стрічки.
На ліпнині зображені ще й труби заводів, потяги, вантажівки й енергетичні вежі — все це вказує на святкування промислового розвитку, що типово для модерністських панно. Роботу можна назвати радянською, але це не означає, що цим словом можна її знецінити, пояснює архітекторка. Адже воно передусім про період, коли її створили, зміст та функцію.
Радянськість показують ідеалізовані фігури людей, які не мають індивідуальних рис, а також сюжет праці, прогресу, миру і спільності. Поруч із панно немає напису про дружбу народів, та жінки й чоловіки у костюмах натякають на різні регіони чи нації, пояснює архітекторка.
— Створювати такі елементи було на рівні державної політики, так кожен громадський простір мав візуально транслювати ідею миру, спільної справи, багатонаціонального єднання. «Дружба народів» у мистецтві — це про демонстрацію єдності як завершеного стану. Це не робить ліпнину менш цінною — навпаки. Вона є свідченням епохи, її естетики, офіційної мови й спробою авторів втиснути щось особисте в жорсткий канон, — говорить Олена Довгополова.
Назву кінотеатру варто декомунізувати
В Україні поступово демонтують пам’ятники радянським діячам, зображення, які пропагують СРСР та декомунізують назви вулиць, будівель. Це поширює і пришвидшує громадська організація «Деколонізація. Україна», зокрема, завдяки їй у Сумах вже демонтували кілька таких об’єктів.
Керівник цієї організації Вадим Поздняков говорить, що ліпнина в кінотеатрі «Дружба» дійсно показує дружбу народів, та елементи на ній не так яскраво пропагують СРСР, ніж пам’ятники радянським діячам чи зображення серпів і молотів — символу союзу.
— Такий мотив був поширений у радянські часи, так часто показували білорусів, росіян, українців й інші народи, які обіймалися чи трималися за руки. Так хотіли показати, що всі народи в союзі живуть дружньо, а росіяни не домінують, що українці — їхні брати. На цій ліпнині теж видно такі мотиви, зокрема, «кокошніки» показують росіян. Та більше нам загрожують барельєфи із зображенням Леніна і серпів з молотами — це більш популярні сюжети, — розповідає Вадим Поздняков.
Попри це ліпнина може мати мистецьку цінність, вважає керівник «Деколонізація. Україна». Тож спершу треба зробити її експертизу, залучити до неї Міністерство культури й відповідний департамент Сумської ОВА. Після цього треба визначити: чи демонтувати ліпнину повністю, перемістивши до музею, чи прибрати окремі елементи, які найбільш яскраво пропагують радянщину.
Та сум’янам, каже Вадим, варто звернути увагу на інше — назву «Дружба». Він вважає, що кінотеатр варто все ж перейменувати. Зокрема, так зробили із містом Дружба на Сумщині, назвавши його Хутір-Михайлівський. Крім того, у нашому місті є ще багато пам’ятників і табличок, які варто було б демонтувати відповідно до закону про декомунізацію.
Чому варто зберегти монументальне мистецтво
Барельєф у холі кінотеатру варто зберегти, реставрувати та дати йому контекст, вважає архітекторка Олена Довгополова. Це буде усвідомленим ставленням до об’єктів, які є частиною міста й колективної пам’яті, а не романтизацією радянського періоду.
Спершу варто відновити природній колір барельєфа, адже зараз він пофарбований у яскраво-жовтий, каже архітекторка. Якщо поверхня пошкоджена — реставрувати її, а поруч поставити інформаційну табличку із поясненням контексту створення: датою, технікою, функцією та іменами авторів.
— Працювати з барельєфом мають лише фахівці, як-от реставратори, мистецтвознавці, архітектори й історики. Комунальні установи, які не мають кваліфікації, не мають права втручатися в об’єкт історичної пам’яті. Інакше ми не оновимо барельєф, а поступово знищимо його під «обгорткою турботи». Крім того, будівлі кінотеатру «Дружба» варто дати статус пам’ятки архітектури модернізму, — вважає архітекторка.
Олена Довгополова із колегою Дар’єю Бурячковою написали електронного листа адміністрації кінотеатру, де запропонували безплатно створити інтер’єрну концепцію, ставлячись із повагою до барельєфа. Проте жодної відповіді від «Дружби» архітектори не отримали.
У коментарі Цукру директорка кінотеатру пояснила, коли у 2021 році вона орендувала приміщення «Дружби», стіни були блідо-зеленого кольору. Під час ремонту у 2023 році цей колір відновили, використавши білило, в якому трохи розвели зеленку. Та в березні вирішили пофарбувати у яскраво-жовтий: «Цей колір асоціюється із теплом. Ми хотіли зробити так, щоб навіть у похмурий день нашим відвідувачам було затишно».
Директорка також говорить, що отримувала листа від сумських архітекторок. Проте за умовами оренди вона має запитувати дозволи на капітальні перебудову, перепланування чи ремонт в Управління комунального майна Сумської міськради. Та це складно зробити, крім того, коштів на роботи їм може не вистачити. У 2021 році «Дружба» звернулася до кінотеатру імені Довженка в Харкові, який за архітектурою й інтер’єром схожий на сумський. Директорка отримала їхній проєкт, проте через початок повномасштабної війни перепланування відклали.
Цей матеріал було профінансовано Європейським Союзом. Його зміст є виключною відповідальністю автора та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.
Проєкт «Зміцнення незалежних медіа для сильної демократичної України» реалізується DW Akademie у співпраці з Львівським Медіа Форумом та Суспільним Мовленням України за фінансової підтримки Європейського Союзу та співфінансування Міністерства закордонних справ Німеччини.
