Думки про переїзд із маленького міста у велике можуть періодично виникати у багатьох. Ми розпитали про цей феномен Мартіна Лазицького – нейропсихолога Київського інституту «Я». Він пояснив, чому люди не люблять свої міста, звідки беруться внутрішні переконання про безперспективність міста і бажання переїхати якомога далі.

Це інтерв'ю ми записали до початку повномасштабного вторгнення для нашого друкованого журналу.

«У великому місті – великі можливості»

У психології є таке поняття як «глибинні переконання», що формують загальний наратив території, і тих людей, які там проживають. Думка стосовно того, що у великому місті більше можливостей – створена давно, навіть у дорадянський період. Тобто існує загальна історія та канва, в яку вплітається певна інформація.

Довгий час у людей формувалося переконання, що у великому місті — перспективи та розвиток. Перші книговидавництва, університети, школи завжди були перевагою великих міст, а університет асоціювався з великими можливостями. Хоч часи проходять, змінюється інфраструктура, маленькі міста розширюються, але це упередження залишається у свідомостях людей. Тобто навколишній світ рухається, а ось психологічні установки щодо великих міст та можливостей там – залишаються сталими.

Я не можу стверджувати, що такий наратив стосується виключно Сум, бо в Україні в цілому є твердження, що у великих містах більше можливостей. Але питання: наскільки там дійсно більше перспектив, і наскільки ця картинка заважає бачити ті позитивні сторони, які є в невеликих містах.

«У маленькому місті немає чим зайнятися»

Довгий час людина живе у місті, з яким у неї пов’язано багато спогадів. Більшість із них можуть бути негативними. Коли ти проходиш повз школу, де тебе ображали, чи місце, де було невдале побачення, то періодично можуть з'являтися флешбеки. Це стосується не лише школи чи побачення, а просто різних неприємних ситуацій, що траплялися з людиною. Вони, ніби різні червоні прапорці, що розташовані по місту та несуть негативні емоції. Інколи людина бачить місце, її накривають спомини, а наш мозок влаштований так, що не відчуває часу. З’явився спогад, а мозок трактує, що це тут і зараз. Емоції повертаються, а якщо людина ще й чутлива, то ці флешбеки практично не закінчуються, і виходить так, що цей негатив постійно її переслідує.

Бажання переїхати також обумовлене ілюзорністю, тобто відсутністю досвіду знаходження на конкретній території. Якщо я не жив у Києві, Дніпрі, Харкові, то не знаю, як буду там себе поводити

Тобто можу добудувати більш ідеалістичну картинку, як себе відчуватиму в іншому місті, і вона буде більш привабливою, бо створена із фантазій та ілюзій. Це як феномен з Новим роком: ось наступить Новий рік, і я почну життя з чистого аркуша. Дуже схожі поняття, але ми ж розуміємо, що це так не працює, і куди б ми не їхали, то завжди беремо себе із собою.

Людина знає, що тут їй не подобається, але щоб зробити собі добре, слід докласти багато зусиль. Потрібно змінити свої думки, ставлення, поведінку. Це зробити доволі складно, тому мозок шукає інші виходи. Якщо змінюватися ти не хочеш, то потрібно змінити оточення. А як краще змінити оточення? Правильно – переїхати в інше місто!

«Усі успішні люди їдуть з міста»

Наше сприйняття не зовсім чисте. У нас є те, що називається когнітивними фільтрами сприйняття. Це ніби окуляри, які ми не помічаємо. Вони дають додатковий контекст тим чи іншим моментам. Наприклад, є когнітивний фільтр узагальнення: «Наше місто ніколи не буде успішним», «У нас ніколи не відкриється класний заклад», «Усі успішні люди їдуть з міста». Існує фільтр чорно-білого мислення, а також фільтр катастрофізму, коли людина думає, що все погано.

Усі вони обумовлені нашим минулим досвідом, загальними наративами, і їх основна функція – спростити реальність та дати просту відповідь на складні питання. «Суми – неуспішне місто?», – питає підсвідомість, і одразу шукає просту відповідь «так» чи «ні». Хоча світ набагато складніший, ніж ми думаємо, і він не ділиться на біле та чорне. Тому, коли людина в полоні цих когнітивних фільтрів, власних упереджень та обмежень, тоді й з’являються думки, що десь краще.

Цей рівень обумовлений власним досвідом та загальними переконаннями людини. Це дуже схоже на метафору: ось стоїть біла стіна, але там є одна червона цеглина, і людина бачить лише цю червону цеглину, не помічаючи всіє білої стіни

Так працюють когнітивні фільтри: виділяють один момент, зазвичай негативний, і роблять його ключовим. Наприклад, якщо людина починала колись свою соціальну ініціативу в місті, але в неї нічого не вийшло, то тепер вона буде налаштована на те, що всі соціальні ініціативи в місті Суми провальні та неуспішні. Уся інформація, яка надходитиме до неї, буде сконцентрована саме на тому, що підтвердить це переконання. Когнітивні фільтри – це про загальні наративи, які підтримуються суспільством. Тобто є історія, і людина під її впливом не руйнує цей наратив, а лише задовольняє його. Це також називають вибірковим підтвердженням.

«Я не можу нічого змінити»

Переконання радянських часів, що «я є частиною колективу, одному не треба висовуватись, і, взагалі, партія знає краще», досі актуальне. Старше покоління дотримувалося таких установ, які згодом транслювалися та передавалися молодшому поколінню. Зараз у європейських країнах організовуються громади, розвивається соціальний сектор, в Україні ж ця рамочка соціальної активності ще не сформована, бо Радянський Союз зник не так давно.

Не всі люди 25+ є громадськими активістами чи соціально-активними громадянинами

Коли особі вже за 25, відбувається зміна цінностей. У цьому віці вже менше інновацій та більше стабільності. Умовно кажучи, приходить розуміння, що треба створювати щось своє, мати якусь кар’єру, з’являється усвідомлений момент формування родини. І тут йде будування власної соціальної системи, на яку витрачається багато сил та уваги.

Соціальна активність – це зовнішні процеси, і якщо людина першочергово не була з ними пов’язана, то їй на соціальну усвідомленість буде байдуже. Впливати на місто та змінювати його хочуть люди, які працювали в соціальному секторі. Гарну мотивацію також мають малі бізнеси, оскільки вони прямо контактують із законодавством, а також розуміють соціальний контекст і як він поєднується.

Якщо людина бачить як малюються мурали чи створюються благодійні вистави, то ці проєкти, як мінімум, будуть в її інформаційному полі. Далі вона може зацікавитись і побачити в цих соціальних змінах можливість власної реалізації. Хоча найкраще вирощувати активні кадри змалечку, наприклад через студентське самоврядування, громадські організації чи дискусійні клуби.

У США є класна практика: для того, щоб вступити до університету, у тебе обов’язково має бути година соціальної активності. Круті європейські виші мають високі вимоги до своїх абітурієнтів. Вони питають, де ти себе проявив, як соціальна одиниця: чи відповідав на гарячій лінії, чи допомагав у будинку для літніх людей, чи був редактором шкільної газети. Це є неодмінною умовою вступної кампанії до ВНЗ, і таку практику було б непогано застосовувати й у нас.

«Майбутнє за локальними елітами»

Загальний наратив скрізь був один: у місті краще, бо там більше можливостей. Просто в європейських країнах ця думка зустрічається рідше, бо там розвиток набагато швидший. Умовно кажучи, якщо ми говоримо про країни, де розвивається аграрний сектор, то людина займається там бізнесом та фермерством, і не думає про переїзд. Вона знає, що тут у неї улюблена справа, яка приносить гроші, а також є можливість подорожувати. Нема потреби переїжджати у велике місто, бо вона розвивається тут.

Я вважаю, що майбутнє якраз за локальними елітами. Україна – велика держава, і чим краще розвинені нішеві ініціативи, тим вище рівень всієї країни. Зараз це виглядає, що більша частина активної молоді та професіоналів роз’їхались у великі міста, а в маленьких майже нікого не залишилось. Але чим більше людей почне розвиватися на локальному рівні, тим більше шансів, що зникне необхідність кудись виїжджати, бо всі можливості існуватимуть й у маленьких містах.

Вас може зацiкавити

🔥 На кордоні з Сумщиною знищили два російські танки
Знищили за допомогою дронів
🚶‍♂️ Послухати джаз, зіграти у квіз або намалювати картину: куди сходити на вихідних
Івенти коштують до 500 гривень
📰 Постер сум’янина Антона Фірсіка надрукували в німецькому журналі Slanted
Журнал можна купити за 1140 гривень
🖼 Фотозони, виставки, майстер-класи: куди сходити на «Ночі музеїв 2024»
Івенти для дітей і дорослих
🚎 Тролейбус людських історій. Куди зранку їдуть сум’яни старшого віку
«Нам у Сумах добре, якби не война, взагалі прекрасно жилося б»
🎬 Сум’янин Дмитро Никифоров спродюсував фільм «Ми були рекрутами» про Третю штурмову
Третя штурмова сама запропонувала зняти фільм

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: