20 червня Верховна Рада підтримала ратифікацію Стамбульської конвенції, проте в суспільстві ще залишилися питання стосовно нового документу. Разом із головою сумської громадської організації «Ліга сучасних жінок» Ольгою Поляковою пояснюємо, що таке Стамбульська конвенція, як вона захищає жінок і чоловіків від насильства та чому гендер — це просто соціальна роль.
Що таке Стамбульська конвенція?
Це — міжнародна угода, Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами. Документ, інтегрований у сучасне міжнародне законодавство, покликаний захищати всіх людей, незалежно від статі, від різних форм насильства.
Чому багато говориться саме про захист жінок?
Статистично від насильства більше страждають жінки. У 2018 році від усього загалу зафіксованих випадків домашнього насильства в Україні — 87% звернень від жінок і 13% від чоловіків. У 2019 цифра сягнула 88,3% звернень від жінок і 11,7% від чоловіків. У 2020 — 88,6% відносно 11,4%. У 2021 році постраждалих жінок стало менше — 83,6%. Це теж певна тенденція — чоловіки перестають соромитися подавати заяви й фіксувати, що зазнають домашнього насильства та потребують допомоги. Проте, вчергове наголошу, що Стамбульська конвенція покликана захищати всіх постраждалих від домашнього насильства
Що зміниться для українців?
По-перше, ратифікація конвенції зумовлює внесення змін до законодавства. Наразі є певні неузгоджені моменти наших законів із міжнародними. Наприклад, у нас не криміналізований такий вид психологічного насильства, як переслідування, якщо воно існує не між членами родини.
Змоделюймо ситуацію: є Світлана та чоловік, з яким вона не має та не хоче мати стосунків. Він вимагає її уваги, зустрічає під будинком і проводжає на роботу, дарує квіти й не розуміє, що відносин не буде. Часом він каже Світлані такі фрази: «А ти не боїшся ходити одна?», або: «А ти не боїшся, що твої діти самі повертаються зі школи?».
З одного боку — це просто слова, а з іншого — сталкерство. Стамбульська конвенція пропонує його криміналізувати
Також, із цікавих Статей конвенції — тридцята. У ній говориться, що якщо людина постраждала від насильства, і в судовому випадку це підтверджується з вимогою виплати компенсації, а кривдник не може компенсувати, то зробити це зобов’язується держава. Раніше такого не було. Безумовно, суд міг назначити виплати, але нараховувалися вони за мірою можливості людини, яка заподіяла шкоду, наприклад, по 20 гривень у місяць.
З важливих нововведень — Стаття 46 про визначення обтяжувальних обставин здійснення насильства. Там йдеться про те, що якщо насильство було здійснене щодо членів родини, теперішнього чи колишнього подружжя або партнерів, співмешканця тощо, то це — обтяжувальні обставини. Зараз у законодавстві цього немає.
Ще одна зміна стосується криміналізації пошкоджень статевих органів жінки — жіночого обрізання. Ці дії визнаються протиправними в Україні, але не визнаються такими в деяких інших країнах. Раніше, якщо українка потрапляла в цю ситуацію за кордоном, то Україна не мала міжнародних інструментів тиску, щоб, по-перше, забрати цю жінку додому, а по-друге — вимагати екстрадиції людини, яка їй нашкодила. Тож у наших юристів буде дуже багато роботи, адже потрібно, щоб в українські закони внесли ці зміни.
На жаль, говорити про те, що вчора ратифікували конвенцію, а завтра, наприклад, поліція прийматиме заяви про сталкерство — ще зарано
Які ще теми підіймає конвенція?
Одна із дотичних тем — прихисток людям, які пережили насильство. Україна підписала зобов’язання, що вона надаватиме притулок тим, хто постраждав від насильства. За ненадання прихистку, людина може подати на громаду в суд.
Також має бути розгалужена система підтримки: телефони довіри, безоплатна психологічна допомога, навчання спеціалістів тощо
Друге — збір даних і дослідження. Щоб протидіяти якомусь процесу, потрібно його знати, тож держава зобов’язується проводити дослідження домашнього насильства та насильства щодо жінок. Третє — розділ про політики. Йдеться про те, що будь-які розроблені політики, тобто способи управління суспільством, повинні враховувати гендерні аспекти. Це прості приклади дотичних тем, які є в конвенції, хоча насправді їх значно більше.
Чому Україна довгий час не ратифікувала конвенцію?
Думаю, через традицію авторитарного суспільства та неготовність сприймати відповідальну поведінку. Також, через те, що українська політика має чоловіче обличчя. Проаналізуйте керівний склад, наприклад, країн Скандинавії, Німеччини й України. В Україні жінки ще не мають впливу, щоб говорити про баланс думок. Окрім цього, за Конституцією в Україні релігія є відокремленою від держави, проте де-факто церква має вплив. Своєю чергою, церква, особливо УПЦ московського патріархату, демонструє авторитарне та автократичне мислення, де головним має бути чоловік.
До чого тут гендер?
На арену виходять поняття гендеру, гендерної рівності сексуальної орієнтації тощо. Ними спекулюють, і саме на них часто ґрунтуються аргументи проти ратифікації. Якщо ми відкриємо Стамбульську конвенцію та знайдемо Статтю 3 із визначенням понять, то побачимо, що гендер — це соціально закріплені ролі, поведінка, діяльність і характерні ознаки, які певне суспільство вважає належними для жінок і чоловіків. І нічого більше.
Є хибні твердження, що в українському законодавстві гендеру ніколи не було. Це не так. В Україні є закон «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків». Спочатку, коли його робили, поняття «гендерна рівність» дійсно не використовували. Уже у 2017 році воно з’явилося в Законі «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Ще раніше, у 2015 році, в Україні прийняли закон «Про працю», і там теж є стаття про неприпустимість дискримінації осіб, які працюють, у тому числі на підставі сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності. Жодної пропаганди немає. Коли ми говоримо про недискримінацію за ознакою статі чи гендеру, то ми говоримо лише в контексті захисту прав людини від насильства, і все.
