🧵 Яким був народний одяг на Сумщині та як зараз виглядає сучасна вишиванка

Довкола традиційного українського народного одягу сформувалося багато міфів. Хтось вважає, що справжня українська сорочка має бути вишита тільки хрестиком, хтось, що квіткові мотиви - це шароварщина та несмак. Інші говорять, що все вишите - українське.

Цукр спробував розібратись, які ж сорочки носили на Сумщині й чи справді радянська влада причетна до спотворення українського традиційного костюма. Для цього ми проаналізували наявну краєзнавчу літературу та звернулися за коментарем до фольклориста, колекціонера народного вбрання Ігора Перевертнюка, який вже понад 15 років збирає давній український одяг. У кінці тексту ми також підготували тест, щоб в інтерактивній формі ще більше дізнатися про плетіння вінків, а також про орнаменти на українському вбранні.

Вишиванка - традиційний святковий одяг

Традиційне сільське вбрання ніколи не називалося вишиванкою. Були сорочки: святкові - вишиті, або буденні - переважно невишиті, або вишиті дуже скромно. Ігор Перевертнюк припускає, що слово «вишиванка» у широкий обіг ввела українська інтелігенція, яка вишиту сорочку одягла свідомо, щоб підкреслити свою українськість. Для селян же - це був просто традиційний святковий одяг.

За радянських часів для образу українки та українця було розроблене стереотипне народне вбрання, впізнавані образи, які використовувалися для виступів на сцені чи зображення на плакатах: дівчина у вінку, трохи рідше з коромислом, та парубок у синіх чи червоних шароварах.

Саме це Ігор і називає шароварщиною. Проте, говорить він, Україна в цьому плані не була унікальною. Образи народного вбрання тоді розробляли для всіх республік, що входили до складу СРСР. Таким чином нівелювалася купа регіональних відмінностей кожної країни й створювався шаблонний образ для представників кожної з національностей.

«Особисто я на 100% не беруся стверджувати, що Радянський союз вплинув на спотворення українського традиційного одягу. У чому точно був його вплив, так це в тому, щоб відірвати нові покоління від свого коріння. З середини 20 століття діти не бачили традиційного вбрання, батьки до нього не привчали, а самі вони не цікавилися. Тому виросло ціле покоління, відокремлене від традицій», - говорить фольклорист.

Люди мало знають про народне вбрання

Відмова від народного вбрання, за його словами, також пов'язана з тим, що у людей з'явився доступ до більшого вибору матеріалів та фабричних тканин. Це полегшило їм життя і допомогло оптимізувати працю, адже не потрібно було самостійно ткати полотно і витрачати багато часу на виготовлення одягу.

Обидва зазначені фактори, а також необізнаність та подекуди поганий смак, призвели до масової появи дешевих аналогів вишиванки. Люди мало знають про наше народне вбрання, тому є ті, хто купує синтетичну сорочку і не розуміє, що з нею не так і чому її не можна назвати українською. При цьому людина все одно, одягнувши її, почувається українцем.

«Від необізнаності з'явився стереотип, що все вишите - українське. Це неправда. Вишивка є у багатьох народів світу, і таке вбрання не є чимось унікальним. Тому наша сорочка особлива тим, що вона українська, а не тим, що вишита»

Вишивка хрестиком, до речі, також не є чимось виключно українським, говорить колекціонер. Вона прийшла до нас наприкінці 19 - на початку 20 століття з західної Європи. Відтоді вишиті хрестиком квіти майже витіснили всі традиційні техніки вишивання.

Ігор говорить, що однозначно не можна сказати, що якась вишивка є справжньою, а якась - ні. Бо одяг - це мода. В українському селі також була своя мода, і вона змінювалася. Тому вишиті сорочки кінця 19 століття сильно відрізняються від сорочок початку 20 століття. Наприклад, на зміну домотканому полотну, з якого виготовляли сорочки, у 20 столітті приходять фабричні тканини. Як говорили на Сумщині, коленкор, тобто тонка бавовна. Так само змінився колір ниток. Якщо до того вишивали білим, червоним чи коричневим, залежно від району, то пізніше почали вишивати різнокольорові орнаменти, а на зміну геометричним узорам - прийшли рослинні. Популярною стала також вишивка гладдю.

Кожна сорочка мала свої місцеві риси

Уже після середини 20 століття, якщо говорити про центральні регіони України, народний одяг вийшов з ужитку. Його використання зберігалося лише в окремих місцевостях або для обрядів, на кшталт весілля. Але навіть тоді це часто було материне вбрання, а не створене спеціально для молодої.

Святкова жіноча додільна сорочка. Кінець 19 - початок 20 століття. Сумська область (Слобожанщина). Експонат із приватної колекції Олени Скрипки. Святкова жіноча додільна сорочка. Кінець 19 - початок 20 століття. Сумська область (Слобожанщина). Експонат із приватної колекції Олени Скрипки.

Якщо говорити про Сумську область, то вона складається з трьох етнографічних зон: Слобожанщина, частина Полтавщини та частина східного Полісся, Сіверщина. У всіх цих частинах традиційний одяг відрізнявся як техніками вишивки, так і кольорами. Тобто уніфікованого варіанту вишивки, «єдиного правильного» для Сумської області, не існує. Як його немає і для жодного іншого регіону.

Проте, кожна сорочка все одно мала свої місцеві риси та особливості, за якими можна було визначити звідки конкретно ця річ. Наприклад, у Роменському та Лебединському районах вишивали переважно білими, жовтими та коричневими нитками. Популярними тут були геометричні орнаменти, виконані у різних техніках. Дуже відомими також були мережки. У Слобідській частині Сумщини теж вишивали білим, а ще - ланцюжковою гладдю, яка нагадує вишивку козацької старшини. На півночі Сумщини, у Шосткинському, Середино-Будському та Кролевецькому районах, у вишивці переважав червоний колір, часто поєднаний з білим або чорним.

Рукав сорочки з села Бистрик, Кролевецького району. Кінець 19 - початок 20 століття. Знайдений Світланою Побивайло під час експедиції Сумщиною.

У колекції Ігоря є сорочка етнічних росіян, які були переселені на Сумщину у 17-18 століттях. Вони були поселені на межі Великописарівського, Тростянецького та Краснопільського районів і також мали свої специфічні костюми, які дуже відрізняються від українських.

Чоловіча вишита сорочка, яку ми тепер усі знаємо, насправді також видозмінена. Саме такої сорочки не було в жодному регіоні. Вона з'явилася на початку 20 століття у містах, у колах інтелігенції

Зокрема був змінений її крій, бо традиційна для чоловіків була і ширшою, і довшою. Також на сучасних сорочках рукав звужений, а на традиційних - прямий, з квадратною вставкою під рукавом. Сорочки часто мали вищий комір, а вишивка була майже вдвічі коротшою. На Сумщині, наприклад, горловина не розділялася посередині - це була одна суцільна манишка, яка защіпалася збоку.

Дівчата у традиційному святковому вбранні, хлопець - у надзвичайно модному на той час піджаку. Слобожанщина, початок 20 століття. Фото з приватної колекції Сергія Гуцана. Подружня пара з Роменського району. Початок 20 століття. Фото з приватної колекції Сашка Тихенка.

Чи закладався у вишивку якийсь сенс, окрім декоративного, сказати наразі важко. Це питання до кожної окремої вишивальниці, говорить Ігор. Якщо під час своєї роботи вона вкладала у вишивку якийсь сенс, то можливо, але якоїсь закономірності в цьому немає.

«Я багато років їздив у експедиції селами й говорив зі старшими жінками-вишивальницями. Жодного разу вони не говорили, що якийсь елемент вишивки щось означає. Немає інформації про це й у етнографів, які збирали інформацію про вбрання на початку 20 століття. Якщо до вишивки колись і закладався якийсь сенс, то це було дуже давно, і ці знання наразі для нас втрачені. Тому зараз ми не можемо сказати, що якийсь конкретний орнамент щось означає - у нас просто немає джерел, звідки про це дізнатися», - пояснює Ігор Перевертнюк.