🖥 «Хто, якщо не ми?»: як сумські IT-шники допомагають онкохворим дітям

Наші донори принципово не хочуть, аби про них знали

341

Їхній проєкт не здатний вражати всеукраїнськими масштабами. Вони усвідомлюють свої скромні можливості, але це приклад того, як конкретна професійна спільнота може робити дуже конкретну добру справу – тут і зараз. Вже близько п’яти років існує проєкт Sumy IT vs. Cancer, який допомагає купувати ліки для відділення онкогематології Сумської дитячої обласної лікарні. Його ініціатори – співробітники компанії MindK Павло Зінченко та Дмитро Єременко – збирають кошти в середовищі сумських айтішників. Говорять, що в благодійності ключовим стає питання довіри. Фонди невеличких спільнот – де всі знають одне одного – можуть цю довіру повернути.

«Коли матиму гроші, обов’язково допомагатиму»

Дмитро Єременко: Ідея прийшла від Паші, тому буде краще, якщо він почне цю розповідь. Я приєднався до проєкту пізніше.

Павло Зінченко: Підтримав ідею ти одразу, але активно долучився справді через деякий час. Раніше я працював на Обласному радіо, і там у нас була щорічна акція «До світлого дня – світлі вчинки», яка полягала у зборі коштів для відділення онкогематології Обласної дитячої лікарні. Цю акцію телерадіокомпанія проводила спільно з православною церквою. Ми на роботі перераховували зарплату за один день – хтось добровільно, хтось не дуже. Але мені ця ідея дуже подобалася. І коли я перейшов уже працювати в компанію MindK, то хотів цю ж справу продовжити й на новому місці.

Була невеличка проблема в тому, що не всі схвалювали, приміром, прив’язку проєкту до церкви. Тому було прийняте рішення не долучатися до вже наявної акції, а розпочати щось нове. Мені довелося особисто звернутися до завідувачки відділення онкогематології, дізнатися, які є актуальні потреби.

Для початку нам дали невеличке замовлення – попросили допомогти з недорогими, але необхідними препаратами. І вже тут ми почали перший збір коштів. Здається, що тоді нічого у нас не було, крім «акваріумів» – прозорих скриньок, в які кидали купюри

Для мене стало відкриттям, наскільки багато людей у нас хочуть допомагати, але не сильно довіряють іншим, незнайомим людям, які займаються благодійністю. Якщо ж поряд є ті, кому ти готовий довірити кошти – все не так і складно. Почали ми цю справу в 2017 році. На фейсбуці групу Sumy IT vs. Cancer заснували трохи пізніше.

Діма: Десь після дев'яти місяців моєї активності в проєкті створили цю групу. Мотивація приєднатися до справи у мене була своя. Я давно мав твердий намір: коли почну стабільно заробляти гроші, то точно буду якусь частину віддавати тим, хто їх потребує. Але я певний час не знав, куди ці гроші віддати.

У мене був троюрідний брат, який помер у 22 роки від лейкозу. Він був дуже розумним. Спочатку навчався у Кролевці, потім перейшов до університету в Києві, перед сесією взимку йому поставили діагноз. Влітку його не стало. Я спілкувався з ним у цей останній період і зрозумів, що найстрашніше в подібних хворобах – це коли немає грошей, друге – коли врятувати людину не встигають, а ще страшніше – коли мова в цьому випадку йде про дітей. І в один момент я побачив, що цей проєкт – саме те, чого чекав. Зрозумів, що якщо ми з Пашою об’єднаємо зусилля, то це вже буде не одна, а дві людини. Також я знав, що можу допомогти знайомствами – у мене дуже багато контактів в ІТ по місту.

Моя ідея полягала в тому, щоб залучити до нашого проєкту таких же людей, як я сам – молодих спеціалістів у сфері ІТ, оскільки у них з’являються певні кошти та є готовність спрямувати їх у добру справу

Інша ж ідея була в тому, щоб ця допомога була не для когось одного – не лише для конкретної людини. Щоб це був певний напрямок допомоги, яка стосується одразу багатьох людей.

62

Не хочемо бути традиційним фондом

Діма: До того, як група з’явилася, ми просто дізнавалися, що потрібно відділенню лікарні та самостійно возили туди ліки. У мене ще тоді машини не було, здається.

Паша: Перший раз, коли ми вже разом із тобою поїхали до відділення, це везли голки для пункцій.

Діма: Так, тоді були голки. Ще траплялися інші витратні матеріали – для тих же крапельниць складові частини, наприклад.

Паша: Якщо трішки про хронологію – то спочатку все було в межах нашої компанії. І більше ніде ми наш проєкт не рекламували. Далі, для щорічної ІТ-конференції в Сумах, нам дизайнер створив логотип, ми надрукували флаєри, поставили стенд – хоча і не такий великий, як задумувалося спочатку.

Діма: Це єдина в Сумах конференція. Тому всіх айтішників, які є в нашому місті, там можна зустріти. Близько 300 людей вона збирає. Тоді ж з’явилася група на фейсбуці, де ми почали викладати звіти про кожну закупку.

Паша: Щодо нашої стратегії – є один момент: ми бачили, що традиційним фондам люди часом не довіряють, тому що частину зібраних коштів фонди витрачають на своє забезпечення – ту ж зарплату людям, які там працюють. У нас жодна копійка не витрачається ще кудись, крім тих ліків, які купуємо. Якщо нам потрібен бензин на дорогу до лікарні – це все купуємо за власні гроші.

Діма: Те ж саме стосується івентів для хворих діток – приміром, художник Тарас Калініченко, який приходив до них і малював медузок на Різдво, був волонтером. Ми говорили йому, що готові заплатити, але він відмовився, сказав, що це його ініціатива. Це свято до Різдва допомагала нам робити Олена Голіус – колишній івент-менеджер MindK. Також дітям можемо кіндери купити чи щось таке. Це ми все беремо на себе, тому що хочемо, аби крім допомоги, на яку люди дають свої кошти, у дітей ще було трохи радості додатково.

А от про останній івент ми написали не в групі, а просто в чаті нашої компанії – люди моментально відгукнулися і швидко зібрали необхідну суму. Гроші йшли на окрему картку, аби ми розуміли, що це все на свято, а не на ліки

Дрібнички, без яких важко

Діма: Ми працюємо в телефонному режимі зазвичай із завідувачкою або старшою мамою відділення. Вони нам розповідають, що допомога надходить від багатьох фондів. Але це фонди великі – і вони виділяють великі суми грошей на щось справді масштабне і дуже необхідне. Але залишається така важлива частина життя відділення, яка часто фондами не помічається. Це витратні матеріали, елементарні, але дуже необхідні медикаменти. Нібито якісь дрібнички, але без яких відділення не буде нормально функціонувати. І тоді старша мама нам повідомляє, що «хлопці, є така от потреба».

Паша: Нам говорили раніше, що приблизно 70% фінансування таких відділень покриває держава, а решту 30% – фонди або батьки.

Діма: Але у зв'язку з коронавірусом, ця пропорція, я думаю, стала іншою – держава виділяє менше коштів, а фонди також стали отримувати менші суми. Приміром, минулої весни я приїхав у відділення і вже там дізнався, що на всіх є лише дві маски. І в той момент нам довелося б переключитися на забезпечення, а не на лікування. Оскільки ми не могли просто так взяти кошти фонду, які люди здавали саме на ліки, то просто «підсвітили» цю проблему. Написали про неї в соцмережах, і дуже швидко люди із благодійного фонду «Бізнес – місту» приїхали до відділення і забезпечили всім необхідним на той момент.

Паша: Через коронавірус ми якось задумалися, чи не варто зайнятися на певний час саме забезпеченням матеріалами захисту, але все ж відмовилися від цієї ідеї та не відступили від основних задач.

Діма: Юридично наш фонд не реєстрували. Не бачимо поки такої необхідності. Хоча певні труднощі у нас виникали через це. Одного разу приїхали на склад відділення гематології, хотіли вигрузити ліки, а нам раптом кажуть: «Ні, хлопці, ми вже так не працюємо». Нам розказали про нові вимоги – що обов’язково потрібна мокра печатка і юридична особа. А я сам працював у Нацбанку, тому ці тонкощі трохи знаю. Говорю: «А в чому справа? Невже фізична особа не може бути меценатом?». Довго ми сперечалися, нарешті переконали працівників складу, що можемо надавати допомогу.

Підозрюємо, що коли наш фонд буде рости й розвиватися, то доведеться нам оформитися

73

Про довіру і 33 тисячі гривень

Діма: У нас невелика спільнота, де ми знаємо одне одного, і тому є довіра. Наприклад, серед найактивніших спонсорів є моя одногрупниця, яка зараз живе і працює в Москві. І вона не сумнівається в мені та знає, куди будуть витрачені її кошти. У нас з’явилися постійні донори, але ми не можемо обійтися без регулярних нагадувань про потреби фонду, про його підопічних. Ми знаємо, що Цукр збирає кошти через Patreon і хочемо спробувати теж працювати через цю платформу. Можливо, це дещо допоможе для регулярності наших зборів.

Паша: Це може вирішити ще іншу проблему – люди можуть втомлюватися від того, що ми їм занадто часто нагадуємо про себе. Інші люди можуть думати: я вже одного разу вам допоміг, відчув задоволення від виконаного обов’язку, а ви знову просите? І тут виникає роздратування. У будь-якому разі, ми не хочемо набридати. І коли людина буде мати можливість одного разу натиснути кнопку, а певна сума щомісяця буде йти на добре діло – то це може бути зручно для всіх.

Діма: Я думаю, що коли у нас з’явиться Patreon, або інша подібна платформа для зборів, є сенс максимально розповісти (хоча б серед ІТ-спільноти), аби про нас дізналися, почули про нашу діяльність. І ті, кого це зачепить, підписалися на регулярну допомогу. І тоді ми б розуміли, на які суми можемо розраховувати та могли б щось стратегічно планувати.

Паша: Але бувають і такі приємні випадки, які неможливо запланувати. Якось нам одна людина передала 33 тисячі гривень.

Діма: У нашого друга був день народження. Я сам тоді був у відпустці десь на байдарках. А він мені телефонує туди та каже: «Мені сьогодні 33 роки і я вирішив зробити добру справу. Скільки мені років – стільки тисяч гривень я даю вам». Паша з ним тоді зустрівся. І шляхом тих коштів змогли дуже допомогти відділенню.

Паша: А в окремі місяці може взагалі нічого не приходити на картку.

34a

«Не уявляла собі, скільки є добрих людей навколо»

Паша: Наші донори принципово не хочуть, аби про них знали. Ми навіть опитування в групі робили – чи варто афішувати інформацію про те, хто і скільки перераховує коштів. Такий підхід в деяких фондах застосовується. Але жодного голосу за публічність не було.

Чи варто показувати тих дітей, яким наш фонд допомагає? Мені здається, що так. Тому що люди відчувають емоції, коли бачать, кого вони рятують, але технічно це зробити не дуже просто. Тому що ми можемо закупити певні препарати на рік вперед, а хтось також купить ці ж препарати. Ми ж не будемо нашим логотипом помічати саме ті ампули, які ми закупили. Наша допомога, як уже було сказано, здебільшого не така яскрава, здебільшого на непомітному рівні, але ми віримо, що вона також потрібна.

Діма: А щоб побачити, кому ти допомагаєш, найкраще одного разу приїхати в Обласну дитячу лікарню. Звісно, у відділення з онкохворими просто так не пускають, треба буде домовлятися. Але коли ми організовували івент, то я спілкувався з дітьми та їхніми батьками. І я переконався, що не хочу нікого конкретизувати – неможливо комусь із них хотіти допомогти більше, а комусь менше. Там постійно хтось є і потребує допомоги – зараз одні діти, а через кілька днів будуть інші, але з тими ж самими проблемами.

Паша: Але ж ми там були, а наші підписники ні. Тому ми маємо подумати над тим, як поділитися цим досвідом.

Діма: Так, можливо батьки будуть готові приїхати кудись поспілкуватися, розказати свої історії. З дітьми – набагато важче, тому що вони можуть бути у важкому стані, деякі перебувають під крапельницями – наприклад є такі, що треба крапати цілий день. Сильно вражає спілкування з батьками ще й тим, з якою мужністю вони все переносять. Вони всі мають велику надію в очах.

Хто ми такі? Два чуваки, які щось там принесли. А вони нас дуже тепло завжди зустрічають, наче ми їхні давні та добрі друзі

Паша: Мама однієї дитини нам сказала, що до потрапляння в це відділення вона не уявляла собі, скільки є навколо добрих людей, що їй будуть так допомагати.

Діма: Одночасно у відділені бувають від десяти до двадцяти дітей, які проходять там курси лікування. Курс закінчується, але приходять нові діти з тими ж потребами.

43

Челенжд доброти

Паша: Айтішники – люди різні. Вони, в плані бажання допомагати іншим, нічим не відрізняються від представників інших професій. А добрих людей скрізь багато. Коли я вперше подав ідею в нашій компанії – велика черга колег відразу зібралася їхати з нами у відділення.

Потреба допомагати у кожної людини велика. Не вистачає розуміння, кому і як

Діма: На жаль, є така особливість, що люди з радістю починають допомагати якомусь новому проєкту, але втомлюються, якщо проблема швидко не зникає. Наприклад, із допомогою АТО спочатку було все дуже активно, а зараз все забулося. Хоча проблема ж не зникла. Так само і проблема онкохворих дітей ніколи не зникне. Ми маємо про неї нагадувати, але подумати про те, як це робити рідше та ефективніше.

Паша: Айтішники, приміром, більше схильні допомагати в кінці року. Складно описати, що відбувається з мозком айтішника відразу після Нового року, але йому точно в цей період важко думати про допомогу іншим.

Діма: Але це стосується взагалі благодійності. Фонди активізуються в кінці року, бо знають, що саме в цей період збори йдуть краще.

41s

Паша: Найбільше нам допомагають ті люди, які починали в Сумах працювати в ІТ, але зараз вже кудись переїхали. ІТ – дуже мобільна галузь, в якій люди часто переміщуються. До речі, коли ми спілкувалися з колегами з Норвегії, пропонували їм допомагати нашому фонду, вони це сприймали, як щось неймовірне – не розуміють, як діти з такими хворобами можуть не отримувати фінансування. Там немає потреби збирати кошти додатково, вони такого навіть уявити не могли.

Діма: Грандіозних планів щодо розширення у нас немає. Поки хочемо мати можливість забезпечувати необхідними ліками те дитяче відділення, з яким працюємо. Ми не хочемо ставати класичним фондом, де все поставлено на потік і перетворюється на рутину. До речі, ІТ-спільнота в Сумах активно зростає, бо відкриваються нові компанії, тому перспективи у нашого фонду теж відкриваються більші.

Паша: Зараз ми шукаємо людей, які могли б представляти наш фонд в інших ІТ-компаніях Сум. Але ми були б щасливі, якби інші компанії робили власні невеликі проєкти у себе – це було б своєрідне змагання, така хороша і добра конкуренція, своєрідний челендж.

Подобається читати Цукр? Ми збираємо кошти, щоб робити місто Суми кращим, створюючи тексти про події, що змінюють, та людей, які живуть поруч. Твій фінансовий внесок від 50 гривень допоможе розвитку локального видання та рідного міста.

Подобається читати Цукр? Ми збираємо кошти, щоб робити місто Суми кращим, створюючи тексти про події, що змінюють, та людей, які живуть поруч. Твій фінансовий внесок від 50 гривень допоможе розвитку локального видання та рідного міста.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.