Ще на початку 20 століття в Україні виник скаутський рух із символічною назвою «Пласт». За козацьких часів так називали розвідників, тепер пластунами звуть всіх, хто любить батьківщину, шанує Бога та вміє виживати в екстремальних умовах. Український «Пласт» налічує понад десять тисяч учасників. Сумський осередок, що існує лише кілька років, об’єднує близько 50 людей. Про те, як у Сумах з’явилися скаути, чим вони займаються, звідки беруть фінансування та з якими проблемами стикаються, Цукру розповів Володимир Міщенко — наставник та менеджер руху.
До «Пласту» через намети й УАЛ
Я завжди був причетним до громадської активності. То в Молодіжному Націоналістичному Конгресі працював, то в УАЛ, Українську академію лідерства, їздив. Ще з дитинства обожнював наметові табори й хотів приєднатися до організаторів. Але тринадцятирічному хлопцеві важко було щось масштабне вигадати, тож як підріс — став займатися «Коловратом», патріотичним наметовим табором. Працював там роки зо три й, якщо чесно, втомився від постійних заявок, звітів та документів. Передав обов’язки іншим та пішов в УАЛ.
Так сталося, що близько року в УАЛі жив з трьома пластунами. Вони неймовірно надихали, підштовхували до думки, що після повернення обов’язково маю дізнатися про «Пласт» більше і стати його частиною. В серпні 2019-го подав анкету, і вже у вересні прийшов на перші заняття. Я чітко знав, що хочу опікуватися юнацтвом, ходити в мандрівки, робити вишкільні та соціальні проєкти. Одразу озвучив це й поїхав на навчання — такий собі тренінг з виховництва. В листопаді набрав перший гурток і відтоді займаюся юнацькими ініціативами. В якомусь сенсі вважаю себе новатором, бо до мене подібних гуртків не існувало. А взагалі маю кілька ролей у «Пласті»: станичник — голова сумського осередку; виховник — керівник гуртка; та зв’язковий — менеджер команди.
«У Сумах «Пласту» немає, але ви можете його створити»
Скаутинг як такий створювався в Англії на початку 20 століття, аби зайняти чимось дітей, батьки яких масово стали працювати на заводах внаслідок індустріалізації. За кілька років цю ідею принесли на Україну Петро Франко, Іван Чмола та Олександр Тисовський. Певний час вони окремо один від одного створювали скаутські рухи, але згодом об’єдналися й дали своїй діяльності назву «Пласт», що на козацькому діалекті означає «розвідники».
«Пласт» — всесвітня організація. До українського руху залучено близько десяти тисяч людей, до закордонного — шість
Він є в усіх обласних центрах, та найбільші осередки знаходяться в Києві, Львові й Івано-Франківську. У Сумах «Пласт» існує з 2016-го. Довгий час він складався лише з найменших пластунів — дітей п’яти-семи років. Але сьогодні ситуація інша: в нашому місті вже більш ніж 50 пластунів, не враховуючи осередок у Конотопі. Тут немає вікових обмежень, але є чітке розділення на групи. Перша — «Пташата» — група дітей від двох до п’яти років, які найчастіше є дітьми самих пластунів. Потім йде «Новацтво», до якого належать діти шести-одинадцяти років. До «Юнацтва» відносяться підлітки від 11 до 18 років. А до «Старших пластунів» — дорослі, яким не більше за 35. Ті, кому вже виповнилося 35, вважаються «Сеньйорами».
Не можна сказати, що «Пласт» націоналістичний. Він має скоріш національний характер. Здавалося б — як така організація змогла виникнути у прикордонному місті? Та насправді Суми, а здебільшого міста й села в області — дуже патріотичні. У нас цінують громадську активність. А те, що знаходимось на кордоні з Росією, навпаки стимулює активніше просувати наші ідеї та відстоювати українську ідентичність. Фундамент сумського «Пласту» заклався ще задовго до мене. У дев’яностих у нас була Спілка української молоді, у двохтисячних виник МНК — Молодіжний Націоналістичний Конгрес. І вихідці з цих організацій почали займатися «Пластом» та віддавати до нього дітей.
У мене зараз в «Юнацтві», наприклад, діти тих, хто у 2004-му створював «Коловрат», а в дев’яностих боровся за незалежність
Тою іскрою, що ініціювала створення у 2016-му сумського «Пласту», стали батьки, які знали про існування «Пласту» як такого і хотіли віддати до нього дітей. Вони подзвонили у центральний київський офіс та запитали, чи є ті у Сумах. Їм відповіли, що «Пласту» в Сумах немає, але вони можуть його створити. І вони створили. Не будували грандіозних планів та перспектив на кілька десятків років, просто робили патріотичний простір для власних дітей.
Ми не лише про походи й табори
«Пласт» — це не тільки «ходити лісами» чи «роздавати печиво». Так, ми ходимо в походи та часом займаємося благодійністю, але це далеко не вся діяльність. Справді маємо проєкт, спрямований на виховання у молодих пластунах підприємницького духа: дітям дають печиво, і вони між собою конкурують — хто більше продасть та хто більше кишенькових заробить. Але за той час, що я в «Пласті», займалися цим лише одного разу. А щодо лісів, то виховання природою — то не самоціль, а інструмент. Бо коли ти ходиш в походи, то перш за все вчишся працювати в команді та довіряти, опановуєш базові навички виживання: як прати, готувати їжу, розкладати намет, орієнтуватися на місцевості. А ще вчишся навчати інших та бути терплячим.
Ми часто робимо соціальні проєкти та маємо ряд спеціалізацій, на які діляться пластуни. Одні обирають спорт, інші — удосконалення навичок виживання, походи й усе таке. Хтось надає перевагу військовій чи морській справі, відправляючись у табір «Морська школа» плавати 21 день на козацькій «Чайці» по Чорному морю. А комусь ближче до душі соціальний проєктний менеджмент.
Та ми не робимо воїнів чи бійців, ми просто виховуємо свідомих громадян. Людей, які виростуть і будуть гарними батьками, успішними вчителями чи продавцями, паралельно люблячи Україну та роблячи добрі справи
Бути пластуном — значить не тільки літом у табір їздити чи скелелазінню вчитися. Пластуни займаються у будь-яку пору року. У нас є купа гуртків, які відрізняються від звичайних позашкільних занять. Ми організовуємо цілі банди, об’єднання за інтересами, у яких кожен може працювати над цікавим йому проєктом. В таких командах існує самоврядування: одна людина відповідає за фінанси, інша — за документи, хтось як фотограф працює. І вони роблять власні історії, самостійно мандрують, виступають з промовами, роблять флешмоби.
У мене, наприклад, є гурток дівчат-підлітків, які фанатіють від соціальних проєктів: обрали тему фемінізму, розробляють курси самооборони для дівчат, організовують квартирники. Підлітки в «Пласті» не просто роблять щось, бо так треба. Вони здобувають знання й одразу ними діляться, роблячи зміни в суспільстві. І це круто, це допоможе їм у майбутньому.
Бог і Україна на першому місці
У нас є закон, якого дотримується кожен пластун. У ньому лише три засади:
- Вірність Богові та Україні. Якщо ти не готовий розмовляти українською та визнавати духовні цінності — буде важко.
- Готовність допомагати іншим. Ми носимо символічні вузлики, що означають: «Кожен день треба робити добру справу».
- Послух пластового проводу. Це означає, що менші мають завжди дослухатися до старших, а голови осередків — до головних у національному масштабі.
Людина, яка досягла у «Пласті» певного рівня, дає присягу, задовго до якої складає екзамени з Історії Пласту, Української мови та практичних навичок із виживання. Якщо завдання успішно виконані, юнак чи юнка заприсяжуються на прапорі України, промовляючи: «Обіцяю бути вірним Богові й Україні, робити добрі справи, слухатись пластового проводу, і в цьому мені Боже допоможи». Та відбувається усе не відразу, і найчастіше ті, хто складатиме присягу, навіть не знають про це. Наприклад мене ця церемонія наздогнала на вишколі зв’язкових.
Я тоді весь день вчився, ввечері ні нащо не сподівався, аж раптом — свисток, усі в однострої, свічки, романтика, присяга
Своїх юнок я заприсяжував також несподівано: одних в поході, інших в горах, коли вони вже геть втомлені залізли на гору і навіть не думали, що за кілька хвилин пролунає «В однострій!».
Ми не секта і не піонери
Попри те, що в нашій ідеї звучить тема Бога, «Пласт» є позаконфесійним. Не маємо правил типу «Ти повинен щотижня ходити до церкви!». До нас може доєднатися будь-яка людина, яка поділяє основні християнські цінності й нормально сприймає те, що у таборі чи в поході щодня читається «Отче наш». Вона не зобов’язана робити те ж саме, але має з повагою ставитися до дійства. Віра — вона ж проявляється не лише у тому, аби ходити до храму. Її треба мати в душі: віру в перемогу, у державу, у власні сили. Часом можна почути коментарі на кшталт «Ви секта» чи «Пережиток радянщини!». Але говорять так ті, хто ні на краплину не розібрався із суттю нашої діяльності.
У скаутів тоталітарних режимів крім хусток на шиї була радянська ідеологія. У нас же ідеологічного підґрунтя, що пропагувало б режим, немає
Буває, коли йду вулицею у формі, можуть заспівати німецьких пісень. Сенсу ставати й кожному пояснювати, що він не має рації — мало. Тому найчастіше ігнорую та йду собі далі. Просто треба розуміти, що люди живуть зі сформованими стереотипами, які важко викорінюються. І єдиний спосіб щось змінити — просто показувати успіхи «Пласту»: як наші вихованці стають науковцями, реалізують соціальні проєкти чи йдуть захищати країну.
30 гривень щомісячних внесків
У нас кілька джерел фінансування. Головне з них — держава. Кілька років тому видали Наказ Міністерства освіти про те, що пластунів дозволяється пускати в школи для позакласних заходів. А минулого року прийняли Закон «Про визнання пластового руху». Конкретно нам весь час допомагає Управління молоді та спорту при обласній адміністрації. Вони фінансують діяльність осередку в Конотопі, підтримують на різних фестивалях та презентаціях в районних центрах.
А про місцеву владу нічого не скажу, за період моєї роботи майже ніхто не допомагав
Проєкти, що подавали на гранти, перемог не здобували, а щодо фінансування — кажуть, не вистачає грошей. На рівні України все інакше. Наприклад у Тернополі та Львові пластуни регулярно розробляють річні плани й отримують від міської влади величезні кошти на розвиток.
У нас є щомісячні внески від пластунів у розмірі 30 гривень. Вони обов’язкові, але настільки невеликі, що покривають хіба чай та печиво у статті витрат. Наша ціль — зробити «Пласт» доступним для кожного незалежно від матеріального становища. Тому й внески такі. Часом буває, що одні сім’ї допомагають іншим, аби їх діти ходили до нас, і більші суми напевно зробили б цей процес неможливим.
Ще одне джерело доходів — одноразові благодійні пожертви. Люди інколи приходять і говорять, що хочуть подарувати намет, допомогти фінансово, чи закупити якийсь інвентар. Та випадки ці поодинокі, на систему постійних донейтів ми не виходили.
Після розформування ЦДМ буде важко
Весь час ми знаходились у кімнатці, що надавав ЦДМ — Центр дозвілля молоді. Маємо близько 50 пластунів, чотири юнацькі гуртки та кілька новацьких, яким кілька разів на день треба десь займатися. Плюс, старшим волонтерам також треба десь зустрічатися, бо в кафешках та бібліотеках багато не насидишся, особливо якщо зустрічі плануються на пізню годину. Ми завжди вдячні були за це приміщення, прибирали, допомагали при потребі. Але зараз стурбовані: ЦДМ обіцяють розформувати (ред. — рішення вже проголосоване радою, після запису інтерв'ю), а значить, ми будемо змушені шукати нове приміщення. Я до останнього сподіваюсь, що щось вирішиться і співпраця з ЦДМ продовжиться. Бо оренда приміщення — то занадто дорого для нас.
Після 18 не припиняєш бути пластуном
Часом жартуємо серед своїх, що заприсяжитися можна, а розприсяжитися — вже ніколи. Кожен, хто стає частиною «Пласту», залишається нею назавжди. Ми плекаємо тяглість поколінь, коли ти приходиш юнаком, пластуєш до 18, вступаєш в університет і повертаєшся вже як наставник для інших. Проте цей варіант — не єдиний.
Пропонуємо багато шляхів для тих, хто випускається з «Юнацтва» і стає повнолітнім
Перший — найпростіший, його не вітаємо — коли людина попластувала трохи й зникла. Другий полягає у виховництві, коли ти вже багато знаєш про «Пласт» і хочеш цими знаннями ділитися. Виховництво — це класно, бо крім самореалізації маєш таке собі тренування батьківства. Наступний шлях — стати інструктором, який не зобов’язаний приділяти дітям так багато часу як виховник, але може передавати свої знання зі скелелазіння, макраме чи туризму. Останній варіант — стати адміністратором, який займається менеджментом, документацією та фінансами. Насправді який би шлях не обрав та чим би не став займатися пластун, ми знаємо, що він назавжди залишиться хорошою людиною, і це головне.
Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду «Відродження» в рамках спільної ініціативи «EU4USociety». Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження» та Європейського Союзу».
Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду «Відродження» в рамках спільної ініціативи «EU4USociety». Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження» та Європейського Союзу».
