«Штраф 110 євро за неправильно сортовані відходи та баки для сміття, які закривають на замок» — звучить як суворі правила? Для наших героїнь це стало звичкою за кілька місяців. Шість сум’янок, більшість з яких вимушено виїхала за кордон із початком повномасштабної війни, розповіли, як навчилися сортувати сміття у нових країнах. Які бонуси вони отримують, чому їхні сусіди стежать, чи дотримуються вони правил, та що спершу для них виявилося складним — читайте далі.
Оксана Цибуля, Німеччина
Останні три роки живу в Берліні, намагаюся влитися в суспільство. Активно вивчаю німецьку мову, адже без неї тут неможливо реалізуватися.
Щойно отримала ключі від квартири, майже одразу почала сортувати сміття. Зокрема такі правила були в договорі про оренду, який я отримала. Згодом мені передали ключі від приміщення зі сміттєвими баками. Викинувши відходи, двері в цій кімнаті треба зачинити. До того ж німецькі сусіди прискіпливо стежать, чи дотримуєшся ти усіх цих правил. Раптом ні — повідомляють у відповідні служби. Додаткову інформацію про сортування я також шукала на різних сайтах.
У цій країні найчастіше сортують папір, органічні відходи від їжі та вироби з пластику. В Німеччині популярно здавати пляшки, за одну штуку тобі заплатять 25 центів. Також є окремі контейнери для зношеного одягу. Якщо ти неправильно сортуєш, то з баків поруч із твоїм будинком можуть навіть не вивозити сміття, як покарання. Та незабаром у Берліні хочуть запровадити штрафи за неправильне сортування.
В Україні в мене був один мішок для сміття, а тут розділяю відходи на три види. Найменше продукую паперових відходів, найбільше — залишків їжі та пластику. Цей новий досвід змусив мене замислитися: а як би це могло працювати вдома, у Сумах? Зміни почнуться тоді, коли влада становить баки для сортування сміття. Тоді люди почнуть розділяти відходи. Крім того, варто ознайомлювати людей із правилами сортування та пояснювати, чому це потрібно.
Анастасія Петренко, Сербія
Виїхала з Сум на початку повномасштабного вторгнення. Зараз проживаю в столиці Сербії — Белграді. У цій країні я вже півтора року, до цього мешкала в Туреччині.
Спершу в Белграді я звернула увагу на те, що в багатьох районах встановили баки для розподілу відходів. Вони, щоправда, не такі яскраві й різнокольорові, як у багатьох європейських містах, а пофарбовані в темно-сірий колір, а ще мають написи-пояснення, куди які відходи викидати. У деяких великих супермаркетах Белграда розмістили контейнери або автомати для збору PET-пляшок. У місцевого населення бажання сортувати є — і це вже багато.
Порівнюючи Белград зі своїм рідним містом, я розмірковую, що в Сумах варто починати з інформування: пояснити людям, що сортування — це не складно. Провести інформаційну кампанію у школах, в соцмережах, показати прості приклади, як це може працювати. Залучити ЖЕКи та ОСББ, які б поставили окремі баки для різних видів сировини. І не просто баки — а кольорові, з детальним поясненням, що й куди. Бо сортування — це не просто про відходи, це про свідомий стиль життя.
Євгенія Кулік, Нідерланди
Я родом із Сум де й починала сортувати. Не можу згадати, що саме спонукало мене почати, але пам’ятаю, що весь процес видався нескладним. Тоді подумала: «Чому б не почати?». Але склалося так, що у 2022 році я переїхала до Нідерландів.
Вже кілька років я живу в цій країні. Тут правила сортування можуть відрізнятися залежно від міста. Наприклад, в Амстердамі сортують скло, папір і текстиль. Також у кожному місті діє окремий графік та місця, куди можна вивезти великогабаритне сміття, як-от шафу чи диван. Для паперу, скла, змішаного сміття йтекстилю є контейнери з позначками. Місцева влада створила інтерактивну мапу, де можна подивитися, які контейнери є та де вони розташовані.
За неправильну утилізацію відходів можна отримати штраф від 110 євро (це понад 5000 гривень), але в моєму середовищі ніхто їх не отримував. Купуючи пластикові чи металеві пляшки в Амстердамі, люди сплачують за них депозит, суму, що вже включена у вартість пляшки, тобто додаткову ціну за тару (25 центів). Якщо вони здають використану пляшку, то їм повертають ці кошти. Крім того, я помітила, що для більшості нідерландців сортування сміття — це вже звичка.
Повертаючись до Сум, варто сказати: місту допомогло б, аби в кожному дворі встановили кілька видів контейнерів для різного сміття. Щоб хоча б ті, хто хоче сортувати, мали для цього інфраструктуру. Крім того, ідею депозитів за пляшку теж можна впровадити в Сумах. Це мотивуватиме людей повертати тару, а не викидати її у загальне сміття.
Олеся Руденко, Польща
У 2025 році я разом з дитиною переїхала з України до Польщі. Зараз мешкаємо в місті Познань. Опинившись тут, ми одразу помітили, як серйозно тут ставляться до сортування сміття.
У різних частинах Польщі зазвичай розміщені, п'ять основних видів контейнерів: жовтий — для металу й пластику, синій — для паперу, зелений — для скла, коричневий — для біовідходів і чорний — для змішаних відходів. У житлових масивах, так званих osiedle, сміттєві майданчики зазвичай закриті на ключ. У кожного будинку — своя огороджена зона з контейнерами, а ще — часто виділене окреме місце для старих меблів чи речей, які можуть знайти нового власника. Якщо цього не стається, то у певні дні приїжджає спеціальна машина й вивозить габаритне сміття.
У деяких районах також встановлені контейнери для збору одягу та дитячих іграшок. Їх передають на благодійність. А от поблизу водойм та узбережжя сміття поділяють на дві категорії — «вологе» і «сухе».
Про систему штрафів знаю небагато, але зустрічала інформацію, що у разі порушення правил сортування відповідальність можуть розділити між усіма мешканцями будинку. Корисно, що вся потрібна інформація є в доступі — зокрема й на спеціальних сайтах для українців, які нещодавно приїхали до Польщі.
Ставлення поляків до природи справді вражає — тут це частина культури. Сортувати ми почали буквально з першого дня, бо по-іншому й не вийде: на кожному баку — детальні інструкції польською та англійською. Хоча, якщо чесно, ще далеко до ідеалу, адже іноді все одно викидаємо щось у змішане сміття. Треба звикнути, навчитися.
У Сумах варто звернути увагу на проблему відкритих смітників. Через вітер відходи часто розлітаються, а вуличні птахи й безпритульні тварини розтягують пакети. Закриті контейнери, як це практикується в деяких європейських країнах, могли б стати простим і ефективним рішенням. Також у місті бракує пунктів приймання одягу. Якби їхня кількість збільшилася, це дало б змогу не тільки зменшити кількість текстильних відходів, а й допомогти тим, хто потребує підтримки.
Лідія Баркова, Швеція
Понад три роки я живу у Швеції. До цього я вже приїздила у цю країну працювати. Швеція дуже турбується про екологію і, здається, тут сортують все, що тільки можливо: пластик, біологічні відходи, газети, картон, скло (окремо кольорове), одяг, меблі, метал. Мешканці цієї країни люблять використовувати все багато разів, саме тому тут розвинена мережа «лопесів» (секонд-хендів). Наприклад, якщо мої речі в нормальному стані, я можу віднести їх у найближче таке місце. Деякі бренди одягу, такі як H&M, приймають одяг в хорошому стані та дають знижку від п’яти до семи доларів на наступну покупку.
Я живу у квартирі, тому більшість сортованого сміття можу викинути біля дому в спеціально відведеному місці. У ньому завжди лежать паперові пакети, у які варто класти органічні відходи. Велике за розміром сміття (меблі, побутова техніка) можна викинути на інших сміттєвих станціях, які розташовані біля населених пунктів. Раніше у Швеції я мешкала в приватному будинку. Тоді траплялися випадки, що сміття чомусь не забирали кілька разів поспіль. Як виявилося, це тому, що відходи неправильно посортували. Також у Швеції заборонено спалювати листя, тому мешканці приватних будинків повинні замовити контейнер для його вивозу.
Населення, особливо корінні шведи, вважають, що сортування сміття і використання речей багато разів для них дуже важливе. І справді левова частка жителів Швеції дотримується всіх правил.
Щодо Сум, то думаю, що кожен просто повинен звернути увагу на свої вчинки, прибирати після себе сміття в громадських місцях і на природі.
Світлана Шаповалова, Німеччина
Я виїхала до Німеччини у місто Золінген на початку повномасштабного вторгнення і вже три роки живу тут. За цей час вже навчилась правильно розподіляти сміття.
Я почала сортувати вже тут, у Німеччині. Спочатку це було непросто: потрібно розуміти, що робити з брудною упаковкою від піци або куди дівати етикетки. Але поруч з будинком завжди є контейнери, часто з ілюстраціями, що значно полегшує завдання. Зараз я роблю це майже автоматично — і мені приємно знати, що я роблю свій внесок у чистіше довкілля.
У Німеччині сміття ділять на вісім категорій. Найчастіше на вулиці чи прибудинковій території можна побачити такі різнокольорові контейнери: жовтий — для тетрапака та упаковок із пластику й металу, синій — для паперу, коричневий — для залишків їжі й садових відходів та чорний — для сміття, що не можна переробити та не підходить для інших баків. Скло сортують за кольором і викидають у вуличні контейнери. Електропристрої та батарейки здають окремо, а старий одяг — у спеціальні контейнери або на благодійність. Все, що не переробляють, викидають в контейнер для залишкового сміття.
Після домашнього сортування сміття вивозять за чітким графіком. Я або виставляю контейнер ввечері, або вранці — залежно від дня. Цей графік перевіряю у мобільному застосунку або в календарі, який надсилають поштою. Меблі чи матраци тут не можна просто викинути. У певні дні їх дозволено залишити на вулиці, і їх забирає служба. Якщо речі ще в доброму стані, їх іноді підбирають інші мешканці, хоча це й заборонено. Також можна подати онлайн-заявку на вивіз або самостійно відвезти до пункту збору.
До системи сортування я звикла доволі швидко. По-перше, є фінансова мотивація: чим менше залишкового сміття, тим менше я плачу за вивіз сміття. У приватному секторі можна обрати менший контейнер і заощадити. Крім того, тут діє система Pfand — коли я купую напій, сплачую заставу за пляшку. Потім повертаю її в автомат і отримую гроші назад. У магазині H&M, щоб отримати знижку на новий одяг, необхідно завантажити їхній застосунок та принести пакет старого одягу будь-якого бренду.
Але за неправильне сортування можуть не забрати сміття або навіть оштрафувати. Якщо викинути пластиковий пакет у невідповідний контейнер, тоді бак не забирають та змушують мешканців пересортовувати й чекати на вивіз сміття наступного тижня. У багатоквартирних будинках системні порушення можуть вплинути на стосунки з орендодавцем, особливо якщо на вас ще й скаржаться сусіди.
У Німеччині сортуванню навчають змалечку — є іграшкові набори, мобільні застосунки, в садках і школах. Дорослих теж залучають: минулого року проводили акцію Deutschland trennt. Du auch?, яка пояснювала важливість роздільного збору не лише з практичної, а й з екологічного погляду. Навіть на пакуванні зараз часто є інструкція, куди його викидати.
Німці загалом відповідально ставляться до сортування. Для них це вже частина культури. Вони можуть мити йогуртову упаковку перед тим, як викинути її у жовтий бак, крім того, не бажають отримати штраф за неправильне сортування.
Щоб покращити якість сортування в Сумах, треба розвивати інфраструктуру — поставити більше контейнерів, зручностей для розподілу сміття вдома, на роботі, у дворах. Людям треба пояснювати, чому це важливо, як саме сортувати, що далі буде з цим сміттям і яку користь це приносить. На жаль, коли жила у Сумах, інколи помічала, що люди кидали сміття будь-де: біля річки чи у зонах відпочинку. Німецький підхід показує, що проблема не лише в баках, а в тому, щоб кожен з нас доніс сміття до смітника. Це — культура щоденних дій.
Ще важлива мотивація. Вона може бути позитивною — знижки, бонуси, акції. А може бути й адміністративною — контроль і штрафи. Але головне — зручність, доступність інформації та розуміння, що навіть одна правильно викинута пляшка може отримати друге життя.
Вікторія Пєскова, авторка тексту, про досвід Іспанії
Зараз живу у місті Суми, але у червні цього року мені випала нагода провести тиждень на острові Тенерифе, в Іспанії. Це був не просто відпочинок, адже також я досліджувала, як тут сортують. В Іспанії це — не обов'язок, а звичка, інтегрована в життя людей.
Я жила на звичайній віллі, де на кухні стояли три сміттєві баки. Спочатку розгубилася — важко одразу зрозуміти, що і куди. Але вже за пару днів разом з людьми, які теж відпочивали, зрозуміли систему: зліва — органіка, зверху — папір, знизу — пластик. А праворуч — окремо складали скляні пляшки. Щойно ми розібралися, все виглядало логічно.
Мене здивувало те, що де б я не була — в аеропорту, на пляжі, навіть на вершині вулкана — всюди стояли баки для сортування. Мінімум чотири: зелений для скла, синій — папір, жовтий — пластик, світло-фіолетовий — органіка. Іноді додатково стояв контейнер, на якому була назва «все інше». Якщо ж я не бачила цих написів, то заглядала всередину. У той момент я чітко зрозуміла: найважливіше — це інформування.
Якщо ми хочемо впровадити сортування в Сумах, треба почати не з баків, а з пояснень, чому потрібно сортувати та мати вдома не одно відро, а три чи чотири. Люди мають розуміти, що куди викидати, бачити не лише напис, а й перелік сировини, можливо — навіть з фото на перших етапах.
Я переконана, що у Сумах вистачає свідомих людей, які вже готові сортувати. Але без інфраструктури це майже неможливо. Найреалістичніше, що ми можемо робити вже зараз — це сортувати вдома і самостійно відносити вторсировину до найближчих пунктів приймання. Я так і роблю. За посиланням можна дізнатись, де найближчий пункт приймання.
