Збільшення кількості автівок можна відчути, навіть якщо ви їдете в громадському транспорті – на деяких світлофорах доводиться очікувати два «зелених», бо за один не всі автомобілі встигають проїхати. Ми вирішили розібратися в причинах та дізнатися прогнози на майбутнє – чого нам очікувати від автомобілізації та як можна запобігти майбутнім проблемам (спойлер – майже ніяк). Розібратися у питанні нам допоміг Дмитро Беспалов, експерт з транспортного планування, директор компанії «А+С Україна».
Держава дала сигнал – купуйте автівки
Збільшення кількості автівок можна досить легко пояснити. На сьогодні ми фактично не бачимо альтернативи, і зрозуміти це допоміг уряд, коли на локдаун закрив усю мережу громадського транспорту. Більш чіткого сигналу «Купуйте автівку, якщо хочете залишатися мобільними та вільними», годі було й давати. Це найчіткіша вказівка терміново купляти автівку українцю, аби наступного разу не лишитися в ситуації зі втраченою транспортною доступністю.
Громадський транспорт стане гіршим
У нас і раніше зростала автомобілізація, бо громадський транспорт деградував, він навіть не лишався на тому ж рівні. Гірше того, зараз ми будемо спостерігати ще один процес, пов’язаний з обмеженнями на рух громадського транспорту. В українських містах перевезення здійснюють переважно приватні оператори. Два місяці вони були «на підробітках», втратили свої планові показники і їм доведеться їх наздоганяти. Тарифи вони підняти не зможуть, бо вибори – люди не сприймуть. Тож вони будуть економити на поточних витратах, ремонтах, зменшувати видатки, аби вийти на якусь економіку, яку вони мали до карантину.
Для нас це означає, що громадський транспорт, зокрема приватних операторів, ставатиме гіршим, ніж був до цього. Декому це навіть важко уявити, але так буде. Тому логічно, що ми віддаватимемо перевагу більше власним автомобілям.
Авто чи самокат?
Окрім автомобілів, я вважаю, люди почнуть також більше користуватися двоколісним транспортом: моторолерами, електросамокатами тощо. Згідно з таким трендом, ми у 2030 році будемо виглядати, як Таїланд – автівки будуть, але навколо них буде скупчення скутерів та іншого персонального транспорту.
Моторолер краще за автівку
Автомобілізація також найближчим часом стикнеться з її звичайними проблемами: паркуваннями, обслуговуванням. Не проблема купити за 700 доларів бляху, але один техогляд може коштувати більше вартості машини, аби лише полагодити якусь гальмівну систему. На фоні цього купівля моторолера буде виглядати непогано, особливо якщо у нас і цієї зими не буде, як попередньої.
І ми перетворимося на те, над чим сміємося – над цими хмарами мотоциклістів та самокатчиків у деяких країнах
Відсутність інфраструктури – не проблема
Для користування велосипедами або персональним електротранспортом у нас мало де облаштовані міста, але ж ми звикли до відсутності інфраструктури загалом. Паркувальної інфраструктури немає – але ж ми якось паркуємося, або ж у нас немає якісної освіти чи медицини – але ми ж якось навчаємося і лікуємося?!
Нам неминуче доведеться підлаштовуватися під нові умови. Коли влада не зважає на проблеми з громадським транспортом, не може побороти всю цю систему з готівковими коштами, лобістами, то людям доведеться самостійно вирішувати свої проблеми з мобільністю.
Шкода тільки літніх людей, особливо незахищені категорії чи людей з інвалідністю, навряд вони пересядуть на моторолери. Але у нас суспільство завжди до них погано ставилось, буде ще трошки гірше
Придбати авто – лише початок проблем
Якщо опустити всі вищеперелічені проблеми, то персональний автомобіль – економічно невигідне рішення. Він займає багато місця на дорозі, перевозячи лише 1-2 людини, потребує паркувальних місць і до всього цього забруднює повітря. Тому коли говоримо про придбання авто, варто також пам’ятати про інфраструктуру, якої він потребує.
Ось є чорна ікра, ти можеш купити якусь баночку за 10 000 гривень, так само з інфраструктурою для приватного авто – вона дефіцитна. Затор – це дефіцит, дисбаланс попиту і пропозиції. Боротися з цим можна двома шляхами: або збільшувати пропозицію, або зменшувати попит.
Збільшити пропозицію – значить зробити більше дорожніх розв’язок, підвищити пропускну здатність, організувати більше паркувальних місць. Так відбувалося донедавна у США, триває в Дубаї, і до прикладу, у Москві, але у нас на це немає грошей об’єктивно.
Коли європейці кажуть «немає грошей», це означає, що проблема не в пріоритеті. А коли у нас «немає грошей» – це реально немає грошей
Зменшити попит – теж проблема для нас. Бо ми, українці, любимо свободу і будь-які обмеження просто не сприймаємо. Ми не підтримаємо рішення жодного мера, якщо він почне, до прикладу, організовувати платні паркування або міська рада введе податок на затори, як у Лондоні.
Маємо дістатися дна
Аби зрозуміти, що потрібні зміни, нам доведеться дістатися до дна цієї ситуації. Критична маса людей має отримати особисті травми через затори: хтось втратить близьку людину, бо швидка не доїхала вчасно, у когось згорить будинок, бо не доїхала вчасно пожежна машина.
Коли таких ситуацій стане достатньо, тоді почне виникати запит на вирішення цієї проблеми і ми зрозуміємо навіщо потрібні платні паркування, податок на затори або постійно працюючі смуги громадського транспорту.
Ситуація просто ще не досягла свого піку. Люди не зможуть перескочити через сходинку піраміди Маслоу
Не факт, що автівок стало сильно більше
Нещодавно на прикладі Києва ми виявили цікавий для нас показник – графік вичерпання пропускної спроможності. Це компонент, який обов’язково треба враховувати, аби пояснювати ситуацію на дорозі.
Як це працює: коли збільшується автомобілізація, і при цьому зберігається темп користування вже наявними автівками, затримки спочатку зростають лінійно – кожен наступний автомобіль збільшує затримки інших, але не суттєво. Але з якогось моменту, коли ми підходимо до межі пропускної здатності, цей ріст перетворюється на експоненційний – графік починає різко рости вгору.
Можливо ви в Сумах зараз саме це і спостерігаєте. Тобто приріст автомобілів може бути таким, як і був, різкого масового придбання могло не відбутися, але ймовірно ви можете бачити початок цього експоненційного росту. І що найгірше, що вже за декілька кроків такого росту затримки будуть відчутними й просто нестерпними.
Як люди з авто пересідають в громадський транспорт
Таке рішення поки що може здаватися утопічним для Сум, але ось що відбувається вже зараз у Києві. Коли ми досліджували ситуацію в столиці, завдяки камерам змогли помітити, що незначне зменшення кількості автівок сильно зменшує затримки на дорозі.
Як ми це побачили? Після введення локдауну затримки впали до 17-20%, коли до цього були 60% та більше. У Києві можна було доїхати за 45 хвилин в будь-яку точку міста із будь-якої іншої точки. Але виявилося, що автомобілів зменшилося не на третину, як можна було подумати з показників вище. З максимально зафіксованої кількості до локдауну в 880 000 автомобілів, ми фіксували лише трохи менше ніж 700 000 автівок в умовах обмежень. Кількість автомобілів зменшилася менше ніж на чверть, натомість затримки зменшилися більше ніж утричі. З цього можемо зробити висновок, що зв’язок не є прямолінійним.
Проблеми майже не уникнути
Будь-яке місто зараз буде насичуватися автомобілями до критичної точки, потім всі перейдуть у неї, коли затримки стануть нестерпними, і лише потім міста почнуть робити висновки – або збільшувати пропозицію, або зменшувати попит.
Скоріш за все, першою ідеєю чиновників буде збільшити пропозицію, але це дуже кінечна історія, бо резервів пропускної здатності за умов обмеженого фінансування дуже мало, хоч вони і є. Можна десь на 10-20% буде покращити ситуацію, але вона знову погіршиться з часом і ресурси, які можна було витратити на велоінфраструктуру, пішохідну інфраструктуру або громадський транспорт, будуть витрачені дарма.
Але є і хороша новина – потім ми почнемо думати по іншому. Ті «господарники», які обіцятимуть покращити ситуацію із заторами, підуть у минуле, бо всі зрозуміють, що їх обіцянки просто неможливо виконати. А їм на заміну прийдуть урбаністи, що запропонують зменшити попит, при чому позитивним підходом – не забороняючи, а, наприклад, встановлюючи справедливу оплату. Я вважаю, українці готові будуть піти на крок, коли «нам може бути погано, але справедливо».
Громадський транспорт може частково вирішувати проблему
Це може відбутися за певних умов. Коли в Києві поліція почала контролювати виділені смуги для громадського транспорту, то, я впевнений, декілька тисяч водіїв почали частіше користуватися громадським транспортом – тому що витратити 30 хвилин на дорогу чи 1 годину в умовах Києва може бути критично відчутно. Хтось може просто запізнюватися на зустріч, кинути автівку і сісти на метро чи автобус, який їде по виділеній, завжди працюючій лінії для громадського транспорту.
Такі потужності можуть дати потрібний ефект, але давайте не забувати про один важливий факт. Місто може чимало в це інвестувати, але державна політика фактично спрямована зараз всупереч розвитку громадського транспорту. У Європі є спеціальні податки, які йдуть на розвиток громадського транспорту, спеціальні механізми, квоти. У нас немає нічого із переліченого, тому державний апарат не підтримає такі процеси та законодавство буде навіть пручатися цьому.
Уявімо, що прийде суперпрогресивний мер, який це зробить, налагодить, розрахує планові фінансові витрати й прибутки, а потім приходить держава і на рівні Кабміну говорить – все, тепер тільки половина сидячих пасажирів. І вся ваша економіка розвалюється. У вас може бути класний потужний транспорт, який здатен виконувати свої задачі, але люди все одно будуть незадоволені – вони ж розраховували на цей громадський транспорт, а його взяли й обмежили чи заборонили взагалі. Ця непослідовність і породжує такі механізми.
Поки у центральної влади не буде цього в пріоритеті, ситуація залишиться такою як є. А у центральної влади такого пріоритету не буде, доки ми не досягнемо піку дефіциту
Пік може настати за 5 років
Для мене показовим буде 2025 рік і саме тоді я очікую подібної ситуації по всіх містах України – але локдаун може наблизити нас до критичної точки. 2025 рік був мною обраний як початок кінця нашої ситуації з мобільністю, тому що європейці цей рік визначили як реперний для заборони дизельних автомобілів у містах.
Утилізація, наскільки мені відомо, коштує там дорогувато, тому гарною ідеєю для них буде продати ці автомобілі у так звані країни, що розвиваються. Боюся, що саме Україна буде однією з них. Тож якщо раніше BMW «трійку» можна було купити за 700 доларів, аби їздила, то згодом можна буде купити й за 450 доларів. Отримав зарплату – пішов купив собі BMW і ситуація від того буде тільки погіршуватись. Але пам’ятаймо, що саме це приведе нас до критичної точки, звідки й почнеться вирішення проблеми мобільності мешканців міст.
Читайте також: Вибори 2020: пояснюємо кого і як обираємо в Сумах
Текст підготовлено в рамках реалізації проєкту «Гарна спроба, але ніт!», який здійснюється за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією уряду США.
