Сусіди — саме ті люди, які можуть дратувати гучно увімкненим перфоратором, а можуть у скрутну хвилини прийти на допомогу. Другий варіант, звичайно, звучить набагато приємніше. Коли у домівки сумчан прийшла війна, вони не розгубилися, а почали об’єднуватися. Люди, які раніше лише віталися одне з одним, організовували нічні чергування у дворах багатоповерхівок, самі облаштовували укриття, розробляли плани виживання у кризових ситуаціях. Цукр зібрав кілька історій про добросусідські відносини, завдяки яким вдалося поліпшити життя у будинках й не лише під час великої війни.
Сергій Богдан
Член правління ОСББ у багатоквартирному будинку на вулиці Харківській
Разом облаштовували укриття, а тепер дружать сім’ями
До війни ми просто були сусідами. Знали одне одного й віталися — оце й усе. А от коли почалося повномасштабне вторгнення, усе кардинально змінилося. 24 лютого я прочитав у чаті будинку, що мешканці збираються облаштовувати підвал. Тоді в ньому нічого не було крім електрики. Ми вийшли й почали щось робити.
Спочатку скрутили з дерев’яних піддонів ліжка, позносили в підвал теплі речі, подушки, ковдри, воду. Під час кожної повітряної тривоги спускалися в укриття, звичайно, зв’язку там не було, тому згодом ми вирішили завести у підвал вайфай. Відтоді стало трохи веселіше.
Ближче до літа в нас виникли певні традиції. Ми прибирали територію біля річки, садили дерева, що два тижні косили траву, а після — збиралися на березі Псла, щоб поспілкуватися й посмажити м’яса.
Коли зима була на підході, стали думати, як будемо виживати в кризових ситуаціях. Я приніс свій генератор, ще один дав сусід. Сумарної потужності приладів мало вистачити, аби забезпечити опаленням майже весь будинок. Ми запаслися паливом та розробили графік, за яким мали підключати котли у випадку блекауту. Допоки ним не користувалися, та й розуміли, що схема не надто безпечна.
Нині хочемо придбати окремий генератор для будинку й зробити все так, як треба. Вже запросили електрика, аби прорахував усі моменти. Думаю, за тиждень-півтора розв'яжемо це питання й будемо користуватися генератором безпечно. На екстрений випадок маємо ще «буржуйку». Нею теж іще не користувалися.
Знаєте, нам нічого боятись, якщо триматимемося разом. Це ж я розповів тільки про будинок. Але ті ж самі люди першими побігли записуватися в ТрО, вони першими стали допомагати військовим. От, наприклад, звичайна справа: мешканці нашого будинку хотіли чимось допомогти бійцям. Ми спитали в них: «Що купити?». Вони кажуть: «Тушкованку». Пішли в магазин, подивилися на ціни й вирішили, що ми краще купимо м’яса й наваримо її самі.
Зробили близько 90 банок хорошого домашнього м‘яса. Оце вам про об’єднання. Якщо ми хочемо щось змінювати, необхідно, щоб кожен брав на себе відповідальність. Добросусідські відносини дуже важливі, тому що є недодержава Росія, яка вирішила за три дні нас захопити. У неї це не вийшло, бо, по-перше, наша країна згуртувалася, а по-друге, нам допомагали сусіди.
Даша Приходченко
Мешканка багатоквартирного будинку на вулиці Герасима Кондратьєва
Організували інтернет, коли немає світла
У будинок, де зараз живу, я переїхала із сусідньої багатоповерхівки. Бачила, що мешканці постійно прагнули щось поліпшити. Наприклад, зверталися до депутатів, аби допомогли встановити дитячий майданчик, замовляли лави для сидіння, які, до речі, доставили вже після 24 лютого. Словом, кошти ОСББ йшли на те, щоб зробити життя більш комфортним. Під час повномасштабної війни ініціативність нікуди не зникла, наприклад ті лави, які мали поставити біля під’їзду, розмістили у підвалах, що слугували нам укриттями.
Ще одна хороша й важлива справа, яку підтримали мешканці нашого будинку — встановили джерело безперебійного живлення для інтернету. Вузол мережі загалом живив 5 будинків, однак кошти на це обладнання зібрала лише наша багатоповерхівка. Голова ОСББ у чаті чітко прописав ціни, характеристики, потужності, ми обговорили деталі й швидко прийняли рішення.
З підключенням проблем не було, тому що практично всі користуються послугами одного провайдера. Тож нині, коли вимикають світло, у нас упродовж двох годин є інтернет. Тепер маємо іншу проблему — домофон. Раніше, коли виключення світла були нетривалими, він був на живленні разом з інтернетом. Тепер довелося обирати. Звісно, всі хотіли бути на зв'язку з рідними, друзями, мати можливість працювати та вчитися, тому вибір зробили на користь інтернету.
Тепер розв'язуємо проблему з домофоном, який не працює без електроенергії — міркуємо над встановленням електромеханічного замка. Загалом я дуже рада такій ініціативності та підтримую думку, що не варто сидіти на місці склавши руки. Усе можна виправити та зробити спільне проживання кращим, якщо згуртуватися.
Ремонтують протирадіаційне укриття
Пану Віктору 74 роки, у будинку на Петропавлівській він живе понад п’ять десятиліть. Називати своє прізвище й фотографуватися чоловік не захотів. Старшим у будинку себе не називає, проте каже що до нього телефонують, щоб запитати, чому немає світла чи води.
Ми саме застали пана Віктора за роботою — він прибирав побутове сміття, що стояло попід будинком. Старі дерев’яні меблі, окремі частини від них, шматки картону й фанери з’явилися тут невипадково — усе це витягли зі сховища під триповерхівкою її жителі.
— Сховище тут побудоване за планом — говорить пан Віктор, — воно розташоване під двома під’їздами. Коли почалася війна, ми з сусідами, а це переважно пенсіонери, зібралися й розчистили приміщення від непотрібних речей. Ніхто не відмовлявся, бо всі розуміли якою важливою є ця справа, — каже серйозно.
— Оце бачите, фільтраційна установка стоїть, — чоловік вказує на цегляну споруду посеред двору, — а в укритті є два аварійні виходи, там теж були купи непотребу. До слова, у нас не просто бомбосховище, а протирадіаційне укриття. Зараз покажу, чого так.
— Оце вхід, — каже пан Віктор, спускаючись у сховище, — а це не просто двері, а двері з герметичним засувом від радіації. Перші дні, — розповідає, обережно ступаючи в темряві, — мешканці приходили сюди, як тільки чули сигнал тривоги. Тут, бачите, кілька приміщень і всюди були люди. Щоб можна було сидіти, ми знесли в сховище всі лави з двору.
У світлі ліхтарика видно, що укриття ремонтують, пан Віктор каже, що на цьому етапі в приміщення провели воду, підлагодили опалення, зняли штукатурку та почали лагодити санітарний вузол, для якого, як запевняє чоловік, вже закупили все необхідне. У планах також оновити фільтро-вентиляційну установку. Коли саме завершаться роботи, пан Віктор точно сказати не може. Зазначає, що справа посувається не так швидко, як хотілося б.
Олександр Шульга
Мешканець будинку на проспекті Лушпи
Були дружніми ще до війни
Будинок, у якому я живу — це новобудова, й більшість її мешканців — молоді сім’ї. Можливо, саме через це ми завжди були дружніми: і до війни, і під час неї. Наприклад, святкували разом Новий рік. У моєму під’їзді на поверсі шість квартир. У загальному коридорі напередодні свята ми ставили ялинку, вішали гірлянди, а на Новий рік усі разом виходили на поверх святкувати.
Усі поліпшення в багатоповерхівці завжди здійснюються нашим коштом. Ініціатива зазвичай йде від старшого будинку. Він пропонує облаштувати клумби, посадити дерева, квіти, газони, встановити лави. Сусіди зазвичай підтримують те, що пропонує старший.
Одна з найкорисніших ініціатив — це камери відеонагляду. Ми встановили їх, щоб бачити автівки, які стоять у дворі, територію біля під’їзду, ліфту та з кількох сторін будинку. Ідею зі встановленням камер підтримали всі мешканці. Для власників машин, наприклад, зручність була в тому, що через додаток на телефоні можна побачити, чи є вільні місця на стоянці, яку, до слова, ми теж облаштували самі.
Під час повномасштабної війни можна було слідкувати за тим, що відбувається у нашому дворі в режимі реального часу. А коли відеонагляд з якихось причин не працював, ми виходили на чергування. Аби ніхто зайвий не потрапив у наш під’їзд, ми зробили засув.
Тому для того, щоб комфортно жити в багатоквартирному будинку, дуже важливо знаходити спільну мову з сусідами. Це важливо, особливо у такі складні часи, як зараз.
Коментар спеціаліста
Камери відеонагляду — це найперший помічник у питанні захисту території та майна громадян, які живуть в будинку. Особливо корисні вони під час війни, коли загрозу може становити будь-хто. То чи можна зробити так, щоб камери не вимикалися під час відключення електрики? За роз‘ясненнями Цукр звернувся до сумського інженера Олега Ольшанського.
— В принципі, будь-яку систему можна налаштувати так, щоб вона працювала безперебійно. Нині є інструменти, які дозволяють організувати й постійний запис, і онлайн роботу камер спостереження.
Тривалу роботу систем дозволяють забезпечувати джерела безперебійного живлення. Від типу встановленого ДБЖ буде залежати й тривалість автономної роботи камер, і швидкість заряджання самого акумулятора. У моїй практиці було встановлення «безперебійників», які могли працювати упродовж доби, однак таке рішення коштує дорого.
Втім кожний випадок потребує індивідуального підходу — необхідно розуміти скільки камер потребують безперебійної роботи та структуру мережі під’єднання.
Наприклад, щоб шість камер, реєстратор і роутер працювали упродовж чотирьох годин, достатньо буде встановити джерело безперебійного живлення 12В 10А з батареєю 20А годин. Це у тому випадку, якщо не встановлено РоЕ-комутатор — саме він подає живлення на пристрої в мережі через кабель Ethernet. Така збірка коштуватиме близько 4000-4500 гривень.
Зверніть увагу, що при наявності PoE-комутатора, вкрай бажано ставити «безперебійку» на 220В, а відтак виросте й ціна збірки, бо й джерело живлення буде потужнішим. До слова, деякі інженери за потреби можуть зібрати таке пристосування й дати на тестування, тож не завадить поцікавитися цією можливістю. Пам’ятайте, що і ціна, й потужності збірки залежатимуть від індивідуальних потреб замовника.
