fbpx

🧗🏻 Скеледром в кредит: як з'явився майданчик для альпіністів на літній естраді

Коли розраховуєш лише на власні сили

Цим текстом ми починаємо серію історій про низові ініціативи в Сумах. За підтримки Lviv Media Forum познайомимо вас із чотирма соціальними проєктами, які реалізували містяни для вирішення локальних проблем. Сьогодні ми розповідаємо про скеледром на літній естраді, створений ще у 2007 році та який функціонує й досі.

Попри те, що з'явився він досить давно, майданчик досі лишається маловідомим для сумчан та гостей міста, які хотіли би зробити перший крок в альпінізмі чи скелелазінні. Ідея створення виникла у ініціаторів під час поїздок на змагання та при спілкуванні зі спортсменами інших міст. Його першою і головною інвестицією став кредит, який взяли на себе двоє випускників альпіністського клубу «Абалаковець». Цукр поспілкувався з чотирма сумськими альпіністами, які розповідають історію його побудови, повільну популяризацію серед сумчан та пояснюють причини, з яких велика споруда посеред головного парку міста лишається непоміченою.

Ігор
Віталій

Ігор Радченко та Віталій Криворучко

Випускники клубу «Абалаковець» та перші інвестори

Усе почалося з того, що Віталій регулярно їздив на змагання, в яких брали участь діти з Одеси, Нікополя, Харкова, Дніпра та інших міст України. Він спілкувався з учасниками та їхніми керівниками, і вже у далеких 2000-х вони мали хоч якісь стінки у шкільних спортзалах.

У 2006 році виникла ідея створити щось схоже у Сумах. Конкретного бачення як виглядатиме скеледром не було. Головне, що ми мали на той час — це бажання його зробити, тому у 2007 в Сумах з'явився перший і поки що єдиний високий скеледром.

Взяли кредит для будівництва

Було два варіанти зробити його, і вони обидва розташовувалися б на літніх естрадах у парках Сум: у дитячому та в міському парку культури й відпочинку. Зупинилися на другому варіанті, оскільки сцена була достатньо високою — 11 метрів та велика за площею. Щоб почати розробку проєкту, ми познайомилися з Романом Караваєм, керівником бейсбольного клубу «Ворони».

Тоді до літньої естради нікому не було діла, в принципі, як і зараз, тому він дав добро на розташування на сцені

Для будівництва скеледрому ми взяли кредит. Спершу кинули клич серед альпіністського товариства, і тоді приблизно сто людей погодилися підтримати ідею створення скеледрому в Сумах. У ті часи за нашими розрахунками ми мали знайти приблизно 4000 доларів на його будівництво. Ця цифра стала лякаючою для більшості, і ми з Віталієм залишилися без сильної підтримки зі сторони спільноти. Тому вирішили діяти вдвох та досягати своєї мети: взяли кредит, закупили матеріали та почали працювати.

Варто сказати, що для виконання самих проєктних та будівельних робіт приєдналося багато людей. Наприклад, пригадую, Дмитро Романенко проводив розрахунки міцності конструкцій, а Олександр Вінокуров та Павло Соляник зварювали деталі до купи. Проєктування стенду робили власними силами, бо не було з ким радитися. На початку ми з Віталієм хотіли робити по дві доріжки з двох боків сцени. Але коли дізналися ціну цього бажання, то зупинилися на одному боці.

Змагання у вересні 2010 року. Фото: Клуб «Абалаковець»

Регулярних занять взагалі не було

Нас, напевно, мотивувало лише виховання нашого тренера з клубу «Абалаковець» — Паненко Віри Андріївни. Спершу ми сподівалися на спільний збір коштів, відкрили громадську організацію, щоб можна було робити офіційні внески. Все ж ми розуміли, що треба буде якось відбивати фінансові вклади, а додатково й обслуговувати цей скеледром протягом наступних років. Однак особисті витрати ми не змогли відбити, вже не кажучи про можливий додатковий прибуток.

Щоб наш задум мав змогу жити самостійно, необхідна була людина, яка постійно опікувалася би цим майданчиком: проводила тренування, слідкувала за порядком та, зрештою, розвивала цей напрямок у Сумах. Однак, сталося так, що ми лише вклали ресурси та побудували стінку, а менеджера чи адміністратора знайти не змогли. Років чотири-п’ять на скеледромі клубом «Абалаковець» проводилося лише одне-два змагання на рік, а регулярних занять взагалі не було.

В «Абалаковці» альпінізмом ми позаймалися років по 15-17. Саме тому знали чимало людей, які продовжували відвідувати секцію, їх мала зацікавити ідея створення скеледрому. Реальне становище таке, що деякі люди лише два-три роки тому дізналися про цей майданчик, а він там існує вже 14 років.

—  У нас у Сумах є скеледром!
—  Що, серйозно? На літній естраді? В натурі?!

Вересень 2012 року
Підготовка учасника змагань до старту. Вересень 2010 року

Сподівалися лише на себе

Звертатися за допомогою до міського керівництва навіть не намагалися, оскільки без потужного лобіювання такі об’єкти не будують. Можливо, якби хтось захотів на цьому пропіаритися, то так, але скелелазіння — дуже непопулярна річ.

Нас виховували сподіватися на себе, тому так і йшли по життю

Навіть якщо співпрацювати з містом, то скеледром мав бути на обліку в комунальному закладі. Нам прекрасно відомо, що такі заклади чи організації можуть дуже легко припинити своє існування, а доля скеледрому може скластися так, що його поріжуть на металобрухт. Це нас і зупиняло. А так, споруда наша, орендарі естради нам дозволили, ніхто її не чіпатиме.

Щоб задекларувати домовленості, наша громадська організація та клуб «Ворони» створили документ і разом підписали його. Адже вони теж мають звітувати про те, що відбувається на літній естраді, яку вони орендують. Наші інтереси з їхніми сходилися: вони є спортивною організацією і ми теж дотичні до спорту. Власне всю літню естраду як зараз не помічають сумчани, так і тоді не було жодних претензій до створення скеледрому на сцені.

Юні скелелази на відпочинку

Протягом наступних років бувало, що мені дзвонили та питали, чи можна полазити на стенді. Я їм відповідав так: «Якщо ви лазите, значить це в ваших інтересах. Ви маєте утримувати його в пристойному виді та хоча б пофарбувати, аби не псувалася фанера». Як почали їх фарбувати, у мене тоді ж питання і відпали.

Торік мене запитали за реконструкцію стінки, щоб зробити суцільно вертикальною. Моя позиція така: «Знімайте ту непотрібну фігу, головне, щоб скеледром функціонував. Якщо він працюватиме, то вносьте будь-які зміни». Поглянемо ще на одну проблему: зараз у закритих скеледромах Києва ціна місячного абонементу стартує від 1100 гривень.

Для порівняння: ціна місячного абонементу на скеледромі в Сумах у 2015 році складала 50 гривень для усіх охочих. У 2020 році — 300 гривень

В інших містах скеледромами опікуються менеджери та спонсори, а в Сумах такої людини поки що не знайшлося. Ця справа не приносить прибутку, тому нею може займатися лише фанатична людина, як от Віра Андріївна Паненко (керівниця клубу «Абалаковець»). Вона шукала будь-яку можливість, щоб провести змагання чи знайти необхідні ресурси, і досягала своєї мети, живучи альпінізмом. Власне, завдяки їй клуб «Абалаковець» єдиний, хто зміг пережити усі буремні часи в нашій державі, почавши свою історію в 1963 році.

Вересень 2010 року
Вересень 2012 року

Федір Мітюхін

Голова федерації альпінізму і скелелазіння в Сумській області, Заслужений тренер України з альпінізму

Для альпіністів заняття на скеледромах — це лише частина цілої системи підготовки.

А для скелелазів, на відміну від альпіністів, це їх головний тренажер, на якому можна відпрацьовувати техніку. Тим більше, що скелелазіння включено в Олімпійські види спорту. Мені соромно, що я не зміг свого часу «добити» це питання: знайти та придбати приміщення для занять, поки це було доступно у лихі 90-ті. Зараз це зробити набагато складніше. З 1995 до 2005 можна було придбати хоч якесь приміщення та обладнати його для спортсменів.

Після того як скелелазіння оголосили Олімпійським видом спорту, адміністрації більшості обласних центрів України пішли назустріч та приділили увагу скелелазам. У кожному з цих міст побудовані скеледроми, однак, важливо зауважити, що вони знаходяться не на відкритому повітрі, а в приміщеннях — це суттєва відмінність, яка дозволяє займатися навіть в холодну пору року.

За весь час моїх намагань співпрацювати з містом, назустріч пішли лише раз, давши розпорядження на спорткомітети допомогти нам із пошуками місця. Хоча результату все одно не досягли: чиновники відписалися, що нам запропонували 20 приміщень, а ми, нібито, від усіх відмовилися. У мене було лише одне питання: «Як це так? Мені навіть ніхто ще не подзвонив, щоб їх запропонувати!».

Федір Мітюхін вручає диплом призеру змагань. Березень 2012 року

Попри умови вдається виховати майстрів спорту

На скеледромі відпрацьовується техніка лазіння, загальне знайомство та уявлення про спорядження, яким користуються альпіністи. Мені хотілося б навести приклад, наскільки актуальна проблема з цим у Сумах. Подивимося на спортивні досягнення інших федерацій, які мають велике активне членство та порівняємо їх з Сумами. Ось скільки спортсменів виховали за останні 15 років:

  • Київ, 300 людей, 0 майстрів спорту (МС), 1-2 кандидати в майстри спорту (КМС)
  • Дніпро, 150 людей, 2 КМС
  • Харків, 200 людей, 2 МС
  • Одеса, 180 людей, 3 МС, 4 КМС
  • Суми, 30 людей, 2 майстри спорту міжнародного класу, 2 МС, 5 КМС

При невеликій кількості активних членів та значно менших фінансових ресурсах, ніж у тій самій Одесі, можна зробити висновок, що сумська школа альпінізму є взірцем цього спорту та з нею рахуються інші федерації

Володимир Рошко, Сергій Бублик, Юрій Заїка, Олександр Сумцов, Олександр Пишкін. Фото: Віра Паненко
Сергій Бублик і Володимир Рошко на вершині Гімалчулі, 7 893 метрів
Володимир Рошко та Сергій Бублик після сходження на вершину Макалу, 8481 метрів

Вирішили добудувати скеледром

Щоб досягати спортивних результатів, існуючого скеледрому на літній естраді недостатньо — це всього лише необхідний мінімум. На ньому не вистачає доріжки для роботи у зв’язках, коли спортсмени разом знаходяться на висоті, та доріжки для лазіння на штучних точках опори — це необхідно для кандидатів у майстри спорту. Його висота має бути 12-15 метрів, а площа мінімум 150 квадратних метрів.

Знову ж таки, щоб тренування проводилися в будь-яку пору року, скеледром повинен розташовуватися в закритому приміщенні. До нас зверталися зі стадіону Ювілейний щодо будівництва стенду для лазіння.

Я був у захваті від таких новин. Ми обговорили необхідні кроки з проєктування та підішли до головного питання: «Коли ці всі інвестиції відіб’ються та почнуть приносити прибуток?». Як тільки я сказав, що це ніколи не буде приносити прибуток, то усі питання одразу зникли

Зараз ситуація складається таким чином, що навіть за безкоштовно треба знайти тих, хто буде займатися спортом, вже не кажучи про платні послуги. У 2015 році я сказав хлопцям з альпклубу, що нумо зробимо ще дві доріжки, а я придбаю усі необхідні матеріали. Мене підтримали наші спортсмени: Олександр Сумцов, Володимир Рошко, Дмитро Романенко, Олексій Литовченко та інші. Самих лише металоконструкцій було на 25 000 гривень, а ще треба було придбати фанеру, фарбу, зачіпки, болти тощо. Будували та монтували своїми силами, хто чим міг допомагав.

Ескіз проєкту накидав наш спортсмен Дмитро Романенко, але обговорювали його майбутній вид та вносили коригування усі разом. Перед монтуванням деталей на літній естраді, ми домовилися з його менеджером Романом Караваєм. Він був радий нашим ініціативам, адже тоді на літню естраду часто залазили, щоб повештатися, випити алкоголь чи накуритися. А так, займатимуться спортсмени, тому проблем не було.

Потім наше альпіністське товариство між собою домовилося та протягом кількох тижнів ми змонтували нову стінку

З інших робіт лишалося лише підготувати доріжки: продумати маршрути та накрутити зачіпки. Так з’явилося ще два напрямки для лазіння на цьому скеледромі. Вони відрізняються від інших тим, що проєктувалися майстрами спорту, які розуміли необхідні потреби для проведення тренувань.

Сергій Бублик

Майстер спорту міжнародного класу з альпінізму, тренер дитячої секції в альпклубі «Абалаковець»

З дитячою секцією я займаюся на скеледромі тричі на тиждень. Заняття проводяться в теплу пору року до кінця жовтня або поки дозволяють погодні умови.

У цей час до нас приходять діти після канікул та багато новачків, які тільки починають знайомитися зі скелелазінням. Коли стає холодніше, секція продовжує займатися вже на закритому скеледромі в Палаці дітей та юнацтва. Все тому, що на літній естраді відсутні умови для занять взимку.

Якщо подивитися на скеледроми в інших містах, то можна навіть не встигати слідкувати за їхнім розвитком. Колись я готував проєкт нового скеледрому та рахував необхідну площу: для болдерінгового залу від 70 квадратних метрів (в Палаці дітей та юнацтва він до 4 метрів у висоту, а маршрути на ньому короткі та складні), а високий — від 300 квадратів. Того, що є зараз, недостатньо для скелелазіння як спорту — він розвивається семимильними кроками.

Його цілком достатньо, щоб підтримувати фізичну форму, але до чемпіонатів України тут не підготуватися

Коли я приводжу дітей на змагання, то ми беремо участь лише в етапі «складність», а «швидкість» нам просто ніде тренувати, бо немає спеціальних еталонних трас. Через це на фоні дітей з інших міст, наші виглядають досить похмуро.

Усе ж, двічі на рік, ми проводимо змагання: внутрішній чемпіонат клубу весною та до дня фізкультури восени. Участь беруть п’ять вікових груп та щоразу кількість учасників різна: від 30 до 60 дітей. Також ми намагаємося запрошувати райони до участі. Серед них Білопілля, Охтирка — загалом ті, у кого з’явилися хоч якісь скелелазні стінки.

Змагання в травні 2018 року
Змагання в травні 2019 року

Самі батьки розуміють, що особливої допомоги для розвитку скеледромів чекати не треба, тому допомагають, чим можуть: беруть участь в модернізації, суботниках та під час придбання нового спорядження. Фактично усі зачіпки для лазіння були придбані за кошти випускників, спортсменів, батьків та окремих спонсорів, з якими я контактую під час роботи гідом влітку.

Володимир Рошко

Майстер спорту міжнародного класу з альпінізму, інструктор в альпклубі «Суми»

Я неодноразово говорив і буду повторювати, що Суми — унікальний обласний центр, в якому біда зі спортивними спорудами.

І це не зважаючи на те, що спорт та здоровий спосіб життя для молоді — основа здорової нації. У нас будуються майданчики для воркауту, можливо відбуваються які-небудь реконструкції існуючих спортзалів, але це дуже мізерна частина. Оскільки я часто буваю в подорожах та відрядженнях у інших містах України, то можу сміливо аналізувати ситуацію в Сумах.

Фактично, місто Суми залишається єдиним обласним центром, де відсутній спортивний тренажер для виду спорту, який з цього року є Олімпійським. Інакше кажучи, ми не можемо навіть починати розмову про спортсменів, які будуть представляти Суми на таких змаганнях. Цей скеледром, який існує зараз у Сумах, побудований на пожертви та внески небайдужих до альпінізму та скелелазіння людей. Досі ми намагаємося боротися та просити про допомогу в міської влади, однак поки ця «стіна» не пробивається.

Розуміючи, що допомоги немає, спільними зусиллями однодумців, які виступили меценатами, був побудований цей стенд для лазіння. Він дозволяє тренуватися, підтримувати якусь фізичну форму, але не забезпечує досягнення спортсменів хоча б на рівні всеукраїнських змагань, не говорячи вже про міжнародні етапи та Олімпіади.

Цей скеледром був побудований нашими особистими ідеями, на той час навіть прогресивними. Ми вкладали свої кошти, але скеледром не відповідає міжнародним або українським стандартам. Тому говорити про спортивний прогрес ми не можемо

Це насправді дуже прикро та неприємно, адже є чимало перспективних людей в Сумській області, які могли б показувати результати.

Зачіпки, по яких лазять на скеледромі

Новий подих та нові скелелази

У 2020 році тренування проходять тричі на тиждень для дорослої секції, а після послаблення карантину відновлюються дитячі заняття щовівторка та щочетверга. Усі заняття для дорослих проходять у вечірній час з 18:30 до 21:00, оскільки сюди приходять після роботи. Варто сказати, що завдяки нашим друзями цьогоріч на скеледромі з’явилося освітлення, щоб можна було тренуватися ввечері. Окрім цього проведено капітальний ремонт, стенд став різнокольоровим, було повністю оновлене спорядження  — усе, щоб було безпечно. У перспективі хотілося б розширити графік роботи скеледрому, однак поточна ситуація склалася так, що немає тренера на постійній основі, який би адміністрував роботу та отримував за це зарплатню. Наш Альпклуб «Суми» є спортивною організацією, тому ми не здатні це забезпечити, але з радістю виділяємо свій вільний час на спортивні тренування як для себе, так і новачків.

Зрештою, заробляючи гроші на своїх основних роботах, спортсмени вкладають їх у скеледром

Заняття на скеледромі з освітленням ввечері. Серпень 2020 року

Не зважаючи на те, що скеледром знаходиться в одному з двох міських парків у досить прохідному місці, особливо в літній час, його не помічали. Раніше на ньому займалися близько десяти людей. У 2020 році змінився підхід до організації його роботи: розвивається інформаційна робота соціальні мережі, нове фарбування стало привабливішим.

Для нас є дивним той факт, що стенду понад 10 років, але майже ніхто про нього не знає. Все через те, що про нього мало говорили та не ділилися інформацією

Зараз же до нас постійно приходять нові й нові люди, і це дуже втішає, адже скеледром це лише перший крок до майбутніх успіхів в горах та альпінізмі.

Окрім лазіння по стінці відпрацьовується технічна робота зі спорядженням, яка присутня в горах. У болдерінговому залі ж цього не досягти, адже він низький та не потребує нічого крім лазіння та силової витривалості. Коли до нас приїжджають гості з інших міст, то вони радіють, що ми змогли тут влаштуватися та займатися. Цьогоріч проведена дуже велика робота по залученню нових матеріальних ресурсів і це вже дає свої результати.

Літня естрада — це не лише скеледром

На літній естраді розташовується не тільки скеледром. Досить давно його взяли в оренду хокеїсти та бейсболісти, клуб «Ворони», які опікуються ним та орендують там зараз приміщення під свої потреби. Згодом з’явилися ми та почали облаштовувати територію біля скеледрому. І кілька років тому поселилися хлопці та дівчата з Зеленого театру. У них своя програма, яка спрямована більше на розваги.

Вони молодці, адже вклали сили в модернізацію великої частини території: замінили лавки, пофарбували стіни, нанесли графіти, і тепер залучають людей до себе на перегляди фільмів тощо. Врешті-решт, усі ці структури стараються гармонійно співіснувати, йти на зустріч один одному та дбати про усю літню естраду.

Матеріал опубліковано в рамках програми Media Emergency Fund, яку реалізує Львівський медіафорум, за фінансової підтримки National Endowment for Democracy (NED). Погляди авторів цього матеріалу не обов'язково збігаються з офіційною позицією NED.

 

X

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: