Сумські науковці дослідили пам’ятники області, які включені до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. Монументи досліджували за роком створення, гендером, матеріалами, з яких вони зведені. Коли на Сумщині поставили найбільше пам’ятників, які наративи вони транслюють, розповідає дослідниця публічного мистецтва Римма Миленкова.
Але спершу — як працює пам’ять
У корені слова пам’ятник захована пам'ять. А пам'ять – це не тільки здатність людини утримувати в уяві те, що перестало існувати. Це також – один з найцікавіших культурних та політичних феноменів, який зацікавив дослідників з Сумського державного університету. Аналіз об’єктів публічної меморіалізації зробили для Національного фонду досліджень України.
Німецький філософ Андреас Хюссен звернув увагу на те, що в різні епохи суспільство мало різні часові орієнтири пам’яті. Більшу частину історії людства ідеї пам’яті зосереджувалися на цілях виживання й орієнтації на майбутнє (present futures), тобто люди більше мріяли й згадували минуле в контексті ідеї про чудове майбутнє. Але після 1980-х її фокус зсунувся з майбутнього до теперішнього, яке бере до уваги минуле (present pasts). Це сталося після визнання людством жорстокостей війн, Голокосту, тоталітаризму, нацизму й засудження цих трагедій на публічному рівні. Підсилення такого способу мислення відбулося після 1990-х та подій, коли Руандою й Боснією прокотилися хвилі насилля, зґвалтувань і потягів з біженцями до інших країн. Після тих подій людство стало будувати музеї та пам’ятники так, ніби не існує майбутнього, є лише трагічне минуле.
Згадування пам’ятників і музеїв разом не є випадковим. Світ став музеалізованим, і наш публічний простір формується за типом музею. Прикладом музеалізації нашого світосприйняття виступає успіх фільму «Титанік» зі спробою відтворити якомога більше деталей, а також цілий пласт історико-драматичного кінематографа, літератури й живопису.
Як працює антипам'ять
Цікаво, що сучасні дослідники говорять про пам'ять мовою медицини. Основними характеристиками сучасної культури пам’яті є амнезія, анестезія та оніміння, адже культура пам’яті покликана саме заліковувати історичні рани та втрати.
Це означає, що важлива не лише пам’ять як така, а її зворотний бік, забування. Забування розкривається не у присутності, а й у відсутності певних пам’ятників у публічному просторі. Приміром, там, де стоїть пам’ятник російському поету Пушкіну, не може стояти пам’ятник Лесі Українці, бо місце вже зайнято в смисловому та фізичному плані. Поряд із тим пам’ятником з’являється парк, місце позначається на мапі в Google, містяни призначають зустрічі біля пам’ятника Пушкіну. Так присутність пам’ятника помножується, витісняючи можливі інші історичні постаті, прирікаючи їх на публічне забуття.
Одним з інструментів забуття є державний контроль за спорудженням пам’ятників, який спрямований на підтримку певних, наприклад колоніальних наративів, витісняючи інші, скажімо, національні.
Якщо говорячи про пам’ятники, ми перестанемо сприймати їх буквально, як бронзові статуї на гранітних п’єдесталах, ми побачимо, що вони є маркером присутності політичної влади. Вони конструюють соціально-політичні наративи в суспільстві.
Про що кажуть сталь і бетон
Монументи Сум і Сумської області досліджували семеро науковців Сумського державного університету Наталія Таценко, Ольга Бойко, Алла Зякун, Римма Миленкова, Лариса Отрощенко, Лілія Молгамова, Тетяна Повалій. Їх зацікавили пам’ятники, визнані на державному рівні — ті, які включені до Державного реєстру нерухомих пам’яток України національного та місцевого значення.
У реєстрі національного значення Сумської області є 7 монументів, а кількість пам’яток місцевого значення налічує аж 2 459 позицій. Якщо відокремити пам’ятки архітектури, пам’ятки історії та пам’ятники на кладовищах, а лишити пам’ятники на вулицях і площах, то їх буде 839.
Пам’ятники аналізували за назвою, роком створення і матеріалом виготовлення. Чи має значення, що пам’ятник зроблено з каменю, сталі чи бетону? Виявляється, що так. По-перше, кожен матеріал має свою символіку. А по-друге, можна з легкістю визначити, на кому «економив» політичний режим.
Науковці проаналізували вплив особи, якій присвячено пам’ятник, на суспільство, гендер, соціальний статус, позитивний і негативний вплив, а також що ця людина думала про ідеї тоталітаризму, незалежності, війни, миру, воєнних перемог і поразок.
Найбільше пам’ятників установили в радянський період
В області збереглися місця пам’яті, пов’язані з подіями Національно-визвольної війни середини 17 століття під проводом Богдана Хмельницького, Конотопської битви, Північної й вітчизняної війни 1812 року. Події Української революції 1917-1921 років, громадянської, Першої й Другої світових війн увіковічені у сотнях поховань учасників, воїнів, мирних громадян, солдатів і партизанів.
А решта 6% поділена між іншими періодами:
- стародавній — до кінця 17 століття — 1%
- імперський період з 18 століття до 1918 року — 2%
- період української революції та боротьби за збереження української державності (1917-1921) — 1%
- Україна в умовах незалежності з 1991 року — 1%
- період російської агресії з 2014 року — 1%
Як тлумачити ці цифри? Принаймні звернути увагу на те, що 94% пам’ятників звела радянська влада, яка розглядала публічне мистецтво як інструмент пропаганди.
Цікавими виявилися дослідження гендеру. В Сумській області, керуючись нашою вибіркою, більшість пам’яток представлено за змішаною групою гендеру — 80%, до яких увійшли переважно братські могили періоду Другої світової війни. Якщо відкинути 5% об’єктів, до яких гендер не застосовується, наприклад, авто, танки, трактори, то чоловікам присвятили 14%, а жінкам — 1% пам’ятників.
Інакше кажучи, на кожні 14 пам’ятників чоловікам припадає лише один пам’ятник жінці. Ця статистика має неприємний вигляд, навіть за умов розгляду лише індивідуальних пам’ятників. Диспропорція представлених статей була б більш разючою, якби включала масові могили — вони теж здебільшого увіковічують військових чоловіків. Наприклад, у Київській та Полтавській областях на 1 пам’ятник жінці припадає 67 і 68 пам’ятників чоловікам.
Дослідники проаналізували також соціальний статус: інтелігенцію, робітничий клас, управлінську еліту та осіб війни.
Так, результати показали, що: показник «особи війни» представлено найбільше — 89%, суттєво менше «інтелігенція» — 6% і «не застосовується» — 3% і майже зовсім не представлено об’єктів за показниками «робітничий клас» — 1% та «управлінська еліта» — 1%.
Ким же є особи війни? Всі, хто брав участь у війні — солдати, командири, герої, а також ті, хто загинув від військових дій. І знову більшість пам’ятників у цій категорії побудована під час радянського режиму, і увіковічена війна називається Великою вітчизняною замість Другої світової, формуючи думку, що лише в складі імперії можливо перемогти у великій війні.
Також пам’ятники проаналізували за наративом. Серед них вшанування культури війни та пам’ять про загиблих — 90%, популяризація радянської тоталітарної системи — 2%, імперська доба — 1%, українська державність — 4%, український національний спротив в Литовсько-Польську добу — 1%, боротьба за українську державність 1917-1921 років — 1%, вшанування пам’яті національних героїв — 1%.
Захист і відновлення української ідентичності від лютого 2022 року не представляли. Навіть якщо пам’ятники й встановлювали після початку повномасштабного вторгнення, до реєстрів їх не внесли. При цьому не слід забувати, що у наратив «вшанування культури війни та пам’ять про загиблих» здебільшого включена популяризація радянської тоталітарної системи.
Американська дослідниця Ребека Бірон вважає, що меморіалізація є частиною культурної індустрії, а культура є циклом продукції, циркуляції та споживання смислів. Якщо ми погоджуємося з цією ідеєю, то з’являється багато запитань. Наприклад, які смисли ми продукуємо для суспільства? Чи жило наше суспільство в культурі війни все 20 століття? Чи відображує наявність цих пам’ятників менталітет жителів та їхню ідентичність?
Інші висновки науковців
- Пам’ятники завжди мінялися й міняються. Сумщина має надзвичайно високу цифру пам’ятників місцевого значення порівняно з іншими областями. Наприклад, державний реєстр в Сумській області налічує 2459 пам’яток, а у Київській до реєстру включено лише 197 пам’яток місцевого значення, а у Волинській лише 9.
- Найпопулярнішою українською особистістю в пам’ятниках є Тарас Шевченко.
- Державний реєстр пам’яток культурної спадщини в Сумах та області практично не зазнав змін, тоді як інші області, наприклад, Львівська, відкоригували й декомунізували списки.
- Найчастішою назвою пам’ятника на Сумщині є «Братська могила воїнів-захисників та полеглих жителів».
