«Ревин Яр» — це спортивно-патріотична гра, яка цьогоріч відбулася на Сумщині вже вп'ятнадцяте. Суть гри полягає в тому, що учасники діляться на дві команди, які протягом 60 годин змагаються між собою за прапори одна одної та за кількість «вбитих» гравців. Уся гра відбувається на території лісу. Цукр поговорив з Олександром Бойком та Андрієм Букіним — першими організаторами та ініціаторами «Ревиного Яру», а також з Володимиром Міщенком, який останні кілька років бере участь в організації теренової гри. Дізналися про те, чим такі заходи приваблюють молодь і яку цінність несе за собою просте «бігання по лісу».
Початок «лісокамуфляжної» активності
Олександр Бойко: Усе почалося із заходів МНК — Молодіжного Націоналістичного Конгресу. У 2006 році ми поїхали на щорічну теренову гру «Гурби-Антонівці», яка проходила на Західній Україні. Ми зібрали велику команду із Сум — 68 осіб, що було досить багато на той час. Коли з’їздили та отримали купу крутих емоцій, то виникло бажання провести щось подібне на Сумщині. На той момент ми вже активно влаштовували походи лісами, робили вимарші, і «Ревин Яр» став одним із пазлів нашої «лісокамуфляжної» активності. Ініціаторами цієї ідеї був я та Андрій Букін.
За основу взяли правила з «Гурбів-Антонівців», хоча внесли туди часткові зміни. Ліс, який вибрали для проведення «Ревиного Яру», був класним, бо не скрізь можна знайти місце, яке було б природно обмежене якимись кордонами. Цей ліс знаходиться поблизу села Мар’їне. Гра проходила в треті вихідні вересня, тож, обравши локацію, ми провели першу гру. Це було у 2007 році. Вік учасників коливався від 13 до 28 років, і грали як хлопці, так і дівчата. Протягом наступних років кількість учасників лише зростала, але щоразу десь половина гравців була новачками.
Довести оточуючим, що ти не «раклявий»
Суть теренової гри — перемогти команду суперників, але для цього треба розробити якусь модель поведінки. Це стосується і побуту, і пересування, і організації дня. Бо можна в перший день так заганятися в лісі, що ноги розітруться до крові, а грати доведеться ще два дні. Курінні мають навчити свою команду простим речам: як поводити себе в лісі, щоб не бути поміченим, як змусити себе поспати 5 хвилин, коли є така можливість, організувати своє харчування, користуватися ліхтариком, аби це теж було непомітно.
Це своєрідна передача того пласту знань, який допомагає вижити в лісі
Для кожного з учасників це великий викид адреналіну. Гра змушує переступати через свої слабкості, і переступати не із зусиллями, а з певною легкістю, бо цього вимагає ситуація. Треба довести оточуючим, що ти не «раклявий». Складність полягає ще в тому, що в лісі фізично важко пересуватися, оскільки місцевість являє собою систему лісових ярів та балок з немалими перепадами висот та крутими схилами. Але бажання перемогти змушує тебе перти, як танк. Ці кілька днів гри — справжнє маленьке життя, бо окрім емоцій ти отримуєш неоціненний досвід, який несеш із собою.
У перші роки я повністю займався організацією гри. Учасники самі не приходили, тож їх треба було шукати, адже такий формат заходів був досить новим у Сумах, і фактично все робилося з нуля. Розробка правил гри, організація спостерігачів, суддів, пошук спальників та кариматів і ще багато іншого — це величенький шмат роботи, яким я займався протягом кількох років. Коли у 2014-му почалася справжня війна, а вихованці подорослішали, я пішов на фронт, тож теренові ігри далі організовувала молодь.
«Ревин Яр» — це не лише цікаве дозвілля. Коли гру роблять національно-свідомі люди, то це впливає на загальну атмосферу. Цьому не навчиш, це треба лише відчути
Стрілець, ройовий та курінний
Володимир Міщенко: На «Ревиному Яру» я з 2015-го. Поїхав туди у 17 років після наметового табору «Коловрат імені Романа Атаманюка», а за компанію взяв із собою дев’ять однокласників. Поїздка на теренову гру була певною перевіркою себе та власних сил. Коли ми приїхали, то поділилися на дві команди. Наша задача була знайти ворожий прапор і захопити його. Було незвично та трохи ніяково, але хотілося виграти, аби не підвести команду. Хоч ми тоді й програли, але емоції я пережив круті.
У кожного в команді є певні посади та, відповідно, зона відповідальності. Стрілець — це звичайний гравець, ройовий керує невеличкою групою людей. Далі за ієрархією йде начальник штабу — це як замісник головного, і курінний — лідер усієї команди. Частіше за все, курінний — це обличчя команди, тож на нього полюють супротивники, він відповідає за командний дух і приймає рішення. А його замісник більше виконує функцію зв’язного та передає накази.
Перший раз на «Ревиному Яру» я був просто гравцем, а вже наступного разу став ройовим — лідером маленької групи людей. Мені дали вісім хлопців та дівчат, і я вирішував, куди нам рухатися та що робити. Наприклад, ставив задачу, що «сьогоднішня ціль — прочесати частину лісу»
Також у нас є третя команда, яка грає сама за себе — команда диверсантів. Це досвідчені учасники, які грали від трьох і більше разів, і які знають терен на пам’ять. Їхня задача — вирівнювати рахунок між двома іншими командами та додавати динаміки. Буває, що гравці засиджуються і байдикують, і коли приходить третя команда, то стає цікавіше. На території також є РВС — Рада Вищих Спостерігачів. Це місце, де є вода, медична допомога, електрика. Спостерігачі не грають, а слідкують за дотриманням усіх правил.
Залишити позитивні емоції, а не покалічити
Межі ігрової території завжди помічаються маркувальною стрічкою. У кожного з гравців є карта, де все позначено. Заблукати важко, хоча є шанс вийти за терен. Організатори стараються, аби територія була гарно промаркована. Навіть новий гравець може швидко зорієнтуватися, куди потрібно рухатися. Плюс на карті розставлені точки із цифрами, які також є додатковими координатами. Якщо людина загубилася, то може сказати по рації чи телефону, що він «на 16 точці», і команда знатиме, де його шукати.
Харчування в кожного індивідуальне. Кожен із гравців самостійно закуповує їжу на чотири дні. Ми даємо перелік продуктів, які краще взяти із собою: консерви, воду, якісь бублики, цукерки, а далі кожен зважає на свої вподобання. Аби щось приготувати або зігрітися, можемо розпалити вогнище, але все залежить від ситуації: якщо знаємо, що треба маскуватися і залишатися без слідів, то не будемо ризикувати, адже, побачивши вогонь, нас можуть вирахувати противники. Якщо знаємо, що ніч буде дощова і треба зігрітися, то робимо нормальне вогнище.
Під час гри можна «вбити» когось із команди супротивників шляхом зривання пов'язки. Зробити це можна без больових прийомів: тільки боротьба, жодних кидків, ударів ногами, колінами чи головою. Якщо гравці хочуть поборотися, то слід обережно покласти супротивника на рівне місце, перевірити поверхню, щоб не було коренів і палок. Головна задача організаторів — залишити позитивні емоції, а не покалічити людей. Під час гри постійно ведеться підрахунок кількості зірваних пов’язок, які додають команді балів.
Гра триває 60 годин і за будь-яких обставин: вдень, вночі, коли йде дощ чи просто холодно
У тереновій грі «Ревин Яр» закладено більше сенсу, ніж може здатися пересічній людині, бо це прекрасна можливість випробувати власні сили, а ще знайти однодумців. Якщо ви навчитеся піклуватися про себе під час гри, то потім зможете піклуватися й про інших у реальному житті. Люди, які були на «Ревиному Яру», потім нерідко спілкуються й поза грою: разом їздять на різні фестивалі чи тісно товаришують. «Бігання лісом» із часом переростає в щось більше та має вплив на все життя.
Нова пов’язка — нове життя
Андрій Букін: Коли із Сашею Бойком ми проводили першу гру, учасниками була молодь від 13 до 28 років. Їм видавалися прапори та пов’язки на липучках. Вночі вони розходилися різними частинами терену, а їхнім завданням було сховати свій стяг. Коли гра починалася, то учасникам треба було знайти ворожий прапор і принести до свого. Коли хтось із гравців зустрічав своїх супротивників, то міг їх «вбити» шляхом зривання пов’язки, яка була на руці.
Коли зривали пов'язку, то учасник ішов до табору спостерігачів, говорив, що його «вбили», називав своє прізвище, його ідентифікували та видавали нову пов’язку — тобто «нове життя». На «Ревиному Ярі», на моїй пам’яті, якихось травм ні в кого не було. А ще завжди були люди, які за потреби могли надати першу медичну допомогу або швидко відвезти в Суми.
Усе це контролювали спостерігачі — люди, які розумілися на проведенні подібних подій і дивилися, аби техніка безпеки була на належному рівні, щоб не було складнощів зі здоров’ям і гравці дотримувалися правил, які були виписані та озвучені перед початком. Так, учасники бігали по лісу, шукали прапори та виживали протягом 60 годин. Хоч гра проходить вже вп'ятнадцяте, але правила змінилися не сильно.
Як комп'ютерна гра, тільки наживо
Під час теренової гри треба не лише знайти прапор супротивників, треба ще розробити плани оборони й наступу, розвідки, а також стратегію, як буде переміщуватися курінь, рій, скільки там буде людей тощо. Ти приймаєш рішення і несеш за них відповідальність. Звісно, є рекомендації, яких варто дотримуватися, аби вижити в лісі протягом трьох діб. Під час гри у когось є можливість поїсти, а в когось немає, усе залежить від того, хто капітан команди.
Це можна порівняти з комп’ютерною грою, тільки наживо, з реальними людьми та справжніми емоціями. Ти на три дні занурюєшся в справжній військовий двіж
Подібних проєктів у Сумах ніхто не робить, тому «Ревин Яр» не втрачає своєї актуальності. Здавалося б, що світ зробив крок уперед, у нас існує страйкбол, пейнтбол, лазертаг. За допомогою цих інструментів можна робити вишколи набагато якіснішими, але не зважаючи на цю різноманітність дозвілля, цим ніхто масово та системно не займається. Тож такі теренові ігри будуть жити, поки не буде якоїсь доступної альтернативи. Ці три дні коштують двісті гривень, грубо кажучи, а в обмін на це люди отримують драйв, адреналін і нові знайомства.
Підготовка до екстремальних ситуацій
Теренові ігри — це величезний пласт патріотичного виховання та один з елементів вишколу для молоді. У польових умовах ти привчаєш себе до виживання, і коли потрапляєш у подібні ситуації на фронті, то вже не панікуєш, як переночувати в окопі чи бліндажі. Є лише досвід, який ти набув під час подібних заходів. Єдине, що теренові ігри проводяться без зброї та всілякої шкоди для здоров’я, але все це є елементами патріотичного вишколу. Чим більше молоді пройде через подібні навчання, тим більше людей буде підготовлено до екстремальних життєвих ситуацій, які можуть трапитися.
Та далека теорія, яку ми закладали в далекому 2007 році під час першого «Ревиного Яру», власне, справдилася в 2014, коли почалася війна. Ми чудово орієнтувалися на місцевості, не боялися польових умов, і це ключові фактори, які допомогли, коли ми потрапили на фронт
У мене є дорослі знайомі, які чекають «Ревиного Яру», приїжджають спостерігачами, або просто допомагають дітям організовувати. Для нас це вже не просто гра, а міцна та велика спільнота, яку об'єднує ідея.
Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду «Відродження» в рамках спільної ініціативи «EU4USociety». Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження» та Європейського Союзу».
Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду «Відродження» в рамках спільної ініціативи «EU4USociety». Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження» та Європейського Союзу».
