Вам не здалося. Ми дійсно попросили сумчан назвати головні причини, що змушують їх замислюватися про переїзд до іншого міста або країни. З власної ініціативи вони розповідали нам ще й про те, чому вони досі в Сумах, і як намагаються бути корисними для свого міста.
Отож, якщо текст викликає у вас неоднозначні думки та почуття, знайте: саме так і було задумано!
Олександра Губа: «Нашим спеціалістам за кордоном пропонують контракти, від яких важко відмовитися»
Нещодавно моя подруга переїхали за кордон. Її чоловіку запропонували хороший контракт. Їх перевезли як родину, надали житло, запропонували хорошу зарплату. Звісно, це був аргумент.
Їм подобалося жити в Сумах, їм подобалося місто, тут у них були друзі. Вони довго усе зважували, але у Сумах таких пропозицій в принципі не може бути. Альтернатив немає. І так зробила більшість моїх знайомих, які переїхали за кордон. Вони переїздять не через те, що тікають з Сум. Просто Польща та Німеччина зараз переманюють хороших спеціалістів і пропонують їм хороші контракти, від яких важко відмовитися. А особливо, якщо ти втомився від того, що відбувається в країні. Мені й самій пропонували переїхати до Італії рік тому і я теж довго над цим думала.
Олександра Губа, фрілансерка-фоторетушер
Я бачу міграцію, як проблему загальнодержавну, а не як проблему конкретно Сум. І з ким би зі своїх друзів я не спілкувалася, більшість проблем, що їх хвилюють, — це загальнодержавні проблеми, це невпевненість у завтрашньому дні. Ось ця невлаштованість, невпевненість у пенсії...
Люди не вірять, що проживши 40 років в одному місті, пропрацювавши на одній і тій же роботі, вони вийдуть на пенсію і зможуть нормально, стабільно жити. Тому вони шукають варіанти. Хтось знаходить їх у Києві, хтось — у Німеччині. Я думаю, що це лише фінансовий аспект.
А Суми мені подобаються. Тут багато переваг у порівнянні з іншими містами. Чого мені не вистачає, так це гір. Я б з задоволенням жила у Ялті, як колись мріяла, але зараз вже навряд вийде. Іноді задумуюся про Карпати. А оскільки у мене робота «завжди з собою», то теоретично вид за вікном можна обирати.
У Сумах хороша інфраструктура, і мені подобається менталітет людей. Тут усе розмірено. Тут я відчуваю себе у певній безпеці. Навіть коли йду вночі. Можливо це через відсутність промзони. Наприклад, у Запоріжжі та Дніпрі увечері некомфортно навіть в центрі. Там присутній цей момент промзони та типочків по вечорах, а в Сумах я такого не помічала.
Можу припустити, що людям, які розбалувані крупними містами, такими як Київ чи Харків, у Сумах трохи нудно. До мене сестра, наприклад, приїздить і їй не вистачає тут якогось драйву. Розмірене життя, яке мене радує після роботи, її не задовольняє. Їй тут немає куди податися. Але таких людей теж одиниці. Більшості це не цікаво.
Юрій Петрушенко: «Рівень роздратування багатьох мешканців робить наше місто некомфортним»
За освітою я — економіст, а економіка — наука про вибір. Можна було б думати, що багато людей, які роблять вибір їхати з міста чи не їхати, роблять його раціонально. Тобто вони порівнюють, що вони мають тут і що втратять, і що вони можуть отримати у новому місці і яких зусиль їм для цього потрібно докласти. Проте часто цей вибір пов'язаний з ризиком, оскільки він робиться в умовах неповної інформації. Тому спочатку місто покинули люди схильні до ризику, або ті, кому не було що тут втрачати. Зараз же, коли ми отримали безвіз і свої консультаційні послуги щодо роботи за кордоном пропонують багато фірм, вартість і невпевненість такого рішення значно зменшилася, і тому все більше сум’ян їдуть працювати в інші міста чи закордон.
Юрій Петрушенко, професор Сумського державного університету, керівник Центру освіти дорослих
Більш цікаво з моєї точки зору ставити питання, чому все-таки люди не їдуть, а лишаються. Якщо розглядати місто Суми з точки зору комфортності життя, заробітку, то, на перший погляд, може здатися, що можливостей мало. Люди в Сумах зазвичай тримаються однієї роботи і змінити роботу в нашому місті — це справжня подія у житті. У Києві, і вже навіть у Полтаві, не говорячи вже про закордон, це звична справа.
З іншого боку, саме через те, що багато розумних і сміливих залишили місто, воно стає містом широких можливостей. Існує багато сфер, від бізнесу до політики, які не зайняті, і при професійному підході у цих сферах можна швидко досягти успіхів. Принаймні швидше, ніж в іншим містах, чи за кордоном.Тому почали з’являтися молоді люди (деякі з них повертаються із заробітків), які свідомо, а не тому що не змогли виїхати, обирають місто Суми для свого життя і реалізації. Будучи успішним в Сумах можна вже й не почувати себе периферією, якщо ти кілька разів на місяць їздиш у справах до Києва чи Харкова та мінімум двічі на рік відпочивати чи у відрядження за кордон. Тобто ти живеш в Сумах, але все одно включений у мережу світових зв'язків. Тому сказати, що такі люди щось втрачають, живучи в Сумах, не можна.
Мене у Сумах затримав той момент, що я порівняно рано одружився. Тоді дружина працювала в Сумах, син пішов до школи і мене це стримало. Кілька разів мені пропонували хорошу роботу в Києві, але я не уявляв цього розриву з сім'єю. Ще один момент — я досить пізно почав вдосконалювати іноземну мову до того рівня, який дозволив би працевлаштуватися за кордоном. Якби я її знав у свої 25, то з вірогідністю у 99% мене в Сумах уже не було б, тому що і звідти були хороші пропозиції.
Юрій Петрушенко, професор Сумського державного університету, керівник Центру освіти дорослих
Незнання мови, на мій погляд, — ще один фактор, який багатьох тут утримує. Якби сумська молодь після школи добре знала англійську, то рівень міграції був би набагато вищим.
Мене особисто в Сумах не влаштовує недостатня ввічливість і високий рівень роздратування багатьох мешканців. У нас на вулицях мало посмішок. Інколи складається враження, що люди живуть в постійному стресі. І тоді достатньо якогось необережного «дотику» чи слова, або щоб хтось комусь у маршрутці наступив на ногу чи машину не так поставив, щоб це одразу завершувалося розбірками. Не те, щоб мене це дуже дратувало — нажаль, я до цього звик, але я розумію, що це деформує наше місто, робить його середовище некомфортним. Я думаю, що це так само позначається на захворюваності, на продовжуваності життя. Деякі люди настільки до цього звикли, що їм навіть комфортно почати з кимось сваритися.
Хоча останнім часом градус цієї напруги почав зменшуватися — виросло нове покоління, якому не потрібно було боротися кожного дня за свій статус, як у дев’яності.
Також, звісно, не подобається ставлення до чистоти міста. Багато жителів вважають своєю тільки власну квартиру, і звикли смітити за її межами.
Живучи в Сумах, інколи я відчуваю, що увесь час перебуваю у пошуку пояснення самому собі, чому я тут, шукаю якісь аргументи. І думаю, що я не виключення. Кожна людина, яка тут живе, шукає для себе ці додаткові пояснення. Якщо їх немає, вона ці додаткові пояснення вигадує. Часто ці пояснення не відповідають дійсності (наприклад, інколи досить здавалося б серйозні люди, депутати міської ради, говорять, що Суми – комфортне для переміщення по ньому місто, і це з нашими дорогами, відсутністю велодоріжок, маршрутками і т.д.) і тоді єдине достойне, що залишається, — змінювати місто, наближувати його до того стану, в який ми спочатку повірили, щоб переконати себе залишитися і реалізуватися тут. Так і народжуються деякі зміни у нашому місті. Ми самі створюємо зміни на які чекаємо. Я, наприклад, хотів отримати певну освіту, але таких навчальних курсів в Сумах не було. Тому я спочатку і почав організовувати такі освітні програми, на яких би сам хотів повчитися.
Римма Миленкова: «Люди покидають країну не з логічних причин, а через внутрішню психологічну меншовартість»
Головними причинами, через які люди їдуть, вони називають економічну нестабільність та медичну неспроможність. Людям старшого віку надзвичайно важко тут лікуватися і тому тривалість життя в Україні дуже низька. Це логічні причини. Це причини, які афішуються. А насправді, я вважаю, що люди, які покидають країну, не з якихось логічних причин, а через внутрішню психологічну меншовартість, від відчуття того, що десь є краще. Це невіра у наше суспільство, невіра у себе та у те, що ми можемо впливати на це суспільство. Це такий собі трішки паразитичний спосіб прийти туди, де вже наготовлено і краще.
Римма Миленкова, художниця, арт-директорка галереї BureauArt
Стосовно інших міст, я вважаю, що це пошук шляхів більш продуктивної самореалізації для молодих людей. Оскільки країна та сама, проблеми ті самі, рівень життя абсолютно той самий. Просто у великому місті є більше можливостей, де молода людина може швидше себе реалізувати.
Я сама часто думаю про переїзд. Проте для мене місцем проживання може бути лише те місто, де є максимальне поле для реалізації. І на даний момент ні в іншому місті, ні в іншій країні я не бачу поля для своєї продуктивної реалізації. Я не готова витратити п'ять років на знайомства, адаптацію, втратити свій статус тут заради того, щоб невідомо, як влаштуватися десь у іншому місці. Тут я знаю суспільство, знаю розкладки, розстановки і я знаю як грати на цьому полі, знаю як себе позиціонувати і як зробити внесок у суспільство.
Владислав Домбровський: «Деяким людям потрібно бути на передовій, а Україна — не та країна, яка створює майбутнє»
Я думаю, що причин поїхати з Сум насправді багато, але серед них навряд можна виділити одну чи дві головних. Скажімо, переїзд до Києва може бути спричинений тим, що людині у місті просто нудно. Вона не бачить тут підходящих заходів, лекцій, можливостей для розвитку. Людина відчуває, що чахне. А Київ дає їй ці заходи і події. Людина їде туди за цим.
Інша причина — людина впирається у свою професійну "стелю". Одна справа, скажімо, бути найкращим стоматологом у Сумах, і зовсім інша — у Києві. Це все одно різні рівні. Навіть будучи баристою, людина може відчути, що його навики у Сумах не потрібні, бо тут важко знайти людей, які їх оцінять. Скажімо, хтось робить божественне тірамісу. Так, у Сумах багато людей люблять солодке, але дуже мало тих, хто зможе відрізнити божественне тірамісу від просто хорошого. І у більшості сфер відбувається приблизно те саме. Людина може просто вирости "з міста", і це не проблема Сум — це проблема будь-якого маленького міста.
Владислав Домбровський, операційний директор Apptimized Operations
Може бути фінансова причина. Людина впирається у "стелю" по зарплаті. В Сумах нереально оплатити 80-мільйонний річний контракт футболісту. А якщо людина хоче великих грошей, то це знову або Київ, або закордон. Ринок праці у Києві дозволяє знайти роботу швидше, легше і, крім того, легше змінити професію.
З закордоном причини можуть бути ті самі, а може бути ще й пошук кращої якості життя. Знову-таки, людина шукає більше можливостей, більше свободи. Маючи, наприклад, паспорт Великобританії я зміг би подорожувати набагато легше, ніж маючи паспорт України.
Хтось може бути авантюристом, у хорошому сенсі цього слова, і йому важливо бути на передовій. А не всі країни перебувають на передовій. Є країни, які створюють майбутнє, такі як США, Китай, Японія, Південна Корея і т.д., але Україна не входить до їх числа. Так, Україна дає можливість побути на передовій, наприклад, у сфері ІТ, але наша країна не створює майбутнє. Якщо подивитися ТОП-100 найдорожчих компаній, то наших компаній у цьому списку немає, і навряд вони там будуть. Тобто, якщо людина хоче усе най-най-най, Google, Facebook, Amazon, то їй потрібно бути там, де Google, Facebook і Amazon знаходяться.
Я також задумувався про переїзд із Сум. У мене було кілька хвиль таких думок. Перша хвиля було ще в аспірантурі. Але тоді мені не вистачило розуміння, як це зробити. Я розумів, що різниця між вищим навчальним закладом за кордоном і навіть хорошим навчальним закладом в Україні, дуже велика. І одним з неприємних відкриттів для мене стало те, що аспірантура дуже схоже на магістратуру. А я все-таки очікував, що в аспірантурі навчатимуть проводити класні, якісні досліди та писати якісні наукові статті. Тоді здавалося, що краще було-б навчатися в іншому місці, але мене зупинила якась невпевненість у власних силах, нерозуміння, що потрібно робити і рівень англійської. Та і з інформацією на той момент було трішки гірше, ніж зараз. Не те, щоб це було 200 років тому, але все одно було складніше. Далі було викладання, воно мене затягнуло і надовго відтермінувало питання переїзду.
Потім просто на фоні жила думка про переїзд до якоїсь західної країни. Не пропадало відчуття того, що там комфортніше. Не легше, а саме комфортніше. Бо, в середньому, там набагато менше побутових проблем. Для мене це було доволі привабливим аргументом.
Тоді був момент, коли я по два місяці пожив у Львові та у Нью-Йорку, і мені стало зрозуміло, що переїжджати варто за чимось. Але залишалося бажання спробувати себе в Києві, бо туди переїхало багато моїх друзів. І така можливість мені випала, і я-таки переїхав. Попрацювавши там я зрозумів, що у Сум є величезний плюс: вони дають час! Київ часу не дає. Він дає хорошу роботу, можливості, великий ринок праці, купу заходів, але він не дає часу. І для мене відповідь виявилася саме у цьому: мені потрібен час. Тому тут і зараз Суми відповідають моїм вимогам до міста, у якому я хотів би жити. Якщо щось зміниться і у мене з’явиться відповідь на питання “Навіщо?”, то я готовий до переїзду.
Вікторія Берестовська: «Перспективи кар’єрного росту та саморозвитку у Сумах дуже розмиті»
Головними проблемами у Сумах є робота та зарплата. З цими проблемами рано чи пізно зіштовхуються напевно усі. У мене це питання постало одразу після університету. По-перше, важка робота, погані умови, незручний графік, а по-друге, низька заробітна плата. І якщо з першим люди готові миритися, то з заробітною платою — ні. Тому вони їдуть до більших міст, таких як Харків, Дніпро, або ж за кордон: до Польщі, Данії, Чехії. Там умови можуть бути такими ж, чи навіть гіршими, бо декому доводиться працювати навіть по 18 годин на добу, але заробітна плата вища, і це мотивує людей.
Серед моїх знайомих, наприклад, максимальний потік від’їздів за кордон припав на зиму, коли треба було платити за комуналку. Вони їхали з одним із батьків або з братами/сестрами, щоб надсилати сюди гроші на сплату комунальних платежів. Я вважаю, це жахливо.
Вікторія Берестовська, екс-поліцейська
Знайти в Сумах хорошу роботу без зв’язків та грошей практично нереально. Навіть якщо ти супер спеціаліст, у 95% випадків цього, на жаль, ніхто не оцінить.
Інший варіант: у людини вже є робота з відносно нормальними умовами та заробітною платою. Тоді вона зіштовхується з наступною проблемою — проблемою розвитку. Так, ніби все окей, але перспектив для росту немає: ти постійно перебуваєш на одному й тому ж місці, робиш одну й ту саму роботу, спілкуєшся з одними й тими ж людьми.
Перспективи кар’єрного росту чи саморозвитку дуже розмиті. Або їх взагалі немає. А час іде. І доки ти молодий хочеться більшого досягти, більше побачити, більше навчитися.
Звісно, завжди є варіант розпочати власну справу, але, знову ж, для цього потрібні немаленькі вкладення. Та і держава на етапі заснування нового приватного бізнесу ставить палки у колеса. І навіть якщо у тебе вийшло започаткувати власну справу, то дочекатися моменту доки вона почне приносити гроші дуже непросто. Тому деякі повертаються до пошуку роботи на когось. Просто, щоб бути впевненим, що в кінці місяця тобі таки виплатять зарплату. При цьому компаній у Сумах, які надають своїм працівникам хороші умови і перспективи, де про працівників дбають та пропонують якісь тренінги та навчання, одиниці. Тому і розвиватися у нашому місті дуже важко.
Живучи в Сумах, я вже кілька разів зіштовхнулася з проблемою росту та перспектив. І щоразу ти приходиш на чергову посаду з надією, що ось ти півроку-рік попрацюєш і потім відкриються блискучі перспективи, а їх немає! Тому усе частіше хочеться поїхати до іншої країни (мені особисто хотілося б до США чи Канади) і почати все з нуля. Але знати заради чого ти все це робиш: заради свого майбутнього, майбутнього своїх дітей. Хочеться, щоб держава дбала про тебе, а твої діти взимку не думали про те, як оплатити комуналку, а обирали куди поїхати відпочити.
Чому не їду я? Мені тут комфортно. Я тут народилася, тут живуть мої батьки. У нас невелике затишне місто і хочеться намагатися жити у тих умовах, які є. Як говорить мій тато, спершу треба досягти успіху у своєму місті. Я так і намагаюся робити. Але думка про переїзд закрадається все частіше.
«Матеріал підготовлено в рамках реалізації грантового конкурсу від ГО «Інтерньюз-Україна» за фінансової підтримки Швеції та Internews (проект Audience understanding and digital support). Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору автора»
