🔱 Де народився автор Тризуба? Експедиція Сумщиною

Ідеальний веломаршрут до Дня Незалежності

7a

За 30 кілометрів від Сум — у селі Ворожба — зберігся будинок, де народився і прожив свої перші роки Василь Кричевський. Найбільш відомий він як автор Тризуба, що зараз є одним із державних символів України. Чому б не проїхатися туди перед святом Незалежності, подумали ми в Цукрі й не пошкодували. У новому тексті ділимося веломаршрутом, знайомствами з односельчанами та реальністю, в якій знаходиться будинок Кричевських.

Крізь терни до Тризуба

До тієї Ворожби, що на Лебединщині (не плутати з білопільською), дістатися з Сум можна і по трасі. Але ми рекомендуємо їхати через дачні кооперативи та звичайні селища, розташовані уздовж річки Сумка. Цей маршрут забере у вас більше часу та зусиль, але замість асфальту та полів з кукурудзою, ви зможете побачити гарну природу та колоритні напівзакинуті села посеред неї.

1a

З вулиці Давида Бурлюка — ще одного видатного художника з Сумщини, звертаємо на стежину правіше від річки й тримаємо курс на Визирівку. Дорогою не забуваємо насолоджуватися видами водосховища та старих хатинок.

2a

Через окремі старі села пробиратися вам буде часом непросто — деякі хати давно покинуті, тому дорога перед ними густо заросла високою, а місцями й колючою травою.

Але варто твердо пам’ятати — страждання ці не будуть тривалими, адже за Визирівкою чагарники повністю зникають і дихати вже можна на повні груди, роздивляючись захоплено навкруги.

6a

А ще тут ви можете обрати для себе два варіанти продовження маршруту:

1. Їхати лівіше відразу до Ворожби, якщо битва з дикою рослинністю вас трохи втомила.
2. Взяти правіше і завітати ще до Лифиного. Це село відоме садибою поміщика Дмитра Хрущова. Саме у нього в гостях бував Тарас Шевченко та навіть дещо створив.

Ми обрали другий варіант. Тим паче зручна та накатана ґрунтова дорога дозволяла набирати хорошу швидкість. Їхали до Лифиного через село Хилькове.

7a

У Лифине варто їхати не лише через садибу, а також заради ставків у глибині ярів, які надзвичайно мальовничі. На березі одного з них можна влаштувати приємний привал та відновити сили.

Вхід на територію садиби закрито високим парканом. Кілька років тому її викупив теперішній власник, але крім цього паркану інших наслідків приватизації ми не помітили. Обійти загорожу можна по крутому схилу лівіше. Там відразу за кущами ви натрапите на винний склад, з усього комплексу споруд він зберігся найкраще.

11a

Того флігеля, в якому мешкав тут чотири дні Тарас Шевченко, вже, на жаль, нема. Та і основний панський будинок перебуває в такому стані, що за кілька років ми ризикуємо його втратити назавжди. Тому тим, хто хотів би побувати в Лифиному і застати там історію, ми радимо не зволікати.

12a

«А коли ж про Тризуб?» — скажете ви й матимете рацію. Саме час вирушати нарешті до Ворожби. Звідси до неї лишиться якихось 10 кілометрів. Ми їхали через Басівщину — звідти до самої Ворожби дорога майже весь час іде вниз, тому добратися до батьківщини Кричевських ви зможете практично без витрат енергії.

Будинок Кричевського

А ви не скажете, де тут вулиця Лебединська? — питаємо ми у літної жіночки, що сидить на стільчику біля свого подвір’я понад трасою у Ворожбі.

Там за магазинами, — відповідає. — А що вам там треба?

А там будинок, де колись жив один художник.

— Кричевський? Тоді вам точно туди й треба. Там на хаті буде табличка. Або в людей питайте: Стрижаков Олександр Іванович там зараз живе.

smart

А ви не скажете, часто туди туристи їздять?

Знаю, що раніше до них їздили, чи то з Канади, чи то з Києва. Я чула про Кричевських, але щоб так цікавилася, то ні. Воно як тут у своєму селі живеш, то не дуже інтересуєшся, що тут такого може бути. Воно по привичці тут, знаєте, як вроді так і должно буть. А ви з Сум? Тоді понятно. Бо нашим то не дуже треба. Хай вам щастить!

— А як вас звати?

— Валентина Яківна.

Йдемо вулицею, що веде до церкви. На всяк випадок уточнюємо дорогу в магазині. «А це точно у нас?» — здивована продавчиня, коли ми говоримо їй про Кричевського.

Біля магазину стрічаємо чоловіка у військовій формі із тризубом на кашкеті. Питаємо його, чи не знає він, де народився його автор? На жаль, каже, не чув нічого.

На самій церкві нарешті бачимо табличку, що це вулиця Лебединська, яка нам і потрібна. Є інформація, що розписи в цьому храмі робив один із братів Кричевських, можливо навіть, що і сам творець українського герба. У вівтарі храму збереглися ці старі малюнки.

А ще метрів за сто від церкви нарешті бачимо обкладений червоною цеглою будинок під номером «19». Табличка на стіні говорить, що саме його ми й шукаємо.

Ворота з червоного профнастилу зачинені. Заглядаємо поверх них — бачимо чоловіка, що порається в сараї. Грюкаємо кілька разів по металу. Роздивляємося будинок, який не виглядає вже дуже старим через те, що недавно його обклали цеглою та вставили пластикові вікна.

31 грудня 1872 року тут, у родині фельдшера, народився «батько» тризуба — Василь Кричевський. У Ворожбі він почав навчатися. Після 1948 року цей будинок викупила родина Стрижакових і досі тут мешкає.

Ми ще раз стукаємо у ворота, на цей раз гучніше — і нас нарешті почуто. Хазяїн виходить до нас.

16a

Чого вам? — питає.

— Олександр Іванович, добрий вечір! Ви нам про Кричевського не розкажете?

— Он табличка, бачите? Там усе написано.

— Бачимо. Це ви самі повісили?

Я. Іще там із сільради один чоловік помагав. Як відкривали її урочисто — то і депутати були, але то давно. Казали, що і паркан поможуть поставити, але самому прийшлось його робити.

— А хто обіцяв, місцева влада чи районна?

Та ніхто, тільки депутат отой, як його, який базар у Сумах держить. А так ніхто — і копійки ніхто не дав. А люди думають, що це сільрада повісила.

— А з музеїв до вас приїжджають?

Та бувають. З Лебедина, з Опішні були дівчата. А ще раніше була чи якась племінниця самого Кричевського з Венесуели. Ви мене вибачте, я оце саме порався в сараї, руки брудні.

— А ви раді, що до вас люди їздять про Кричевського питати, чи вони більше заважають?

Краще б їх не було. Мій батько цей будинок купив після війни.

18a

— У селі про вас знають, ви тут знаменитість?

Та ніхто нічого не знає. В школі там якийсь музейчик є. Приїжджали тут з Дніпра люди, ходили по всьому селу, питали — насилу одна вчителька сказала, Валентина, вчителька історії.

— До речі, перша жінка, яку ми зустріли, нам сказала до вас дорогу.

— А як її звали?

— Валентина.

Так то вона ж і була! Історичка наша, — виходить до нас дружина Олександра Івановича.

— А музей ви тут самі не хочете влаштувати? Так би якусь копійчину за вхід люди платили.

Та не хочемо! Хай би забирали цю хату під музей, а нам нову десь дали. Тільки щось нам не віриться, що це та сама хата — що вона аж така стара. Оце як відкрили цю дошку, так на цьому і кінець. І то відкрили її через те, що я тоді робила в сільській раді.

— А ви самі про Кричевських якось згадуєте?

— Вспоминаємо добрим словом, як хата тріщить. Оце нам з музею буклет подарували.

19a

— Колись один провєряющий тут їздив, перевіряв, чи не за рахунок сільської ради я цю хату цеглою обклала. А я йому кажу: якби за кошти сільради, то я хіба б бушною цеглою обкладала? Я б нову купила. Як оцю дошку захотіли нам чіпляти, так ми тоді терміново порядок стали наводити, у борги влізли, аби цю цеглу купити, і досі віддаємо, на пенсії не розгонешся …

— Як часто до вас хтось заходить за Кричевським?

За літо ви треті. Раз на місяць виходить. Художники якось приїхали. Засіли отам у кущах і малюють нашу хату. Я вийшла подивитися, а вони мені: «ану станьте поряд із мальвою, ми й вас намалюємо». Увечері хотіла їм молока винести, а нема вже їх і близько. Так, а ви журналісти, щось писати буде?

Іван Стрижаков біля будинку, в якому народився Василь Кричевський. Приватний архів родини Стрижакових
Іван Стрижаков біля будинку, в якому народився Василь Кричевський. Приватний архів родини Стрижакових

— З невеличкого сайту про Суми.

Ви там прочихвостити зможете тих, хто за ці питання відповідає? Щоб про нас хоч згадали. Пішли, Саша, в хату, бо вони вже нас фотографувати он почали.

— Дякуємо вам, бажаємо всього хорошого! Може, після нашого репортажу туристів до вас побільшає, то вибачайте.

Наставав вечір, час рушати додому. З Ворожби ми радимо добиратися вже по Лебединській трасі. Або ще можна (якщо ви зберегли сили) переправитися через Псел по місточку до Патріотівки й через Низи та Старе село повертатися до Сум.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.