Суми після перемоги — це місто інновацій та розвитку чи тупцювання на місці? Які проблеми треба подолати, щоб воно розквітнуло? Відповіді на ці питання під час дискусії в Розумному хабі знаходили Дмитро Лукін – експерт із регіонального розвитку, кандидат економічних наук, і Григорій Стариков – кандидат історичних наук, директор Агенції регіонального розвитку Сумської області. Запис події ви можете переглянути тут, а нижче — прочитати конспект дискусії.
Дмитро Лукін
Експерт із регіонального розвитку
Насос, який перекачує людей
Ще на початку 90-х я для себе виокремлював переваги життя в Сумах. Це збалансований клімат, велика площа зелених насаджень у місті та за його межами, близько 19 мостів, «малесенький діснейленд» у вигляді дитячого парку. Інші переваги Сум — його компактність і науково-технічна інтелігенція: науковці та винахідники.
Сьогодні Суми — це насос, який засмоктує людей та ресурси з населених пунктів, розташованих поруч. А самі сумчани переїжджають у Харків, Київ чи Варшаву.
Цей насос переварює, навчає велику кількість людей, відпускає їх далі, й знову набирає нових
Мешканців у селах стає дедалі менше, тому місту-насосу складніше працювати. Але після квітня 2022 року Суми знайшли нове джерело людського ресурсу – переселенців. Через повномасштабну війну, за моїми оцінками, з міста евакуювалося 50 тисяч мешканців, а приїхало як ВПО офіційно 19 147 людей.
Перемістилося багато харків’ян, адже люди не хочуть залишати Слобожанщину, а в Сумах безпечніше, ніж у Харкові. Велика кількість людей переїхала з прикордонних громад, які постійно обстрілюють. Але в нас усе одно від’ємна демографічна ситуація. Тому маємо кричати: «Приїжджайте всі до нас!», та створити відповідну програму.
Що заважає розвитку Сум
На думку Дмитра Лукіна, широкомасштабне вторгнення не загальмувало розвиток міста, але посилило його вади, які існували. Разом із цим воно відкрило містянам нові сенси, яких не було останніми роками: гордість, спроможність, самоврядність, віру у власні сили. Тому виникає питання: «Сумчани змінилися. Чи зміниться місто?».
— Серед причин, що заважають місту розвиватися — відсутність території для нової житлової забудови, адже у напрямку вулиці Українських Перемог промзона, Харківської — хімічний завод. Місту розвиватися нікуди, тому почалася розбудова сіл Сад і Косівщини.
Друга причина — відсутність центру як обличчя міста. В історичній частині є надмірна кількість зруйнованих будівель, а це один із чинників депресивних міст. Також відсутня променадна вулиця, тому майже 60% людей відпочивають за межами міста — «на дачах». У Сумах немає сучасних впорядкованих парків і мережі велосипедних маршрутів. Маємо повернутися до цього, бо вартість палива зросла втричі.
З громадським транспортом також існують проблеми. Я багато подорожую Україною, тож можу сказати, що інші обласні центри не мають такого «вбитого» транспорту. Крім того, в Сумах багато неуспішних дорогих споруд: стадіон «Ювілейний», садиба Харитоненків, стадіон «Авангард». Місто останніми роками не реалізувало жодного успішного проєкту, крім Банківської академії.
Маємо розв'язати проблему депопуляції, адже люди виїжджають через те, що поруч живуть росіяни, які продовжують нас вбивати
Перешкодою розвитку є велике логістичне плече до закордонних ринків збуту. Якщо сумські підприємства значною мірою орієнтувалися на ринок Росії, то зараз це неможливо. А логістичне плече в 900 кілометрів від Сум до Львова вбиває економіку міста.
Ще відзначу шалену конкуренцію поміж громадами. Зверніть увагу, раніше люди їздили на вихідні в Суми. А зараз громади активно відбудовують життя на місцях. З такою динамікою не виникатиме потреби їхати в обласний центр, можливо, що самі сумчани поїдуть в область. Наприклад, у Миколаївці Білопільського району є величезний спортивний комплекс, який може зацікавити мешканців Сум.
Суми майбутнього: козацьке місто та експерименти
— Ми можемо залучати сюди військові частини, обслуговувати їх, бути центром дислокації. Місто надаватиме медичні послуги для відновлення повноцінного життя ветеранів, для цього є велика медична база, — зазначає Дмитро Лукін.
Колись Суми були козацьким, полковим, сотенним містом. Цілком реально, що й після перемоги воно буде саме такими
Також можемо розвивати військово-спортивні змагання. Згадаймо Сергія Проневича, який загинув у Тростянці. Він потрапив до Книги рекордів України за те, що пробіг марафон у повному військовому екіпіруванні. Подібні змагання можемо розвивати й після перемоги.
Пропоную, щоб Суми стали першим містом в Україні, де створять наглядові ради при всіх комунальних установах і підприємствах. Або першим містом, де з’являться третейські суди. У Сполучених Штатах Америки 95% суперечок між підприємцями вирішують не державні суди, а визначені люди. Так ми зможемо розвантажити українські суди. Тому пропоную зробити Суми територією, де держава, в якості експерименту, дозволяє перевіряти різні проєкти. Після певного терміну визначатимуть, розповсюджувати цю ініціативу на всю країну, чи ні.
Згадаймо барона Мюнхгаузена, який узяв себе за шкірку, виліз із болота, ще й ногами коня витягнув. Перспектива нашого міста має бути саме такою. Нам треба тягнути себе догори й робити щось нестандартне, аби залучити в Суми людей і ресурси, — підсумовує Дмитро Лукін.
Григорій Стариков
Кандидат історичних наук
Рушієм змін може стати молодь
— Суми — це цвинтар нереалізованих проєктів. Треба почати розуміти інвесторів, як спілкуватися з ними та співпрацювати. Приклад минулого року — це втрата логістичного хабу «Нової пошти». Компанія пропонувала, щоб місто за державні кошти створило їм все, що потрібно за проєктом хабу. Далі «Нова пошта» туди зайшла б і орендною платою відбила ці гроші. Проєкт самоокупився приблизно за 5 років, а далі місто мало б прибуток. Але в нас чиновники мислять, як правило, своєю каденцією. З такою логікою про розвиток говорити тяжко, — говорить Григорій Стариков.
— Місто не може бути затисненим в собі, його місія — розширюватися та діяти, як лагідний загарбник. Одне з найкращих високотехнологічних підприємств, яке випускає тару для будь-чого — «Фавор» у Хотіні. Воно створене сумчанами, які вийшли за межі нашого міста, і це правильно.
Але не завжди потрібно, щоб держава сама щось створювала, як в тоталітарних країнах. Зараз необхідно створити умови, щоб люди займалися бізнесом, підтримувати в них ці ідеї, а підприємці знайдуть тренди, ринки збуту, попит. Їх слід забезпечувати дешевими кредитами та страхуванням. Держава, звичайно, самостійно створюватиме щось в оборонному секторі, екологічному, але в інших сферах владі потрібно створити умови.
Рушієм цих змін може стати молодь. Основне завдання для будь-якого міста — розвивати людський капітал, який зберігається саме в молоді. Він формується освітою, культурою та молодіжною політикою. Радянський союз хотів мати людей-гвинтиків, легкозамінних, безініціативних, а ми маємо прагнути підприємців, змінотворців і патріотів. Також потужним рушієм можуть бути міжнародні донори. На шляху України в Євросоюз з’явилися НАБУ та САП, бо світові партнери тиснули на державу.
Автономність у всіх сферах
Блокада Сум показала, що чекати постачань великих мереж супермаркетів – марно. Ми мали лише продукти, які залишились або вироблялись. Тому місцеве виробництво потрібне будь-якій громаді та місту. Великі мережі з фурами та логістикою — це добре. Але треба думати, як під час блокади чи окупації можна банально випікати хліб.
Так само з енергетикою. Треба забути про радянське «все централізоване». Усе має працювати автономно. Тому живлення центрального рубильника, труби чи котла — це нонсенс. В Ізраїлі кожен будинок повністю автономний: своя вода, електроенергія, бомбосховище. Ми також маємо прагнути до цього. І не так важливо, яке підприємство забезпечуватиме мешканців необхідним: державне, комунальне чи приватне. Їхня ефективність залежить не від форми власності, а від якості менеджменту.
Для відновлення України заходять і заходитимуть колосальні гроші, тому не варто латати старі дірки. Треба купляти нове й краще. Будувати, а не ремонтувати — це дешевше та ефективніше
Війна — це вікно можливостей
Унікальність Сум полягає в тому, що на кінець 19-го століття воно було класичним європейським містом з відповідною архітектурою, бруківкою, водогонами, якісним магістратом, самоуправлінням і коштами. У ті часи цілком можна було зняти фільм «Залягти на дно в Сумах» за аналогією із «Залягти на дно в Брюгге». Але Суми, грубо кажучи, «кастрували» й зробили радянським. Частково це зробив Михайло Лушпа. Він знищив історичний центр, хоча й залишив храми.
Зараз Суми постійно змінюються: сьогодні ми місто машинобудівників, завтра – туристичне. Час визначитися, хто ми й відштовхнутися від цього. Війна — це вікно можливостей, хоча й звучить цинічно. Пітер Бейліш на прізвисько Мізинець із серіалу «Гра Престолів» казав: «Війна — це сходи. Хтось по них боляче падає, а хтось важко підіймається». Це завжди розвилка, вибір шляху: розвиватись або деградувати.
