Наприкінці квітня в Сумах демонтували контактну скульптуру «Гусар». Реакції містян були різні: «Кому заважав той пам’ятник?», — запитували одні. «Вже давно треба було прибрати», — стверджували інші. Постамент не виник на Соборній одразу.
Спочатку тут з’явилася меморіальна табличка із зображеннями чотирьох гусарів. У свій час сумський історик та краєзнавець В’ячеслав Артюх назвав появу цієї дошки фальсифікацією місцевої історії. Цукр розпитав у нього, де саме заховалися фейки та навіщо вони були потрібні.
Тепер ви не козаки, а гусари
— Коли скасували Гетьманщину й перетворили її на Малоросію, то відмінили козацький устрій і тут. У 1765 році Сумський слобідський полк реорганізували в регулярний гусарський полк російської армії. Частина колишніх козаків не захотіла служити, а на тих, хто залишився, одягли нову форму і сказали: «Тепер ви будете гусарами».
Велика кількість населення вже не брала участь у козацьких походах, але допомагала матеріально: займалася сільським господарством, купувала коней та їжу для війська, тобто забезпечувала надійний тил. Люди мали заробіток, тож не дуже й хотіли служити в армії. Поступово в полку вихідців із Сум майже не залишилося і до нього набирали вояків з усіх усюд.
Цей момент можна простежити по офіцерському складу — всі були прислані звідкись. Та й бували гусари у місті нечасто, бо практично весь час воювали. А після того, як полк виступив на чергову війну з Наполеоном, що її росія провадила у складі третьої антифранцузької коаліції у 1805-1806 роках, гусарів тут більше ніхто й ніколи не бачив. Тож з сумського у цій регулярній армії була лише назва.
— У часи «пізнього» радянського союзу сформувалася певна група людей, яка ототожнювала себе з руською інтелігенцією й цікавилися історією періоду російсько-французької війни. Інтерес підігрів фільм «Гусарська балада», з’являлися бардівські пісні, активно поширювався міф про вітчизняну війну 1812 року. Проте якогось масового руху, звичайно, не було.
Коли президентом України обрали Януковича, стала відчутною його малоросійська історична політика й намагання долучити Україну до частини «велікой руской історії». У нас, наприклад, постійно акцентувалася увага не на козацькому періоді Сумського полку, а на гусарському.
«Руський дух» на Соборній
Перед тим, як в Сумах встановили контактну скульптуру «Гусар», члени історичного клубу Булатовича почепили на будинку, розташованому на Соборній, так звану меморіальну дошку із зображеннями чотирьох осіб: Кульнєва, Давидова, Раєвського і Волконського. Усі четверо, як зазначалося, були офіцерами Сумського та Охтирського полків і проживали в цьому будинку.
Крім того, що табличку встановили без жодних дозволів, інформація, що там містилася, мала безліч неточностей. Перша — у цьому будинку гусари жити не могли. У 1804 році цієї будівлі не існувало. Всі хати стояли солом’яні. Масове будівництво кам’яних будівель в місті розпочалося після пожеж 1839-1840 років. І будинок, на який причепили табличку, міг з’явитися в цей час. На початку 19 століття на цьому місці, можливо, й стояла якась інша споруда, де ймовірно квартируватися гусари, ніхто ж не сперечається, але ж не в «цьому» будинку!
— Друга неточність пов’язана з прізвищами офіцерів і зі словом «жили». Найбільш правдивою на тій дошці була інформація про Якова Кульнєва. Він служив в Сумському гусарському полку впродовж чотирьох років у званні майора і був страшним п’яницею. Коли почалася кампанія 1806 року, Кульнєва перевели до якогось іншого полку. Де саме він проживав у Сумах точно невідомо. Він справді міг поселитися в районі, де висіла табличка, або облаштуватися біля гусарських казарм на вулиці Береста чи взагалі жити у кількох місцях.
Наступний гусар — Денис Давидов. Він служив у якомусь петербурзькому полку. Там почав писати вірші проти керівництва. Воно озлобилося й заслало його в далекий Білоруський гусарський полк, розквартирований під Києвом. Отже, Давидову 22 чи 23 роки, він їде через Суми й знайомиться тут з Кульнєвим.
Вони разом з іншими вояками тут день, як-то кажуть, поквасили, і Давидов поїхав далі. Більше в Сумах він жодного разу не був. Пізніше ця ватага ще раз зустрілася у Прусії під час французької кампанії 1806-1807 років, а після неї Давидова перевели до Охтирського полку. Ото такий його зв’язок із сумською історією.
— Також на табличці згадали Миколу Раєвського. Його батька вважали героєм, а син був класичним представником «золотої молоді», якого треба було просувати по службі. Щоб отримати звання полковника, Раєвського молодшого перевели до Сумського гусарського полку. Тут він побув полковником рівно 19 днів й при цьому весь цей час перебував у Петербурзі.
Яким чином на дошці з’явився Волконський, взагалі незрозуміло. Він був уланом, а не гусаром. Служив у Сумах, але не тоді, коли вказали на табличці, а в 1817-1818 роках. Його призначили бригадним командиром уланської дивізії. Спочатку вона дислокувалася в Новограді-Волинському, а потім її перевели сюди й вояки розташувалися в казармах Сумського гусарського полку.
Ото так відроджувався «рускій дух» в Сумах. Далі бажання підкреслити «вплетеність» місцевої історії в «общєрускую» лише розростається: на площі Незалежності встановлюють хрест на честь Курської ікони Божої Матері, намагаються нав’язати скульптуру з двома засновниками Сум, один з яких — росіянин Кирило Арсеньєв, починаються дивні речі з прапором Сумського кадетського корпусу (детальніше ми розповідали про це в інтерв'ю з В'ячеславом Артюхом про історію Сумщини).
— Потім поблизу пам’ятної дошки поставили контактну скульптуру «Гусар», коло неї виник однойменний магазин. Невдовзі з’явилася дама з парасолькою. Тобто поступово у центрі міста виникає таке собі «мєсто руской сіли» й пахне «рускім духом». Ясно, що всі ці речі робилися майже непомітно для сумчан. Однак принагідно можна було сказати нашим північним сусідам: «Дивіться, у нас і знамена є, і церква, і дошка ось тут».
У зв’язку з активізацією «руского міра», який мав на меті пов’язати історію Сум із руською культурою та історією, у місті почалися спротиви. У 2015 році дошку знищили. Хто це зробив, невідомо до цього часу. Спонсор встановлення таблички звинувачував тоді навіть і мене, бо свою думку про фальсифікацію історії обґрунтував у статті.
Чому пам’ятник гусару — це небезпечно
Коли є бажання просунути щось з минулого в сучасність, тоді зазвичай вдаються до прийому переосмислення. Як тільки тут встановили скульптуру гусара, йому приписали, що це образ Дениса Давидова, одного з тих, про кого згадали на дошці. Звичайно, офіційно цього ніде не вказали, але інформація серед людей ширилася.
Потім сумські кадети переосмислили скульптуру по-своєму: бігали й щось їй домальовували. Найімовірніше діти пов’язували постамент з «кадеткою» та зі своїми юнацькими поглядами, а не з гусарами. Так відбувається, бо первинні смисли забуваються, а нові, нав’язані, оживають. Чому скульптура гусара — це небезпечно?
Росіяни знають, що в Сумах є «руський дух». Вони тицяють пальцем у цю точку й кажуть: «Дивіться, тут наші!»
Знання історії завжди небезпечне, бо вона не грає на сучасність повністю. Для цього потрібне переосмислення. У нашому випадку його не відбулося. «Рускій мір» виявився для Сум чужим. Тому з’явився шар різких проукраїнських радикалів, які це відчували.
Насправді точки руськості муляють небагатьом, бо вони про них нічого не знають. Тому ми й чуємо: «Стояв же ж гусар, нащо його чіпати?». Для нас же головне, щоб були активісти, які пам’ятають первинні смисли такі, на щастя, в Сумах є!
— Особисто я конструювання руськості в Сумах відчув ще коли став студентом істфаку. Це був початок 80 років й саме тоді добивали українськомовну освіту. Тоді за ініціативи Михайла Лушпи встановлювали фонтан з суто російським персонажем Садком. Абсолютна більшість цього навіть не помітила. Лише невеличка група людей казала, що це російська національна казка, встановімо щось наше!
Але Садко постав у центрі міста й більшість його сприйняла, та й не могла тоді спрацювати українська версія. Так само арки в міському парку — від них віє російськістю. Більшість цього не бачить, вважаючи їх просто красивими. Просто щоб це помітити, треба дивитися національними очима. Необхідно пам’ятати своє й відчувати російську іншість
