За останні п'ять місяців стела «Суми», що розташована на в'їзді в місто зі сторони Києва, стала для сум'ян чимось більшим за звичний вказівник. Військові, що боронили кордони України на Сумському напрямку, залишили на літерах чимало клейнод й афтографів, а цивільні й волонтери — кілька десятків підписів. Щоб дослідити шлях від позначки до символу боротьби, який пройшов вказівник, Цукр відвідав його, а також поспілкувався з захисниками, що встановили на ньому прапор своєї бригади. Що для них означає стела, коли стала меморіалом та як її зберегти — розповідаємо в тексті.
Для цього тексту ми поспілкувалися з:
- В'ячеславом Артюхом — краєзнавцем, членом національної спілки Краєзнавців України
- Миколою Ільченком — колишнім головним архітектором Сум, автором нарисів першого проєкту стели
- Денисом та Василем — військовослужбовцями 21 Окремої механізованої бригади ЗСУ
- Юліаном Чаплінським — архітектором, міським планувальником і CEO компанії AVR Development
- Ганною Терянік — завідувачкою Музею АТО в Дніпрі
- Риммою Биковою — Заступницею міського голови Сум із питань діяльності виконавчих органів ради
- Юрієм Ніколаєнком — начальником Управління архітектури, містобудування та охорони культурної спадщини громади СМР
Дисклеймер. Ми пишемо про стелу, адже для нас це символ опору й пам'ять про те, як захищали й звільняли землі від ворога на Сумському напрямку. Втім, розуміємо, що подібні матеріали про донецьку пам'ятку з'являлися тоді, коли наступ на Донецьку область посилювався. У цьому тексті не стверджуємо, що просування росіян зараз загрожує й Сумщині.
Живий купол, що змінюється
Усі, хто прямують до Сум з боку Києва автівкою, помічають конструкцію з десятками строкатих стягів, що майорять на вітрі. Такий вигляд зараз має стела «Суми». Ще на початку червня на ній не було жодного прапора. А зараз вона нагадує живий купол. Він дихає, звучить, зростає й змінюється.
Те, що стела жива, підтверджує й постійний рух поблизу неї. Часто зупиняються автівки цивільних і військових, зокрема щоб зробити світлини. Ось і зараз тут хтось є — двоє чоловіків, один з них — у формі. Це Денис і Василь, військові 21 Окремої механізованої бригади. Вони приїхали сюди пофотографуватися, щоб відзвітувати й подякувати волонтерам за нову машину. Питаємо, чи встановили військові тут і свій прапор, і що вони відчувають поруч зі стелою.
— Ці прапори — пам'ять про бійців, зокрема тих, хто загинув, захищаючи Суми й Сумщину. Наш тут також є. Кожен зробив свій внесок. Тому вивозити стяги ми не маємо права. Натомість сумським музеям слід встановити такі меморіали в себе, вони взагалі мають бути на кожному кутку, — відповідає Денис.
Пробираємося впритул до самої стели «Суми». Кожна літера обтягнута клейкою стрічкою, на якій і тримаються прапори. Проте хтось почепив їх на флагштоки, які встановили в ящики з-під снарядів чи укріпили асфальтом.
На стягах бачимо знайомі емблеми, наприклад, вовка 6 полку ССО «Рейнджер», що брав участь у боях на Курщині. Військові цього полку встановили свій стяг ще в липні, коли «Суми» «тримали» з десяток прапорів. У той же день виклали допис в Instagram:
Щодня стела продовжує зростати, і разом із нею — сила тих, хто б'ється за рідну землю. Кожен новий прапор, прикріплений до неї, — історія перемог та втрат. Це доказ того, що боротьба триває, а воля вирішує.
Натрапляємо й на стяги іноземних формувань, зокрема «Грузинського легіону», а також прапор Литви. Їх встановили іноземці, що боронять кордони України.
Що ж ховається всередині купола? На буквах військові залишили чимало автографів і написів, серед них — назви формувань, позивні й підписи. Знайшли й написи «Незламні Суми», «Слава Україні» та «Україна це любов». А поблизу літер примостився гарбуз, який теж підписали. Також є наліпки з котиками, скелетами та навіть ікона. Вони немов передають настрої та вподобання військових, що їх залишили.
Та це не всі цікавинки, що тут є. На одній з літер військові почепили блідо-брунатний стенд для шевронів і патчів, на якій дехто вже залишив свої атрибути. Це представники міжнародного благодійного фонду «Серця разом», Державної прикордонної служби і 15-й мобільний прикордонний загін «Сталевий кордон». Але на «шевронниці» залишилося ще чимало місця.
«Прапори нагадують, що військові «закривають» собою місто»
Конструкція з прапорами, яку ми звикли бачити, раніше мала зовсім інший вигляд. Перші літери «Суми» на в'їзді до міста встановили 1968 року. Їх звели за нарисами архітектора Миколи Ільченка з Полтавщини. За три роки до того він переїхав у Суми за направленням на роботу. Невдовзі обійняв посаду головного архітектора міста, його першим проєктом стала стела.
— На в'їздах у Донецьку область й у містах на заході України вже височіли скульптури. А в Сумах натомість стояла голуба табличка з білим написом. Пам'ятаю, як побачив її, щойно опинився тут, і подумав: ну, який вказівник — таке й місто. Тому коли з'явилася нагода, вирішив створити архітектурний комплекс, — розповідає архітектор.
Букви виготовили з залізобетону, зверху прикріпили металеву сітку за допомогою зварювання, покрили цементом й облицювали фарфоровими уламками. Потім позаду поставили й стовп у формі знаку оклику. Конструкцію розфарбували в блакитний, жовтий та червоний кольори, щоб та вирізнялася в будь-яку пору року, розповідає Микола Ільченко. Через це, пригадує, київські архітектори жартували: «Суми такі маленькі, але який там в'їзд!»
Утім, свій початковий вигляд стела не зберегла. За кілька років знак оклику прибрали, а букви з часом замінили. Масштаб і розмір, каже архітектор, залишили без змін, але матеріали вибрали інші. Літери переставили на узбіччі ближче до повороту в центр. Хто й коли цим займався — не пригадує. Однак саме цих людей слід вважати авторами сучасної стели. Так вважає директор Управління архітектури, містобудування та охорони культурної спадщини громади (в подальшому — Управління архітектури) Юрій Ніколаєнко.
2014 року стела, яку ми звикли вважати звичайнісіньким вказівником, набула нового значення. Краєзнавець В'ячеслав Артюх каже, що вже тоді вона став символом російсько-української війни.
— Сум'яни перефарбували літери в кольори державного прапора, щоб підкреслити «українські сенси», — каже він.
Стела «Суми» й досі синьо-жовта. Однак тепер букв зовсім не видно, адже їх перекривають прапори — ніби алюзія, що захисники «закривають» місто собою.
Кейси з інших міст, що можуть статися і в Сумах
Хоч зараз стела на в'їзді в Суми ціла й неушкоджена, боєць 21 ОМБр Василь вважає, що обстріли можуть пошкодити сумську пам'ятку в будь-який момент, адже «час від часу дрони прилітатимуть».
— Росіяни роблять усе, аби знищити українців морально й фізично. Для нас такі меморіали святі й дуже дорогі, і вони про це чудово знають, тому б'ють не тільки по будинках, а й по пам'ятках, — вважає військовослужбовець.
Подібне вже траплялося в інших містах, зокрема в Покровську. У січні «Суспільне» повідомляло, що військові 68 ОЄБр побачили стелу «Покровськ» на в'їзді до міста зруйнованою. У пресслужбі Покровської МВА уточнили, що це сталося внаслідок авіаобстрілу. Щоб зберегти частинку стели, військовий та письменник Павло Вишебаба поклав у багажник літеру «П», яку відкинуло до дороги. Невдовзі вказівник відновили.
Ще раніше, у 2023, від обстрілів постраждала й стела в Часовому Яру, утім відновити її вже не вдалося. Про це повідомили в «Новинах Донбасу». Волонтери зібрали вцілілі фрагменти, щоб відвезти до місцевого музею. Територію, де розташовувалася стела, обстрілювали, тож діяти довелося швидко.
Цього жовтня військовий і громадський діяч Олег Симороз виклав допис про донецьку стелу у Facebook. Цьогоріч вона також опинилася під загрозою знищення. Щоб зберегти пам'ятку, у лютому її закрили антидроновими сітками за рішенням Донецької ОВА. Вже за кілька місяців укріплення перестали забезпечувати необхідний захист, тож у жовтні на сайті Кабміну розмістили петицію про перенесення її в тил і подальшу меморіалізацію. Втім, у листопаді «Східний варіант» повідомив, що евакуювати вже немає можливості.
Хто і як може захистити пам'ятку від обстрілів?
Стела «Суми» вже перетворилася на пам'ятку, яку сприймають як «живий архів», де зберігається досвід війни. Тому її захистом і меморіалізацією, тобто збереженням і вшануванням пам'яті, слід займатися вже зараз.
Існує кілька способів, як можна меморіалізувати стелу «Суми». Перший — накрити її антидроновими сітками, щоб захистити від влучань. Другий — демонтувати й перевезти в безпечне місце. Третій — виготовити копії чи оцифрувати.
Архітектор, міський планувальник і CEO компанії AVR Development Юліан Чаплінський вважає, що стелу слід розглядати як об'єкт культурної спадщини, який бажано вивезти й музеїфікувати. Каже, що для цього варто облаштувати спеціальні музеї війни чи окремі простори, де зберігають пам'ять про військові формування. Також слід створити довкола пам'ятки міф чи історію, які стануть причиною, чому суспільству важливо її зберегти, пояснює Юліан. Наприклад, світлини й відео Донецького аеропорту й досі згадують з року в рік, бо його захист уже став легендою. Стела ж може стати живим символом подій, про які говоритимуть.
— Демонтувати дешевше, ніж встановлювати поблизу антидронові сітки. Зараз для цього потрібно створити громадський рух (ред. — який хотів би зберегти стелу), скласти притомну концепцію, заради чого це варто робити, й дістати підпис голови ОВА. Повідомити, що цю річ музеїфікують або ж повернуть на те саме місце (ред. — після завершення активних бойових дій), або ж замість цього вказівника встановлять новий. Потім охайненько вирити й вивезти вантажівкою в безпечне місце, — пояснює Юліан.
Щоб дізнатися, чи розглядають меморіалізацію в Сумській міській раді, звернулися до начальника Управління архітектури Юрій Ніколаєнко. Він розповів, що про демонтування стели думали, однак не планували, адже зробити це зараз складно. Вона розташована на території Садівської громади, належить нібито Сумській, однак точно не відомо, за ким саме закріплена. Натомість в Управлінні вважають, що насправді захищати слід прапори, написи й шеврони. Знімати й вивозити їх у музей без дозволу бригад, що їх встановлювали, — не етично. Тому пропонують фотографувати й зберігати світлини, щоб потім визначити спосіб увічнення памʼятки.
Чи захищає чинне законодавство стелу й чи планує місцева влада надавати їй статус офіційної пам'ятки? Заступниця міського голови Римма Бикова розповідає, що вказівник не внесли до Державного реєстру нерухомих пам'яток культурної спадщини й не передали в державну чи комунальну власність. Зокрема через розташування вказівника. Це означає, що статусу пам'ятки стела нині не отримає, а якщо його оформлятимуть, це займе чимало часу. Тому чинний Закон «Про охорону культурної спадщини» не передбачає її захисту, принаймні зараз. Якщо ж обʼєкт передадуть до комунальної власності, то його розглядатимуть як звичайний елемент благоустрою, що повинен відповідати вимогам безпечної експлуатації. Відповідальність за нього нестиме громада-власник або ж балансоутримувач.
Також, за словами Римми Бикової, якщо обʼєкт визнають культурною памʼяткою, для нього діятимуть усі норми Закону «Про охорону культурної спадщини». Він передбачає особливий захист памʼяток. Однак Юліан Чаплінський вважає, що саме відсутність статусу полегшує процес меморіалізації. У такому випадку достатньо громадського розголосу.
Існує ще кілька способів зберегти пам'ять про військових, які вже застосовують в інших містах. Зокрема створюють маленькі копії, які можна носити з собою як аксесуари чи використовувати як декорації. Наприклад, завідувачка Музею АТО в Дніпрі Ганна Терянік ділиться, що в музеї виготовили фігурки стели «Донецька область» із гіпсу. Також медіа «Східний варіант» запустив у продаж схожі мінікопії з дерева. Подібні мініатюри можна замовити й у майстерні Urban Art Factory.
Ще меморіал можна оцифрувати. Наприклад, у 2025 році ТОВ «Скайрон» розробив 3D-модель стели «Донецька область». На ній відновили всі прапори й підписи, які в 2024 році зафарбували. В Донецькій ОДА поділилися, що планують використовувати її на міжнародних майданчиках, щоб просувати історичну спадщину Донеччини. А ще раніше, в 2024 році, Monobank випустив скін для картки з зображенням стели на прохання громади.
