🏁 Суми 2010-2020: десять підсумків за десять років

Блог Владислава Івченка про десятиріччя, що минає

Новая_иллюстрация

Десятиріччя, що минає, не містило для Сум ані вікопомних проривів, ані невиправних втрат. Повільне згасання і відсутність скільки-небудь системних спроб влади переломити прикру тенденцію. А ось громадяни і приватний бізнес (не всі і не весь) докладають зусиль, щоб змінити місто. На диво, їм вдається досить багато.

Ліричний вступ

Коли команда «ЦУКРу» запропонувала написати для них сумські підсумки десятиріччя, я згадав про свою колишню економічну освіту і швиденько написав матеріал в марксистському стилі: здебільшого про економічний базис та трохи про ідеологічну надбудову. Заголовок був: «Суми з 2010-2020: десять років в/на одному місці». Я так надихнувся новим слоганом Сум «Побачити важливе/о», що теж вирішив погратися з літерами в заголовку. У статті згадувалися середній рівень зарплат в Сумах (з дна постукали), великі інвестиції (бачиш ховрашку, а її немає), міський бюджет, який отримав небачені раніше кошти (не в коня корм), а також Чмир, Лисенко, нардеп Ананченко та інші політики (прости Господи). Написав, прочитав і делетнув. По-перше, все виглядало дуже сумно і депресивно, а «ЦУКР» же намагається зберігати оптимістичний погляд на життя у Сумах. По-друге, цифри не завжди добре відображають процеси, які не стосуються безпосередньо економіки. Майже повсюдна наявність хорошої кави чи відкриття мережевої книгарні не відбиваються у цифрах, але суттєво впливають на дух міста. По-третє, цифри так само майже не фіксують зміни в головах людей. А без них будь-які підсумки будуть неповними. То я вирішив підбити риску десятиліття за допомогою десяти головних змін у Сумах. Перерахую їх в довільному порядку.

№1: Лате знищує чифір

Суми входили в десятиріччя містом розчинної кави або чаю. Нечисленні естети варили каву вдома, де верхом технічного озброєння була гейзерна кавоварка, або замовляли в закладах, що мали кавомашини. За десять років кава в Сумах стала предметом першої потреби і набула майже повсюдної крокової доступності, принаймні в центрі. Майже всі заклади пропонують каву плюс десятки точок на авто. Зі всієї відповідальністю можу сказати, що з кавою у Сумах краще, аніж в більшості міст Європи.

Новая_иллюстрация 3

Вибух кавоманії  свідчіть про ще одну важливу тенденцію: у Сумах стало менше алкоголю. На початку десятиліття мало б хто повірив у існування великої кількості закладів, в яких спиртного немає або зовсім, або воно присутнє в меню більше для годиться. В ситуаціях, в яких раніше пили б пиво чи якусь слабоалкоголку, зараз здебільшого питимуть каву.

Є ще ідеологічний аспект кавового буму у Сумах: там де п’ють хорошу каву, немає місця умовному чифірю. І Суми, які ще раніше почали дрейф від кримінального фльору, за минуле десятиліття пішли вже досить далеко. Звісно, залишаються релікти, але в цілому «хіпстери» перемогли «понятія» і кава красномовна ознака цього.

№2: Заводи не заводять

Побудований ще на гроші цукрозаводчиків Харитоненків, Рафінадний завод протягом десятиліття був розпроданий і майже повністю знищений. В іншому місті міська влада могла б зацікавитися об’єктом, що був цінним експонатом сумської історії і спробувати використати його. В Києві у також дореволюційних цехах заводу «Арсенал» зробили потужний культурний центр, що став окрасою міста. Але в Сумах за все десятиліття у владі так і не опинилися люди, які б думали про те, що залишать нащадкам. То цехи заводу були розпродані і майже повністю знесені, у тому числі і за допомогою вибухівки.

Ті вибухи були зайвим підтвердженням того, що Суми рухаються в загальносвітовому тренді деіндустріалізації, коли потужні промислові підприємства перестають бути містоутворюючими. Колишні флагмани сумської індустрії за десятиріччя або остаточно припинили своє існування («Селмі», Центроліт) або увійшли в глибоку кризу («Сумське НПО») або зосередилися на примітивному рівні переробки сировини («Сумихімпром»).  Це не було б так катастрофічно, якби промислових гігантів змінили представники нової економіки. Але міській владі не вдалося за десятиліття залучити до Сум жодних масштабних інвесторів («Керамейя» та «Гуала Кложерс» прийшли раніше). Суми швидко втрачають підприємства «старої» економіки, але майже не мають чим їх замінити.

№3: ЦНАП – віконце можливостей

Десятиріччя, що закінчується, відмітилося небувалим прогресом у взаємодії сум’ян з владою. Можливість отримати паспорти та інші документи в більш-менш цивілізованих умовах, а не в нескінчених чергах у непристосованих коридорах, дорогого варта. Додайте сюди можливість запису в електронну чергу до дитсадку, або згадайте скільки нервів вам коштували дзвінки в лікарняні реєстратури. Тепер записатися до лікаря можна в інтернеті. А скільки нервів зберігає можливість оплати комуналки в інтернеті. А черги до залізничних кас вам досі сняться у страшних снах? Звісно, Сумам ще далеко до тієї ж Естонії, де стосунки держави і громадянина майже повністю переведені в електронну форму (на виборах голосують в інтернеті!). Але, якщо порівнювати початок і кінець тисячоліття, Суми перестрибнули з кам’яного віку в цивілізацію.

№4: Правопохоронці на марші

Минуле десятиліття стало часом справжнього розквіту органів прокуратури і судів. Жодна установа чи організація не зростали з такою швидкістю і блиском. Суди вселялися в приміщення дитячих садків та військкоматів, де провадили пафосні ремонти. Прокуратура області спочатку добудувала собі поверх, потім прихопила ще два в сусідній будівлі, а вже в цьому десятиріччі побудувала новий корпус і капличку (спокутувати гріхи чи дякувати Богу за посаду?). Дивним (а може і ні) чином цей розквіт правоохоронної інфраструктури збігся з остаточним прощанням з надіями суспільства на будь-яку справедливість. У Сумах (як і в цілому у країні) ті, хто закон охороняють, ним і торгують. Ось тут кам’яний вік зберігається і поки ще не видно жодних ознак, що людожерство в погонах і мантіях буде припинено.

№5: Айда в айті

Одразу кілька міжнародних IT-компаній відкрили свої філії в Сумах і дозволяють частині міської молоді вийти на міжнародний рівень праці залишаючись у місті. Це взагал-то ідеальна ситуація: жити в Сумах і бути незалежним від місцевого ринку праці, споглядання якого може викликати депресію. Середня зарплатня у Сумах на кінець десятиліття склала близько 9 тис. грн, що на шосту частину менше, аніж середній рівень по країні. Робота в айті дозволяє легко перестрибнути це обмеження, тому галузь стала потужним кадровим пилососом. Сумські школярі масово мріють про роботу в айті (в 80-ті мріяли стати космонавтами, в 90-ті – бандитами, в 00-ві – бізнесменами), студенти там вже працюють, а батьки цим пишаються. «Добре вчись, а то в айтішники не візьмуть, доведеться їхати на Польщу!», «Якщо ти такий розумний, то чому не в айті?», «Хороша людина, але не айтішник!» – так почали говорити у Сумах.

№6: «Окиянення» Сум

Універмаг «Київ», вірніше його поступове розповзання містом, стали наочним прикладом архітектурної політики у Сумах. Політика ця тримається на кількох китах: будувати, де хочеться і що хочеться, плювати на історію і здоровий глузд, думати лише про гроші. А отут прибудуємо базарчик, а тут під сходами місце пропадає, а тут стоянку, а над стоянкою ще два поверхи! Міська влада цілком згодна з таким станом речей, тому Суми поступово проростають  метастазами різноманітних «києвів» не тільки в центрі, а й в мікрорайонах (особливо активно на берегах Псла).

Новая_иллюстрация 5

Звісно, згодом сам універмаг стане чудовим історичним свідоцтвом про наші буремні часи, але щоб набути хоч якусь цінність, йому доведеться почекати років зі сто. Поки ж я намагаюся так водити гостей міста, щоб вони не бачили цей сон розуму.

№7: Алея Героїв – пам’ятаємо

Найтрагічнішим підсумком десятиліття для міста стала поява Алеї Героїв на Петропавлівському цвинтарі, де поховані загиблі на війні з російськими агресорами. Пам’ять десятків сумчан, що віддали своє життя в боротьбі за Україну, вшанована, як на мене, майже ідеально: білі стовпи, які не приховують Алею, але створюють особистий простір, горбочок, вкритий травою і козацькі хрести на могилах.  Дивовижно, що тут не вилізло щось пафосне і незграбне, в стилі нашої мерії. Мабуть Алею врятувало те, що спочатку нею займалися громадські активісти. То маємо особливе місце сили, яке, на жаль, продовжує поповнюватися новими похованнями. І тим впритул наближає війну, яка з Сум інколи здається далекою, а то й неіснуючою.

№8: Євродвори і азія-маршрутки

Не дивлячись на бюджетний шик останніх років (доходи міста виросли в рази завдяки децентралізації), Суми так і не спромоглися комплексно вирішити проблему громадського транспорту. Основними перевізниками залишаються маршрутки (спекотні влітку і холодні взимку, протікаючі в дощ і з відпадаючими колесами постійно), а поодинокі нові автобуси і тролейбуси працюють скоріше прикрими нагадуваннями про те, як мало б бути, але не є.

Ситуація з дворами краща: вперше за десятки років жителі багатоквартирних будинків отримали нові дороги та хідники. Щоправда і тут не обійшлося без підозрілих фірм, які створювалися і одразу отримували великі замовлення від мерії. Так чи інакше, маємо перше покоління сумських дітей, яких в дитинстві вкачував не карколомний рельєф під колесами коляски, а рухи батьківських рук. 

Новий президент повертає фінансові потоки до Києва, то, схоже, наступне десятиліття Суми не розлучаться з маршрутками. А на скільки вистачить нової плитки, подивимося.

№9: Туалет в Пирятині – пора валити

За минуле десятиріччя Суми так і не змогли прорвати свою фактичну транспортну блокаду. Погодьтеся, що в більшості випадків саме п’ять годин в маршрутці (переробленій з вантажного мікроавтобусу, з майже обов’язковим російським серіалом і хамовитим водієм) чи потязі (нічному і сидячому!) є чи найнеприємнішою частиною будь-якої подорожі. Може я неправий, але мені здається, що значна частина рішень про «треба валити» була прийнята у смердючому платному туалеті в Пирятині.

Новая_иллюстрация 2

У той час, коли лоукостери відкривають нові рейси з Вінниці, Запоріжжя чи Херсона, у Сумах ходять чутки про плани забудови місцевого аеропорту, який все десятиліття проіснував в коматозному стані прийому президентських бортів по великих святах і старцювання бюджетних коштів. Навіть автомобілістам непросто, бо якщо дорогу на Харків відремонтували, то дорогу до того ж таки Пирятина ще треба пережити так. А якщо ви хочете поїздити областю, то готуйтеся до капітального ремонту ходової і посттравматичного синдрому. А як же туристи? Думаю, що про туалет в Пирятині вони розповідатимуть ще довго.

№10: Чеховфест та інші

Досить скромне сумське культурне життя Сум приросло одразу кількома цікавими явищами та подіями. Театральний «Чеховфест» додався до музичних ветеранів «Бахфеста» та «Органуму» (многая літа Оресту Ковалю!), дозволивши сумчанам побачити, що український театр живе не лише антрепризним фаст-фудом. У місті відкрилася книгарня «Є», що ввело Суми в сучасний літературний контекст. Сюди стали більше приїздити письменники, може колись з’явиться і людський літературний фестиваль. «Ніч музеїв» кожного року збирає сотні, якщо не тисячі глядачів на своїх заходах. Театр Нянькіних провадить цікавий експеримент існування без державної підтримки. А ще численні марафони і забіги, ярмарки і виставки. Сумчани все менше очікують, що влада щось зробить і все частіше беруться за справу самі. Як правило, виходить набагато краще. Тепер би ще навчитися таки примушувати владу працювати краще, але це, мабуть, завдання на майбутнє десятиліття.

Ілюстрації: Анна Чирва