Про шалений спротив, продемонстрований Сумщиною під час вторгнення росії в Україну, вже складають легенди. Наша територіальна оборона голіруч зупиняла танки та артилерійські установки, нищила та брала в полон рашистів. Її навіть почали жартома називати локальним НАТО. Один з компонентів такого успішного протистояння — це генетичний спадок боротьби, який прокинувся під час небезпеки. Так вважає історичний мотиватор, екскурсовод та засновник проєкту «Сумиґард» Євген Мурза. Разом з ним шукали паралелі минулого й сучасного в добі козацтва, говорили про Сумський козацький полк та про різницю світоглядів українців і росіян.
Україна вистоїть!
Війна мене застала вдома, в Сумах. Була шоста тридцять. Моїй дівчині зателефонувала мама й сказала, що бомблять аеропорти Києва, Харкова, Одеси. Я маю освіту, пов’язану з політнауками й міжнародними відносинами, тож давно відчував, що ми на порозі війни, але такого масштабу не очікував. Це не стратегічно, адже масований наступ дуже затратний.
Перше, що спало на думку в той день — Україна вистоїть! Одразу згадався 1939 рік, як Фінляндія без такої величезної підтримки, як у нас, вистояла після п’ятимісячного протистояння, хоч і втратила частину територій. Ми з дівчиною вирішили залишитися в Сумах, подивитися, що буде далі. Щоправда, стало тривожно, коли знайомі з Миколаївки телефонували й казали, що селом пройшло 150 одиниць ворожої військової техніки. А згодом я побачив у Сумах нашу, з козацьким хрестом ЗСУ — і заспокоївся. Знаєте, підтримка, яку нині отримує Україна від світу навіть більша, ніж я очікував, тож ми обов’язково переможемо!
Події в Маріуполі нагадують Батурин
Якщо провести паралелі, то очевидною стає схожість нинішніх подій з подіями Північної війни 1708 року. Тоді шведський король Карл XII пішов війною на Україну, а Іван Мазепа звернувся до свого сюзерена Петра Першого, аби той дав йому військо для захисту. На це гетьман отримав пряму відмову, тож став на бік шведів. За це московити влаштували Батуринську трагедію: мешканців ґвалтували, катували, а місто — спалили. За різними оцінками істориків там загинуло близько 15 тисяч людей, серед яких жінки й діти. Потім був Лебедин, де виявляли тих, хто підтримував Мазепу.
Цікаво, що знущалися не лише з козаків. Серед жертв царя були й священники, і сотники, і війти, тобто ті, кого ми зараз називаємо «міськими головами», словом, до уваги взяли всіх українців. Це була свідома акція залякування, щоб показати: якщо ви повстанете проти царя і рабського світогляду — зробимо ось так, а може навіть гірше.
Показовою є історія одного із захисників Батурина, німця за національністю, який був на службі в Мазепи. Його взяли в полон, але дорогою воїн помер. Чоловіка все одно колесували та четвертували в Конотопі.
Його голову посадили на спис і поставили в Сумах на Полковому майдані, біля Воскресенської церкви
Навіщо так робити? Щоб залякати місцевих! Нині ми бачимо Маріуполь. Вважаю, що це зразкове залякування. Тобто нам кажуть: дивіться, якщо будете чинити спротив, так може трапитися з кожним містом. Добре, що у ворогів просто не вистачить для цього засобів, але посилання, що жахає, вони зробили. Декого це налякало. Я особисто чув, особливо від літніх людей, мовляв, навіщо мучитися, потрібно просто капітулювати.
Триста років тому Україна здалася. Що трапилося потім? Козацька автономія ставала все меншою й меншою. А якби тоді піднялися Сумський, Харківський, Охтирський полк, які не були підпорядковані Гетьману? Тоді, можливо, історія б склалася по-іншому. Утім, маємо пам’ятати, що то був інший час. Альтернативних джерел інформації у людей не було, тож сталося те, що сталося. Це зараз ми бачимо фотографії з Бучі, Ірпеня, Гостомеля і хочемо вже не миру, а перемоги. Бо тоді навіщо були всі ці жертви?
Найбільша фортеця Слобожанщини
Чомусь Слобожанщину історики часто не беруть до уваги. Мовляв, козаки воювали на боці Петра Першого. Але річ у тім, що до 1708 року, тобто до Північної війни й до рішення Мазепи підтримати шведів, усі козаки були на боці Московії. На території України в той час діяли три козацькі автономії: Гетьманщина, яка офіційно називалася Військо Запорозьке, Слобідська Україна та Запоріжжя.
Усі вони мали різні адміністративні устрої. Найбоєздатнішим та найорганізованішим у Слобідській Україні був Сумський козацький полк. Його, як і Суми, в середині 17 століття заснували переселенці з Правобережжя. На цю територію вони прийшли на чолі з отаманом Гарасимом Кондратьєвим. На той час він був дуже впливовою людиною. Прийшовши на ці землі, йому вдалося організувати процес зведення оборонної фортеці, яка зрештою стала найбільш укріпленою на Слобожанщині.
На додачу — Гарасим Кондратьєв хотів стати Гетьманом України. На його першому гербі, який, до речі, можна гарно роздивитися на муралі, що на Покровській площі, — дві схрещені булави. Однак Сумський козацький полк разом з Охтирським, Харківським, Ізюмським та Острогозьким не були частиною Гетьманщини. Вони існували окремими козацькими автономіями. До того ж політичну битву Гарасим Кондратьєв програв Дем’яну Многогрішному.
Довгий час місто було найбільшою фортецею Слобідської України, а в першій половині 18 століття Суми стали столицею Слобожанщини й засновниками інших міст. Наприклад Суджі в Курській області російської федерації.
У нас є вулиця Горького, але історично вона називається Суджанська, адже вела на Суджу, яка довгий час було сотенним містом Сумського полку. Героїчно це чи ні, казати не берусь, але на цих землях був український розвиток.
Козаки кров’ю платили данину московському царю, щоб на наших землях українці могли жити й розвивати свою культуру. Більше про це можна дізнатися, до речі, у працях історика Олега Корнієнка.
Суми завжди були українським містом
Що трапилося в 1708 році й чому Сумський, а також Охтирський і Харківський полки не пішов разом з Мазепою? Тут треба наголосити, що вони завжди тяготіли до Гетьманщини. Були навіть проєкти возз'єднання в єдину державу.
Москва, звичайно, цього не хотіла. Аж тут почалася Північна війна, Мазепу проголосили зрадником і наклали на нього анафему, спалили Батурин, вирізали його мешканців, влаштували катівню в Лебедині. Повторюся, що засобів зв’язку тоді не було. Як би ви вчинили в такому випадку? Полковник Іван Кондратьєв зробив політичний вибір — зберегти Суми цілими.
Місцеві жителі мали свіжу пам’ять і про заснування міста, і про його оборону від татарської навали. Найімовірніше Кондратьєв усвідомлював: якщо програє разом з Мазепою, Суми спіткає доля Батурина. Тож, коли ми даємо оцінки предкам, то робимо неправильно, адже України, в сучасному розумінні цього слова, тоді не було. Люди жили в інших політичних формуваннях, але всі себе відчували українцями.
Взагалі, Сумський козацький полк мені бачиться не як окремі особистості, а як щось колективне. Це відображається навіть в сучасності. Місто Суми якимось дивним чином навіть в російській імперії залишалося завжди українським. Згодом воно підтримало революцію 1918 року, її українську ідею.
У радянський період Суми не зробилися комунізованим соціалістичним містом. У дев’яності роки ми одними з перших у північно-східній і східній Україні почали зносити пам‘ятники Леніну. У 1996 прибрали його з Покровської площі й встановили Харитоненка. У 2001 — звалили Леніна на площі Незалежності. Більшості центральних вулиць таких як Соборна, Петропавлівська, Воскресенська повернули історичні назви. Все це говорить про те, що тут зосереджена українська енергетика.
Сама земля виштовхує ворогів
Є поняття «колективної пам’яті» та «історичної свідомості». Коли народ живе на Богом даній землі, вона автоматично стає для нього джерелом натхнення, домом, який треба захищати. Коли людина відчуває, що вороги хочуть відібрати найдорожче, вона автоматично перетворюється на захисника, за плечима в якого сотні поколінь.
Сумщина, як і вся Україна, сотнями років захищалася. Наше місто було засноване козацтвом, переселенцями з-за Дніпра, а ці люди століттями ходили обробляти землю зі зброєю в руках. Україна довгий час була прикордонною територією, і якщо селянин йшов у поле, то тільки з рушницею, бо з півдня приходили татари.
Те, що нині зробила в Сумах тероборона й добровольці — це ген козака, ген воїна, що прокинувся під час небезпеки. У нас тут завжди були оборонні війни, тому сама земля виштовхує ворогів звідціля.
І потім, настав час для боротьби. За останні вісім років, та й загалом за час незалежності, Україна розвивалася, створила свою ідею, боролася з почуттям меншовартості. Держава стала більш унікальною в культурному розвитку. Що ми робимо? Ми дивимося в минуле, шукаємо там натхнення й беремо відтіля уроки.
В Сумах, як і в інших куточках України, в «момент ікс» мобілізувалася колективна пам’ять
Вона йде від предків. Як кажуть священники — старий храм намолений, так і земля, намолена українцями. Чому сучасні сумські козаки відвоювали місто? Тому що земля тримає інформацію, вона тримає культурний код, дає нам змогу бути такими, якими ми є.
Вбивча ідеологія
Існує такий вислів: вбиває не зброя, вбиває людина. Скажу навіть так: вбиває ідеологія, яка поселилася в голові цієї людини. Якщо взяти росію й Україну, як два політичні й культурні організми, які у часі та просторі розвиваються своїм унікальним шляхом, то росія — це величезна паразитарна ідеологія колективного безликого. Там немає місця для особистості.
Україна ж — це край, де ніколи не могла утворитися жорстка влада, диктатура, деспотизм
А ще, як не крути, але початок росії йде з Києва. Московія культурно і політично зароджувалася на околицях величезної держави Русі. Проте росіяни не можуть навіть допустити, що поблизу їхньої величезної імперії, як би вона не називалася: московія, російська федерація, радянський союз, московське царство — є край, що розвивається за іншими цінностями. Стратегія росії — знищення того, що є поруч з нею, а Україна заважає їй і далі жити паразитарно.
У росії немає громадян. Там є піддані, «насєленіє», яке живе в тотальній руїні й по принципу «як сказали». У такому стані людина не може бути повноцінною, вона деградує. Єдине, що в неї є — це телевізор, де показують велич держави. Тому я й кажу: вбиває ідеологія.
Я вважаю, що росіяни гірші, ніж німці минулого століття. Під час становлення третього рейху на повну працювала пропаганда. Звичайно, вона працює і в росії, але ж є альтернатива — інтернет. А отже стати зомбі — це свідомий вибір більшості росіян.
Натомість в українців є дух свободи. Нам не подобається, коли керівництво вказує, що нам потрібно робити, ми ставимо під сумнів те, що каже влада. У мирний час ми можемо сваритись, але, які б точки зору не мали, коли є загроза, ми любимо свою Україну й готові її захищати.
