Суми називають козацьким містом, бо саме козаки першими повноцінно тут оселилися. Вони заснували свою фортецю на Соборній і Воскресенській, які ми й зараз називаємо центром. Як перші сумці будували фортецю й вживалися з росіянами нам розповіли історик Олег Корнієнко і статті дослідників.
А місцями сумської фортеці, залишки якої досі можна побачити, ми пройшлися з Ігорем Титаренком, архітектором і автором реконструкцій фортеці. Що лишилося від давніх сумців, чим вони займалися і як захищалися — розказуємо й показуємо в тексті.
Коли і хто заснував сумську фортецю
У документах, які збереглися до наших днів, уперше про місто Суми згадують 24 червня 1655 року. Тоді сто українських козаків на чолі з полковником Гарасимом (за іншими джерелами Герасимом) Кондратьєвим надіслали чолобитну московському царю. Вони просили оселитися на Берлицькому городищі — місці, де раніше існувало поселення. Містечко на цій території в документах спочатку переважно називали «Суминим городком», а от «Суми» почали активно вживати з другої половини 1670-х років, пише Олег Корнієнко.
Михайло Грушевський у праці «Історія України-Руси» писав, що переселення «під проводом славного потім в історії Слобідщини Герасима Кондратовича» може бути пов'язане з відходом від гетьмана після битви на сучасній Київщині. Козаки тоді тікали від «разоренья и гоненья ляхов и татар крымских».
26 червня 1655 року козаки отримали дозвіл оселитися на території сучасних Сум. Після цього стали будувати фортецю на високому пагорбі річки Псел — це сучасні Соборна та Воскресенська вулиці, Сурогінський і Монастирський провулки. Природні перешкоди були головним захистом першої версії фортеці від набігів татар. Пагорб довжиною 300 метрів із трьох боків оточували річки Сумка (тепер Стрілка), Сума́ (Сумка) та Псел. Земля біля річок була покрита болотами й непрохідними хащами.
Дослідник Євген Осадчий припускав, що перші фортифікаційні споруди на Сумському городищі будували у 1655-1656 роках, ще до прибуття московського воєводи Кирила Арсеньєва. Крім перепаду висоти, фортецю в районі сучасного Монастириського провулка захищав рів.
Еспланадою, незабудованим простором сумської фортеці, була територія сучасних вулиць Нижньособорної, Миколаївського лужка, Нижньовоскресенської, Набережної річки Стрілки, а також частково площі Незалежності. Від міста у два боки розходився вал, який змінювався перешкодами зі зрубаних дерев — засіками. У більш небезпечних місцях по лінії влаштовувались острожки — башти зі спостережними клітками.
Сам вал, якщо не скрізь, то принаймні в багатьох місцях, був зміцнений ще й дубовим тином. Його залишки не збереглися до наших днів, утім на Нижньособорній вулиці й Козацькому валу можна побачити підрізані схили берега Псла — елементу оборони Сум у 17 столітті.
Якісніший захист сумської фортеці почали будувати з квітня 1656 року. Тоді цар наказав воєводі Микиті Зюзіну та дяку Микиті Наумову послати на річки Псел і Сума́ дворянина й служилих людей (стрільців та пушкарів), щоб збудувати фортифікації.
Основна надія — на «черкас» — українських переселенців
Владу московського царя в сумській фортеці представляли воєводи, першим із липня 1656 року був Кирило Арсеньєв. Тоді ж для захисту укріплень виділили гармати й боєприпаси. В указі була вказана й кількість населення — 500 осіб і чи не вперше письмово згадували вже не «Берлицкое», а саме «Сумино городище».
Майже одночасно на будівництво фортеці послали 52 служилих людей із Курської області. Втім, московська держава не могла самостійно утримувати навіть незначні прикордонні містечка, тому більшість робіт виконували саме «черкаси» — українські переселенці, наголошують історики. Доповідаючи про результати роботи, у 1657 році Арсеньєв писав царю, що у новому «Сумином городище» будують дубові стіни, башти, тайник, «черкас» (козаків) забезпечують землею й дворами.
До 1658 року в Сумах збудували Преображенську церкву й деякі укріплення: проїжджі та глухі башти, склад для пороху, рів тощо. Історик Віктор Юркевич пояснював, що, ймовірно, воєвода і його прислуга лиш наглядали, а саме козаки споруджували фортецю, оскільки її креслення розробив українець Яків Стандарний. Крім того, в Москві Кондратьєв просив дати сумцям гроші за будівництво фортеці, бо вони заморили своїх коней, коли возили ліс для будівництва.
Населення тогочасних Сум було розділеним на дві частини. Більшість складали козаки, які мали легку зброю, дві-три гармати для захисту від татар, й водночас обробляли землю. Вони підпорядковувалися полковнику й священникам із-за Дніпра.
Московська меншість наглядала за містом. Їм підпорядковувалася незначна кількість пушкарів, рейтар чи стрільців. Гарнізон воєводи не ходив у походи, натомість утримував у «могазєйнах» (складах) і погребах стратегічні запаси зерна, солі, пороху, свинцю та зброї на випадок прибуття значного царського війська.
Тогочасні українські військові, яких називали «черкасами полковой службы», чинили спротив татарським набігам. А гарнізони воєводи тримали лише на випадок ворожої облоги, нехарактерної для тактики татар. «Черкаси полкової служби» не підпорядковувалися воєводі й могли піти на відвертий конфлікт у разі його зловживань. Так трапилося у 1661 році з другим сумським воєводою Умаєм Шамордіним, який привласнював платню козаків.
Що знаходилося на території фортеці
В описі Сум 1678 року вказано, що фортеця складалася з двох частин — зовнішнього «города» та «форштадту», тобто передмістя. Олег Корнієнко пояснює, що в той час слово «город» означало фортифікації, також словом «острогом» могли називати і фортецю, і її елементи — наприклад, стіну.
Довжина фортифікацій навкруги сягала семи кілометрів. У самій фортеці стояли 27 башт, до проїзних підходили шляхи, що сполучали Суми з іншими містами. Фортецю оточував рів на сім кілометрів. «Острог» мав 8 воріт: Покровські, Ворожбянські, Московські, Млинові та інші.
В описі також вказували, що з «города» йде тайник до Псла й «вода в нем добра». Деякі історики вважають, що тайник — це колодязь, але Олег Корнієнко наполягає, що це підземний хід, який виходив до річки й у ньому міг проїхати вершник. Він ішов від цитаделі — найбільш укріпленої частини фортеці — і, на думку дослідника, слугував для прихованих вилазок гарнізону. Цитадель сумської фортеці була в районі сучасного скверу Тараса Шевченка. Історик каже, що місце, де йшов тайник, можна розгледіти досі — це горби біля фонтану «Садко».
Сумська фортеця не була розрахована на довготривалу оборону, бо Суми були розташовані північніше основного захисту — Бєлгородської оборонної лінії. Муровані оборонні споруди у період набігів татар тут так і не з'явилися, попри наявність неподалік від міста шпилівського родовища пісковику, з якого можна виготовляти цеглу.
Олег Корнієнко припускає, що стіни сумської фортеці робили найбільш складним і потужним варіантом — «тарасами». Це укріплення, для якого споруджували клітку-башту з колод і наповнювали її сумішшю ґрунту або глини з дрібним щебнем. Таку стіну не можна було прострелити кулею чи навіть пробити ядром, каже історик.
На озброєнні фортеці 1678 року стояли 13 гармат, понад 200 мушкетів і пістолів. У порохових льохах лежало понад 800 кілограмів пороху, тонна свинцю, тисяча ядер. Сумський гарнізон налічував 50 московських служилих людей і 246 «черкас». 3 часом кількість останніх поступово зростала, а служилих — коливалась і загалом зменшувалася. Врешті московська частка зникла, бо уряд став більше довіряти слобідській козацькій старшині. У 50-60-ті роки ХVІІ століття Суми охороняли 24 пушкарі та 70 городових козаків, які працювали у воєводи.
Чим займалися сум’яни
У книзі «Слобідська Україна» історик Антон Слюсарский описує промисли, якими займалися на Слобожанщині й, зокрема, в Сумах. Із часів Київської Русі тут успадкували бджільництво — збирали мед диких бджіл.
Протягом перших років існування тут збудували кілька млинів. Належали вони переважно козацькій старшині і монастирям. Під селом Дергачі в 1682 поставили чотири млини, а під Сумами — десять, пише Антон Слюсарський.
Крім того, історик вказує, що поселенцям Сум дозволяли варити пиво й мед, але тільки для власних потреб. Також у сумських лісах добували дьоготь і смолу. У регіоні також добували селітру, яку використовували для виробництва пороху.
Уже в пізніших документах 1779 року писали, що в Сумах було два великих ярмарки: на початку весни та наприкінці осені. Жителі навколишніх міст привозили на продаж різний хліб, м’ясо, масло, мед, конопляну олію. Також слобожани везли багато речей господарського вжитку — діжки, скрині, колеса та цілі вози, дьоготь та інші вироби.
У статті про сумську фортецю історик Євген Осадчий пише про скарб, який знайшли під час розкопок у 1950-их роках на сучасній вулиці Британській. Там були невеликі горщики з білої глини, орнаментовані червоними лініями, у яких лежали монети XVI — першої половини XVII століть. Серед них найбільше — 95-97% — півторагрошовики, карбовані польським королем Сигізмундом III у 1618-1624 роках. Також у скарбі були монети, карбовані на території Швеції та в її володіннях.
Занепад фортеці й наслідки пожежі
Опис Сум у 1686 році свідчить, що у фортеці відбулись істотні зміни, а дерев'яні споруди виявилися не надто міцними. Захисні стіни зазнали руйнувань і потребували ремонту. Стіни прогнили, елементи фортифікацій обвалилися, тайники згнили, рів, викопаний навколо міста, обвалився й засмітився.
В описах лишилося кілька згадок про пожежі. Одна сталася в червні 1704 року, інша — в червні 1706. Пишуть, що останню могла спричинити велика спека, а вітер розніс вогонь по всьому місту і охопив більшість споруд — горіли навіть човни на березі Псла. У фортеці згоріли дві дубові сторожові та в’їзні башти, приблизно 250 житлових будинків, міст через Псел довжиною 290 метрів, дерев'яна Покровська церква, великі цейхгаузи з полковими припасами, тайник до води тощо. Андрій Кондратьєв, син Гарасима й тодішній сумський полковник, доповідав царю, що пожежа сталася через дії шведських диверсантів.
Як реконструювали фортецю після — детально невідомо. Але в 1718 році в Сумах уже були бастіони («раскаты») і бійниці, писало київське губернське управління. Фортеця складалася з «большого города» й «городка» й була захищена ровом і стіною з дерев'яних паль довжиною в понад два кілометри. Артилерії і постійної залоги в 1718 році вже не було.
Пізніше невеликі фортеці, подібні до Сумської, занепадають, бо загроза нападів суттєво зменшується. До того ж Сумський полк розташовувався у глибині Слобожанщини, за Бєлгородською лінією, і був захищений добре організованою сторожовою службою на кордоні з Диким полем, пояснюють історики.
Які об’єкти Сумської фортеці можна побачити досі: Воскресенська церква та інше
Північний в'їзд до Сумської фортеці починався з мурованих споруд Свято-Воскресенського храму, які будували в 1696-1702 роках. Деякі будівлі церкви кілька разів перебудовували й реконструювали, але досі можна побачити головний Воскресенський храм, який заклав іще Гарасим Кондратьєв.
Зовнішні двері Воскресенському храму спершу викликають подив, бо виходять нібито внікуди, не мають ані балконів, ані інших майданчиків. Але історики пояснюють, що до цервки приєднували дерев'яні бойові балкони, які сполучали її з дзвіницею.
Під нижнім храмом церкви був просторий підвал, де зберігали майно та провізію. Також приміщення використовували як склеп родини Кондратьєвих: саме тут у 1701 році поховали першого полковника Гарасима. До наших днів воно не збереглося. У 1758-1759 роках склеп зруйнували, а підземелля засипали піском. Історики пишуть, що за переказами з Воскресенської церкви до кам'яниці на площі Незалежності йшов підземний хід. Священики храму говорили, що в місці, де міг бути хід, церковна стіна постійно була мокрою.
До наших днів залишається майже не забудованим двір цитаделі колишньої фортеці — однієї з найстаріших частин, де сиділи, зокрема, московські воєводи. Це сучасний сквер Тараса Шевченка. Там збереглися й залишку валу: обриси досі можна побачити на сходинках із Соборної вулиці до пам’ятника Шевченку. Це внутрішні вали цитаделі — фортеці у фортеці. Свого часу їхня висота сягала понад п’яти метрів.
Ще на Соборній є будівля, де в 1730-х роках була «Комиссия учреждения слободских полков» — урядова інституція московської держави, звідки керували всіма слобідськими полками. Пізніше там були полкова канцелярія, ратуша.
Також збереглися дуби 17-го сторіччя на Петропавлівській. Це 300-річні дерева, приблизно такі ж, із яких будували сумську фортецю.
Найдавніша мурована споруда Сум — це не Воскресенська церква, каже історик Олег Корнієнко. Старішою є двоповерхова цегляна будівля — так званий будинок війта другої половини 17 століття, який можна побачити звернувши з Монастирського провулка. Ймовірно, там була розташована полкова канцелярія і, можливо, сумська ратуша.
У будівлі — цокольні приміщення зі склепінчастою стелею, на першому поверсі також напівкруглі стелі, а другий поверх, можливо, надбудували пізніше. Зараз у одному приміщення на першому поверсі кам’яниці — салон краси.
За часів правління Сумською областю Володимиром Щербанем у 1999-2005 роках на території колишньої фортеці проводили будівельні роботи. На Соборній і Воскресенській вулицях зняли асфальт, а потім стару бруківку, але дослідників не допускали оглянути археологічний шар, розповідає Олег Корнієнко. Він каже, що бачив дубові зруби на глибині метрів п’ять на Воскресенській. Історик сподівається, що на землях фортеці проведуть якісні археологічні дослідження й реконструюють споруди, де це можливо.
