Минуло понад пів року відтоді, як росіяни обстріляли центр Сум двома балістичними ракетами. Це сталося у Вербну неділю, коли сум’яни гуляли містом чи йшли до церкви святити гілочки верби. Від удару загинуло 35 людей. Сьогодні уся сумська спільнота хоче увічнити пам’ять про них і на місці трагедії створити меморіал: скульптуру, пам’ятник, табличку чи навіть цілий комплекс. На платформі «E-Dem» розпочали громадське обговорення семи проєктів майбутнього меморіалу. Ми дізналися, яку ідею передає кожен, чи можливо облаштувати пам’ятне місце найближчим часом та що про це думає родина однієї із загиблих.
Для цього тексту ми поговорили з:
- Оксаною Бондаренко — донькою жінки, яка загинула 13 квітня;
- Оксаною Іванцовою — травмотерапевткою, керівницею ГО Кризовий центр психічного здоров’я;
- Юрієм Ніколаєнком — начальником Управління архітектури та містобудування Сумської міської ради;
- Ігорем Титаренком — архітектором та учасником Комісії з питань увічнення пам’яті видатних осіб та подій на території Сумської громади.
«Це пам’ять вчитиме нас цінувати життя й свободу»
13 квітня від російського обстрілу в Сумах загинуло 35 людей. Серед них — Олена Бондаренко, яка того дня йшла святити гілки верби до церкви. Про ті події згадує її донька Оксана.
— Тоді ми з чоловіком приїхали на вихідних з Полтави до батьків у Суми. Додому вирішили вирушити в неділю, о дев’ятій ранку. Дорогою до Полтави мобільний зв’язок був нестабільним, тож про те, що сталося, ми дізналися не одразу. Спершу дзвонили знайомі, сказавши, що прилетіло в бібліотеку. Але я подумала про іншу — наукову. Та коли в мережі опублікували відео зруйнованої Петропавлівської, Банківської — місць, де я дуже часто бувала, де неподалік живуть батьки — відчула, що щось трапилося, — розповідає Оксана Бондаренко.
Тоді Оксана з чоловіком повернулися в Суми. Тут дівчина побачила все на власні очі й з рідними почала шукати маму. На той час обгоріле тіло жінки вже відвезли в морг, пізніше родина здала ДНК-тест, бо не могла його розпізнати. Врешті виявилося, що тіло належало Олені. Пізніше її донька дізналася, що в момент обстрілу жінка якраз йшла поруч з будівлею університету, куди прийшовся другий удар.
Нещодавно Оксана Бондаренко побачила громадське обговорення проєктів майбутнього меморіалу — одразу ж проголосувала. Вона вважає, що створювати таке місце вшанування потрібно вже зараз, а не чекати на завершення війни.
— Ми не знаємо, коли закінчиться війна, і не маємо чекати, щоб лише тоді вшанувати невинних людей, які загинули. Меморіал має стати нагадуванням для наступних поколінь, що мир і життя — не даність, що серед нас жили ті, хто загинув просто тому, що був удома, у своєму місті. Ми повинні пам’ятати не лише воїнів, а й наших сусідів, близьких, усіх цивільних. Це пам’ять вчитиме нас цінувати життя й свободу, — розповідає Оксана.
«Травма робить спільноту більш згуртованою»
Кризова психологиня, травмотерапевтка і голова Кризового центру психічного здоров’я Оксана Іванцова переконана: створення меморіалів загиблим цивільним у Сумах — не лише питання вшанування, а й спосіб спільно прожити досвід втрати.
— Коли родина, громада чи все суспільство разом проживає травматичний досвід, це сприяє їхньому згуртуванню. Це щось дуже важливе для усіх — створювати «роботу пам’яті» про ті події, які довелося пройти. Бо саме навколо цього формується ідентичність і відчуття спільності, — розповідає Оксана.
На її думку, подібні ініціативи важливі не лише для родин загиблих, а й для усіх містян — тих, хто залишився жити поруч із місцем трагедії. Меморіали не мають на меті завдавати болю, радше навпаки — дають змогу прийняти досвід і не дозволити йому бути забутим.
— Є побоювання, що такі меморіали можуть травмувати. Але насправді ми травмовані вже самою подією. Коли ми намагаємось не згадувати, не говорити про це, здається, що так стане легше. Але це ілюзія. Те, що ми хочемо забути, все одно повертається — тільки в неконтрольований спосіб.
За словами психологині, для родин загиблих такі ініціативи теж можуть стати підтримкою. Адже коли громада міста створює меморіал, вона ніби говорить: «Ми вас бачимо, ми з вами. Це не тільки біль родин загиблих — це наш спільний біль». Також вона наголошує, що меморіал потрібен нам не після війни, а саме зараз.
— Ми не маємо говорити: «Дочекаймося завершення війни, а потім будемо думати про меморіал». Ми не можемо зупинити життя і відкласти його на невизначений термін. Нам треба проживати усі травматичні події й вшановувати пам’ять людей саме зараз.
Майбутні меморіали загиблим 13 квітня
Зараз на сайті електронної демократії представлені сім проєктів майбутнього меморіалу. Ці ідеї запропонували переважно сумські архітектори й громадські діячі. Більшість проєктів зможуть профінансувати меценати. Нижче ми детальніше розкажемо про кожну ідею. Також ми запитали, що думають про ці проєкти Оксана Бондаренко — дівчина, чия мама загинула 13 квітня, Ігор Титаренко — архітектор та учасник Комісії з питань увічнення пам’яті видатних осіб та подій на території Сумської громади, Оксана Іванцова — сумська психологиня.
№ 1 Живі квіти, які проростають в отворах від куль. На клумбі поблизу Конгрес-центру СумДУ планують встановити металеву пластину з отворами, які нагадуватимуть сліди від уламків. Крізь них проростатимуть рослини.
№ 2 Дитячий велосипед. Місце розташування таке ж. У цьому варіанті теж використають металеву пластину, де отвори імітуватимуть рани від уламків. Посередині стоятиме дитячий велосипед — 13 квітня він потрапив на фото поблизу місця влучання.
— Варіант із дитячим велосипедом не зовсім доречний: на щастя, дитина, велосипед якої потрапив у кадр після вибуху, жива, і цей образ не несе тієї глибини, яку має мати меморіал, — вважає Оксана Бондаренко.
№ 3 Скульптура дитячого велосипеду із гілочками верби. Цей проєкт подібний до попереднього, але доповнений гілочками верби, які лежатимуть на ньому зверху.
— Дитина, якій належить цей велосипед, на щастя, вціліла. Майбутній меморіал має увічнити пам’ять загиблих того дня. Тож у цьому контексті проєкти з велосипедом можуть бути недоречним, — роздумує Ігор Титаренко.
№ 4 Меморіальний простір «Кривава Вербна Неділя. 13.04.2025». Ділянку дороги вулиці Петропавлівської пропонують перетворити на меморіальний простір, який збереже сліди російського обстрілу та перетворить місце загибелі на локацію пам’яті й вшанування.
Сліди від уламків на дорозі хочуть покрити полімерним матеріалом червоного кольору, який виступатиме на п’ять міліметрів над дорогою. Ввечері місце влучання підсвічуватимуть червоним світлом. Також поблизу пропонують розмістити стелу з інформацією про подію та списком загиблих людей.
— Розглядала також інсталяцію з підсвіткою у вигляді червоних плям на асфальті, що символізують рани. Але, поспілкувавшись із кількома людьми, які втратили рідних, зрозуміла: така інсталяція може бути надто болісною для них. Постійно бачити кров на асфальті, навіть у символічному вигляді, — це важко й тригерно. Але можливо це ті реалії, яких не можливо просто уникнути, — розповідає Оксана Бондаренко.
— Це дійсно масштабний і символічний меморіальний проєкт. Проте щоб його реалізувати, треба втручатися також в інфраструктурний об’єкт — дорогу. Через це потрібні будуть додаткові погодження й консультації, бо таке втілення може впливати на дорожній рух і відволікати водіїв, — вважає Ігор Титаренко.
№ 5 Козацький хрест, всередині якого — ікона. Неподалік від місця, де росіяни влучили в автобус із людьми, пропонують встановити скульптуру у формі козацького хреста, а всередині поставити ікону. Висота інсталяції — 2,5 метри.
— Козацький хрест — це радше символ військової звитяги, він підходить для вшанування воїнів, а не цивільних, які загинули просто на вулиці, — каже Оксана Бондаренко.
— Козацький хрест більш символічний для вшанування пам’яті воїнів — загиблих військових. Майбутній меморіал все ж увічнюватиме пам’ять цивільних людей, тож такий варіант може не відповідати задуму меморіального простору, — вважає Ігор Титаренко.
№ 6 Гілочка верби із 35 бруньками-котиками, з яких стікатиме вода. В цій інсталяції пропонують встановити гілку верби із нержавіючої сталі, на які висітимуть 35 бруньок — саме стільки людей загинуло 13 квітня внаслідок російської атаки. З кожного «котика» стікатиме вода на постамент з уламків. Це символізуватиме сльози, які струменять крізь біль і зберігають пам’ять.
— Я бачила всі проєкти й довго думала, за який проголосувати. Найбільше мені відгукнувся варіант із вербною гілкою з краплями. Це дуже символічно: верба — дерево журби, а саме в Вербну неділю все сталося. Ідея води, що стікає гілкою, нагадує сльози, тож цей проєкт має і глибокий сенс, і ніжну форму, — розповідає Оксана Бондаренко.
— Це справді символічний об’єкт. Водночас для нього, як і до більшості проєктів, потрібно буде отримати дозвіл і провести конкурс. Адже така гілочка — це художнє втілення меморіалу. Також є відчуття, що зображення проєкту генерував ШІ. Тому можуть виникати запитання щодо авторської ідеї й того, чи вдасться відтворити задумане в реальності, — вважає Ігор Титаренко.
№ 7 Залишити на пошкодженому фасаді будівлі фрагмент із руйнуваннями. Під час реставрації фасаду будівлі університету пропонують залишити частинку зі слідами руйнувань. Її хочуть залити прозорою епоксидною смолою і накрити оргсклом чи полікарбонатом. Поряд розмістять дошку пам’яті зі списком загиблих та QR-кодами з інформацією про них.
— Виникає запитання, чи дозволить університет втручатися у фасад і залишати частинку руйнувань. Адже невдовзі усе приміщення планують реставрувати. Водночас подібні інсталяції хочуть зробити в Харкові. Там планують у районі Північна Салтівка зберегти деякі фрагменти зруйнованих будинків, які нагадуватимуть про терор, — розповідає Ігор Титаренко.
Кризова психологиня Оксана Іванцова додає, що жоден із проєктів майбутнього меморіалу не є «поганим» чи «неправильним». Кожен варіант, на її думку, несе власний сенс — і це природно, що різним людям відгукуються різні ідеї.
Що потрібно, аби встановити меморіал
Поки питання встановлення меморіалу перебуває на етапі громадського обговорення, пояснює Юрій Ніколаєнко — начальник Управління архітектури та містобудування Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради. Водночас порядок розміщення таких пам’ятних знаків спирається на нормативні документи 2006–2009 років, тому, за словами посадовця, потребує сучасного оновлення.
— Зараз постало питання, як визначити статус майбутнього об’єкта. Проєкти називаються по-різному — меморіал, пам’ятник, меморіальний об’єкт чи простір, скульптурно-водна інсталяція, дошка пам’яті. Але від цього визначення залежатиме і процедура встановлення, — розповідає Юрій.
Для обговорення проєктів вже двічі збиралися представники влади, громадські діячі та дорадчий орган — Комісія з розгляду питань увічнення пам'яті видатних осіб та подій в місті Суми. До неї входять десять фахівців у сфері архітектури, дизайну, мистецтва й містобудування.
— Під час цих засідань у фахівців все ж побутувала думка, що увіковічення пам’яті має бути після завершення подій, пов’язаних із російською агресією. Ми не можемо знати, скільки триватиме війна і скільки ще буде жертв. У громаді люди гинуть майже щодня, водночас ми не можемо перетворити місто на суцільний меморіал, а також не можемо створити його лише тим, хто загинув у Вербну неділю. Можливо, нам варто зосередитися на кількох варіантах і зробити пам’ятний комплекс? Поки ми на етапі пошуку правильного рішення, — розповідає Юрій.
За чинною процедурою для більшості запропонованих проєктів треба проводити архітектурний конкурс. Якщо цього року ухвалять рішення створити пам’ятний об’єкт, то конкурс вже не проведуть. Бо існує певна програма фінансування, у 2025 році цю можливість вже використали, тож наступний можуть влаштувати лише у 2026, пояснює Юрій. Також для виплати премій переможцям потрібне фінансування, а нині ці кошти доречніше спрямувати на оборону.
Які ще нюанси можуть виникнути
Нещодавно Комісія з питань увічнення пам’яті видатних осіб та подій на території Сумської громади вирішила провести громадське обговорення проєктів. Учасник цього дорадчого органу Ігор Титаренко пояснює, що це опитування — не конкурс. Воно покликане лише з’ясувати, що хочуть бачити люди, який формат їм ближчий. Але це не означає, що майбутній меморіал оберуть за результатами цього голосування й одразу встановлять, пояснює Ігор.
Якщо невдовзі представники влади вирішать, що варто розміщувати не меморіальну табличку, а саме пам’ятник, інсталяцію чи меморіальний об’єкт — варто проводити архітектурний конкурс, розповідає архітектор.
— Відповідно до Закону України «Про архітектурну діяльність», створення об’єктів, які мають містобудівне, історико-культурне або художнє значення, здійснюється на конкурсній основі. Це стосується пам’ятників, меморіалів чи інсталяцій у публічному просторі — особливо якщо вони розташовуватимуться в історичному ареалі або поблизу пам’яток архітектури. У нашому випадку майбутній меморіальний об’єкт розмістять поруч з окружним судом і садибою Суханових-Сумовських, тож він безумовно має суспільне та культурне значення, — розповідає Ігор.
Сьогодні організувати конкурс складно — і через фінансові обмеження, і через воєнний стан. Тому, на думку архітектора, варто розглядати простішу форму вшанування, наприклад сучасну меморіальну табличку. Для неї конкурс не потрібен, адже табличка не є об’єктом архітектури. Водночас її дизайн, шрифт і матеріали мають бути затверджені, а через те, що локація розташована в історичному ареалі, знадобиться погодження охоронного органу — Мінкульту. Таким чином можна ухвалити рішення без проведення конкурсу.
Голосування за проєкти майбутнього меморіалу триває до 8 листопада. Зробити свій вибір можна за посиланням.