У 1914 році почалася війна, яку потім назвали Великою. Вона стала однією з найкривавіших битв та тією, що змінила хід світової історії. Цукр поспілкувався з сумським істориком Вадимом Нестеренком про те, чому Першу світову не часто згадують в Україні, а також як німці чекали на перемогу за кілька тижнів, а окопи стали другою домівкою для мільйонів на довгі роки.
Цей текст перший із серії «Історія великих війн». У циклі ми розкажемо про зброю та тактику, які використовували під час визначних битв Першої та Другої світових війн, а також про бої, що відбувалися на території України.
Генерали завжди готуються до попередньої війни
На початку 20 століття Першу світову називали Великою війною. Це підкреслюється масштабністю, кількістю учасників та формою ведення війни, адже бої вперше велись у трьох стихіях ― на суші, в повітрі та на морі.
За словами Вадима Нестеренка, війна завжди залежить від економіки. У другій половині 19 століття більшістю країн Європи пройшов промисловий переворот, який дав можливість масово виготовляти озброєння. Також з'явилися нові технології, які почали активно впроваджуватись у військову сферу. Разом з тим, світом ширилися мілітаристські настрої, що, за словами Вадима, завжди сприяють розвитку науки та техніки.
Тож концепція бойових дій та розбудови війська почала швидко змінюватись ― армії ставали масовими, деякі країни ввели обов'язковий призов, у тому числі Російська імперія та Німеччина. Генерали при підготовці спиралися також на досвід бойових дій під час Громадянської війни в США та Франко-прусської війни. Під час цих подій з'явилися нові види зброї ― броненосці та кулемети, також почали масово використовувати артилерію.
Перемога за два-три тижні
Вадим Нестеренко розповідає, що країни готувалися до війни впродовж довгого часу. Німеччина почала розробляти плани за 20 років до початку бойових дій. Стратегічну ідею майбутнього наступу сформулювали начальники німецького штабу Альфред фон Шліффен та Гельмут Мольтке молодший.
Їх задум полягав у тому, щоб Німеччина всякою ціною уникнула бойових дій на двох фронтах водночас. Вони поставили собі завдання ― вивести з війни Францію, як свого найсильнішого супротивника, а потім розпочати наступ на Російську імперію. Щоб все вийшло, розробили план бліцкригу, який передбачав перемогу над французами до того, як Росія проведе власну мобілізацію. Таким чином у німецьких військ було лише кілька тижнів, щоб змусити Париж капітулювати та з новими силами розпочати атаку на східному фронті.
Розуміючи, які настрої панують у Німеччині, французи розробили потужні укріплення від швейцарського до бельгійського кордону, щоб витримати перший удар. Потім, коштом контратаки, повернути собі Ельзас та Лотарингію, які були втрачені під час Французько-прусської війни.
Німці усвідомлювали, що атакувати в лоб сильні укріплення безглуздо, тому вирішили пройти маршем через Бельгію, обійти Париж з тилу та взяти французьку столицю шляхом «ефекту несподіванки». Вважалося, що це підірве моральний дух противника і їхня армія зупинить спротив.
За кілька днів до наступу Бельгія отримала гарантію недоторканості від німців, що багато в чому приспало пильність французів. Вони повірили, що кордон з Бельгією у безпеці та зосередили основні сили поблизу укріплень та на правому фланзі, з якого мала початись їх контратака.
Маленька бельгійська армія почала сміливо чинити спротив. Вони тримали оборону у фортеці, проти якої німці використали новинку ― важку артилерію, яка швидко зруйнували форти. Витіснивши бельгійські війська до Антверпена, армія продовжила свій рух до Парижа
Вадим зазначає, що основна особливість цієї війни ― концентроване використання артилерії великого калібру від 300 міліметрів до 420 міліметрів. До цього такі снаряди використовували на кораблях.
Щоб зупинити просування ворога, французи терміново перекидали свої частини з правого флангу, тож німецька армія розбивала їх по частинах. Але німецькі генерали прорахувались у питанні логістики ― обхідним маневром їм не вдалося випередити швидкість перекидання французами своїх резервів. Так французам вдалося зупинити наступ поблизу столиці.
Уже наприкінці 1914 року маневрова війна завершилась ― вибудовувалися величезні лінії оборони на заході та обидві армії почали зариватися у землю. Історик відзначає, що супротивники не розраховували, що бойові дії триватимуть більше ніж рік ― німці були переконані, що на боротьбу з Францією, а потім з Росією у них піде кілька місяців.
Окоп, як друга домівка
Лінії оборони на довгі роки стали для військових домівкою. Австрійська фотокореспондентка Аліса Шалек зробила серію фотографій з окопів на Галичині, де солдати створювали на позиціях клумби та грядки, а стінки земляних укріплень прикрашали парканами з переплетеної лози.
Вадим розповідає, що окопи часів Першої світової відрізняються від сучасних своїми масштабами. Зараз траншеї зазвичай виривають на висоту зросту людини ― приблизно 1.70 метрів. Важка артилерія того часу мала снаряди діаметром 420 міліметрів, які в залежності від типу ґрунту, під час влучання створювали вирви глибиною від 2 до 6 метрів. Тому окопи копали 5 метрів в глибину, а потім, на дні траншеї, створювали кишеньки, в які можна було б сховатися від ворожої міни. Також там будували бліндажі. Щоб вилізти з такого окопу, потрібна була драбина.
У цей час почали масово запроваджувати каски ― до цього їх використовували лише на парадах для прикраси. Святкові каски подекуди декорувалися пір'ям та ніяк не захищали солдатів під час бойових дій
Вадим ділиться, що в намаганнях перейти з окопних боїв до маневрових, інженери працювали над покращенням та урізноманітненням озброєння. Наприклад, авіація, яка до цього використовувалася вкрай рідко, з метою розвідки та спостереження, отримала стрімкий розвиток ― з'явилися бомбардувальники та винищувачі. Паралельно противники продовжили користуватись аеростатами для коригування вогню ― вони дозволяли підійматися високо над полем бою та коригувати артилерію.
У цей час Німеччина сформулювала ідею, що мирне населення є стратегічним ресурсом та має вплив на перебіг війни. Для терору цивільних вони використовували дирижаблі, з яких скидали бомби на нічний Лондон.
Ще одним нововведенням стало використання перших танків. Їх розробкою займалися британські та французькі інженери, проте прототип, що найбільше схожий на сучасні танки, був розроблений французькою компанією Renault.
Історик додає, що не дивлячись на загальний інженерний прогрес, система зв'язку між підрозділами та командуванням була вкрай застарілою. Подекуди вже з'явилися перші дротові телефони, але найчастіше використовували листонош та поштових голубів. У німецькій армії було створено навіть загін бойових соколів. Вони мали полювати на голубів та перехоплювати повідомлення ворога.
Бахмут ― новий Верден?
Зміна характеру війни змусила супротивників пристосовуватися до нових умов та шукати ідеї, які допомогли б подолати «позиційну кризу». Сторонам довелося змінювати як своє бачення війни, так і вдосконалювати методи прориву ― в тактиці та технічних засобах. Операцією, що мала б вивести фронт з позиційних протистоянь стала битва при французькому місті Верден.
Верденська фортеця ― це група фортів ― бетонних укріплень довжиною 45 кілометрів. Французи підготували три лінії укріплень: між фортами були вириті окопи, розставлена артилерія, натягнутий колючий дріт. Німецькі командири почали таємно готувати війська до штурму, що мав відбутися 16 лютого 1916 року, проте відклався на тиждень через проблеми з підготовкою.
Вадим Нестеренко розповідає, що на той час позиційна війна велася вже близько року, тож існували певні правила, як краще діяти під час підготовки штурму. Від своїх власних передових окопів військові копали один або кілька таємних ходів, що зупинялися за 100 метрів від позицій противника. Там накопичувалася піхота, яка після артилерійського обстрілу стрімко атакувала супротивника.
Проте німці відмовилися від цієї ідеї й накопичували техніку в 600-700 метрах від передових окопів. Щоб супротивники не викрили підготовку до наступу, вони створили спеціальний підрозділ винищувачів, які мали баражувати в повітряному просторі, щоб авіаційна розвідка британців та французів не помітила активність у тій частині фронту.
Головна стратегія була в концентрації артилерії та створенні вогневого «кулака» на невеликій ділянці. На 15-20 кілометрів фронту німці зосередили 1200 гармат. З них понад 600 ― важких калібрів. Внаслідок цього, німецьким військам вдалося прорвати першу лінію оборони, проте просунутися далі в них не вийшло.
Вадим розповідає, що зараз часто в медіа чутно порівняння битви під Верденом з обороною міста Бахмут. Проте, на його думку, масштаби цих боїв не можна порівняти ― у Вердені було втрачено з обох сторін більше мільйона людей. Через це протистояння тривалістю близько 10 місяців отримало назву Верденська м'ясорубка.
У грудні німці вимушені були відступити від Вердену, втративши півмільйона військових. Проте вважається, що у французів втрати були навіть більші ― понад 600 тисяч британців та французів загинули при обороні фортеці.
Битва за Східну Європу
Вадим Нестеренко зазначає, що східний фронт відрізнявся тим, що був значно довшим ― від Балтики до Чорного моря. Також, Австро-Угорська армія за якістю та оснащенням поступалася німецькій. Тоді як німці тут мали оборонятись, австро-угорські війська планували власні наступальні операції.
Російська імперія вступила у війну 1 серпня. Це відбулося раніше, аніж планувалось, адже вони мали мобілізувати армію за місяць, а проводити наступальні операції у кінці серпня та на початку вересня. Проте західні союзники просили Росію поквапитися, щоб відвернути увагу німців з головного фронту. Тож росіяни запланували дві наступальні операції, які провели у 1914 році ― битву за Галичину та наступ на Пруссію.
Історик розповідає, що бойові дії на Галичині були досить успішними, адже росіяни змусили відступати австро-угорську армію та зайняли Львів. Після того як армія дійшла до фортеці Перемишль, наступ захлинувся через великі втрати та неготовність Росії до війни. Війську не вистачало важкої артилерії, адже командири вважали, що польових гармат калібру 76.2 міліметрів буде достатньо.
Виявилося, що промисловість Російської імперії не могла забезпечити виготовлення необхідної кількості озброєння ― снарядів для польових гармат виготовляли недостатньо, а мобілізованих солдатів було нічим озброювати та екіпірувати. Військовим не вистачало навіть чобіт.
Наступ на Пруссію мав проводитися двома російськими арміями під керівництвом генералів Олександра Самсонова та Павла Ренненкампфа
На початку операції росіянам вдалося прорвати оборону та увійти на територію Пруссії. Проте пізніше армія Самсонова разом з самим генералом була оточена та розгромлена. Доля генерала невідома, проте ходять чутки, що він застрелився.
Вадим Нестеренко розповідає, що існує кілька версій, чому генерал Ренненкампф не прийшов на допомогу своєму колезі. Одна з них ― особиста неприязнь між генералами. Також причиною поразки може бути неузгодженість дій та відсутність зв'язку між двома арміями.
У 1915 році німці зрозуміли, що на західному фронті прорватися не вдасться та змінили стратегію. Вони перекинули основний удар на Схід та спільно з Австро-Угорщиною розгромили російські війська, повернули Галичину, захопили Волинь та Поділля.
Наступного року країни Антанти розробили план операції, яка зараз відома під назвою Брусиловський, а інколи Луцький прорив. В українській та російській історіографії розповідається про нього як про успіх, проте дослідження показують, що не було виконано задуму союзників ― повного розгрому німецької армії на всіх фронтах.
Брусилів зрушив фронт, застосувавши нову тактику ― завдавати удар в кількох місцях, щоб знайти слабке місце і ввести в найслабшу точку резервні війська
У 1916 році армії Брусилова вдалося прорвати першу лінію фронту, проте надалі він розраховував, що західні союзники підуть у наступ, але цього так і не сталося. Вадим додає, що подібний метод використовується у сучасній російсько-українській війні ― наприкінці січня 2023 року ворожа армія систематично штурмувала різні ділянки українських позицій, щоб знайти слабкі місця оборони.
Чому в Україні мовчать про Першу світову війну
На думку Вадима Нестеренка для кожного покоління та кожної країни є своя війна. Наприклад, для Російської імперії такою битвою, на яку завжди рівнялися, була війна з Наполеоном. Вона принесла російським полководцям перемогу, а країна досягла своїх цілей. Інші війни, навіть більші, були програні. Тобто масштаб перемоги та сприйняття суспільством напряму впливає на національну пам'ять.
Хоч Перша світова затьмарила всі попередні війни, які велись у Європі, проте за 20 років почалася Друга світова, яка стала ще масштабнішою та зменшила увагу до пам'яті про попередню.
Історик зазначає, що якщо говорити про населення країн колишнього радянського союзу, то існувала радянська традиція вважати, що після революції 1917 року почалася нова епоха. У часи СРСР пропагували, що Перша світова була імперською війною, про неї згадували тільки в контексті наслідків для Росії у вигляді революції.
Друга світова натомість висвітлювалася пропагандою, як протистояння між новою радянською державою, новим суспільним ладом та капіталізмом. Ця радянська традиція і досі впливає на українське суспільство.