Зізнавайтеся, ви теж любите містичні історії, хоч і знаєте, що будь-якій дивині є пояснення? Мабуть, інколи нам необхідне те, що хвилює фантазію, перетворює рідне місто на край казок і давніх легенд. Тому Цукр зібрав загадкові історії, пов’язані з Сумами й Сумщиною, а також поспілкувався з екскурсоводом, який, за його словами, сам був свідком різних містичних явищ.
Пам’ятайте, що ця добірка — не історична довідка. Тут не буде достовірних фактів, а тільки припущення, перекази й легенди. Обирайте самі — вірити чи ні.
Хутір Мала Бугайка на Роменщині
Звісно ж ви чули про Бермудський трикутник, де, за легендами, зникло багато суден та літаків. А якщо ми скажемо, що незвичайні явища бували й на Сумщині теж? Подейкують, що на місці колишнього хутора Мала Бугайка на Роменщині відбувається щось містичне. Мовляв, час може пришвидшуватися чи зовсім зупинятися, а люди бачать галюцинації, привидів та чують невідомі крики.
Вважається, що цей трикутник лежить між селами Холодник, Анастасівка та зниклого хутора Мала Бугайка. За легендою, містичні явища помітили у 1930-х роках.
— У 1950 роках хутір зрівняли з землею, — розповідає екскурсовод Олександр Коваленко, — повикорчовували фруктові дерева і розорали під колгоспне поле, щоб навіть згадки про цей населений пункт не було. Посеред колгоспного поля лишили кладовище, адже там поховання людей з трьох найближчих поселень. Це вперше, коли в радянщину люди самі жалілися на аномальні явища і це мало такі наслідки. Мешканці зверталися спочатку до голови колгоспу, потім до місцевої, районної та обласної рад, — каже Олександр Коваленко.
У наші дні тут також діється щось дивне, розповідає Олександр. Востаннє чоловік був у Малій Бугайці у 2021 році. Пам’ятає, що з ладу виходила техніка, а в його товариша різко погіршився стан здоров’я. Дивно, але як тільки мандрівники повернулися до села Холодник, все почало працювати, а товариш став почуватися краще.
— У 1950-х вважалося, що цим містичним явищам є пояснення. У радянській Україні вперше почали видобувати нафту саме на горі Золотуха на Роменщині. Один край гори — це село Пустовійтівка, а інший — це хутір Мала Бугайка. Чому така назва гори? Верхній шар — це сіль. У сонячну погоду вона виблискувала, немов золото. А під нафтою виявили масштабні поклади залізної руди. Всі ці корисні копалини у взаємодії створюють аномальне магнітне поле, — каже Олександр Коваленко.
Привиди у будинку в Степанівці
Кажуть, що у селі Степанівка є незвичайний будинок, у якому живуть привиди. За легендою, у 1933 році радянська влада вигнала селянина Івана Шевченка з його ж хати. Коли чоловік покидав оселю, то сказав, що ніхто не буде там жити. Як не дивно, у будинку дійсно ніхто надовго не затримувався.
Після націоналізації у приміщенні будинку працювала школа, бібліотека та їдальня. Місцеві переповідають історію, як одна вчителька постійно знаходила в класі розкидані зошити й розлиті чорнила. Хоча, виходячи з кабінету під час перерви, завжди замикала його на ключ. Крім цього, задля експерименту місцеві чоловіки навіть ночували у цьому будинку. Щоправда, невідомо чим це закінчилося.
Вже у 1995 році оселю повернули нащадкам Івана. Тодішня господарка Галина Шевченко зазначала, що не помітила у будинку чогось паранормального, проте будинок освятили.
Конотопські відьми
Маєте чорного кота і добре плаваєте? Вітаємо, ви — відьма. Принаймні так вважали у 19 столітті. Адже тоді український прозаїк Григорій Квітка-Основ'яненко написав повість «Конотопська відьма», в якій однією з героїнь стала відьма Явдоха Зубиха. Що ж вона вміла? Правильно — плавала й не тонула, доглядала свого кота, а вночі зі старої жінки перетворювалась у молодицю.
Книжки книжками, проте на початку великої війни жителі Конотопа жартували, що їм вдалося відстояли місто завдяки відьмам.
«Ви взагалі знаєте, де знаходитесь? Це Конотоп. Тут кожна друга жінка відьма. У тебе завтра х** стояти не буде», — так говорила місцева жителька з російськими військовими, які зайшли до міста.
Нині ж є FPV-підрозділ «Конотопські відьми», який нищить російську техніку. А ще цьогоріч вийшов у прокат український фільм жахів «Конотопська відьма».
Сумська піраміда-склеп
Побачити піраміду можна не тільки в Єгипті. Така споруда є і в Сумах на Центральному кладовищі. Висота піраміди-склепу — дев'ять метрів. Раніше вважалося, що вона розташована на найвищій точці Сум. Екскурсовод Олександр Коваленко каже, що вхід усередину споруди схожий на такий, як у православній церкві.
Піраміда має чотири вікна, оздоблена орнаментами. Є припущення, що всередині склепу стояли скульптури. Чим не ідеальний будинок? Заходь і живи (ні). Посеред піраміди висить металевий гак. Якщо підвісити на нього гасову лампу, то вона може не лише освітлювати це місце, а й виконувати роль маяка. Екскурсовод також додає, що під пірамідою знайшли залишки підземних ходів, які нині завалені.
Про те, що піраміда — це чиєсь поховання, почали говорити у 1990 роках, каже Олександр Коваленко. Цеглини, з яких побудована споруда, датуються 1820 роками, хоча саме кладовище з'явилось у 1840-х. Загалом є багато версій про справжнє призначення сумської піраміди-склепу. Зокрема, начебто у ній збиралися масони, щоб проводити свої обряди.
— Хто і чиїм коштом будував піраміду — невідомо. Це нетипова архітектурна споруда для Сум. До речі, на Полтавщині збереглися дві майже ідентичні піраміди. Мова про піраміду-мавзолей родини Закревських у селі Березова Рудка та піраміду-гробницю Білевичів у Комендантівці. Ці споруди також розташовані на кладовищах. Проте у Комендантівці місцеві використовують піраміду як церкву.
Також якщо на карті поглянути на ці три споруди, то побачимо, що між ними приблизно однакова відстань. Всередині трикутника розташовані Миргород, Сорочинці, Гоголеве, Диканька. Виходить, що вся чортівня, яку описував Микола Гоголь у своїх роботах, відбувалася в цьому трикутнику, — припускає екскурсовод Олександр Коваленко.
Зараз, за спостереженнями гіда, поблизу піраміди теж трапляються дивні речі. Буває, у відвідувачів екскурсій різко погіршується стан здоров’я, дехто навіть непритомніє. На відео й на світлинах нерідко спотворюється зображення, зникає звук.
Замурована сестра у Воскресенській церкві
У полковника Герасима Кондаратьєва була сестра Марія. За легендою, її замурували під Воскресенською церквою у 18 столітті.
Кажуть, поблизу Сум була банда розбійників, яка грабувала людей, а очолювала її Маруська Кондратка. Мовляв, через прізвище її вважали родичкою Кондратьєвих. Згодом банду спіймали, а жінку живцем замурували в одному з трьох підземних ходів під найстарішою кам'яною спорудою Сум — Воскресенською церквою. І не випадково, адже її засновниками є сумські полковники Герасим Кондратьєв та його син Андрій. Тим паче усипальниця Кондратьєвих теж розташована під церквою.
— На початку 20 століття під час реставрації церкви виявили, що сам підземний хід дійсно був замурований. Про це свідчила цегла, яка відрізнялася від основної. Коли стіну розбили, то знайшли людський скелет. Дослідники дійшли висновку, що це — рештки тіла жінки. Найімовірніше, вона померла від голоду чи від спраги. Проте достовірних доказів про те, чий це скелет і як саме померла ця людина, немає, — пояснює екскурсовод.
Домовик у будинку Суханових-Сумовських
Подейкували, що в будинку Суханових-Сумовських у минулому столітті завівся домовик. Нині це споруда Інституту прикладної фізики, але раніше там в різний час жили дві родини.
Сім'я меценатів Суханових розпочала будівництво цієї оселі, а завершив названий син родини. Оскільки нащадків у них не було, будинок забрали у власність міста. Вже у 1914 році під час аукціону маєток викупив головний інженер сумської залізниці Орест Сумовський. Після смерті чоловіка його вдова Олена залишилася жити в будинку сама.
Вона розповідала, що зі стін таємничим чином падали картини, а вночі було чути гуркіт. Тоді жінці підказали, що то пустує домовик, тож його необхідно задобрити. Є версія, що спочатку вдова запросила до себе сумську відьму, яка провела певні обряди. Однак це не допомогло. Згодом оселю освятив священник, але дивні звуки припинилися всього на кілька днів.
Потім Сумовській прийшов лист від подруги, яка запевняла, що про домовика потрібно розповісти газетярам. Адже подібне траплялося з іншою жінкою і поки вона не розказала журналістам про домовика, він не заспокоївся. Тож Олена зібрала у себе вдома журналістів та поділилася своєю історією. Так, у 1916 році в газетах з'явилися матеріали про те, що у Сумах в будинку жінки «зафіксовано випадок явлення домовика». Після оприлюднення історії домовик начебто перестав докучати господині. Проте людям було цікаво побачити це місце на власні очі й вони приходили до маєтку, а Сумовська радо показувала кімнати, де домовик начебто збивав картини.
— Тоді Олена Сумовська стала відомою у Сумах. Чи був домовик насправді — ніхто ж не знає. Проте це була поширена історія для різних міст, зокрема для Києва, Харкова, навіть Праги. Часто знаходилася забезпечена жінка, яка заявляла, що у неї оселився домовик. На ті часи, це навіть вважалося модним, — додає Олександр.
Будинок на Петропавлівській в якому ніхто довго не затримується
Містика на Петропавлівській не закінчується історією про домовика в будинку Суханових-Сумовських. На цій вулиці розташована ще одна загадкова споруда — колишня музична школа Наталки Чурилової. Музикантка зі своїм чоловіком, банкіром Максимом Чуриловим, жила у будинку неподалік, нині там відділення банку.
— Коли чоловік розбагатів, Наталка попросила його вкласти гроші в створення музичної школи. Тоді у Сумах не було такого навчального закладу. Подружжя не мало дітей, а Наталка дуже хотіла передати свій талант іншим. Тож на початку 20 століття з'явився цей заклад, — розповідає Олександр.
Спочатку в музичній школі могли навчатися діти лише із забезпечних родин, адже навчання було платне. Після першого набору учнів жінка зрозуміла, що не всі мають хист до музики, тож ухвалила рішення, що половина учнів матиме право навчатися безплатно за умови проходження конкурсу. У школі викладали лише знані музиканти з Києва, Харкова, Петербурга, Москви, яких забезпечували житлом у Сумах. Будівля мала кілька блоків — житлове крило, адміністративне та музичне.
За різними даними, музична школа проіснувала шість чи сім років. У 1918 році стався державний переворот, а у 1920-му до влади прийшли більшовики, почалися репресії. У 1921 році школа ще працювала, але вже відчувався тиск. Спочатку тодішня влада націоналізувала будинок подружжя, а Максиму Чурилову загрожував розстріл або заслання. Чому? Бо вмів заробляти гроші й був успішним. За однією з версій, чоловік тікав, проте його спіймали та відправили на заслання, додає екскурсовод.
Наступною метою більшовиків була музична школа. Є версія, що вони прийшли до навчального закладу під час занять. Дітей забрали в одне крило, вчителів в інше, що на цокольному поверсі. Через годину всіх учнів випустили, проте частину працівників або вивезли на каторгу, або розстріляли. Що трапилося з Наталією Чуриловою — невідомо. Її прізвища не було у переліку тих, кого вбили. Є версія, що в підвалі школи її могли закатувати до смерті й там закопати. Проте решки тіла Наталки не знайшли. Тож є легенда, що дух жінки досі шукає кривдників у цьому приміщенні.
Через десятиліття споруду приватизували, зробили ремонт й почали здавати в оренду для офісних працівників. Саме відтоді з'явилася історія, що це будинок, в якому ніхто надовго не затримується.
— Люди розповідали, що тут з ладу виходила техніка, були постійні перепади напруги, смерділо сірководнем, хоча з каналізаційними трубами було все гаразд. Такі випадки траплялися неодноразово і не в одному офісі. В цій споруді працювало бюро перекладів, лінгвістична школа, але вони теж надовго не затрималися. Буцімто, привид Наталки відлякує працівників, — додає Олександр.
